Ухвала суду № 92442496, 27.10.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА

27 жовтня 2020 р.Справа №160/13591/20

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник Сергій Володимирович, перевіривши заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, третя особа – Первинна професійна спілка “Правозахисники країни” про визнання протиправними та скасування наказів в частині про притягнення до дисциплінарної відповідальності, -

ВСТАНОВИВ:

22 жовтня 2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, третя особа – Первинна професійна спілка “Правозахисники країни”, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ № 1312к від 19 серпня 2020 року Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ № 1523к від 18 вересня 2020 року Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 .

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач проходить службу на посаді заступника начальника ізолятора тимчасового тримання № 1 Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області. Згідно наказу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 19 серпня 2020 року № 1312к на позивача накладено дисциплінарне стягнення у вигляді суворої догани. Згідно наказу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 18 вересня 2020 року № 1523к на позивача накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади. До того ж, дисциплінарне стягнення наказом № 1523к застосовано під час перебування позивача на лікарняному. На думку позивача, під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія не врахувала характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, його особу, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують відповідальність, попередню його поведінку, ставлення позивача до служби. Не враховано, що існуючих дисциплінарних стягнень не мала. Відтак, оскаржувані накази є необґрунтованими, тобто винесеними без урахування усіх обставин щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

Означена позовна заява була направлена ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку 21.10.2020 року, що підтверджується відтиском штемпелю на конверті.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.10.2020 року вказану позовну заяву було залишено без руху та надано було позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 (п`яти) робочих днів, з моменту отримання копії даної ухвали, шляхом надання до суду: засвідчений копій документів для суду та для вручення відповідачу та третім особам із проставленням на лицьовому боці у верхньому правому куті першого аркуша документа відмітки - “Копія” та у лівому нижньому куті документа - “Згідно з оригіналом”; вмотивованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням підстав для поновлення такого строку та відповідні докази щодо отримання або ознайомлення із наказом № 1312к від 19 серпня 2020 року Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 та наказом № 1523к від 18 вересня 2020 року Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 ; обґрунтованого відповідного клопотання щодо залучення третьої особи; копій позову, а також копій доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи; клопотання (заяву) про виклик свідка.

26.10.2020 року до канцелярії Дніпропетровського окружного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просить суд заборонити Головному управлінню Національної поліції в Дніпропетровській області виносити наказ про звільнення позивача зі служби в поліції до розгляду Дніпропетровським окружним адміністративним судом справи №160/13591/20.

Означена заява вмотивована тим, що позивач проходить службу на посаді заступника начальника ізолятора тимчасового тримання № 1 Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області. Згідно наказу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 19 серпня 2020 року № 1312к на позивача накладено дисциплінарне стягнення у вигляді суворої догани. Згідно наказу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 18 вересня 2020 року № 1523к на позивача накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади. Після подання адміністративного позову до суду, позивачу стало відомо про наказ начальника Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 20.10.2020 року за № 1716к про притягнення останнього до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції. У зв`язку з чим, позивачем також буде подано уточнений адміністративний позов до суду. З наказом від 20.10.2020 року № 1716к позивача не ознайомлювали. Отже, на думку позивача, існують підстави передбачені ч. 2 ст. 150 КАС задля забезпечення позову шляхом заборони Головному управлінню національної поліції в Дніпропетровській області звільняти позивача зі служби в поліції до розгляду Дніпропетровським окружним адміністративним судом справи № 160/13591/20.

Проаналізувавши доводи заяви про забезпечення позову та додані до неї матеріали, суд вважає вказану заяву такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

За свою суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову.

Згідно із частиною першою 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Частиною першою статті 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

За правовою позицією, викладеною у Рішенні Конституційного Суду України від 31 травня 2011 року № 4-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 376 у взаємозвязку зі статтями 151, 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України, „з метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову (абзац п`ятий пункту 4 мотивувальної частини).

Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя. Забезпечення позову стосується всіх стадій судового провадження (підготовка, призначення, розгляд справи, виконання рішення) і є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в адміністративному судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для людини рішення, оскільки надає можливість суду до ухвалення постанови в адміністративній справі вжити заходів до забезпечення реалізації позовних вимог.

Тобто, застосування інституту забезпечення позову є дискреційним правом суду, а не його обов`язкам, яке він реалізує залежно від обставин справи.

Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі № 826/16888/18 вказав, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно з Рекомендацією N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Призначенням інституту забезпечення адміністративного позову є недопущення порушення прав позивача під час розгляду адміністративної справи та створення умов для можливості реального виконання рішення суду в подальшому.

Суд зазначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, а також забезпечення збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Разом з цим, позивач, звернувшись із зазначеною заявою про забезпечення позову, не навів доказів, з яких останній дійшов висновку, що захист цих прав та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову в такий спосіб, або невжиття заходів по забезпеченню позову в даному випадку може ускладнити виконання рішення суду.

Згідно ч. 3 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У той же час, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

Таким чином, протиправність оскаржуваних рішень повинно встановлюватися в ході розгляду даної справи, за результатами розгляду яких, в разі встановлення ознак їх протиправності, приймається рішення з урахуванням зазначених вище норм, що виключає необхідність застосування заходів забезпечення позову.

Суд зазначає, що співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявники звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Аналогічна правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.10.2018 у справі № 826/5233/18 (адміністративне провадження № К/9901/59189/18).

Суд зазначає, що рішення керівника Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про звільнення позивача з посади є дискреційним рішенням, а тому, суд не може втручатися у вільний розсуд такого керівника, у тому числі, у вирішення питання приймати чи не приймати наказ про звільнення.

Тобто, забезпечуючи позов в такий спосіб, суд вийде за межі підстав забезпечення позову, передбачених ст. 150 КАС України, вирішив позовні вимоги на період дії ухвали про забезпечення позову, що є неприпустимим та не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

При цьому, в контексті наведеного, надаючи оцінку доводам позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення у даній справі, бо інакше для відновлення прав позивача необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, суд зазначає, що задля відновлення прав позивача в такому випадку законодавством передбачені конкретні механізми, зокрема, оскарження рішення керівника про звільнення (у разі якщо таке буде прийнято) в судовому порядку. Тобто, очевидно, судовий процес з приводу скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді не може вважатися заходом, який забере у позивача значні зусилля та витрати у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 150 КАС України.

Таким чином, подана заява про забезпечення позову є необґрунтованою та непідтвердженою доказами, а вжиттям такого заходу забезпечення позову фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, без встановлення будь-яких обставин, дослідження доказів у судовому засіданні, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

На підставі викладеного, керуючись статтями 150-154 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/13591/20 - відмовити повністю.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник