Рішення № 92393585, 20.10.2020, Арбузинський районний суд Миколаївської області

Справа № 467/988/20

2/467/269/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2020 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого - судді Явіци І.В.,

за участю секретаря судового засідання Андросової А.В.

відповідача – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Арбузинка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Вимоги позивача та доводи на їх обґрунтування

Звернувшись до суду із вказаним позовом, представник АТ КБ «ПриватБанк» посилався на те, що 07 травня 2012 року відповідач, підписавши Анкету – заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, отримав кредит у розмірі 800,00 грн., ліміт за яким в подальшому було неодноразово збільшено.

При цьому, відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним Анкета - заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір.

Тому відповідач, на думку позивача, був повністю поінформований про умови кредитування, а банком, у свою чергу, було виконано умови договору щодо надання кредитних коштів.

За вказаним кредитним договором відповідач зобов`язався слідкувати за витратами коштів в межах кредитного ліміту, здійснювати погашення кредиту та процентів шляхом внесення грошей на кредитний рахунок у розмірі не менше мінімального обов`язкового платежу.

Проте, як вказав позивач, умов договору у частині своєчасної та у повному обсязі сплати коштів на погашення кредитної заборгованості, відповідач не дотримався, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед банком, яка станом на 02 липня 2020 року становить 14 844,70 грн. із яких : 11 005,85 грн. – заборгованість за простроченим тілом кредиту та 3 838,85 грн. – заборгованість за простроченими відсотками.

Оскільки відповідач на момент пред`явлення позову існуючу у нього заборгованість не погасив, то представник позивача просив суд стягнути її із нього (відповідача) на користь банку разом із сплаченим судовим збором у розмірі 2 102,00 грн.

Процесуальні дії у справі

Спрощене провадження за цими вимогами було відкрите ухвалою судді Арбузинського районного суду Миколаївської області від 23 вересня 2020 року.

Позиції сторін

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про його дату, час і місце повідомлявся належно кожного разу, причин свого неприбуття не вказав, проте, у матеріалах справи мається заява про розгляд справи за його відсутності ( а.с. 61).

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов визнав і проти його задоволення не заперечував.

Зокрема, відповідач пояснив, що дійсно в середині 2012 року отримав у «Приватбанку» кредитну картку, яка в подальшому неодноразово перевипускалась банком у зв`язку із закінченням строку кредитування.

Також вказав, що активно користувався карткою, у той час, як банк декілька разів збільшував кредитний ліміт за нею, у тому числі й на його особисте прохання.

Про збільшення кредитного ліміту, як вказав відповідач, він знав достовірно кожного разу, а щодо підвищення процентної ставки, то він точно не пам`ятає, але коли банк повідомляв про збільшення кредитного ліміту, то начеб то казали, що збільшиться й процентна ставка.

У цілому, відповідач вказав, що протягом деякого часу він припинив виплати за карткою, а тому у нього дійсно могла утворитись така заборгованість.

Установлені фактичні обставини справи і зміст правовідносин, що виникли між сторонами, із посиланням на докази, що надані позивачем, а також оцінка аргументів, наведених учасникам справи

Тож, суд, заслухавши пояснення відповідача, дослідивши надані позивачем докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, а також достатності та взаємозв`язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому їх дослідженні, виходив із такого.

Зокрема, суд установив, що відповідач звернувся до КБ «ПриватБанк» з метою отримання кредиту.

При цьому, відповідач заповнив Анкету – заяву від 25 лютого 2011 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, отримавши кредитну картку «Універсальна, 55 днів пільгового періоду».

Кредитка картка, що надана відповідачу задля користування кредитними коштами, була декілька разів пере випущена банком, зокрема, останнього разу 10 серпня 2017 року зі строком дії – 07/21.

При цьому, кредитний ліміт також збільшувався декілька разів : 07 травня 2012 року його було установлено у розмірі 800,00 грн. +300,00 грн., 25 грудня 2012 року – у розмірі 2 500,00 грн., 11 серпня 2013 року – у розмірі 3 000,00 грн., 11 листопада 2913 року – у розмірі 4 000,00 грн., 97 серпня 2015 року – у розмірі 3 737, 89 грн., 31 серпня 2015 року – у розмірі 3 540,00 грн., 03 листопада 2015 року – у розмірі 3 350,00 грн., 10 серпня 2017 року – у розмірі 11 000,00 грн. + 3 160,00 грн., 18 жовтня 2017 року – у розмірі 13 000,00 грн., 01 квітня 2019 року – у розмірі 12 558,95 грн., 03 квітня 2019 року – у розмірі 12 560,00 грн., 25 квітня 2019 року –у розмірі 11 780,00 грн.

Таким чином, відповідач загалом отримав у позивача кредитних коштів (тіла кредиту) на загальну суму 85 286, 84 грн.

У зв`язку із тим, що відповідач вносив кошти на погашення кредитної заборгованості не завжди вчасно і у повному обсязі, то станом на 02 липня 2020 року становить 14 844,70 грн. із яких : 11 005,85 грн. – заборгованість за простроченим тілом кредиту та 3 838,85 грн. – заборгованість за простроченими відсотками.

Тому, вирішуючи спір по суті, суд виходив із такого.

Щодо питання про стягнення заборгованості за тілом кредиту, як у даному випадку простроченим

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

А згідно зі ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ст. 1054, ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позичкодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому.

Факт отримання кредиту відповідачем у банку достовірно підтверджений матеріалами справи, а також поясненням самого відповідача, у тому числі й щодо збільшення кредиту.

Як установив суд, відповідач загалом отримав у банку 85 286, 84 грн., у той час, як згідно розрахунку заборгованості, що наданий позивачем і одночасно не спростований відповідач, борг відповідача за тілом кредиту на час розгляду справи становить 11 005,85 грн.

Як наслідок, зі відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту у розмірі, що заявлена позивачем, а саме : 11 005, 85 грн.

Стосовно вимоги про стягнення прострочених відсотків, нарахованих на користування кредитними коштами

Згідно частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець, у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк».

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на ті, що встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та ті, що обумовлені договором (договірні- розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У даному випадку, у Анкеті - заяві позичальника, що підписана відповідачем, установлена на момент ним отримання кредиту процентна ставка не визначена.

Одночасно, довідки про умови кредитування, підписаної відповідачем, позивач також не надав.

Однак, позивач, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, у тому числі, крім його тіла, стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за простроченими відсотками у розмірі 3 838,85 грн.

При цьому, позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування процентів, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умови і правила надання банківських послуг в ПриватБанку», а також Тарифи Банку.

Витягом із Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умовами і правилами надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження його позовних вимог, визначені, зокрема, пільговий період користування кредитними картами, базова процентна ставка на місяць, у тому числі щомісячний платіж, розмір та порядок нарахування пені та штрафів у разі прострочення зобов`язання.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг із Тарифів та саме ці Умови і правила надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився із ними, підписуючи Анкету – заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання ним кредитних коштів узагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами саме у зазначеному в цих документах розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у його Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, у тому числі їх розмір та порядок нарахування, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов і правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

На таке вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

При цьому, слід відмітити, що обґрунтування обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, в Анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та його приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

За такого, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які додані до позовної заяви, не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між ним та банком 25 лютого 2011 року шляхом підписання Анкети – заяви.

При цьому, довідки про умови кредитування, зокрема, й щодо розміру та порядку нарахування відсотків, яка була б підписана відповідачем, позивач до суду не надав.

Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, їх розміру і порядку нарахування.

Сама ж по собі вказівка на розмір процентів у позовній заяві та у розрахунку заборгованості не є достатніми доказами, які б давали підстави для стягнення, оскільки знову ж таки, Умови і правила надання банківських послу та Витяг із Тарифі банку відповідач не підписував, у той час, як розмір процентної ставки є істотною умовою кредитного договору.

Крім того, відповідач вказав, що йому було відомо лише про збільшення кредитного ліміту і достовірно не було відомо про порядок підвищення, розмір і нарахування відсотків.

А тому, визнання відповідачем позову у цілому не вказує на те, що вимога про стягнення відсотків має бути задоволена судом.

Зокрема, у даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

До того ж, слід вказати, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

А тому визнання позову з боку відповідача не є достатньою підставою для його повного задоволення, оскільки це, за установлених передумов, зокрема, і у частині неузгодження із ним розміру процентів саме у письмовому вигляді, порушує права відповідача, як учасника цивільних правовідносин.

До того ж, визнання відповідачем позову не звільняє позивача від обов`язку довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Тому у світлі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення із відповідача на його користь процентів за користування кредитними коштами у розмірі 3 838,85 грн. не підлягає до задоволення, оскільки розмір і порядок їх нарахування не були обумовлені і закріплені у письмовому вигляді при укладенні договору, принаймні, протилежного перед судом не доведено, зокрема, шляхом надання підписаної відповідачем довідки про умови кредитування.

Однак, заборгованість за простроченим тілом кредиту на цей час не погашена, що установлено судом і підтверджується самим відповідачем.

А тому, у цій частині права позивача є порушеними і підлягають захисту у спосіб, що ним запропонований, тобто шляхом стягнення із відповідача на його користь заборгованості за тілом кредиту.

І як наслідок, цей позов підлягає до часткового задоволення з мотивів, що викладені судом вище, у той час, як інших вимог позивач не висував.

Щодо розподілу судових витрат

Стосовно ж стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 2 102,00 грн., то суд виходив із правила, установленого ч.1 ст. 141 ЦПК України, за яким судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

А тому, з відповідача на користь позивача слід стягнути 1 558,42 грн. судового збору, що становить 74,14 % від пред`явленої суми позову.

З цих мотивів, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 263-265, 279 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 25 лютого 2011 року, яка складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 11 005 (одинадцять тисяч п`ять) грн. 85 коп.

У задоволенні решти вимог – відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 1 558 (одна тисяча п`ятсот п`ятдесят вісім) грн. 42 коп.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду безпосередньо або через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження – на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач : Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570, р/р НОМЕР_1 , МФО 305299).

Відповідач : ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою : АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 : паспорт НОМЕР_3 , виданий Березанським РВ УМВС України в Миколаївській області 26 січня 2004 року.

Суддя І.В. Явіца