Рішення № 92442054, 26.10.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

26 жовтня 2020 р. Справа № 120/4228/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:

за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 )

до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 39767547, адреса: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, 21027)

про: визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулись ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з адміністративними позовами до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, у яких просили:

- визнати протиправним та скасувати наказ від 03.08.2020 року № 2-12674/15-20-СГ, виданий Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області, щодо відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області;

- визнати протиправним та скасувати наказ від 03.08.2020 року № 2-12674/15-20-СГ, виданий Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області, щодо відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Головне управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачі зазначили, що з метою реалізації права на безоплатну приватизацію земель сільськогосподарського призначення державної форми власності вони звернулись до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,12 га на кожного із них окремо, які розташовані на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту). До вказаного клопотання позивачами додано усі необхідні документи, які давали можливість ідентифікувати бажане місце розташування земельних ділянок.

Однак, наказом від 03.08.2020 року № 2-12674/15-20-СГ відповідач відмовив у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою. Відмову мотивовано тим, що у клопотанні не вказано який саме вид документації відповідно до статті 25 Закону України "Про землеустрій" позивачі бажають виготовити.

На переконання позивачів, зазначені відмови є безпідставними та необґрунтованими, а відтак їх належить визнати протиправними та скасувати.

Одночасно, позивачами заявлено клопотання про витребування з Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області додаткових доказів на підтвердження обставин, за яких відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 19.08.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 120/4228/20-а та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою витребувано з відповідача та зобов`язано надати суду у визначений строк належним чином засвідчені копії клопотання ОСОБА_1 з усіма доданими документами, за результатами розгляду якого прийнято наказ № 2-12674/15-20-СГ від 03.08.2020 року.

20.08.2020 року позивачем через відділ документального забезпечення (канцелярії) суду подано клопотання про об`єднання справ № 120/4228/20-а та № 120/4229/20-а в одне провадження. Клопотання мотивоване тим, що дані адміністративні справи пов`язані між собою, зокрема, підставою виникнення та поданими доказами, а позовні вимоги, заявлені позивачами, скеровані до одного й того самого відповідача.

У свою чергу, ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 21.08.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі № 120/4229/20-а та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою витребувано та зобов`язано відповідача у встановлений строк надати до суду належним чином завірені копії клопотання позивача з доданими до нього матеріалами, які подавалися позивачем, а також всі докази, які є в розпорядженні відповідача, на які він здійснював посилання при прийнятті наказу від 03.08.2020 року за № 2-12674/15-20-СГ.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 25.08.2020 року об`єднано для спільного розгляду та вирішення в одне провадження адміністративні справи № 120/4228/20-а № 120/4229/20-а. Об`єднаній адміністративній справі присвоєно № 120/4228/20-а.

14.09.2020 року на адресу суду від представника Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надійшли аналогічні за змістом відзиви на позовні заяви, у яких відповідач заперечує проти задоволення адміністративних позовів. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що положеннями статті 25 Закону України "Про землеустрій" визначено різні види документації із землеустрою, що, на думку представника відповідача, унеможливлює надання відповідних дозволів без зазначення виду документації, за зверненням на розроблення якого звернулись позивачі.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

08.06.2020 року позивачі звернулися до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з колективним клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га на кожного із заявників окремо, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області. Земельна ділянка межує поруч із земельною ділянкою, яка має кадастровий номер: 0520680200:01:007:0689 (для ідентифікації бажаного місця розташування земельної ділянки).

До вказаного клопотання додано копію паспорта громадянина України, документ про присвоєння ідентифікаційного номера, а також графічні матеріали із позначенням бажаного місця розташування земельних ділянок.

За наслідком розгляду цього клопотання, наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 03.08.2020 року за № 2-12674/15-20-СГ, позивачам відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га із земель державної власності, сільськогосподарського призначення, на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, із цільовим призначенням - для індивідуального садівництва (код цільового призначення 01.05). Відмову мотивовано тим, що у клопотанні не вказано який саме вид документації відповідно до статті 25 Закону України "Про землеустрій" позивачі бажають виготовити.

Вважаючи зазначену відмову протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного земельного законодавства, позивачі звернулись до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України (далі за текстом ЗК України) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля визнана основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Згідно з частиною 1 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Частиною третьою статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, порядок проведення якої регламентовано положеннями статті 118 ЗК України.

Частиною першою статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно з частиною четвертою статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Під час розгляду справи відповідач не заперечив, що саме до його повноважень належить розгляд питання про надання чи відмову у наданні позивачам вищевказаних дозволів. А тому, дану обставину суд вважає безспірною.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність визначений статтею 118 ЗК України, зокрема частиною шостою вказаної статті передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Отже, якщо особою, яка звернулася до відповідного суб`єкта владних повноважень виконані всі передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні.

Частиною сьомою статті 118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України, а тому відмова у вирішенні заяви на будь-яких інших підставах, які не передбачені даною нормою, суперечить вимогам закону.

Аналогічна правова позиція із цього приводу неодноразово була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.02.2020 року у справі № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 року у справі № 638/15764/17, від 15.04.2020 року у справі № 638/15764/17, від 22.04.2020 року у справі № 818/1707/16 та від 14.05.2020 року у справі № 360/536/17-а, та інших.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом із тим судом встановлено, що відповідач наказом від 03.08.2020 року № 2-12674/15-20-СГ відмовляючи позивачам у наданні дозволів на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок виходив виключно зі змісту текстового формулювання поданого клопотання, вказавши на те, що у такому клопотанні не зазначено конкретний вид документації згідно зі статтею 25 Закону України "Про землеустрій".

Надаючи правову оцінку рішенню суб`єкта владних повноважень на його відповідність умовам, передбаченим частиною 2 статті 2 КАС України, суд враховує наступне.

Так, дійсно у поданому клопотанні від 08.06.2020 року позивачі просили надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,12 га на кожного із заявників окремо, які розташовані на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

До вказаного клопотання позивачами додано усі необхідні документи, зокрема, графічні матеріали на яких зазначено бажане місце розташування земельних ділянок.

Визначення поняття "документація із землеустрою (землевпорядна документація)" наведено у статті 1 Закону України "Про землеустрій", якою є затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо.

Відповідно до статті 25 Закону України "Про землеустрій" документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації.

Видами документації із землеустрою є:

а) схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць;

б) проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць;

в) проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів;

г) проекти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок;

д) проекти землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб;

е) проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь;

є) проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів;

ж) проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);

з) робочі проекти землеустрою;

и) технічна документація із землеустрою щодо визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України;

і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

ї) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту;

й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок;

к) технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель.

Види документації із землеустрою та їх склад встановлюються виключно цим Законом.

Зі змісту вказаної норми слідує, що документація із землеустрою щодо відведення земельної ділянки може розроблятися виключно у формі проекту землеустрою, оскільки жоден із перелічених у статті 25 Закону України "Про землеустрій" інших видів документації не застосовується щодо процедури відведення земельних ділянок.

При цьому, суд враховує, що поняття "документація із землеустрою" це загальне визначення, а її конкретний вид залежить від багатьох факторів, одним з яких є спосіб формування земельної ділянки.

Як зазначено у статті 50 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

У даному випадку, суд наголошує, що у поданому клопотанні позивачами чітко визначено прохання до відповідача про надання дозволів на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення садівництва. Тобто, зі змісту цього клопотання та положень статті 25 Закону України "Про землеустрій" стає очевидно зрозумілим, що документацією із землеустрою щодо відведення земельної ділянки (шляхом формування нової земельної ділянки) може бути тільки проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Посилання відповідача у своїх відзивах на ту обставину, що відповідно до вказаної вище норми Закону України "Про землеустрій" передбачена можливість виготовлення різних документацій із землеустрою, і він не може обмежувати право позивача на виготовлення того чи іншого виду документації, є безпідставним, позаяк колективне клопотання позивачів містить вказівку на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок, якою може бути тільки проект землеустрою. Окрім того суд враховує, що до поданого позивачами клопотання долучено викопіювання з публічної кадастрової карти України, на якій зображені бажані місця розташування земельних ділянок, які не є сформованими. Наведене лише додатково підтверджує, що у разі формування нової земельної ділянки її відведення здійснюється саме таким видом документації із землеустрою як проект.

Водночас, суд вкотре наголошує, що вичерпний перелік підстав, за наявності яких може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки визначено у частині 7 статті 118 Земельного Кодексу України.

У свою чергу вимоги до письмового клопотання наведені у частині 6 вказаної статті, яка імперативно не зобов`язує особу заявника вказувати у такому клопотанні вид документації згідно зі статтею 25 Закону України "Про землеустрій".

За наведених вище обставин суд доходить висновку, що ті підстави відмови у наданні позивачам дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок, які визначені відповідачем в оскаржуваному наказі, не ґрунтуються на положеннях земельного законодавства, а тому наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 03.08.2020 року за № 2-12674/15-20-СГ є протиправним та підлягає скасуванню. Відповідно, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Відносно позовних вимог в частині зобов`язання відповідача надати дозволи на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок, суд зазначає наступне.

Наслідком скасування судом у даній адміністративній справі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 03.08.2020 року за № 2-12674/15-20-СГ є те, що відповідне клопотання позивачів від 08.06.2020 року про їм надання дозволів на розроблення документації із землеустрою залишається актуальним та нерозглянутим.

Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Проте, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Видача такого дозволу без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Розглядаючи дану справу, суд зазначає, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 2 КАС України однією із вимог до рішення суб`єкта владних повноважень є його обґрунтованість.

Обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень полягає в дослідженні усіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви якими керується суб`єкт у процесі оцінки та аналізу обставин повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. В такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, вона зможе оскаржити його, та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами які чітко зазначені в рішенні.

Такий висновок узгоджується із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Зокрема, у справі "Рисовський проти України" Європейський суд з прав людини зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява № 33202/96, пункт 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява № 48939/99, пункт 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.comS.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04, пункт 72, від 08.04.2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява № 10373/05, пункт 51, від 15.09.2009 року).

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, пункт 74, від 20.05.2010 року та "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, пункт 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", пункт 128, та "Беєлер проти Італії", пункт 119).

Виходячи із обставин встановлених у цій справі, відповідач принципу належного урядування як і вимог закону про повне обґрунтування власного рішення не дотримався.

Зокрема, оскаржений позивачем наказ не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених Законом підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

Так, суд зазначає, що відмова відповідача у наданні позивачам дозволів на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок мотивована виключно формальним підходом до перевірки змісту текстової частини клопотання позивачів та зазначених у ньому відомостей без надання належної оцінки суті самого клопотання та долучених до нього доказів (зокрема, відомостей щодо бажаного місця розташування земельної ділянки, її правового статусу, тощо) на предмет відповідності вимогам статті 118 ЗК України.

Тобто, у межах розгляду цієї справи суд не може дійти остаточного висновку про те, чи є ті обставини, які зазначені в оскаржуваному наказі вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для надання відповідного дозволу. А прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.

Саме такий правовий висновок із подібного питання був зроблений Верховним Судом у постанові від 03.12.2019 року у справі № П/811/2514/17.

З урахуванням викладеного, суд вбачає підстави для часткового задоволення цієї позовної вимоги у спосіб зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про надання дозволів на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,12 га на кожного із заявників окремо, які розташовані на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, із оцінкою усіх істотних обставин, які у відповідності із статті 118 ЗК України мають значення при вирішенні питання про надання чи відмову у наданні бажаних для позивачів дозволів.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачами, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Згідно з частиною 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 03.08.2020 року № 2-12674/15-20-СГ.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 08.06.2020 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,12 га, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, та прийняти мотивоване рішення з урахуванням окреслених у рішенні висновків, та правової оцінки суду.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 від 08.06.2020 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,12 га, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, та прийняти мотивоване рішення з урахуванням окреслених у рішенні висновків, та правової оцінки суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору при звернені до суду у сумі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Стягнути на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору при звернені до суду у сумі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач 1: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Позивач 2: ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 39767547, адреса: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, 21027).

Рішення у повному обсязі виготовлене: 26.10.2020 року

Суддя Чернюк Алла Юріївна