Рішення № 92383408, 22.10.2020, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2020м. ДніпроСправа № 904/1447/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Михайлової К.В.,

та представників:

від позивача: Данканич Є.І.;

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу

за позовом Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради (м. Дніпро)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екопліт" (м. Дніпро)

про стягнення суми штрафних санкцій за договором поставки № 44НУШ-19 від 29.07.2019 у загальному розмірі 3 562 907 грн. 59 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Департамент гуманітарної політики Дніпровської міської ради (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Екопліт" (далі - відповідач) суму штрафних санкцій за договором поставки № 44НУШ-19 від 29.07.2019 у загальному розмірі 3 562 907 грн. 59 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 318 726 грн. 80 коп. - пеня;

- 398 408 грн. 15 коп. - штраф згідно з пунктом 8.4. договору;

- 2 845 772 грн. 64 коп. - штраф згідно з пунктом 8.5. договору.

Також позивач просить суд стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 53 443 грн. 62 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем (постачальником) зобов`язань за договором поставки № 44НУШ-19 від 29.07.2019 в частині повної та своєчасної поставки товару у строки, узгоджені сторонами в договорі. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 8.4. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 0,1% від вартості відповідної партії товару, розраховану за період з 21.12.2019 по 14.02.2020, в сумі 318 726 грн. 80 коп. та штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого товару за прострочення поставки понад 30 днів у сумі 398 408 грн. 15 коп. (5 691 545,28 грн. х 7%). Також на підставі пункту 8.5. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 50% від вартості недопоставленого товару в сумі 2 845 772 грн. 64 коп., у зв`язку з тим, що товар не був допоставлений протягом 7 днів з моменту часткової поставки.

Ухвалою суду від 16.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд у підготовчому засіданні за правилами загального позовного провадження на 01.04.2020.

У підготовче засідання 01.04.2020 представники позивача та відповідача не з`явилися.

Враховуючи запроваджені на території України карантинні заходи щодо убезпечення населення від поширення гострих респіраторних захворювань, суд визнав причини неявки у підготовче засідання 01.04.2020 представників учасників справи поважними та ухвалою суду від 01.04.2020 підготовче засідання було відкладено на 12.05.2020.

У підготовче засідання 12.05.2020 представники позивача та відповідача не з`явилися.

Враховуючи запроваджені на території України карантинні заходи щодо убезпечення населення від поширення гострих респіраторних захворювань, суд визнав причини неявки у судове засідання 12.05.2020 представників учасників справи поважними та ухвалою суду від 12.05.2020 підготовче засідання було відкладено на 10.06.2020.

У підготовче засідання 10.06.2020 з`явився представник позивача. Представник відповідача у підготовче засідання 10.06.2020 не з`явився, причин нез`явлення суду не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчать передана та прийнята 13.05.2020 представником відповідача телефонограма (а.с.124).

Судом було зауважено, що станом на 10.06.2020 в матеріалах справи відсутній відзив на позовну заяву та строк на його подачу, враховуючи зміст пункту 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України, не закінчився. Крім того, враховуючи запроваджені на території України карантинні заходи щодо убезпечення населення від поширення гострих респіраторних захворювань, суд визнав причини неявки у судове засідання 10.06.2020 представника відповідача поважними.

Враховуючи вказані обставини, ухвалою суду від 10.06.2020 підготовче засідання було відкладено на 08.07.2020.

У підготовче засідання 08.07.2020 з`явився представник позивача. Представник відповідача у підготовче засідання 08.07.2020 не з`явився, причин нез`явлення суду не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. В той же час судом було зауважено, що на адресу суду повернулися поштові відправлення з ухвалами суду від 16.03.2020, від 01.04.2020, від 12.05.2020 та від 10.06.2020, що направлялися відповідачу за адресою: 49089, м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, будинок 28, офіс 2 з довідками Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" форми 20 "За зазначеною адресою не проживає" (а.с.135-147).

Судом також було зауважено, що станом на 08.07.2020 в матеріалах справи відсутній відзив на позовну заяву та строк на його подачу, враховуючи зміст пункту 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України, не закінчився.

Враховуючи вказані обставини, ухвалою суду від 08.07.2020 підготовче засідання було відкладено на 05.08.2020.

У підготовче засідання 05.08.2020 з`явився представник позивача. Представник відповідача у вказане засідання 05.08.2020 не з`явився, причин нез`явлення суду не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

З метою надання можливості учасникам справи реалізувати надані ним у підготовчому провадженні права, а також приймаючи до уваги зміни 17.07.2020 процесуального законодавства щодо строків вчинення процесуальних дій, а також можливість їх поновлення після їх закінчення, з метою недопущення порушення прав учасників справи, суд вважав за необхідне відкласти підготовче засідання, надавши в цей період учасникам справи можливість звернутися до суду із відповідними заявами по суті справи, долучення додаткових доказів.

Враховуючи наведені вище обставини, суд дійшов висновку про необхідність відкладення розгляду справи, оскільки суд позбавлений можливості вирішити питання, передбачені частиною 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України.

Так, ухвалою суду від 05.08.2020 підготовче засідання було відкладено на 08.09.2020.

У підготовче засідання 08.09.2020 з`явився представник позивача. Представник відповідача у вказане засідання 08.09.2020 в черговий раз не з`явився, причин нез`явлення суду не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В той же час, судом було відзначено, що відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України - під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 08.09.2020 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився. Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважав, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву, участь у судовому засіданні його представника та вважав можливим провести підготовче засідання за відсутності представника відповідача, оскільки підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні 08.09.2020, визначені статтями 183 та 202 Господарського процесуального кодексу України, були відсутні.

У підготовчому засіданні 08.09.2020 судом, відповідно до вимог статті 182 Господарського процесуального кодексу України, були здійснені всі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

У зв`язку з виконанням завдань підготовчого провадження, ухвалою суду від 08.09.2020 було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 30.09.2020.

У судове засідання 30.09.2020 з`явився представник позивача; представник відповідача у вказане засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив.

При цьому, судом було відзначено, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 08.09.2020, не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем. У зв`язку з вказаними обставинами, судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного відправлення, а також виготовлялася копія реєстру на відправку рекомендованої пошти з повідомленням № 134 від 09.09.2019, які долучені до матеріалів справи (а.168-169). Однак, з вказаних доказів вбачається, що ухвала суду від 08.09.2020 не була вручена відповідачу та з 11.09.2020 перебуває на поштовому відділенні (а.с.168-169).

Враховуючи наведені обставини справи (відсутність доказів повідомлення відповідача про судове засідання) суд дійшов висновку про необхідність оголошення перерви у судовому засіданні, з метою надання можливості відповідачу скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності.

Так, ухвалою суду від 30.09.2020 у судовому засіданні було оголошено перерву до 22.10.2020.

У судове засідання 22.10.2020 з`явився представник позивача; представник відповідача у вказане засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, при цьому, судом було відзначено, що поштове відправлення на юридичну адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 30.09.2020, як і попередня ухвала від 08.09.2020 не були повернуті до суду, не повернулися також і поштові повідомлення про їх вручення відповідачу.

У зв`язку з вказаними обставинами, судом було здійснено відстеження поштових відправлень суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного відправлення, а також виготовлялася копія реєстру на відправку рекомендованої пошти з повідомленням № 54 від 06.10.2020, які долучені до матеріалів справи (а.с.176-177). Однак, з вказаних доказів вбачається, що ухвала суду від 30.09.2020 не була вручена відповідачу та з 08.10.2020 вказане відправлення перебуває у точці видачі (доставки), як це відбувається і з попередньою ухвалою суду від 08.09.2020, яка безпідставно з 11.09.2020 по 22.10.2020 також перебуває у точці видачі (доставки) та в порушення вимог законодавства поштою не повертається за зворотною адресою (а.с.178), при цьому, вказані обставини носять систематичний характер.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв`язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

Так, на підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 13.03.2020, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49089, м. Дніпро, вулиця Академіка Янгеля, будинок 28, офіс 2, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.107-109).

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, суд окремо звертає увагу, що з 01.01.2020 набрали чинності зміни до Правил надання послуг поштового зв`язку, внесені Постановою Кабінету Міністрів України № 1149 від 27.12.2019, відповідно до яких:

- рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка". Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 991 Правил);

- рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 992 Правил).

Таким чином, повернення відділенням Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" поштових відправлень суду, які є "Судовими повістками" в розумінні чинного законодавства України із непередбачених для "Судових повісток" причин є неправомірним. Більше того, такі дії зумовлюють порушення права позивача на своєчасне вирішення справи судом.

Також, суд наголошує, що згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Для цих цілей існує Єдиний державний реєстр судових рішень.

Відповідно до частин 1, 3 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого повноважного представника і ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвал суду з викликом відповідача у судове засідання відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Таким чином, суд вважає, що відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача за наявними у ній матеріалами.

В даному випадку підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Провадження у даній справі відкрито 16.03.2020 та з 06.04.2020 відповідач був обізнаний про розгляд даної справи судом, оскільки 06.04.2020 його представник прийняв телефонограму суду (а.с.118). В подальшому, телефонограми суду з інформацією про зміст ухвал суду та дати судових засідань були прийняті представником відповідача 13.05.2020 (а.с.124) та 11.06.2020 (а.с.134), однак у жодне судове засідання представник відповідача не з`явився, відзиву на позовну заяву також відповідач не надав. При цьому, суд вважає, що ним було створені належні умови для реалізації відповідачем своїх прав, навіть з урахуванням існування карантинних обмежень та протягом розумного строку було надано можливість висловити свою правову позицію у даному спорі як усну так і письмово.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Так, у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З огляду на те, що розгляд даної справи неодноразово відкладався у зв`язку, зокрема, з неотриманнями відповідачем ухвал суду, нез`явленням представника відповідача у судове засідання та неподанням ним відзиву на позов, а також враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представника відповідача у відповідності до вимог частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, наявність прострочення поставки товару.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 29.07.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Екопліт" (далі - постачальник, відповідач) та Департаментом гуманітарної політики Дніпровської міської ради (далі - замовник, позивач) було укладено договір поставки № 44НУШ-19 (далі - договір, а.с.15-21), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується протягом строку дії договору поставити та передати у власність замовника товар ДК 021:2015:39160000-1 - Шкільні меблі (комплект меблів 4 ростова група) (далі - товар) згідно зі Специфікацією (додаток № 1), що є невід`ємною частиною договору, а замовник зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити товар згідно з умовами договору (пункт 1.1. договору).

У пунктах 4.1. та 4.2. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє до 31.12.2019 включно, а в частині виконання бюджетних зобов`язань - до їх повного виконання. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності та його порушення, що мало місце під час його дії.

Доказів визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У пункті 1.2. договору сторони визначили, що кількість товару, його асортимент (номенклатура за сортами, групами, видами, марками, типами) та ціна на товар вказуються постачальником у специфікації (додаток № 1).

Так, до договору сторонами було підписано Специфікацію, в якій сторони визначили найменування товару - комплект меблів 4 ростова група у складі: парта учнівська, 1-місна з полицею, ростова група № 4, стілець учнівський, ростова група № 4, на загальну суму з ПДВ 10 585 676 грн. 16 коп. (а.с.22).

У розділі 2 договору сторони визначили умови щодо ціни договору, зокрема:

- ціна визначена у договорі з урахуванням всіх витрат, податків та зборів постачальника становить: 10 585 676 грн. 16 коп., у тому числі ПДВ: 1 764 279 грн. 36 коп. (пункт 2.1. договору);

- ціна визначена у договорі може бути зменшена за взаємною згодою сторін, залежно від видатків замовника на зазначені цілі (відповідно до діючого законодавства) (пункт 2.4. договору);

- в ціну договору включаються витрати на транспортування, розвантаження, збірку та розташування меблів у кабінетах замовника, сплату податків і зборів (обов`язкових платежів), а також інші витрати пов`язані із поставкою товару замовнику (пункт 2.5. договору).

Відповідно до умов пункту 5.4. договору місце поставки: 49000, Україна, Дніпропетровська область, м. Дніпро заклади освіти замовника згідно дислокації додаток №2 (Технічна специфікація та Дислокація закладів освіти підпорядкованих замовнику). Строк поставки: до 01.10.2019. Транспортування, розвантаження, збірка та розташування меблів у кабінетах закладів освіти здійснюється за рахунок постачальника і окремо не сплачуються. Передача товару від постачальника замовнику здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, ціну товару та загальну вартість товару, що постачається. На загальну вартість товару нараховується ПДВ за ставкою, встановленою чинним законодавством України. Датою отримання замовником товару за відповідною видатковою накладною є дата проставлена у такій видатковій накладній представником замовника в день фактичного отримання товару.

Додатком 2 до договору є Технічна специфікація та Дислокація закладів освіти підпорядкованих замовнику (а.с.23-27).

У пункті 5.1. договору сторони погодили, що на дату укладення договору сторони визначили, що поставка товарів за договором буде здійснюватися постачальником на користь замовника на умовах DDP, згідно з Міжнародними правилами тлумачення торгівельних термінів "Інкотермс" Міжнародної торгової палати (у редакції 2010 року).

В подальшому, між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 1 від 24.09.2019, в якій сторони дійшли згоди на підставі пункту 10.2. договору та частини 4 пункту 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" від 25.12.2015 № 922-VІІІ продовжити строк поставки товару та викласти пункт 5.4. в новій редакції, а саме:

- "5.4. Місце поставки: заклади освіти замовника згідно Дислокації додаток № 2 (Технічна специфікація та Дислокація закладів освіти підпорядкованих замовнику). Строк поставки: до 10.11.2019, у робочий час замовника. Транспортування, розвантаження, збір та розташування меблів у кабінетах закладів освіти виконується за рахунок постачальника, та включається в загальну вартість закупівлі. Передача товару від постачальника замовнику здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, ціну товару та загальну вартість товару, що постачається. На загальну вартість товару нараховується ПДВ за ставкою, встановленою чинним законодавством України. Датою отримання замовником товару за відповідною видатковою накладною є дата проставлена у такій видатковій накладній представником замовника в день фактичного отримання товару. Постачальник самостійно здійснює поставку, розвантаження, збірку обладнання у місцях зазначених замовником. Зазначені послуги окремо не сплачуються і включаються учасником до загальної вартості товару." (а.с.28).

Крім того, додатковою угодою № 3 від 12.11.2019 до договору на підставі пункту 10.2 основного договору та пункту 4 частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" від 25.12.2015 № 922-VІІІ (надалі - закон) сторони погодилися продовжити строк поставки товару до 20.12.2019, у зв`язку з великим обсягом виробництва (а.с.30).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до умов пункту 5.2. договору право власності на поставлену партію товарів переходить від постачальника до замовника з моменту фактичної передачі товару закладам замовника за належним чином оформленими видатковими накладними.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, відповідачем у період з 02.09.2019 по 20.12.2019 було поставлено позивачу товар на загальну суму 4 894 130 грн. 88 коп. Вказане підтверджується видатковими накладними за період з 20.12.2019 по 20.12.2019, копії яких наявні в матеріалах справи (а.с.31-104).

Суд зауважує, що товар, визначений умовами договору, у повній мірі відповідає товару, що було поставлено згідно з вказаними видатковими накладними, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин.

Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних на загальну суму 4 894 130 грн. 88 коп., прийнято у відповідача без будь-яких зауважень до їх оформлення.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу обсягу та факту отримання товару за зазначеними накладними позивачем та відповідачем також не заявлено.

В той же час, граничним терміном поставки товару на загальну суму 10 585 676 грн. 16 коп., з урахуванням додаткової угоди від 12.11.2019, є 20.12.2019, а з матеріалів справи вбачається, що відповідачем було поставлено товар лише на суму 4 894 130 грн. 88 коп.

Доказів поставки товару на залишкову суму 5 691 545 грн. 28 коп. матеріали справи не містять.

Враховуючи вказане, за прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 8.4. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 0,1% від вартості відповідної партії товару, розраховану за період з 21.12.2019 по 14.02.2020, в сумі 318 726 грн. 80 коп. та штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого товару за прострочення поставки понад 30 днів у сумі 398 408 грн. 15 коп. (5 691 545,28 грн. х 7%). Також на підставі пункту 8.5. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 50% від вартості недопоставленого товару в сумі 2 845 772 грн. 64 коп., у зв`язку з тим, що товар не був допоставлений протягом 7 днів з моменту часткової поставки. Відповідачем вказані штрафні санкції добровільно не сплачені, що і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Належних доказів на підтвердження своєчасної та повної поставки товару на загальну суму 10 585 676 грн. 16 коп. в узгоджені в договорі строки відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності недопоставки товару на суму 5 691 545 грн. 28 коп. (10 585 676, 16 - 4 894 130,88), шляхом надання належних доказів, не спростував.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Таким чином, у зобов`язальних правовідносинах вина особи, яка порушила зобов`язання, презюмується і саме на неї покладається обов`язок з доведення відсутності своєї вини у порушенні зобов`язання.

Вказана правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 908/1399/17.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить також із наступного.

З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Так, у пункті 8.4. договору сторони передбачили, що у разі прострочення постачальником строку поставки товару, постачальник зобов`язаний сплатити на користь замовника пеню у розмірі 0,1% від вартості відповідної партії товару, поставка якого прострочена. У випадку якщо прострочення в поставці триває більш ніж 5 календарних днів, замовник має право відмовитися від приймання товару, поставка якого прострочена більш ніж на 5 календарних днів, замовник має право відмовитися від приймання товару, поставка якого прострочена більш ніж на 5 календарних днів, без застосування до замовника будь-яких санкцій. За прострочення понад тридцять календарних днів додатково сплачується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості непоставлених товарів.

За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 8.4. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 0,1% від вартості відповідної партії товару, розраховану за період з 21.12.2019 по 14.02.2020, в сумі 318 726 грн. 80 коп. та штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого товару за прострочення поставки понад 30 днів у сумі 398 408 грн. 15 коп. (5 691 545,28 грн. х 7%).

З приводу вказаних вимог позивача суд зазначає таке.

В даному випадку, як встановлено судом, відповідачем (постачальником) було виконано зобов`язання з поставки товару лише частково - поставка товару відбувалась, але не в повному обсязі; порушення зобов`язання полягало в тому, що постачальником (відповідачем) було не допоставлено товар на суму 5 691 545 грн. 28 коп.

При цьому, недопоставку товару необхідно відрізняти від прострочення поставки, а саме:

- прострочення поставки товару має місце лише в тих випадках, коли поставка товару відбувається, але з порушенням строку;

- недопоставка має місце в тих випадках, коли поставка товару відбувається, але не в повному обсязі.

При цьому, факт прострочення можливо було б встановити лише за умови прийняття цього товару покупцем із проставленням в супровідних документах часу його прийняття. Також вказана штрафна санкція може бути застосована у тому випадку, коли покупець очікує на належну його поставку.

Так, в контексті змісту договору поставки № 44НУШ-19 від 29.07.2019 недопоставкою слід вважати постачання товару не в тій кількості, що визначена договором (специфікацією), а прострочення поставки буде мати місце тоді, коли покупець приймає товар (не відмовляється від нього), але із запізненням, порушенням строку поставки.

В той же час, у даному випадку строк дії договору поставки № 44НУШ-19 від 29.07.2019 закінчився 31.12.2019; станом на момент прийняття рішення суду обов`язок з поставки товару на залишкову суму 5 691 545 грн. 28 коп. не виконано, отже у даному випадку має місце недопоставка.

Більше того, саме за недопоставку позивач нараховує та заявляє до стягнення ще один штраф в сумі 2 845 772 грн. 64 коп., що додатково свідчить про те, що одночасне застосування штрафних санкцій на підставі пункту 8.4. та пункту 8.5. договору за одне порушення, яке допущене відповідачем у даній справі, є неправомірним та буде суперечити статті 61 Конституції України, яка передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вказане, господарський суд вважає, що в даному випадку відсутні підстави для застосування положень пункту 8.4. договору у вигляду пені та штрафу за прострочення поставки товару, отже у задоволенні вимог про стягнення 318 726 грн. 80 коп. пені та 398 408 грн. 15 коп. штрафу суд відмовляє.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України .

так, у пункті 8.5. договору сторони передбачили, що у разі недопоставки постачальником товару останній зобов`язаний сплатити на користь замовника штраф у розмірі 50% від вартості недопоставленого товару, за умов якщо товар не був допоставлений протягом 7 днів з моменту часткової поставки.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Враховуючи вказане, на підставі пункту 8.5. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 50% від вартості недопоставленого товару в сумі 2 845 772 грн. 64 коп., у зв`язку з тим, що товар не був допоставлений протягом 7 днів з моменту часткової поставки.

Як було вказано вище, господарським судом було встановлено факт недопоставки товару на суму 5 691 545 грн. 28 коп., отже застосування штрафної санкції, передбаченої пунктом 8.5. договору, є правомірним.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку штрафу, зробленого позивачем (а.с.10), та встановлено, що під час його проведення позивачем була вірно визначена сума недопоставленого товару, арифметично розрахунок проведено вірно.

Отже, розрахунок штрафу, доданий до позовної заяви (а.с.10) визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення штрафу в сумі 2 845 772 грн. 64 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, судом під час прийняття рішення у даній справі проаналізовано фактичні обставин справи на предмет можливості застосування до них права суду на зменшення розміру штрафних санкцій, за наслідками чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України суд має право зменшити розмір штрафних санкцій (штрафу, пені).

Санкції за прострочку виконання грошових зобов`язань передбачені статтями 217, 230, 231 Господарського кодексу України. При цьому, частина 1 статті 229 Господарського кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 218 Господарського кодексу України та статті 614 Цивільного кодексу України, які закріплюють принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов`язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій або бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Тобто, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов`язання за будь-яких обставин.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Між тим, суд звертає увагу, що:

- відповідач не навів суду жодного аргументу та не надав жодного пояснення з приводу причин неналежного виконання умов спірного договору;

- предметом спірного договору було забезпечення комунальних закладів освіти (середніх шкіл) учнівськими партами, що свідчить про те, що порушення умов договору відповідачем призвело до негативних наслідків, які відповідач жодним чином не намагався усунути, оскільки, як зазначив у судовому засіданні представник позивача, відповідач не звертався до позивача з пропозицією продовжити строк поставки, як і не надав жодного листа щодо причин порушення умов договору;

- матеріали справи не містять жодного доказу, який би свідчив про майновий стан відповідача;

- сторони знаходяться в рівних економічних умовах та штрафні санкції є спірозмірними порівняно з допущеним відповідачем порушенням та його наслідками, оскільки умови договору виконані ним менше ніж на половину, а враховуючи тривалий процес проведення процедури закупівлі, позивач не мав можливості оперативного усунення негативних наслідків вказаного порушення;

- відсутність будь-яких об`єктивних поважних причин невиконання відповідачем зобов`язань за договором;

- інфляційні процеси в Україні: загальне зростання загального рівня цін і зниження купівельної спроможності гривні за період прострочення.

Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вказане, суд не вбачає підстав для зменшення розміру штрафних санкцій у даній справі.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог; стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 42 686 грн. 59 коп. частина витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екопліт" про стягнення суми штрафних санкцій за договором поставки № 44НУШ-19 від 29.07.2019 у загальному розмірі 3 562 907 грн. 59 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Екопліт" (49089, м. Дніпро, вулиця Академіка Янгеля, будинок 28, офіс 2; ідентифікаційний код 41946446) на користь Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 75; ідентифікаційний код 40506248) - 2 845 772 грн. 64 коп. - штрафу та 42 686 грн. 59 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 23.10.2020.

Суддя Ю.В. Фещенко