Рішення № 92396986, 15.10.2020, Фортечний районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Кіровський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 404/8525/19

Номер провадження 2/404/2288/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2020 року Кіровський районний суд м. Кіровограда в складі:

головуючого судді - Іванової Н.Ю.

при секретарі - Гуйван О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Кіровоградської обласної прокуратури про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства та прокуратури, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Державної казначейської служби України, Прокуратури Кіровоградської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства та прокуратури, просив стягнути з Державного бюджету України на його користь шляхом списання в безспірному порядку з розрахункового рахунку Державної казначейської служби України, призначеного для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду матеріальної (майнової шкоди) в розмірі 95 622 грн. 72 коп. та моральної (немайнової шкоди в розмірі 2 000 000 грн.

В обґрунтування поданого позову зазначено, що 21 квітня 2015 року прокуратурою Кіровоградської області внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 42015120000000059.

22 квітня 2015 року в порядку ст. 208 КПК України органами досудового

розслідування (слідчий з ОВС прокуратури Кіровоградської області ОСОБА_2 )

позивач затриманий за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

23 квітня 2015 року прокуратурою Кіровоградської області (слідчий з ОВС прокуратури Кіровоградської області Рохман О.В.) позивачу вручено письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

24 квітня 2015 року ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду

міста Кіровограда ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді домашнього

арешту.

Наказами № 508 від 12 травня 2015 року та № 175о/с від 19 травня 2015 року ОСОБА_1 звільнений з органів МВС за п. 64 «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Підставою звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ стало оголошення підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України та обрання запобіжного заходу, тобто розпочате кримінальне провадження стало безпосередньою причиною звільнення його з органів внутрішніх справ.

31 липня 2015 року прокуратурою Кіровоградської області затверджено обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 368 КК України та направлено його для розгляду по суті до Кіровського районного суду міста Кіровограда.

Вироком Кіровського районного суду міста Кіровограда від 15 червня 2017 року позивача визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним зазначеного кримінального правопорушення.

Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 26 березня 2018 року вирок Кіровського районного суду від 15 червня 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного суду від 12 червня 2019 року вирок Кіровського районного суду міста Кіровограда від 15 червня 2017 року та ухвала апеляційного суду Кіровоградської області від 26 березня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Позивач вважає, що був незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності, до нього застосовувався запобіжний захід та йому було оголошено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Як наслідок цього він був звільнений з органів внутрішніх справ, втратив роботу та засоби існування. Він також зазнав моральних страждань у зв`язку з кримінальним переслідування. У нього виникло право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Зазначено, що перебування позивача під кримінальним переслідуванням продовжувалося з 21 квітня 2015 року по 20 червня 2019 року, тобто протягом понад чотирьох років, в тому числі під час застосування до нього запобіжного заходу, права позивача на отримання заробітної плати порушувались потягом 48 місяців, стягнення заробітної плати підлягає бути здійсненим в розмірі 95622,72 грн. (1992,14x48).

Протиправні дії мають характер моральних страждань, позивач вважає, що розмір відшкодування не може бути меншим ніж 2 000 000 грн.

Розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з розміру лише одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом є явно недостатнім та неадекватним за ті його моральні страждання, що тривали протягом вказаного часу.

Притягненням до кримінальної відповідальності, застосуванням запобіжного заходу був порушений нормальний ритм життя, зруйновані життєві плани, постраждала його репутація як громадянина та посадової особи правоохоронного органу, позбавлено можливості подальшого кар`єрного росту через звільнення з органів МВС України, можливості забезпечувати свою родину всім необхідним. Все це в сукупності негативно вплинуло як на його фізичне так і психічне здоров`я, якому було завдано негативних наслідків в результаті перенесених нервових стресів.

Незаконні дії органів, що здійснюють досудове розслідування та прокуратури, завдали позивачу значних моральних втрат, призвели до порушення стану його здоров`я, нормальних життєвих зв`язків і вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого нового життя у подальшому, в тому числі й підтримання стану свого здоров`я та працевлаштування.

Своїми незаконними рішеннями, діями (бездіяльністю) органи дізнання та досудового слідства в особі прокуратури Кіровоградської області, завдали значної моральної (немайнової) шкоди внаслідок незаконного затримання, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, які в своїй сукупності обмежили його право на самостійне визначення життєвого шляху, спілкування та пересування.

Незаконним притягненням до кримінальної відповідальності за статтею 368 КК України, відповідно до якої злочин, який йому інкримінували, є тяжким, а пред`явлене обвинувачення у вчиненні отриманні неправомірної вигоди, зганьбили його честь і гідність, завдали непоправної шкоди престижу та діловій репутації як працівника правоохоронного органу. Все, що позивачем було досягнуто на протязі життя, зруйновано назавжди.

Ухвалою судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 03 грудня 2019 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

27 грудня 2019 року від представника прокуратури Кіровоградської області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно якого вказано, що обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказує на те, що він притягувався до кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні № 42015120000000059 за ч. 3 ст. 368 КК України. Вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 26 березня 2018 року та постановою Верховного Суду від 12 червня 2019 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні інкримінуємого злочину та виправдано.

Зазначав, що був незаконно притягнений до кримінальної відповідальності, до нього застосовувався запобіжний захід та йому було оголошено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Як наслідок, він був звільнений з органів внутрішніх справ, втратив роботу та засоби існування. Він також зазнав моральних страждань у зв`язку з кримінальним переслідуванням. У нього виникло право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Прокуратура Кіровоградської області заперечує проти заявлених позовних вимог з наступних підстав.

21 квітня 2015 року за матеріалами відділу внутрішньої безпеки в Кіровоградській області Департаменту внутрішньої безпеки Міністерства внутрішніх справ України розпочато кримінальне провадження № 42015120000000059.

ОСОБА_1 22 квітня 2015 року затримано в порядку ст. 208 КПК України за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України. 23 квітня 2015 року йому повідомлено про підозру та 24 квітня 2015 за клопотанням слідчого обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

За результатами досудового розслідування 31 липня 2015 року затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1 та 04 серпня 2015 його передано до суду для розгляду по суті.

Вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 червня 2017 року ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, визнано невинним та виправдано на підставі п.2 ч.1 ст. 373 КПК України за недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим.

Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 26 березня 2018 року та постановою Верховного Суду від 12 червня 2019 року вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 червня 2017 року залишено без змін.

Таким чином, ОСОБА_1 перебував під слідством та судом у період з 22 квітня 2015 року до 26 березня 2018 року, а всього 35 місяців 4 дні.

Зазначено, що прокуратура не погоджується з розміром визначеним позивачем завданої йому моральної шкоди.

Позивач зазначає, що перебував під кримінальним переслідуванням у період з 21 квітня 2015 року (дата внесення відомостей в ЄРДР) до 20 червня 2019 року (дата ухвалення постанови Верховним Судом), тобто 5 років та майже 2 місяця.

Між тим, строк перебування під слідством та судом позивачем обраховано невірно.

ОСОБА_1 перебував під кримінальним переслідуванням у період з 22 квітня 2015 року (дата затримання за підозрою) до 26 березня 2018 року (дата набрання законної сили виправдувальним вироком суду), а всього 35 місяців 4 дні.

З тексту позовної заяви вбачається, що у зв`язку з кримінальним переслідуванням позивач зазнав значних моральних страждань, був порушений нормальний ритм його життя.

Негативні наслідки, про які зазначає позивач, становлять саме ту моральну шкоду, розмір якої визначено державою.

Враховуючи вимоги ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», розмір мінімальної моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню ОСОБА_1 становить 165934 грн. (35 місяців 4 дні *4723 грн.).

Сам по собі факт постановлення судом виправдувального вироку надає позивачу право на відшкодування моральної шкоди відповідно до вимог Закону у мінімально визначеному розмірі.

Між тим, позивачем заявлено до відшкодування моральну шкоду у розмірі 2 мільйони гривень.

Позивач на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди зазначає про порушення нормальних життєвих зв`язків, руйнування його репутації як громадянина та посадової особи, проте, жодних доказів причинно-наслідкового зв`язку між діями органів досудового розслідування, прокуратури та зазначеними негативними наслідками позивачем не надано.

Всі посилання позивача на наявність завданої йому моральної шкоди у заявленому розмірі, без належних доказів, є лише припущенням і не можуть братися судом до уваги як факт.

З огляду на викладене, розмір моральної шкоди, заявленої позивачем до відшкодування, у розмірі 2 млн. грн.. є необґрунтованим, не підтверджується належними, достовірними та достатніми доказами та не відповідає принципами рівності, поміркованості, розумності та справедливості.

У позовній заяві ОСОБА_1 вказує, що наказами тимчасово виконуючого обов`язки начальника УМВС України в Кіровоградській області № 508 від 12 травня 2015 року та № 175о/с від 19 травня 2015 року його звільнено з органів МВС за п. 64 «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Як наслідок, позивач вважає, що кримінальне переслідування щодо нього продовжувалось з 21 квітня 2015 року по 20 червня 2019 року, а тому зазначає, що має підстави на отримання втраченого заробітку за 48 місяців в сумі 95622,72 гривні.

Прокуратура Кіровоградської області заперечує проти заявлених позовних вимог з наступних підстав.

По-перше, ОСОБА_1 перебував під кримінальним переслідуванням у період з 22 квітня 2015 року (дата затримання за підозрою) до 26 березня 2018 року (дата набрання законної сили виправдувальним вироком суду), а всього 35 місяців 4 дні. Безпосередньо звільнення відбулося з 19 травня 2015 року.

Відповідно до наказів, наданих позивачем до позовної заяви, підставою, що слугувала його звільненню зазначено: порушення Присяги працівника органів внутрішніх справ, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 382 від 28 грудня 1991 року, порушення Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, затверджених наказом МВС України від № 155 від 22 лютого 2012 року.

А тому, прокуратура області вважає, що позивачем не доведено, що його було звільнено саме внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

03 січня 2020 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно якої вказано, що відповідач визнає право позивача на відшкодування моральної шкоди, але заперечує лише щодо розміру відшкодування цієї шкоди, всупереч нормам чинного законодавства.

Притягненням до кримінальної відповідальності, застосуванням запобіжного заходу був порушений нормальний ритм життя позивача, зруйновані його життєві плани, постраждала його репутація як громадянина та посадової особи правоохоронного органу, позбавлено можливості подальшого кар`єрного зростання через звільнення з органів МВС України, можливості забезпечувати свою родину всім необхідним. Все це в сукупності негативно вплинуло як на його фізичне так і психічне здоров`я, якому було завдано негативних наслідків в результаті перенесених нервових стресів.

Своїми незаконними рішеннями, діями (бездіяльністю) органи дізнання та

досудового слідства в особі прокуратури Кіровоградської області, завдали ОСОБА_1 значної моральної (немайнової) шкоди внаслідок незаконного затримання, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, які в своїй сукупності обмежили його право на самостійне визначення життєвого шляху, спілкування та пересування.

Визначений позивачем розмір відшкодування моральної шкоду ґрунтується на нормах чинного законодавства, практиці Європейського суду з прав людини і підтверджений належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.

ОСОБА_1 був незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності, до нього застосовувався запобіжний захід та йому було оголошено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Як наслідок був відсторонений від посади, звільнений з органів внутрішніх справ, втратив роботу та засоби існування.

До моменту оголошення про підозру, позивач жодного разу не порушував норми чинного законодавства, Присягу працівника органів внутрішніх справ, Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу ОВС, як це зазначає відповідач.

Будь-яких підстав для звільнення з органів внутрішніх справ, окрім притягнення до кримінальної відповідальності, не існувало.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 січня 2020 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті в судовому зсіданні.

31 січня 2020 року від представника Державної казначейської служби України до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно якого вказано, що казначейство вважає, що при визначені розміру моральної шкоди у сумі 2 000 000 грн., позивачем значно завищено суму відшкодування шкоди, порівняно з відповідним мінімальним розміром встановленим вищезазначеним Законом та не вказано обґрунтованого розрахунку розміру моральної шкоди.

Позивач завищив термін перебування під слідством. Так, за даними позивача, повідомлення про підозру у вчиненні злочину йому вручено 23 квітня 2015 року. Ухвалу апеляційним судом Кіровоградської області про залишення у силі виправдувального вироку Кіровського районного суду від 10 липня 2017року відносно позивача ухвалено 26 березня 2018 року. Отже, позивач перебував під слідством та судом з 23 квітня 2015 року по 26 березня 2018 року, тобто 2 роки 11 місяців 3 дні.

Для обрахунку втраченого заробітку позивачем взято період перебування під слідством та судом а також період перегляду вироку касаційною інстанцією (з 21 березня 2015 року по 20 червня 2019 року), що не відповідає законодавству та дійсним обставинам справи.

Як зазначено вище ухвалу апеляційним судом Кіровоградської області про залишення у силі виправдувального вироку Кіровського районного суду від 10 липня 2017 року відносно позивача прийнято 26 березня 2018 року. Отже, позивач перебував під слідством та судом з 23 квітня 2015 року по 26 березня 2018 року, тобто 2 роки 11 місяців 3 дні.

Однак, вказаний період не може братись до уваги при розрахунку втраченого заробітку, оскільки позивач був звільнений з роботи 19 травня 2019 року згідно наказу № 175 о/с від 19 травня 2019 року.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 жовтня 2020 року замінено по справі відповідача Прокуратуру Кіровоградської області на Кіровоградську обласну прокуратуру.

В судовому засіданні представник позивача та позивач позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили задовольнити.

Представник відповідача Кіровоградської обласної прокуратури просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином.

Суд, в межах наданих доказів, заслухавши пояснення позивача, його представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Кіровоградської обласної прокуратури про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства та прокуратури підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 21 квітня 2015 року до ЄРДР було внесено відомості про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 42015120000000059.

22 квітня 2015 року в порядку ст. 208 КПК України органами досудового

розслідування позивач затриманий за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

23 квітня 2015 року прокуратурою Кіровоградської області позивачу вручено письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

24 квітня 2015 року ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду

міста Кіровограда ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді домашнього

арешту.

Наказами № 508 від 12 травня 2015 року та № 175о/с від 19 травня 2015 року позивач звільнений з органів МВС за п. 64 «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

31 липня 2015 року прокуратурою Кіровоградської області затверджено обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 368 КК України та направлено його для розгляду по суті до Кіровського районного суду міста Кіровограда.

Вироком Кіровського районного суду міста Кіровограда від 15 червня 2017 року позивача визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним зазначеного кримінального правопорушення.

Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 26 березня 2018 року вирок Кіровського районного суду від 15 червня 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного суду від 12 червня 2019 року вирок Кіровського районного суду міста Кіровограда від 15 червня 2017 року та ухвала апеляційного суду Кіровоградської області від 26 березня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями12,13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Згідно ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Спірні правовідносини врегульовані ст.ст. 56, 62 Конституції України, ст. 1176 ЦК України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР, Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції України, Генерального прокурора і Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 року № 6/5/3/41.

Отже, дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Виходячи з положень ч.2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено також у статтях 56, 62 Конституції України, статтях 1167, 1176 Цивільного кодексу України.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 зазначеного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Суд звертає увагу, що в контексті вищевказаного Закону, позивач має право на відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, оскільки вину його не доведено.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частини, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку із наданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Статтею ч. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

У відповідності до статті 12 вищевказаного Закону розмір відшкодованої шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3, залежить від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу).

Вирішуючи позовні вимоги в частині розміру заробітку, не одержаного, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначаються з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.

Відповідно до пункту 8 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» №6/5/3/41, розмір втраченого заробітку обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку, одержаного за час відсторонення від роботи (посади).

Згідно п. 9 цього ж Положення середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється для робітників та службовців у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати». Обчислення середньомісячного заробітку провадиться з дотриманням передбаченого законодавством коригування втраченого громадянином заробітку.

З огляду на формулу визначення розміру втраченого заробітку, встановлену частиною першою статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», складовою для його розрахунку стосовно спірних правовідносин є період відсторонення позивача від роботи (посади).

Суд не погоджується з доводами позивача стосовного того, що період відсторонення позивача від посади, протягом якого він мав право на повернення втраченого заробітку тривав з 21 квітня 2015 року по 20 червня 2019 року, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач був звільнений з роботи 19 травня 2015 року, а тому у суду є всі підстави вважати, що період відсторонення від посади починається з 19 травня 2015 року.

Кінцевим терміном перебігу зазначеного строку слід вважати 26 березня 2018 року, днем постановлення ухвали апеляційного суду Кіровоградської області, якою вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 червня 2017 року залишено без змін з огляду на те, що вказана ухвала набрала законної сили з моменту її проголошення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що періодом відсторонення позивача від посади, протягом якого він має право на повернення втраченого заробітку за рахунок коштів державного бюджету, слід вважати період, перебіг якого починається з 19 травня 2015 року по 26 березня 2018 року, що становить 728 робочих дні.

Порядком обчислення середньої зарплати, затвердженого постановою КМУ від 8 лютого 1995 р. № 100, передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна зарплата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

У відповідності до пункту 2 Порядку № 100, середня заробітна плата позивача обчислюється виходячи з його виплат за березень та квітень 2015 року.

Отже, при вирішенні питання про розмір втраченого позивачем заробітку суд виходить із середньомісячного заробітку останнього.

Як вбачається з довідки Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області, розмір нарахованого грошового забезпечення позивача за квітень 2015 року складає 2 251 грн. 63 коп., за травень 2015 року 1 732 грн. 65 коп., а всього 3 984 грн. 28 коп. Середньомісячне грошове забезпечення складає в сумі 1 992 грн. 14 коп., середньоденне грошове забезпечення складає в сумі 67 грн. 53 коп. грн.

Таким чином, сума заробітку, втраченого позивачем за період з 19 травня 2015 року по 26 березня 2018 року внаслідок незаконних дій органів прокуратури, суду, досудового слідства становить 49 161 грн. 84 коп., виходячи з наступного розрахунку: (67,53 грн. х 728дня).

В зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про відшкодування заробітку, який він втратив внаслідок незаконних дій органів прокуратури, суду і досудового розслідування необхідно задовольнити частково в сумі 49 161 грн. 84 коп.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, суд встановив наступне.

Відповідно до ст.ст. 23,1176 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичних та душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У відповідності до ч. 4 ст. 17 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», якщо для з`ясування обставин щодо наявності у громадянина моральної шкоди виявиться потреба в спеціальних знаннях, суд може призначити належну експертизу, висновок якої оцінюється поряд з іншими доказами у справі.

Як роз`яснено в п. «Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до ст. 137 ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди служить виключно меті захисту особистих немайнових прав, які є абсолютними, право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою.

Відповідно до ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 3 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою незаконного засудження, має право на відшкодування шкоди відповідно до закону. Вступивши до Ради Європи (1995 р.) і ратифікувавши 17 липня 1997 р. зазначену Конвенцію та ряд Протоколів до неї (Перший протокол і Протоколи №№ 2, 4, 7 та 11), Україна визнала її чинність у національній правовій системі та обов`язковість рішень Європейського Суду з прав людини з усіх питань, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Застосування положень Європейської конвенції та прецедентної практики Європейського Суду з прав людини національними судами при вирішенні справ про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності, є необхідним, оскільки відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства.

Як роз`яснено в п.п.9, 14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № 4, відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» питання про відшкодування шкоди у зазначених випадках та її розмір визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. У випадках, коли межі відшкодування визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподаткованого мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

При цьому, згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 2 грудня 2015 року в справі № 6-22-3цс15, відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Таким чином, законодавством визначений порядок відшкодування моральної шкоди виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

При цьому, законодавством визначено мінімальний розмір моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом, максимальний розмір моральної шкоди не визначено, відтак, суд, вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, завданої особі за час перебування під слідством чи судом, має виходити з конкретних обставин справи.

При визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, при цьому суд зобов`язаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом та не повинен призводити до її збагачення.

Ст. 56 Конституції України закріплено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Позивач вказує на те, що часом перебування під незаконним слідством та судом є період з 21 квітня 2015 року по 20 червня 2019 року, тобто понад чотири роки.

Однак, суд не може погодитися із даним твердження позивача з огляду на наступне.

Початком перебігу такого строку слід вважати 22 квітня 2015 року, а саме з моменту затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України. Кінцевим терміном перебігу зазначеного строку слід вважати 26 березня 2018 року, днем постановлення ухвали апеляційного суду Кіровоградської області, якою вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 червня 2017 року залишено без змін з огляду на те, що вказана ухвала набрала законної сили з моменту її проголошення.

Суд звертає увагу, що розмір відшкодування моральної шкоди необхідно розраховувати, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, що на час розгляду справи становить 5000 грн., а саме з розрахунку 35 місяців 3 дн. (час перебування під слідством та судом) * 5000 грн. = 176 500 грн.

Позивач просить стягнути на його користь моральну шкоду в розмірі 2 000 000 грн., розрахунку зазначеного розміру позивач не подає, вважаючи, що саме такий розмір моральної шкоди підлягає до стягнення.

Враховуючи вищевказані норми Закону та факт перебування позивача під слідством та судом, суд дійшов до переконання, що розмір відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача за незаконне перебування під слідством та судом становить 176 500 грн.

При цьому суд зазначає, що доводи відповідачів на свій захист є надуманими.

За обставин того, що вироком суду позивача було визнано невинним у вчиненні інкримінованих злочинів, суд приходить до висновку, що повідомлені йому підозра та обвинувачення були незаконними, а відтак він потерпав від незаконного переслідування, в тому числі зазнав і моральних страждань на які послався в позовній заяві, а тому на підставі наведених вище норм законодавства вправі вимагати від Держави відповідного відшкодування.

Таким чином, суд дійшов переконання, що позивачем в обґрунтування викладених ним обставин надано належні та допустимі докази, які в своїй сукупності є достатніми для відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок незаконного слідства, а тому даний позов підлягає частковому задоволенню в частині стягнення на користь позивача матеріальної шкоди в розмірі 49 161 грн. 84 коп. та моральної шкоди в розмірі 176 500,00 грн.

Відповідно до ч.6 ст.141 ЦК України судові витрати компенсуються за рахунок держави, оскільки сторони звільненні від сплати судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 141, 259, 263, 265, 268, 352 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Кіровоградської обласної прокуратури про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства та прокуратури – задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди за період з 19 травня 2015 року по 26 березня 2018 року у розмірі 49 161 грн. 84 коп. та 176 500,00 грн. у відшкодування моральної шкоди за період з 22 квітня 2015 року по 26 березня 2018 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ІПН – НОМЕР_1 .

Відповідач: Державна казначейська служба України, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6, ЄДРПОУ 20055032.

Відповідач: Кіровоградська обласна прокуратура, місцезнаходження: м. Кропивницький, вул. Верхня Пермська, буд. 4, ЄДРПОУ 02910025.

Повний текст судового рішення складено 23.10.2020 року.

Суддя Кіровського Н. Ю. Іванова

районного суду

м.Кіровограда