Вирок № 92395355, 23.10.2020, Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 338/1043/20

23 жовтня 2020 року смт.Богородчани

Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого судді Битківського Л.М.,

секретаря Дякун М.В., Остапишин І.Р.,

прокурора Поповича П.В.

представника потерпілого Поповича С.С.

захисника Гутича П.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Богородчани кримінальне провадження про обвинувачення:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Івано-Франківська, жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого АДРЕСА_2 , громадянина України, українця, з базовою вищою освітою, не одруженого, не судимого,

який обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України;

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 заподіяв умисне тяжке тілесне ушкодження потерпілому ОСОБА_2 , що було небезпечним для життя і здоров`я в момент заподіяння.

Злочин вчинив при таких обставинах:

11.07.2020 року у вечірній час на території АЗС «ОККО» в селищі Богородчани по вул. Шевченка, 101, Богородчанського району Івано-Франківської області між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на ґрунті особистих неприязних стосунків виник конфлікт, під час якого вони сперечалися та ображали один одного.

18.07.2020 біля 03.00 год. ОСОБА_2 знову зустрів ОСОБА_1 на території АЗС "ОККО" в селищі Богородчани по вул. Шевченка, 101. У ході чергового з`ясування стосунків, словесна сварка перейшла у сутичку, під час якої ОСОБА_1 вирішив заподіяти ОСОБА_2 тілесні ушкодження.

Реалізовуючи свій умисел, спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому, ОСОБА_1 , діючи умисно, наніс два цілеспрямовані удари ногою в голову ОСОБА_2 , внаслідок чого спричинив потерпілому тілесні ушкодження у виді відкритої черепно-мозково-лицевої травми з переломами лобної пазухи з обох сторін, гайморових пазух з обох сторін, решітчастої кістки, виличної кістки зліва, кісток носа, забою головного мозку легкого ступеня, рани в ділянці носа, синців в ділянках повік обох очей, яка ускладнилась гемосинусом, назальною ліквореєю, пневмоцефалією, що відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, і були небезпечними для життя в момент їх спричинення.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні інкримінованого злочину визнав повністю. Суду пояснив, що дійсно 11 липня 2020 року на території АЗС «ОККО» він зустрівся з ОСОБА_2 . Між ними ще до цієї зустрічі скались неприязні стосунки особистого характеру. Того вечора вони посперечались та ображали один одного словесно.

Через тиждень, 18.07.2020 року, близько 3 год. ночі, коли він разом з своїми товаришами заїхав на АЗС «ОККО», то знову зустрів ОСОБА_2 , який підійшов до нього і запропонував йому випити «мирову». Він відмовився, потерпілого це обурило і між ними почався конфлікт під час якого він дійсно двічі умисно наніс ногою удари потерпілому в обличчя від яких ОСОБА_2 упав на землю. На цьому він свої дії припинив, а товариші ОСОБА_2 допомогли потерпілому підвестися. Зранку, від працівників поліції довідався, що потерпілий потрапив у лікарню. У вчиненому щиро розкаявся. Вказав, що від самого початку вживав заходів до спокутування своєї провини, перепросив потерпілого, відшкодував усі витрати майнового характеру та моральну шкоду. Просив суворо його не карати.

Не оспорюючи фактичні обставини та кваліфікацію його дій за ч.1 ст.121 КК України, обвинувачений вказав про недоцільність дослідження доказів по справі в частині його обвинувачення за вказаною статтею. Вказану позицію підтримав прокурор та інші учасники процесу.

З`ясувавши думку учасників судового провадження, суд на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, тобто тих обставин, які ніким не оспорюються, врахувавши, що учасники судового провадження не заперечують проти цього, правильно розуміють зміст цих обставин і немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснивши сторонам кримінального провадження те, що вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Дії ОСОБА_1 суд кваліфіікує за ч.1 ст.121 КК України, оскільки він заподіяв умисне тяжке тілесне ушкодження потерпілому ОСОБА_2 , яке було небезпечним для життя і здоров`я в момент заподіяння.

Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому суд виходить з таких міркувань.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. За змістом ч.2,3 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженої особи, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Як встановлено судом, обвинувачений ОСОБА_1 щиро розкаявся у вчиненому та активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення. Відразу після скоєного вживав активних дій аби примиритись з потерпілим та добровільно відшкодував йому заподіяну шкоду як майнового так і морального характеру. Перелічені обставини, відповідно до п.1, 2, ч.1 ст.66 КК України є обставинами, які пом`якшують покарання. Крім того, відповідно до ч.2 ст.66 КК України суд вважає, що до пом`якшуючих покарання обставин слід віднести і позицію потерпілого ОСОБА_2 , який заявив про те, що вибачив потерпілому за вчинене, клопотав перед судом про призначення ОСОБА_1 такого покарання, яке не буде пов`язане із реальним позбавленням волі.

Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.

Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, суд виходить із сукупності всіх встановлених обставин справи. Зокрема враховує, що злочин, який інкриміновано ОСОБА_1 , вчинений із непрямим умислом. Безперечно, завдаючи двох ударів ногою потерпілому, обвинувачений діяв умисно, усвідомлено, з метою заподіяти потерпілому тілесних ушкоджень, однак не прагнув досягти саме таких наслідків, як настали, хоч свідомо припускав їх настання.

Оцінюючи мотиви поведінки обвинуваченого, обстановку і спосіб скоєння злочину, суд вважає, що протиправні дії обвинуваченого, свідчать не про сплановану, організовану форму кримінальної поведінки, а про психоемоційну незрілість, відсутність належного контролю за своєю поведінкою через молодий вік, бажання «достойно» виглядати перед друзями. При цьому суд враховує, що обвинувачений не застосовував для заподіяння тілесних ушкоджень жодних предметів чи знарядь.

Злочин скоєний обвинуваченим, відповідно до ч.5 ст.12 КК України віднесений до категорії тяжких. Законодавцем тяжкість злочину пов`язана із тяжкістю наслідків, що настали. Внаслідок вчинення інкримінованого злочину порушено інтереси виключно потерпілого, а метою кримінально-правових заходів, на думку суду, має бути максимально можливе вирівнювання ситуації, що мала місце до злочину, досягнення примирення обвинуваченого та потерпілого, отримання достатньої компенсації.

При призначенні покарання слід досягти справедливого балансу інтересів суспільства в цілому і особи. На думку суду примирення учасників конфліктних відносин є підставою для вирішення ситуації у межах, визначених законом з мінімально можливими репресіями.

Відповідно до ст. 75 ч. 1 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

ОСОБА_1 виключно позитивно характеризується за місцем проживання, має вищу освіту, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, усвідомив скоєне і щиро покаявся, вжив можливих заходів до відшкодування заподіяної шкоди, а тому, на думку суду, для досягнення цілей кримінального провадження, виходячи з наведених вище вимог, принципів справедливості, співмірності, індивідуалізації покарання, його виправлення можливе без відбування покарання, яке буде призначене у межах, визначених санкцією ст.121 ч.1 КК України із випробуванням, та одночасним контролем за його поведінкою протягом іспитового строку. Таке покарання на думку суду буде необхідним і достатнім для виправлення особи, попередження нових злочинів, а також збалансованим як в інтересах держави і суспільства в цілому, так і щодо учасників процесу, зокрема.

Керуючись ст.ст. 323, 324 КПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

ОСОБА_1 визнати винуватим та призначити йому покарання за ч.1 ст.121 КК України у виді 5 років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України звільнити засудженого від відбування призначеного судом покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк терміном на 2 роки.

На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_1 обов`язки періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

Апеляційна скарга на вирок може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, якщо його не буде скасовано.

Суддя