Рішення № 92442782, 23.10.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2020 р. Справа№200/7792/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Христофорова А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову в призначенні позивачеві пенсії від 27.07.2020 року № 2020 та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком у відповідності до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 27.07.2020 року з зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 04.06.1981 року по 27.09.1993 року на Горлівській автобазі «Донецькшахтостройтранс».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27 липня 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на що отримав рішення відповідача № 2284 від 27.07.2020 року, яким йому було відмовлено у призначенні пенсії, у зв`язку із відсутністю у позивача необхідної кількості страхового стажу, зокрема, з підстав не зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 04.06.1981 року по 27.09.1993 року водієм на Горлівській автобазі «Донецькшахтостройтранс», з огляду на те, що у трудовій книжці позивача, запис про роботу позивача внесений некоректно, а саме містить виправлення яке не завірене підписом відповідальної особи та печаткою підприємства.

Посилаючись на те, що працівник не може нести відповідальність за неправильність внесення роботодавцем записів до його трудової книжки, наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У поданому до суду відзиві на адміністративний позов, відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, зазначивши про правомірність не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи згідно записів у його трудовій книжці, серія НОМЕР_1 , - з 04.06.1981 року по 27.09.1993 року водієм на Горлівській автобазі «Донецькшахтостройтранс», з огляду на те, що запис про роботу внесений некоректно, а саме містить виправлення яке не завірене підписом відповідальної особи та печаткою підприємства, а отже записи не відповідають Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.

Ухвалою суду від 25 серпня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, провадження у справі відкрито, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідно до статті 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Заяв від учасників справи про поновлення/продовження процесуальних строків, для вчинення процесуальних дій, у відповідності до положень п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України, до суду не надходило, отже, суд проводить розгляд справи у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами. Саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів, участь учасників справи в судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, та сторонами не повідомлено причин, які безпосередньо перешкоджають розгляду даної справи за наявними у ній доказами.

При цьому суд враховує, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

З`ясовуючи те чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

З матеріалів справи встановлено, та сторонами не заперечується, що 27 липня 2020 року позивач звернувся до Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою, яка була зареєстрована за № 2284, про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 27 липня 2020 року № 2284 про відмову в призначенні пенсії, позивачеві було відмовлено у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідної кількості страхового стажу.

Зазначено, що у трудовій книжці, серія НОМЕР_1 міститься запис № 7-8 про роботу водієм з 04.06.1981 року по 27.09.1993 року у Горлівській автобазі «Донецькшахтостройтранс», прийняття на роботу (запис № 7) внесено некоректно - є виправлення яке не завірене підписом відповідальної особи та печаткою підприємства. Тому період роботи з 04.06.1981 року по 27.09.1993 року не зарахований до страхового стажу так як записи не відповідають Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.

Зазначено, що згідно наданих документів, страховий стаж позивача складає 14 років 05 місяців 16 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 10-11).

Згідно із записами у дублікаті трудової книжки, серія НОМЕР_1 , виданому 04 квітня 205 року, містяться записи про роботу позивача, зокрема у період:

- (запис № 7) - з 04.06.1981 року на Горлівській автобазі «Донецькшахтостройтранс» на посаді водія (Наказ № 68к від 04.06.81);

- (запис № 8) - 27.09.1993 року звільнений за власним бажанням ст. 38 КЗпП України (Наказ № 97к від 27.09.1993) (а.с. 7).

Не погодившись з рішенням відповідача про відмову в призначенні пенсії від 27.07.2020 року № 2020, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Як вбачається з позовної заяви, позивач не погоджується із відмовою у зарахуванні до його страхового стажу періоду його роботи з 04.06.1981 року по 27.09.1993 року на Горлівській автобазі «Донецькшахтостройтранс».

Відтак, оскаржуване у даній справі рішення суб`єкта владних повноважень підлягає правовій оцінці саме в межах заявлених вищевказаних позовних вимог.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Згідно із частиною 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV)).

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Закон України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 року (далі Закон № 1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Відповідно до ст. 26 Закону № 1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

- з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

Згідно із частинами 4-5 ст. 26 Закону № 1058-ІV, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.

Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Згідно із статтею 62 Закону № 1788-XII», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, довідка уточнюючого характеру може бути основним доказом підтвердження стажу в період роботи на відповідних посадах або за професіями лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка чи відповідні записи у ній. При цьому значення трудової книжки як основного документа, що підтверджує стаж роботи, встановлено Законом України «Про пенсійне забезпечення» (статті 13,62), і будь-які підзаконні нормативно-правові акти, які суперечать цьому положенню, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Отже, правова норма статті 62 Вказаного Закону, передбачає, що основним документом для підтвердження стажу роботи є трудова книжка і лише при її відсутності, або відповідних записів у ній, стаж підтверджується згідно із Порядком, затвердженим Постановою КМУ № 637.

Аналіз вищезазначених положень свідчить про те, що для призначення пенсії за віком за даними трудової книжки необхідна наявність в ній відомостей щодо стажу роботи. Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.

Відповідно до ч. 1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч.1,4 ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно із ст.76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

В основу рішення відповідача щодо незаліку стажу при вирішенні питання щодо призначення позивачеві пенсії за віком, покладений висновок про те, що у трудовій книжці, серія НОМЕР_1 міститься запис № 7-8 про роботу водієм з 04.06.1981 року по 27.09.1993 року у Горлівській автобазі «Донецькшахтостройтранс», прийняття на роботу (запис № 7) внесено некоректно - є виправлення яке не завірене підписом відповідальної особи та печаткою підприємства.

З приводу наведеного, суд зазначає, що оскаржуване рішення відповідача окрім зазначення про «некоректність» запису № 7, з підстав наявності незавіреного виправлення, не містить жодних посилань чи уточнень того, що на думку пенсійного органу слід вважати виправленням не завіреним належним чином.

З копії дублікату трудової книжки, серія НОМЕР_1 , вбачається, що у ній містяться чіткі записи про роботу та звільнення, а саме у період:

- (запис № 7) - з 04.06.1981 року на Горлівській автобазі «Донецькшахтостройтранс» на посаді водія (Наказ № 68к від 04.06.81);

- (запис № 8) - 27.09.1993 року звільнений за власним бажанням ст. 38 КЗпП України (Наказ № 97к від 27.09.1993) (а.с. 7).

Із запису № 8 про звільнення вбачається, що під ним міститься підпис, який означений як підпис директора, та скріплений печаткою із позначкою «Горлівська автобаза «Донецькшахтостройтранс».

Також, під записом № 8, в графі для заповнення дати, вчинений запис: «23 3 12».

До вказаного запису: «23 3 12» не додано жодних позначень.

Із запису № 7 візуально вбачається виправлення року прийняття на роботу «81».

Разом з тим, рік прийняття на роботу «81» повністю збігається із роком зазначеним у вказаному записі у відомостях про наказ, де зазначено «Пр. 68к 04.06.81 г.».

При цьому усі записи у трудовій книжці позивача, їх співставлення між собою, не містять протиріч, та у своїй сукупності свідчать про роботу позивача у період з 04.06.1981 року по 27.09.1993 року на Горлівській автобазі «Донецькшахтостройтранс» на посаді водія.

Суд зазначає, що порядок ведення трудових книжок, станом на 1981 рік, був урегульований Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року №162, яка застосовувалася до прийняття Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, яким була затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрована в Мінюсті України 17.08.1993 року за № 110.

Як вбачається з дублікату трудової книжки, його заповнено 04 квітня 2005 року.

Згідно із п. 2.6 - п. 2.8 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрованої в Мінюсті України 17.08.1993 року за № 110, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

У разі необхідності власник або уповноважений ним орган видає працівникам на їх прохання завірені виписки з трудових книжок відомостей про роботу.

Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.

Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.

Контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 вересня 1973 року № 656 "Про трудові книжки робітників і службовців" (п. 8.1. Інструкції №162).

Згідно пункту 18 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.

Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників», від 27.04.1993 року № 301 також закріплено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Суд зазначає, що позивач не має нести тягар відповідальності, чи зазнавати негативних наслідків, через порушення порядку/інструкції заповнення трудової книжки, та не засвідчені належним чином виправлення, не можуть бути самостійною підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи згідно із записами у трудовій книжці, які в решті, виконані у відповідності до вимог Інструкції.

Верховний Суд у своїх постановах від 28.02.2018 року у справі №428/7863/17, від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 року у справі №423/1881/17, від 29.03.2019 року у справі №548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Разом з тим, записи у трудовій книжці позивача, їх співставлення між собою, не містять протиріч, та у своїй сукупності, підтверджують факт роботи позивача у спірні періоди.

Законодавець чітко визначив, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.

При цьому, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року по справі № 754/14898/15-а.

Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Крім того суд зазначає, що частиною третьою статті 44 Закону № 1058-ІV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (надалі - Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно із нормами пункту 4.7 Порядку № 22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Суд зазначає, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі або відсутність можливості їх перевірити, самі по собі, не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії. Аналогічна позиція була наведена зокрема у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №672/914/16-а та від 11 липня 2019 року у справі №127/1849/17.

У контексті наведеного, суд зазначає, що відповідачем, на виконання ч. 2 ст. 77 КАС України, не надано доказів того, що з метою повноти вирішення питання вирахування стажу позивача, ним, як органом, що призначає пенсію, було вжито заходів та використано право на отримання/витребування/вимоги від підприємств, установ та організацій, тощо, відповідних документів, уточнюючої інформації щодо періоду та характеру виконуваних позивачем робіт, що передбачено ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV, та Порядком № 22-1, поклавши вказаний обов`язок виключно на позивача.

Крім того, суд наголошує, що позивач має трудову книжку, в якій містяться записи про спірний період роботи, із відомостями, які відповідають вимогам законодавства на підтвердження права на пенсію.

Оцінюючи спірні правовідносини суд приймає до уваги також практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, має застосовуватися при розгляді справ як джерело права. Так, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо). Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема Закону № 1058, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку.

Враховуючи наведене, з урахуванням представлених суду письмових доказів, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено та не надано доказів на підтвердження правомірності своїх дій під час відмови позивачеві у зарахуванні до стажу його роботи періоду роботи зазначеного у дублікаті трудової книжки, серія НОМЕР_1 , - з 04.06.1981 року по 27.09.1993 року на Горлівській автобазі «Донецькшахтостройтранс» на посаді водія.

Підсумовуючи наведене, суд доходить висновку, що відповідач, користуючись, зокрема, наданими широкими межами розсуду та можливістю вибору різних способів та засобів для дотримання своїх зобов`язань, протиправно не врахував під час вирішення питання про призначення позивачеві пенсії, відповідно до його заяви від 27.07.2020 року № 2284, про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», записи у дублікаті трудової книжки, серія НОМЕР_1 , про період роботи позивача з 04.06.1981 року по 27.09.1993 року на Горлівській автобазі «Донецькшахтостройтранс» на посаді водія, у зв`язку із чим, рішення відповідача від 27.07.2020 року №2284, суд визнає протиправним, та скасовує.

Суд зазначає, що у позовних вимогах відповідачем зазначений номер спірного рішення як № 2020, разом з тим, з матеріалів справи встановлено, що у призначенні пенсії позивачеві 27 липня 2020 року відповідачем було відмовлено шляхом ухвалення рішення Про відмову в призначенні пенсії № 2284, на яке позивач посилається обґрунтовуючи своїх позовних вимог, та копія якого ним була долучена до матеріалів позовної заяви, з огляду на що, суд скасовує рішення пенсійного органу саме за № 2284.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Статтею 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Разом з тим, належним способом захисту є повторний розгляд заяви позивача про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2018 року по справі №348/2160/15-а.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на встановлені у справі обставини та наведені норми чинного законодавства, якими регулюються спірні відносини, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії, суд приходить до висновку, що належним та достатнім способом правового захисту у даному випадку є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 27.07.2020 року зареєстровану за № 2284, про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення, щодо зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи, записи про який містяться в дублікаті трудової книжки, серія НОМЕР_1 , виданому на ім`я ОСОБА_1 , за період з 04.06.1981 року по 27.09.1993 року на Горлівській автобазі «Донецькшахтостройтранс» на посаді водія.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить з правил частини першої статті 139 КАС України, відповідно до яких при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку із наведеним, враховуючи, що позов судом задоволений у повному обсязі, суд приходить до висновку, що з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань як суб`єкта владних повноважень, на користь позивача, підлягає стягненню судовий збір у сумі 840,80 грн. (а.с. 5), який був сплачений ним при зверненні до суду із даним позовом.

Керуючись ст.ст. 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132,159-161,164,192-194,224-228,241-247, 255,253-263,293-295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: Донецька область, м. Мирноград, вул. Центральна, 13, ЄДРПОУ: 42169323) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 27 липня 2020 року № 2284 Про відмову в призначенні пенсії.

Зобов`язати Покровське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.07.2020 року зареєстровану за № 2284, про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення, щодо зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи, записи про який містяться в дублікаті трудової книжки, серія НОМЕР_1 , виданому на ім`я ОСОБА_1 , за період з 04.06.1981 року по 27.09.1993 року на Горлівській автобазі «Донецькшахтостройтранс» на посаді водія.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: Донецька область, м. Мирноград, вул. Центральна, 13, ЄДРПОУ: 42169323) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення складене у повному обсязі та підписане 23 жовтня 2020 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя А.Б. Христофоров