Рішення № 92442131, 23.10.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2020 року ЛуцькСправа № 140/13005/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, Управління, відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо нарахування та виплати підвищення пенсії відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення"; зобов`язання нарахувати та виплачувати підвищення пенсії відповідно до пункту "г" статті 77 вказаного Закону в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком з моменту звернення та до настання обставин, з якими закон пов`язує зміну чи припинення таких виплат.

В обґрунтування позову позивач вказала, що перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсію за віком. ОСОБА_1 зазначила, що народилася в місті Прокоп`євськ Кемеровської області Російської Федерації, де її батько ОСОБА_2 перебував на спецпоселенні як член сім`ї учасника "ОУН". На підставі довідки від 08 жовтня 2019 року №Д-1394 про реабілітацію, виданою Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації по Кемеровській області, вона є реабілітованою особою.

Позивач вказала, що звернулася до відповідача із письмовою заявою, в якій просила встановити надбавку до пенсії як вид грошової компенсації реабілітованій. Однак відповідач відмовив в нарахуванні підвищення пенсії, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не була примусово переселена, а народилась під час перебування її батька на спецпоселенні, а також через відсутність законодавчого врегулювання виплати даного виду підвищень до пенсії.

Позивач вважає, що оскільки її статус реабілітованої особи підтверджується відповідними документами, то вона має право на виплату підвищення пенсії в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком, а відмова відповідача у нарахуванні та виплаті їй такого підвищення пенсії відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є неправомірною.

З урахуванням наведеного позивач просила позов задовольнити.

Ухвалою судді від 23 вересня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).

У відзиві на позов відповідач позовні вимоги не визнав (а.с.25-28). В обґрунтування цієї позиції вказав, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області як одержувач пенсії за віком; відповідно до довідки про реабілітацію від 08 жовтня 2019 року №Д-1394, виданої Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації по Кемеровській області, позивач є реабілітованою особою.

Покликаючись на положення пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пункту 2.6 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року №1566/11846 (далі - Порядок №22-1), відповідач зазначив, що для підвищення призначених пенсій (репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком) надаються документи про визнання заявника реабілітованим або членом його сім`ї, якого було примусово переселено. Однак Законом України "Про пенсійне забезпечення" не визначено розміру мінімальної пенсії за віком, з якої обчислюється вказане підвищення. Натомість постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" передбачено репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, з 01 вересня 2008 року проводити підвищення в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 грн. Як вказано в рішенні Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України під час вирішення справ про соціальний захист підлягають застосуванню тоді, коли вони видані у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

З урахуванням наведеного відповідач у задоволенні позову просив відмовити повністю.

Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

Позивач ОСОБА_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Горохівським РВ УМВС України у Волинській області 07 грудня 2007 року (а.с.5-6); вона перебуває на обліку у ГУ ПФУ у Волинській області як отримувач пенсії за віком (а.с.7).

Відповідно до довідки про реабілітацію від 08 жовтня 2019 року №Д-1394, виданої Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації по Кемеровській області, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнана такою, що зазнала політичних репресій та реабілітована на підставі частини першої статті 1.1 Закону Російської Федерації від 18 жовтня 1991 року №1761-1 "Про реабілітацію жертв політичних репресій" як особа, яка перебувала разом з репресованими з політичних мотивів батьками на спецпоселенні (а.с.9).

Волинською обласною радою 29 вересня 2016 року ОСОБА_1 видано посвідчення №20/16, згідно з яким позивач на території Волинської області має право на пільги, передбачені рішенням Волинської обласної ради та Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" (а.с.8).

ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою від 13 липня 2020 року про призначення підвищення пенсії відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (а.с.29). У відповідь на вказану заяву ГУ ПФУ у Волинській області листом від 27 липня 2020 року №0300-0203-8/22831 повідомило позивача, що на даний час розмір підвищень пенсій регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян". Тут же зазначено, що оскільки позивач згідно з довідкою від 08 жовтня 2019 року №Д-1394 не була примусово переселена, а народилася в 1958 році на спецпоселенні, то відділом з питань перерахунків пенсій №2 управління застосування пенсійного законодавства ГУ ПФУ у Волинській області відмовлено у встановленні до розміру пенсії надбавки відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" як члену сім`ї, якого було примусово переселено (а.с.10, 30).

ОСОБА_1 , вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати підвищення пенсії відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", звернулася із цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України від 17 квітня 1991 року №962-XII "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму1917-1991 років" (далі - Закон №962-XII, в редакції Закону України від 13 березня 2018 року №2325-VIII), який до 05 травня 2018 року (до дня набрання чинності Законом №2325-VIII) мав назву Закон України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні". Метою цього Закону є відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам унаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів (стаття 1 Закону).

Відповідно до статті 1-1 Закону №962-XII репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом.

Згідно зі статтею 1-2 Закону №962-XII реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

Приписами статті 1-3 Закону №962-XII визначено осіб, які визнаються потерпілими від репресій: чоловік або дружина репресованої особи, який/яка на момент здійснення репресії перебували у шлюбі з репресованою особою; діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року №185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена; інші особи, які на момент здійснення репресії спільно проживали, були пов`язані спільним побутом з репресованою особою або перебували на утриманні репресованої особи.

Статтею 4 Закону №962-XII передбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.

Закон №962-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №2325-VIII, розширив перелік осіб, які визнаються репресованими, та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, щодо яких можуть бути застосовано пільги, визначені цим Законом.

З 05 травня 2018 року пунктом "г" частини першої статті 77 Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком. До цього часу підвищення пенсії у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком було передбачено громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані (зміни внесені пунктом 4 розділу І Закону №2325-VIII).

Стаття 28 Закону №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV) визначає розмір мінімальної пенсії за віком, що дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Частиною першою статті 2 Закону України від 15 липня 1999 року №966-XIV "Про прожитковий мінімум" обумовлено застосування прожиткового мінімуму для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім`ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України.

Згідно з частиною четвертою статті 28 Закону №1058-IVмінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Пунктом 6 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV) встановлено, що до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення". Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), тому поняття мінімальної пенсії за віком, наведене у статті 28 Закону №1058-IV, необхідно застосовувати і для визначення розміру підвищення пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".

У свою чергу, підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" (зі змінами) визначено, що з 1 вересня 2008 року репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Аналізуючи співвідношення підпункту 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" та пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", суд виходить із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, а тому вважає, що при визначенні розміру підвищення пенсії необхідно керуватися нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення" як нормативно-правового акту вищої юридичної сили, а не підпунктом 2 пункту 4 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України, оскільки остання звужує розмір виплат реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.

Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом в постановах від 10 жовтня 2018 року у справі №446/1549/16-а, від 27 листопада 2018 року у справі №446/1515/16-а та від 06 лютого 2019 у справі №446/1848/16-а.

Підпунктом 4 пункту 2.6, пунктом 2.13 розділу ІІ Порядку №22-1 (в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1) обумовлено, що при призначенні до пенсій надбавок, допомог, додаткової пенсії, компенсації, пенсії за особливі заслуги перед Україною та підвищень відповідно надаються такі документи: документи про визнання заявника реабілітованим або членом його сім`ї, якого було примусово переселено (для підвищення пенсії згідно з пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення"). За документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для реабілітованих осіб, потерпілих від репресій, зазначених в пунктах 5-7 статті 2 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.

Як уже зазначалося судом, позивач ОСОБА_1 визнана такою, що зазнала політичних репресій та реабілітована на підставі частини першої статті 1.1 Закону Російської Федерації від 18 жовтня 1991 року №1761-1 "Про реабілітацію жертв політичних репресій", про що їй Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації по Кемеровській області видано довідку про реабілітацію від 08 жовтня 2019 року №Д-1394.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 13 березня 2018 року №2325-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" довідки або посвідчення про реабілітацію, видані у державах - республіках колишнього Союзу РСР або державними органами Союзу РСР, є чинними на території України.

Суд зауважує, що в матеріалах справи наявний лист Волинської регіональної комісії з реабілітації від 28 листопада 2019 року №17/2-19, яким на заяву ОСОБА_1 про визнання реабілітованою (потерпілою) їй повідомлено, що вона відповідно до довідки про реабілітацію, виданої Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації по Кемеровській області від 08 жовтня 2019 року №Д-1394, що є чинною на території України, вже є реабілітованою особою (а.с.11-12).

Також судом встановлено, що рішенням Волинської обласної ради від 30 вересня 2015 року №36/116 "Про надання на території Волинської області статусу осіб, потерпілих від політичних репресій", яке розміщене на офіційному сайті Волинської обласної ради, обласна рада вирішила надати на території Волинської області статус осіб, потерпілих від політичних репресій, громадянам, які, зокрема, народилися у батьків на спецпоселенні, один із яких чи обоє на той час відбували покарання у місцях позбавлення волі, в засланні, на виселенні чи спецпоселенні і згодом реабілітовані відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" (а.с.37).

Згідно з Положенням про посвідчення реабілітованого і потерпілого від політичних репресій, яке є додатком 2 до рішенням Волинської обласної ради від 10 березня 2016 року №3/27, посвідчення є документом, що підтверджує статус реабілітованого за статтею 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" та потерпілого від політичних репресій відповідно до рішення Волинської обласної ради від 30 вересня 2015 року №36/116, та рішення від 10 березня 2016 року №3/27, на основі яких надаються відповідні пільги на території Волинської області (а.с.38)

Відповідне посвідчення 29 вересня 2016 року видане Волинською обласною радою і ОСОБА_1 .

Наявність у позивача документів про реабілітацію надає їй право на підвищення призначеної пенсії відповідно до вимог пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Тому відмова відповідача щодо нарахування та виплати підвищення пенсії відповідно до пункту "г" статті 77 вказаного Закону є протиправною. При цьому суд звертає увагу, що відповідач відмовив ОСОБА_1 у встановленні підвищення пенсії як члену сім`ї, якого було примусово переселено. Однак з огляду на наявність у позивача документа про визнання її реабілітованою (а не про визнання її членом сім`ї, якого було примусово переселено) наявні підстави для виплати ОСОБА_1 підвищення пенсії у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із розрахунку 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Суд також зазначає, що відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Зі змісту наведеної норми слідує, що захисту адміністративним судом підлягають порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин на момент звернення особи до суду.

Спірні щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому у разі виникнення підстав для перерахунку розмірів пенсії визначається лише дата, з якої особа має право на перерахунок чи отримання пенсії у певному розмірі. Обмеження періоду, протягом якого суб`єкт владних повноважень має здійснювати обчислення пенсії відповідно до вимог закону, суперечить вимогам статті 19 Конституції України. Враховуючи, що права позивача у частині виплати підвищення до пенсії відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" відповідачем не порушувалися в частині обмеження строку виплати, то суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин на майбутнє.

З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень та зважаючи на те, що позивач фактично оскаржує дії відповідача, суд у даній справі дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом прийняття рішення про визнання протиправними дій ГУ ПФУ у Волинській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 як особі, яка зазнала репресій (є репресованою) та яку реабілітовано, підвищення пенсії відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та зобов`язання здійснити позивачу нарахування та виплату підвищення пенсії у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 13 липня 2020 року (з часу звернення за виплатою).

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Звертаючись до суду, позивач сплатила судовий збір у сумі 840,80 грн, що підтверджуються квитанцією від 17 вересня 2020 року №0.0.1838896168.1, випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету (а.с.19-20).

Предметом позову є дві взаємопов`язані вимоги немайнового характеру, які хоч і задоволені частково, але розмір компенсації за сплачений судовий збір суд визначає, виходячи з кількості (а не з розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог. З урахуванням наведеного на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у сумі 840,80 грн.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 263, 291, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, 22-В, ідентифікаційний код юридичної особи 13358826) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 як реабілітованій особі підвищення пенсії відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату підвищення пенсії у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 13 липня 2020 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області судові витрати у сумі 840,80 грн (вісімсот сорок грн 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Суддя Ж.В. Каленюк