Ухвала суду № 92439019, 22.10.2020, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"22" жовтня 2020 р. м. Київ Справа № 911/1350/19

за позовом Першого заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури (20701, Черкаська обл., м. Сміла, вул. Ю. Кондратюка, 25) в інтересах держави в особі Управління освіти, молоді та спорту Смілянської міської ради Черкаської області (20700, Черкаська обл., м. Сміла, вул. Перемоги, буд. 18)

до Товариства з обмеженою відповідальністю “МИЗА” (08404, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Михайла Грушевського, буд. 54)

про визнання недійсними додаткових угод до договору № 57 від 07.02.2017 р. про закупівлю за державні кошти, а також стягнення 14056,77 грн. надмірно сплачених бюджетних коштів,

Суддя В.М. Бабкіна

секретар судового засідання: Павлюк В.Г.

прокурор: Тітова О.В. (посвідчення № 051063)

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Кабанов В.І. (довіреність б/н від 09.12.2019 р.);

Обставини справи:

Господарським судом Київської області розглядається справа за позовом Першого заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Управління освіти, молоді та спорту Смілянської міської ради Черкаської області до Товариства з обмеженою відповідальністю “МИЗА” про визнання недійсними додаткових угод до договору № 57 від 07.02.2017 р. про закупівлю за державні кошти, а також стягнення 14056,77 грн. надмірно сплачених бюджетних коштів.

Ухвалою господарського суду Київської області від 24.09.2020 р. підготовче засідання було відкладено на 22.10.2020 р.

У судовому засіданні 22.10.2020 р. представник відповідача підтримував клопотання, заявлене у запереченні на відповідь на відзив б/н від 24.09.2020 р. (вх. № 20388/20 від 24.09.2020 р.), щодо залишення позову у даній справі № 911/1350/19 без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України з огляду на недотримання прокурором під час подання даного позову до суду вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", а також допущення прокурором помилки в частині визначення органу, який мав право звертатись до суду з даним позовом.

Прокурор заперечувала проти задоволення клопотання відповідача про залишення позову у даній справі без розгляду, з огляду на його безпідставність та необгрунтованість.

Дослідивши клопотання відповідача про залишення позову прокурора у даній справі без розгляду, матеріали позову, позиції учасників процесу, судом було винесено протокольну ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про відмову відповідачу у задоволенні клопотання про залишення позову у даній справі № 911/1350/19 без розгляду, з огляду на таке.

Представник відповідача у викладеному в запереченні на відповідь на відзив б/н від 24.09.2020 р. (вх. № 20388/20 від 24.09.2020 р.) клопотанні про залишення позову без розгляду наголошував на необхідності врахування судом висновків Великої Палати Верховного Суду за наслідками розгляду справи № 912/2385/18 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 р.), які стосуються питання процесуальної правосуб`єктності прокурора у подібних правовідносинах. На думку відповідача, досліджуючи склад сторін у справі № 911/1350/19, слід констатувати, що ані Північний офіс Державної аудиторської служби України, ані Виконавчий комітет Смілянської міської ради Черкаської області, як особи, уповноважені на здійснення контролю за використанням бюджетних коштів, Першим заступником керівника Смілянської місцевої прокуратури в якості позивачів не зазначені, і до позовної заяви не долучено доказів виконання прокурором вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в частині повідомлення вказаних суб`єктів про надання їм статусу позивача у даній справі, а відтак - не утворено у передбачений законом спосіб правових підстав для представництва прокурором інтересів держави. Водночас, на думку відповідача, внаслідок помилки, яка допущена прокурором в частині визначення органу, який мав право звертатись до суду з даним позовом, Управління освіти, молоді та спорту Смілянської міської ради Черкаської області одночасно отримало статуси позивача і відповідача під час розгляду справи про визнання недійсними додаткових угод до господарського договору.

Щодо належності звернення Першого заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури до суду з даним позовом, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Частинами першою, третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з викладеного, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

У контексті зазначеного слід враховувати, окрім іншого, і рішення Конституційного Суду України про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді від 08.04.1999 р. № 3-рп/99.

Так, Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Поряд з цим, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, п. 27).

У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 року № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом, про що зазначено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 р. у справі № 924/1256/17.

Участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частина 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, частина 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який відсутній або всупереч вимог закону не здійснює захисту чи робить це неналежно.

Окрім того, слід зазначити, що за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18, серед іншого, йдеться про те, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 р. № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Повноваження органів влади, зокрема й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень у компетентного органу здійснювати у спосіб, який обрав прокурор.

Особливість сучасного конституційного статусу прокурора в суді, деталізованого в процесуальних кодексах та Законі України "Про прокуратуру", полягає у тому, що представництво прокурором інтересів держави у суді носить допоміжний характер, оскільки основну роль у цьому процесі мають відігравати профільні органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, які повинні самостійно звертатися до суду.

Урегульовуючи розбіжності у викладених раніше правових позиціях, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18 висловила наступні висновки.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів державі, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме - подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обгрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У рішенні від 05.06.2019 р. № 4-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обгрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною четвертою статті 53 ГІІК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення з разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.

Верховний Суд в постанові від 06.02.2019 р. у справі № 927/246/18 зазначив, що обставини дотримання прокурором установленої частинами третьою, четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. А відсутність у такому випадку законних підстав для представництва інтересів держави свідчить про заявлення позову особою, яка не має процесуальної дієздатності.

У пункті 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18 відображено правовий висновок, згідно якого якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (залишення позову без розгляду).

Досліджуючи наявність у прокурора повноважень для звернення з позовом у даній справі, суд відзначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України.

Згідно Положення про Управління освіти, молоді та спорту Смілянської міської ради, затвердженого рішенням сесії Смілянської міської ради, управління є самостійною юридичною особою (самостійним структурним підрозділом Смілянської міської ради), до основних напрямків діяльності якого, серед іншого, належить організація харчування дітей у навчальних закладах за рахунок бюджетних коштів. Відповідно до абзацу 2 розділу 6 вказаного Положення управління є головним розпорядником коштів по галузях в межах повноважень.

Статтею 55 Бюджетного кодексу України визначені захищені видатки загального фонду бюджету, серед яких, визначені видатки на забезпечення продуктами харчування.

Відповідно до Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України № 333 від 12.03.2012 р., видатки на проведення публічних закупівель здійснюються за відповідними кодами економічної класифікації видатків бюджету залежно від економічної суті платежу. Придбання продуктів харчування для загальноосвітніх навчальних закладів здійснюється за Кодом 2230.

Управління освіти, молоді та спорту Смілянської міської ради є головним розпорядником коштів, а тому безпідставно та незаконно витрачені державні кошти у розмірі 14056,77 коп., у випадку встановлення цих обставин судом, підлягають поверненню на користь саме цього управління.

При цьому, як зазначав прокурор, ні Смілянською міською радою, ні Управлінням освіти, молоді та спорту Смілянської міської ради упродовж тривалого часу, тобто з часу укладання оспорюваних додаткових угод, не було вжито заходів щодо визнання їх недійсними та повернення безпідставно витрачених коштів до бюджету в судовому порядку.

Матеріали позовної заяви прокурора свідчать про те, що Смілянською місцевою прокуратурою було проінформовано Управління освіти, молоді та спорту Смілянської міської ради про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів реагування, з метою їх усунення, що підтверджено листами Смілянської місцевої прокуратури від 22.03.2019 р. № 2034вих19, від 03.04.2019 р. № 2411вих19, № 148-2779вих19 від 13.05.2019 р.

При цьому, за повідомленням самого Управління освіти, молоді та спорту Смілянської міської ради, останнє не здійснювало перевірку додаткових угод до договору про закупівлю № 57 від 07.02.2017 р. та до суду не зверталось (лист Управління освіти, молоді та спорту Смілянської міської ради від 19.03.2019 р. № 736).

Відповідна позиція свідчить про пасивність дій уповноважених органів та відсутність з їх боку намірів захистити порушені інтереси держави.

При цьому, судом відхиляються посилання відповідача на неналежність органу, визначеного прокурором в якості позивача, також і з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, третьої статті 7 Закону України «Про публічні закупівлі» уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснює контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією, цим Законом та іншими законами України.

Антимонопольний комітет України та Рахункова палата здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Органи, уповноважені на здійснення контролю у сфері закупівель, не мають права втручатися у проведення процедур закупівель.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про публічні закупівлі» уповноважений орган - це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері публічних закупівель.

Відповідно до Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 459 від 20.08.2014 р. Міністерство є уповноваженим органом у сфері державних закупівель. Основними завданнями Міністерства є формування та забезпечення державної політики у сфері державних закупівель, державного замовлення.

Прокурор у позові наголошував на тому, що органом, уповноваженим здійснювати від імені держави контроль за дотриманням законодавства про державні закупівлі, є Держаудитслужба, однак права на звернення до суду в інтересах держави про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, вона не має.

Слід зазначити, що Порядок здійснення моніторингу публічних закупівель та дії Державної аудиторської служби у разі виявлення за результатами моніторингу порушень вимог Закону чітко регламентовано ст. 7-1 Закону України «Про публічні закупівлі».

Пунктами 6, 8, 11 ст. 7-1 Закону визначено, що за результатами моніторингу закупівлі посадова особа органу державного фінансового контролю складає та підписує висновок про результати моніторингу закупівлі, що затверджується керівником органу державного фінансового контролю або його заступником. Протягом п`яти робочих днів з дня оприлюднення органом державного фінансового контролю висновку замовник оприлюднює через електронну систему закупівель інформацію та/або документи, що свідчать про усунення порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель, викладених у висновку, або аргументовані заперечення до висновку, або інформацію про причини неможливості усунення виявлених порушень. Якщо замовник не усунув порушення, визначене у висновку, і таке порушення матиме негативний вплив для бюджетів, а також висновок не оскаржено до суду, орган державного фінансового контролю проводить перевірку закупівлі відповідно до Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні». Керівник органу державного фінансового контролю або його заступник приймає рішення про призначення перевірки закупівлі, яке оприлюднюється протягом двох робочих днів з дня його прийняття. При цьому, процедура закупівлі на період проведення перевірки закупівлі не зупиняється.

Згідно з Положенням про Державну аудиторську службу України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 р. № 43, Державна аудиторська служба є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю, відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний фінансовий контроль за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, дотриманням законодавства про державні закупівлі. Державна аудиторська служба України вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, зокрема звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Відповідно до п.п. 8, 10 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення фінансового контролю» у Державної аудиторської служби України є право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 07.11.2018 р. у справі № 820/8558/15, від 03.10.2018 р. № 804/8443/16, аналізуючи вказані норми права, дійшла висновку, що орган державного фінансового контролю проводить державний фінансовий контроль щодо підконтрольних установ. Його право вимоги передбачено ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення фінансового контролю» і може бути адресоване виключно підконтрольним установам, а звернення до суду в інтересах держави можливе лише у випадку незабезпечення такими установами вимог щодо усунення порушень законодавства з питань збереження і використання активів, виявлених під час здійснення державного фінансового контролю.

Аналогічного висновку про відсутність повноважень у вказаного органу дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у справі № 912/898/18 (постанова від 21.03.2019 р.).

Таким чином, Держаудитслужба набуває статусу позивача внаслідок звернення до суду з метою усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, проте оскільки відповідачем не доведено, а судом не встановлено, що вказаний орган, здійснюючи фінансовий контроль, виявив порушення законодавства у спірних правовідносинах, у нього не виникло право на звернення до суду із даним позовом, тому у спірних правовідносинах Держаудитслужба не набуває статусу позивача.

У даному випадку моніторинг публічної закупівлі Управлінням Північного офісу Держаудитслужби у Черкаській області не здійснювався, що підтверджується листом Управління Північного офісу Держаудитслужби в Черкаській області від 19.03.2019 р. № 26-23-03-12/1-18/1159-2019, та, відповідно, дані порушення не виявлялись, а за незаконними, на думку прокурора, додатковими угодами кошти отримані не підконтрольною органам Державної аудиторської служби установою, а товариством, у зв`язку з чим правові підстави для пред`явлення даного позову прокурором в інтересах Державної аудиторської служби є відсутніми.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що Перший заступник керівника Смілянської місцевої прокуратури в даному випадку обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення з відповідача грошових коштів в інтересах держави в особі Управління освіти, молоді та спорту Смілянської міської ради Черкаської області, як головного розпорядника бюджетних коштів, а не в інтересах держави в особі Державної аудиторської служби, оскільки остання має право в судовому порядку стягувати в дохід держави кошти, отримані лише підконтрольними установами, в той час як відповідач (особа, що отримала кошти) не є підконтрольною установою Державної аудиторської служби.

Отже, прокурор, звертаючись з позовом у даній справі визначив належного суб`єкта, навів причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду, довів належними та допустимими, в розумінні положень статей 73, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надав докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює захист інтересів держави, будучи належно та завчасно (до подання даного позову прокурором) повідомленим про порушення останніх.

З урахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача щодо залишення позову прокурора у даній справі № 911/1350/19 без розгляду.

У судовому засіданні 22.10.2020 р. представник відповідача заявив усне клопотання про виклик в судове засідання уповноваженого представника Управління освіти, молоді та спорту Смілянської міської ради для надання пояснень по суті спору.

Залишаючи без задоволення зазначене усне клопотання представника відповідача протокольною ухвалою без виходу до нарадчої кімнати, суд вважає за необхідне відзначити таке.

Згідно з приписами ч.ч. 1-3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач у передбаченому Господарським процесуальним кодексом України порядку належним чином повідомлявся про судові засідання у даній справі.

При цьому, не скориставшись правом сторони щодо направлення уповноваженого представника в судові засідання, позивач неодноразово надсилав суду клопотання № 01-02/3027 від 29.11.2019 р. (вх. № 24237/19 від 05.12.2019 р.), № 01-07/2192 від 17.09.2020 р. (вх. № 20046/20 від 21.09.2020 р.), № 01-05/1668 від 01.07.2019 р. (вх. № 13043/20 від 03.07.2019 р.) про розгляд справи без участі представника Управління.

З огляду на наведене, оскільки судом явка представника позивача у судові засідання не визнавалася обов`язковою, а представником відповідача не зазначено та не подано доказів на обґрунтування необхідності участі представника позивача у засіданнях суду, суд не вбачає підстав для задоволення усного клопотання представника відповідача про виклик у судове засідання представника позивача, заявленого у судовому засіданні 22.10.2020 р.

Окрім того, у судовому засіданні 22.10.2020 р. представник відповідача заперечував проти переходу до розгляду справи по суті та зазначав про необхідність виклику у судове засідання свідків, зокрема, начальника Управління освіти, молоді та спорту Смілянської міської ради Незнанової Н.О., як підписанта спірних додаткових угод до договору № 57 від 07.02.2017 р. про закупівлю за державні кошти, та інших членів тендерного комітету, які сприяли укладанню додаткових угод та погоджували їх укладення, у зв`язку з чим просив суд надати час для підготовки відповідних письмових заяв про виклик свідків.

Прокурор зазначала про відсутність зі сторони відповідача належного обґрунтування для виклику в якості свідка начальника Управління освіти, молоді та спорту Смілянської міської ради та інших осіб і наголошувала, що дана справа слухається в господарському процесі і пояснення свідків жодним чином не впливатимуть на розгляд даної справи, тому просила суд здійснювати розгляд даної справи за наявними в ній матеріалами. Також прокурор зазначала про неможливість сформувати остаточну позицію щодо усної заяви відповідача про виклик свідків та про необхідність надання часу для ознайомлення із відповідною заявою ТОВ «МИЗА».

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження, зокрема, у випадках, коли питання, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні.

Разом з тим, суд зазначає, що згідно з приписами ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 177, 182, 183, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

постановив:

1. Відкласти підготовче засідання на 19 листопада 2020 р. о 15:20. Засідання відбудеться за адресою: м. Київ, вул. С. Петлюри, 16/108.

2. Повідомити учасників процесу про судове засідання (присутніх прокурора та представника відповідача – під розписку).

3. Інформацію по справі учасники справи можуть отримувати на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет (http://court.gov.ua/fair/).

4. Ухвалу направити позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення відповідно до статті 235 Господарського процесуального кодексу України та не може бути оскаржена окремо від рішення суду.

Суддя В.М. Бабкіна