Рішення № 92442707, 27.10.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2020 р. Справа№200/8234/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Череповський Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

03.09.2020 року на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - Позивач) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - Відповідач) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позову Позивач зазначив, що наказом ГУНП в Донецькій області № 32 о/с від 24.01.2019 рооку його було звільнено зі служби. При звільненні відповідачем не проведено з ним остаточного розрахунку, оскільки виплачено не в повному обсязі індексацію грошового забезпечення, що в подальшому присуджені позивачу за рішенням суду від10.12.2019 року у справі № 200/12599/19-а, та отримані ним фактично лише 17.08.2020 року. Наведені обставини, на думку позивача, свідчать про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку при звільненні (з дати прийняття рішення по день фактичного розрахунку).

Просив суд:

- стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 10.12.2019 року по 17.08.2020 року, у сумі 132427,60 грн.

Ухвалою суду від 08 вересня 2020 року відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідачем 30.09.2020 року до суду надано відзив на адміністративний позов, в якому зазначено, що ГУНП в Донецькій області не визнавало право ОСОБА_1 на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, поки вказаний спір не було вирішено у судовому порядку, а отже відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин ст. ст. 116, 117 КЗпП України. Просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

08.10.2020 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої позивач просить не приймати до розгляду відзив на адміністративний позов, позовні вимоги задовольнити.

Згідно з ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 цього Кодексу, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10.12.2019 року та постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 28.07.2020 року у справі № 200/12599/19-а, які набрали законної сили, за позовом ОСОБА_1 до Головного управління до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення коштів встановлено наступне.

До 24.01.2019 року ОСОБА_1 проходив службу в поліції.

Згідно наказу Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 32 о/с від 24.01.2019 року, позивача звільнено зі служби в поліції на пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України).

16.09.2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату індексації грошового забезпечення за кожний місяць з 07.11.2015 року по 24.01.2019 року.

24.09.2019 року листом № 119зі/26/02-2019 було відмовлено у нарахуванні індексації та надано позивачу довідку про розмір грошового забезпеченням за період з 07.11.2015 року по 31.12.2016 року та з 01.07.2017 року по 31.12.2017 року, з якої вбачається, що індексація за період з червня 2016 року по грудень 2016 року не нараховувалась, та з 01 січня 2017 року по листопад 2017 року складає 0,00 грн.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10.12.2019 у справі № 200/12599/19-а позовні вимоги задоволено частково, зокрема, ухвалено стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 не виплачену індексацію грошового забезпечення з червня по грудень 2016 року та з січня по жовтень 2017 року в розмірі 3375,17 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 20000,00 грн.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 28.07.2020 року у справі № 200/12599/19-а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10.12.2019 року рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року у справі №200/12599/19-а - залишено без змін.

04.08.2020 року ОСОБА_1 надав відповідачу заяву про виконання рішення суду у справі № 200/12599/19-а, в зв`язку з набранням ним законної сили, та вказав банківські реквізити для здійснення виплати встановлених до стягнення сум.

17.08.2020 року позивачу надійшли 23024,54 грн. грошового забезпечення в рахунок проведення остаточного розрахунку із ним при звільненні.

Відповідно до виданої відповідачем довідки № 538 від 12.08.2019 року, грошове забезпечення позивача у листопаді 2018 року склало 12793,89 грн., у грудні 2018 року - 19389,94 грн., середньомісячне грошове забезпечення за цей період склало 16091,92 грн., середньоденне - 527,60 грн.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходив з наступного.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У відповідності до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Так, за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина ж друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми.

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й у випадку вирішення спору про розмір несплачених сум при звільненні в судовому порядку.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17.

В даному випадку позивач у зв`язку з порушенням відповідачем його права на належну оплату праці при звільненні звернувся до суду із відповідним позовом про присудження належних йому сум, за наслідком чого рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10.12.2019 та постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 28.07.2020 у справі № 200/12599/19-а стягнуто з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 не виплачену індексацію грошового забезпечення з червня по грудень 2016 року та з січня по жовтень 2017 року в розмірі 3375,17 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 20000,00 грн.

Позивача звільнено зі служби з 24.01.2019 року, отже, обов`язок повного розрахунку відповідачем мав бути виконаний саме 24.01.2019 року.

17.08.2020 року позивачу надійшли кошти в рахунок проведення остаточного розрахунку із ним при звільненні, тобто із затримкою на 251 день (з дати прийняття рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/12599/19-а).

Відповідачем не надано суду доказів перерахування позивачу сум в рахунок проведення остаточного розрахунку із ним при звільненні в іншу дату.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Законом України «Про Національну поліцію», Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановами Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» та від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», які є спеціальними у спірних правовідносинах щодо позивача, не врегульовано питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України.

З огляду на неврегулювання питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України.

Аналогічні правові висновки наведені Верховним Судом у постанові від 6 березня 2018 року по справі № 804/3722/17.

Відповідно до п.п. «з» та «л» п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується, зокрема, у випадках вимушеного прогулу; у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Згідно абз. 3 п. 2 цього Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати (крім обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток та для виплати компенсації за невикористані відпустки) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно абз. 1, 3 п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Грошове забезпечення в рахунок проведення остаточного розрахунку із позивачем при звільненні у сумі 3375,17 грн. йому надійшло 16.08.2020 року. 17.08.2020 року - день фактичного розрахунку, отже не є днем затримки.

Беручи до уваги, що середньоденне грошове забезпечення позивача за листопад-грудень 2018 року складало 527,60 грн., розмір компенсації за 250 днів прострочення розрахунку складає 131900,00 грн.

Разом із цим, суд має право зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України.

Тотожні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.

Середній заробіток позивача за час затримки розрахунку не є заробітною платою та не є виплатою, яка була нарахована позивачеві, але не була виплачена при його звільненні, а тому положення ст.117 КЗпП України в цій частині застосуванню не підлягаєють.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі розміром заборгованості, що отриманий позивачем із затримкою, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та цим критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 1000 грн.

Отже, розмір компенсації за затримку розрахунку при звільненні з позивачем за період з 11.12.2019 року по 16.08.2020 року включно, що має йому сплатити відповідач становить 1000 грн. Таким чином, позов підлягає задоволенню частково.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до положень статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Нормами статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що пред`явлений позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Оскільки Позивач при поданні позову сплатив судовий збір в розмірі 1324,28 грн. за квитанцією № 0.0.1876151132.1 від 19.10.2020 року, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача судового збору у розмірі 1324,28 грн. на користь Позивача.

Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (87517, Донецька обл., м. Маріуполь, пр. Нахімова, б. 86, ідентифікаційний код юридичної особи 40109058) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 11.12.2019 року по 16.08.2020 року в сумі 1000 (одна тисяча) гривень 00 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1324 (одна тисяча триста двадцять чотири) грн. 28 коп.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системиапеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.В. Череповський