Рішення № 92384782, 23.10.2020, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

23 жовтня 2020 року м. Чернігівсправа № 927/705/20

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Моцьора В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропартнер"

проспект Перемоги, 133, м. Чернігів, 14013

до відповідача: Державного підприємства "Дослідне господарство "Чернігівське" Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України

с. Ягідне, Чернігівський район, Чернігівської області, 15562

про стягнення 14555,85грн

без виклику учасників справи

Товариством з обмеженою відповідальністю "Агропартнер" подано позов до Державного підприємства "Дослідне господарство "Чернігівське" Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України про стягнення 13416,00грн боргу за поставлений товар, 568,33грн 3% річних та 571,52грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань по оплаті отриманої від позивача продукції, згідно з видатковою накладною № 2381 від 11.05.2018, товарно-транспортною накладною № 000000002314 від 11.05.2018 та виставленим рахунком на оплату № 1555 від 07.05.2018.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 11.08.2020 позовну заяву залишено без руху, на підставі ч.1 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 25.08.2020, після усунення позивачем недоліків позовної заяви, прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі у порядку спрощеного позовного провадження з без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, даною ухвалою відповідачу встановлено строк для подання до суду та позивачу у порядку, визначеному ст. 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відзиву на позовну заяву разом з усіма доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, якщо такі докази не надані позивачем, та попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Позивач та відповідач були належним чином повідомлені про відкриття провадження у даній справі та здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.32-33).

Відповідно до ч.5,7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Відповідач своїм правом на подання відзиву у визначений судом у відповідності до Господарського процесуального кодексу строк не скористався. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від відповідача до суду не надходило.

Розгляд даної справи здійснюється судом без проведення судового засідання в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, що передбачено ч.13 ст.8 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст.248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, господарський суд ВСТАНОВИВ:

Предметом спору в даній справі є стягнення з відповідача 13416,00 грн боргу за поставлений товар, 568,33 грн 3% річних та 571,52 грн інфляційних втрат за неналежне виконанням відповідачем зобов`язань щодо оплати поставленого товару.

До обставин, які є предметом доказування в даній справі, відноситься встановлення факту наявності між сторонами договірних відносин, здійснення позивачем поставки товару відповідачу та відповідно невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати за поставлений товар.

Як вбачається із матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю «Агропартнер», поставлено Державному підприємству "Дослідне господарство "Чернігівське" Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України товар карбамідно-аміачну суміш №32 у кількості 7,22 т на загальну суму 56316,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №2381 від 11.05.2018 на суму 56316,00 грн та товарно-транспортною накладною №000000002314 від 11.05.2018, підписаними представниками сторін, довіреністю № 13 від 11.05.2018 на отримання товару та виставленим на оплату рахунком №1555 від 07.05.2018 (а.с.4-7).

Заперечень щодо факту отримання товару від відповідача до суду не надійшло.

Відповідач взяті на себе зобов`язання щодо оплати вартості отриманого товару виконав частково, сплативши позивачу лише 42900,00 грн, що підтверджується банківською випискою від 11.05.2018.

З огляду на той факт, що повного розрахунку за поставлений товар відповідачем здійснено не було, позивач звернувся до відповідача з претензіями № 302 від 26.02.2019 та № 1064 від 22.07.2020 (а.с.9-12) з вимогою сплатити заборгованість за поставлений товар, 3 % річних та інфляційні витрати, однак відповідач відповідей на претензії не надав, оплату за поставлений позивачем товар не здійснив.

Заборгованість відповідача перед позивачем по оплаті вартості товару становить 13416,00 грн.

Вказані обставини змусили позивача звернутись до суду з позовом про стягнення з відповідача 13416,00 грн заборгованості, 568,33 грн 3% річних та 571,52 грн інфляційних втрат.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, які склалися між сторонами та в яких виник спір, суд виходить з такого:

Відповідно до ч. 1 ст. 202 та ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, правочин може вчинятися усно або в письмовій, електронній формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (ст. 11, 626 Цивільного кодексу України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 Цивільного кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковим відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Матеріалами справи підтверджуються обставини щодо поставки позивачем товару та відповідно його прийняття відповідачем.

Отже, виходячи із приписів ст.202 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що сторонами вчинено дії, спрямовані на набуття цивільних прав та обов`язків.

З аналізу правовідносин які виникли між сторонами вбачається, що між сторонами фактично було укладено договір поставки, відповідно до ч.2 ст.638, 712 Цивільного кодексу України та ст.181 Господарського кодексу України, у спрощений спосіб, шляхом передачі позивачем відповідачу товару та прийняття його відповідачем. Єдиний письмовий договір на поставку товару між сторонами не укладався.

Згідно з ч.2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець згідно договору купівлі–продажу передає або зобов`язується передати у власність покупцеві товар, а покупець прийняти його та оплатити.

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний сплати продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов`язання починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Підписання одержувачем та скріплення печаткою накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Приймаючи до уваги, що строк оплати отриманого товару по вищевказаних накладних сторонами визначено не було і накладні є первинними обліковими документами, які є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар, тому, відповідно до частини 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, перебіг строку виконання грошового зобов`язання по спірних накладних починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст.599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується поставка позивачем відповідачу товару на суму 56316,00 грн, а також те, що станом на день подання позовної заяви відповідач свої зобов`язання з оплати товару виконав частково, за поставлений товар розрахувався несвоєчасно та не в повному обсязі, суд доходить висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 13416,00 грн заборгованості є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних від простроченої суми, сплата яких передбачена ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, зазначені нарахування носять компенсаційний характер і пов`язані із знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, право стягнення яких передбачене безпосередньо в Цивільному кодексі України і не передбачається обов`язковості зазначення такого положення в договорі.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних нарахувань, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується прострочка відповідачем сплати поставленого товару, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 568,33 грн 3% річних за період з 07.03.2019 по 03.08.2020 та 571,52 грн інфляційних втрат за період з березня 2020 року по квітень 2020 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

У відповідності до ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач повинен подати докази разом з поданням відзиву на позов.

Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних доказів, які підтверджують здійснення ним повної оплати за отриману продукцію.

Враховуючи, що відповідач в порушення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України взяті на себе зобов`язання не виконав, за поставлену продукцію своєчасно та в повному обсязі не розрахувався, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати в сумі 2102,00 грн покладаються на відповідача.

Керуючись ст.129, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропартнер" (код ЄДРПОУ 31818929) до Державного підприємства "Дослідне господарство "Чернігівське" Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України (код ЄДРПОУ 00415712) про стягнення 14555,85 грн задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства "Дослідне господарство "Чернігівське" Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України (с. Ягідне, Чернігівський район, Чернігівської області, 15562; код ЄДРПОУ 00415712) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропартнер" (проспект Перемоги, 133, м. Чернігів, 14013; код ЄДРПОУ 31818929) 13416,00грн боргу, 568,33грн 3% річних, 571,52грн інфляційних втрат та 2102,00 грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 23.10.2020.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В.В. Моцьор