Рішення № 92407315, 21.10.2020, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/22283/20

Провадження № 2/761/6897/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

21 жовтня 2020 року 21 жовтня 2020 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Рибака М.А.

за участю секретаря Савенко О.І.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника третьої особи Грицаєнко Р.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві справу за позовом ОСОБА_2 до Київської міської ради, третя особа: Департамент земельних ресурсів, про відшкодування моральної шкоди заподіяної протиправними рішеннями, діями та бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2020 року позивач звернувся до суду із даним позовом, у якому просив суд стягнути з Київської міської ради на відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 10000 грн., а також судові витрати.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач вказав на те, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва скасовано рішення Постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування, оформлене протоколом №1/63 від 23 січня 2018 року (№08/271-626), в частині, що викладена пунктом 17.7.1 «Про розгляд проекту рішення Київської міської ради «Про передачу громадянці ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по ОСОБА_2 » у повному обсязі пункту 17.7.1, зобов`язано Постійну комісію Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування (01044, м.Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 22883141) у відповідності до вимог чинного законодавства розглянути проект рішення Київської міської ради «Про передачу громадянці ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 » кадастровий номер 8000000000:90:066:0274 земельної ділянки площею 0,1000 га і прийняти рішення на пленарному засіданні Київської міської ради протягом двох місяців з дати набуття чинності рішення суду. В подальшому, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2020 року, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.09.2019 року залишено без змін. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва набрало законної сили. Протиправна поведінка відповідача змушує позивача постійно подавати скарги до КМР, реалізовувати своє право на зобов`язання відповідача виконувати свої повноваження, вказує на те, що кожне неправомірне процедурне рішення відповідача вимушена оскаржувати в адміністративному суді. Так, протиправними діями відповідача, позивач довгий час була позбавлена можливості реалізації свого конституційного права на розгляд на прийняття рішення відповідачем у законному порядку питання про можливості безоплатної передачі земельної ділянки. У зв`язку з зазначеним, позивач вважає, що має право на відшкодування моральної шкоди

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 27.07.2020 року відкрито провадження у даній справі, розгляд якої вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила суд їх задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечувала.

Відповідач у судове засідання не заявився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчать відповідні документи в матеріалах справи, про причини неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи в судовому засіданні щодо заочного розгляду справи не заперечував, додатково надав до суду письмові пояснення в яких вказав, що позовні вимоги вважає необґрунтованими, просить суд відмовити у задоволенні позову, зазначає, що позивачем не долучено до матеріалів справи ні актів виконавчих робіт, ні наданого переліку ставок гонорару адвоката на 2020 рік, не вбачається за можливе визначити, яким способом здійснювалось нарахування виконаних робіт.

Відповідно до положень ч.1, 2 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не заявився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.

Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів для розгляду справи по суті, а також те, що представник позивача щодо заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч. 1, 2 ст. 280 та відповідно до ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 124 Конституції України ч, 2, 3 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними чи юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.09.2019 року по справі № 826/1092/18 за позовом ОСОБА_2 до Київської міської ради, третя особа: Департамент земельних ресурсів про зобов`язання вчинити дії, скасування рішення, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково, скасовано рішення Постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування, оформлене протоколом №1/63 від 23 січня 2018 року (№08/271-626), в частині, що викладена пунктом 17.7.1 «Про розгляд проекту рішення Київської міської ради «Про передачу громадянці ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по ОСОБА_2 » у повному обсязі пункту 17.7.1, зобов`язано Постійну комісію Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування (01044, м.Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 22883141) у відповідності до вимог чинного законодавства розглянути проект рішення Київської міської ради «Про передачу громадянці ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 » кадастровий номер 8000000000:90:066:0274 земельної ділянки площею 0,1000 га і прийняти рішення на пленарному засіданні Київської міської ради протягом двох місяців з дати набуття чинності рішення суду. (а.с.15-29).

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2020 року по справі № 826/1092/18, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.09.2019 року залишено без змін.

Таким чином, фактично вказаним рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.09.2019 року по справі № 826/1092/18 встановлено протиправність дій Київської міської ради та зобов`язано останнього вчинити певні дії.

Проте, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.09.2019 року по справі № 826/1092/18 не виконується, що позбавляє позивача можливості реалізації її конституційного права на розгляд та прийняття рішення Київською міською радою у законному порядку питання про можливість безоплатної передачі земельної ділянки.

У відповідності до норм Конституції України, які мають пряму дію, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Так, у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine) (заява № 40450/04, рішення від 15 жовтня 2009 року), Європейський суд з прав людини констатував порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу та вказав, що зазначені вище порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв`язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту.

Рішення Європейського суду з прав людини від 12 жовтня 2017 року у справі № 46852/13 «Бурмич та інші проти України» є продовженням пілотного рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України». У цьому рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що в рамках процедури пілотного рішення одним із найважливіших завдань є спонукання держави-відповідача до запровадження засобу юридичного захисту для всіх потерпілих від системного порушення, а відповідальність за надання відшкодування обов`язково покладатиметься на національні органи влади.

Відповідно до положення ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Окрім того згідно ч. 1 ст. 280 ЦК України якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Частиною 2 ст. 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 частини 2 статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом.

Згідно ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Стаття 23 ЦК України закріплює загальні положення про відшкодування моральної шкоди, визначаючи, що моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України, висловленої 11 вересня 2013 року (справа № 6-48 цс 13).

Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов`язковим для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов`язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Суд вважає, що тривала протиправна бездіяльність Суд вважає, що тривала протиправна бездіяльність відповідача щодо невиконання судового рішення, яке набрало законної сили ще у лютому 2020 року, спричинило позивачу певних душевних страждань, оскільки остання була змушена витрачати час на звернення до Київської міської ради та до суду, щоб довести порушення своїх прав. щодо невиконання судового рішення, яке набрало законної сили ще у лютому 2020 року, спричинило позивачу певних душевних страждань, оскільки остання була змушена витрачати час на звернення до Київської міської ради та до суду, щоб довести порушення своїх прав.

При визначенні розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу, суд керується принципами розумності, справедливості та поміркованості та визначає її у розмірі 10 000 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Тривале невиконання державним виконавцем судового рішення сталося з вини Київської міської ради, а тому позивач має право на відшкодування завданої моральної шкоди.

Задовольняючи позов, суд виходить з доведеності факту, що саме неодноразовістю неправомірної бездіяльності Київської міської ради, позивачу заподіяно моральної шкоди, яка відповідно до вимог статей 1167, 1173 ЦК України підлягає відшкодуванню державою, оскільки за шкоду, заподіяну рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади або органу місцевого самоврядування чи їх посадових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, несе відповідальність держава.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором, що закріплено у положеннях статті 5 ЦПК України.

У відповідності до норм ч. ч. 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Цивільним процесуальним кодексом України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, які мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.

Згідно з приписами частини 4 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). За положеннями статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

У відповідності до частини 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Законодавець виключає збирання доказів судом, що стосується предмета спору, з власної ініціативи, за винятком витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом, як передбачено частиною 7 статті 81 ЦПК України.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що обставини, на які посилається позивач знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, не спростовані відповідачем і ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь витрат на правничу допомогу у розмірі 8 000,0 грн., то в цій частині вимоги відшкодування судових витрат підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, на користь якої ухвалене рішення, за рахунок іншої сторони. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018р. у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018р. у справі № 814/698/16.

В обґрунтування витрат на професійну правничу допомогу стороною позивача було подано (в належним чином засвідчених копіях): Договір про надання правничої допомоги № 12-ц/20 від 10.07 2020 року, Додаткову угоду №1 до Договору про надання правничої допомоги № 12-ц/20, Додаткову угоду №2 до Договору про надання правничої допомоги № 12-ц/20, детальний розрахунок витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката від 19.10.2020 року, акт надання послуг №132 від 21 жовтня 2020 року, квитанція про зарахування грошових коштів № 28939825 від 13 жовтня 2020 року, квитанція № 27560669 від 20.07.2020 року, квитанція № 27612098 від 22.07.2020 року.

Судом встановлено, що стороною позивача було надано належний розрахунок суми зазначених витрат та її складових, а також зазначено час, який було витрачено на надання професійної правничої допомоги.

Враховуючи положення ст. 137 ЦПК України, суд приходить до висновку, що розмір витрат на правничу допомогу підлягає задоволенню в розмірі 8 000,0 грн., фактично сплачених позивачем, при цьому судом враховано, що вирішення питання про компенсацію витрат на правничу допомогу Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», зазначив, що оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 8, 55, 56, 129 Конституції України, ст.ст. 3, 10, 11, 16, 170, 386, 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_2 до Київської міської ради, третя особа: Департамент земельних ресурсів, про відшкодування моральної шкоди заподіяної протиправними рішеннями, діями та бездіяльністю суб`єкта владних повноважень - задовольнити повністю.

Стягнути з Київської міської ради на користь ОСОБА_2 10000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Київської міської ради на користь ОСОБА_2 8000,00 грн. у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з Київської міської ради на користь Державного бюджету України 840,80 грн. судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

ОСОБА_2 : АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Київська міська рада м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 22883141.

Департамент земельних ресурсів: м. Київ, вул. Хрещатик, 32-а.

СУДДЯ М.А. РИБАК

Повний текст судового рішення складено: 23.10.2020 року.