Рішення № 92380675, 22.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2020 року м. Київ № 640/8856/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг

про зобов`язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - відповідач), в якому просить:

-визнати заяву ОСОБА_1 від 08 липня 2019 року до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг не розглянутою по суті;

-зобов`язати Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг розглянути заяву ОСОБА_1 від 08 липня 2019 року по суті у десятиденний строк після набрання рішення по даній справі законної сили;

-зобов`язати Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг врегулювати питання щодо виконання вимог ДБН В.2.5-20-2001 «Інженерне обладнання будинків і споруд. Зовнішні мережі та споруди. Газопостачання» щодо забезпечення позивача природним газом низького тиску;

-cтягнути з Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг моральну шкоду в розмірі 300 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг порушено строки розгляду заяви позивача, а також не надано повну та обґрунтовану відповідь по кожному пункту, зазначеному в заяві ОСОБА_1 від 08 липня 2019 року, що є порушенням вимог чинного законодавства.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У відзиві на позов представник відповідача заперечує проти його задоволення, вважає вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства. Зазначає, що Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг відповідь на заяву позивача надано у строки, передбачені вимогами діючого законодавства. Крім того, відповідь на заяву ОСОБА_1 від 08 липня 2019 року надано в повному обсязі.

Позивач скористався своїм правом на подання відповіді на відзив, в якій вказав, що не погоджується з мотивацією відповідача та вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

08 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг із заявою, в якій запитував:

1. Як виконати вимоги статті 633 ЦК України і зробити так, щоб вартість споживаємого газу заявником у селищі була однакова з м. Синельникове та іншими побутовими споживачами?

2. Чи чинна постанова НКРЕКП №1490 від 23 листопада 2018 року?

3. Який порядок надання послуг: періодичне технічне обслуговування, періодична повірка лічильника газу, ліквідація витоку газу та виконання дрібного ремонту?

4. Чому споживач не має права та можливості перевіряти величину тиску газу та його якість. Чи правомірне обмеження прав споживача?

5. Чи вважаєте Ви даний типовий договір справедливим і відповідає вимогам статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»?

6. Чи вбачаєте Ви порушення права споживача?

7. Чи погоджуєтесь Ви, що частина 3 пункту 8 розділу VI Правил постачання природного газу суперечить частині 4 статті 15 Закону України «Про звернення громадян»? по кожному з питань позивач просив надати розгорнуту відповідь.

Листом від 05 серпня 2019 року №13665/16.2/9-19 Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних надала відповідь на звернення ОСОБА_1 від 08 липня 2019 року.

Не погоджуючись з наданою відповіддю та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян, відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР «Про звернення громадян».

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про звернення громадян» заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про звернення громадян», звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Згідно статті 15 Закону України «Про звернення громадян», органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто.

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» встановлено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» (далі - ЗУ «Про НКРЕКП») для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор, зокрема, забезпечує захист прав та законних інтересів споживачів товарів (послуг), які виробляються (надаються) суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, розгляд звернень таких споживачів та врегулювання спорів, надання роз`яснень з питань застосування нормативно - правових актів Регулятора.

Статтею 21 Закону України «Про НКРЕКП» встановлено, що Регулятор розглядає скарги споживачів щодо порушення їхніх прав та інтересів суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, а також вирішує спори, що виникають між суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, з питань:

доступу/приєднання до електричних, теплових та газових мереж, нафто- та продуктопроводів, мереж централізованого водопостачання і водовідведення;

дотримання суб`єктами господарювання ліцензійних умов;

якості товарів і послуг, що надаються споживачам у сферах енергетики та комунальних послуг;

інших питань, розгляд яких віднесено законом до компетенції Регулятора.

Регулятор розглядає скарги споживачів відповідно до Закону України «Про звернення громадян».

Як вже зазначалось судом, 08 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг із заявою, на яку останньою була надана відповідь листом від 05 серпня 2019 року № 13665/16.2-19, тобто у строк, визначений статтею 20 Закону України «Про звернення громадян».

Доводи позивача, що вказана відповідь направлена з порушенням строків, передбачених статтею 20 Закону України «Про звернення громадян», не можуть братись до уваги, оскільки датою виконання звернення громадянина є дата реєстрації відповіді на нього, а тому суд не вбачає бездіяльності відповідача у даному випадку.

Що стосується позовних вимог про визнання заяви ОСОБА_1 від 08 липня 2019 року не розглянутою та зобов`язання Національну комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послу розглянути заяву ОСОБА_1 по суті у десятиденний строк після набрання рішення по даній справі законної сили, суд зазначає наступне.

З наявного в матеріалах справи листа НКРЕКП від 05 серпня 2019 року № 13665/16.2-19 на заяву ОСОБА_1 від 08 липня 2019 року вбачається, що НКРЕКП надало відповіді на поставлені питання позивача, зокрема, щодо: формування ціни на газ,укладання договорів постачання/розподілу природного газу, якості природного газу, технічного обслуговування газового обладнання, періодичної повірки лічильника газу, відшкодування збитків постачальником побутовому споживачу, приведення об`ємів використаного природного газу побутовими споживачами до стандартних умов, чинності постанови НКРЕКП від 23 листопада 2018 року № 1490.

Аналізуючи зміст вказаного листа, суд приходить до висновку про дотримання відповідачем вимог як Закону України «Про звернення громадян», так і Закону України «Про НКРЕКП» під час надання відповіді на постановлені позивачем питання.

При цьому, посилання в позовній заяві на «неврегульованість питання про обслуговування РДГС-10» не можуть братись судом до уваги, виходячи з наступного.

Відповідно до положень частини 1 статті 37 Закону України «Про ринок природного газу» Оператор ГРМ відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання у належному стані та розвиток (включаючи нове будівництво та реконструкцію) газорозподільної системи, якою він користується на законних підставах.

Положеннями частини 2 статті 38 вказаного Закону встановлено, що з метою виконання функцій, передбачених частиною 1 статті 37 цього Закону, оператор газорозподільної системи зобов`язаний, зокрема: вживати заходів з метою забезпечення безпеки постачання природного газу, в тому числі безаварійної та безперебійної роботи газорозподільної системи; вживати інших заходів, необхідних для безпечної та стабільної роботи газорозподільної системи, що передбачені цим Законом або не суперечать законодавству.

Відповідно до положень пунктів 4 та 5 глави 1 розділу III Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2494 (далі - Кодекс), Оператор ГРМ повинен забезпечити попереджувальні заходи безаварійної експлуатації газорозподільних систем, а саме комплекс робіт, що виконується на підставі результатів технічного огляду або технічного обстеження газорозподільних систем, з метою забезпечення її подальшого безаварійного експлуатування шляхом проведення технічного обслуговування, поточного або капітального ремонтів.

У разі виникнення аварійної ситуації Оператор ГРМ зобов`язаний вжити необхідних заходів, спрямованих на відновлення належної роботи газорозподільної системи.

При організації експлуатації газорозподільних систем та проведення робіт з технічного їх обслуговування і ремонту Оператор ГРМ повинен дотримуватися інструкцій і правил технічної експлуатації газорозподільних систем, Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 15 травня 2015 року №285 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08 червня 2015 року за №674/27119 (далі - Правила безпеки), державних стандартів, передбачених чинними нормативно-правовими актами України.

Разом із тим, положеннями пункту 3 глави 5 розділу III Кодексу встановлено, що власники газових мереж, у тому числі побутові споживачі та співвласники/особа, уповноважена на це співвласниками, внутрішньобудинкових систем газопостачання, які згідно з актом розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін відповідають за експлуатацію цих мереж та їх складових, забезпечують належну їх експлуатацію згідно з чинним законодавством, у тому числі Правилами безпеки, зокрема укладають відповідний договір із суб`єктом господарювання, який має право на виконання таких робіт.

Згідно з пунктами 3.2 та 3.3 розділу III Правил безпеки, власник (балансоутримувач та/або орендар (наймач)) повинен забезпечити утримання систем газопостачання відповідно до вимог чинного законодавства України.

Власник (балансоутримувач та/або орендар (наймач)) відповідає за технічний стан і безпечне користування газопроводами, газовими приладами, димовими та вентиляційними каналами.

Згідно з пунктом 5.4 глави 5 розділу V Правил безпеки, технічне обслуговування внутрішніх газопроводів і газового обладнання житлових і громадських будівель, комунально-побутових об`єктів невиробничого характеру здійснюється відповідно до вимог документації з експлуатації заводів - виробників газового обладнання на договірних засадах.

Умови для технічного обслуговування забезпечуються власником (балансоутримувачем та/або орендарем (наймачем)) відповідно до вимог чинного законодавства України.

Варто зазначити, що згідно з пункту 2.23 розділу V Правил безпеки, відповідальним за здійснення технічного обслуговування комбінованого будинкового регулятора тиску газу з дотриманням періодичності згідно з вимогами заводу-виробника є власник (балансоутримувач та/або орендар (наймач)).

Враховуючи вищезазначене, сторони відповідають за надійність газорозподільної системи згідно з актом розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін, що перебуває в їх власності чи в користуванні відповідно до законодавства.

Технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем газопостачання, які не є ГРМ, а також газового обладнання (котли, колонки, плити) може здійснюватися будь-якою організацією, яка має право на виконання таких видів робіт.

Разом з тим, основним розробником Правил безпеки є Міністерство енергетики та вугільної промисловості України.

Діючою структурою тарифу на послуги розподілу природного газу передбачено витрати на обслуговування, утримання і експлуатацію систем газопостачання, які знаходяться на балансі газорозподільного підприємства. При цьому, діючою структурою тарифу на послуги розподілу природного газу не передбачено витрати на технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем газопостачання, що не знаходяться на балансі Оператора ГРМ.

Кім того, необґрунтованими та помилковими є посилання позивача на Державні будівельні норми В.2.5-20-2001 (далі - ДБН В.2.5-20-2001) при обґрунтуванні власних позовний вимог, оскільки головним розробником ДБН В.2.5-20-2001 є Державний комітет України з будівництва та архітектури, правонаступником якого на сьогоднішній день є Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України. Більш того, ДБН В.2.5-20-2001 втратили свою чинність у зв`язку із прийняттям нової редакції Державних будівельних норм В.2.5-20-2018. Враховуючи вищезазначене, НКРЕКП не може відповідати за додержання вимог ДБН В.2.5-20-2001.

Суд вважає за необхідне зазначити, що під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, який має формулюватися максимально чітко і зрозуміло, а тому, особа, звертаючись до суду із позовною заявою, повинна чітко зазначити дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень (його рішення), що порушили її право, та повинна вказати спосіб захисту свого порушеного права.

У частині 2 статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

При цьому, право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб не є абсолютним. Людина має таке право за умови, що якщо вважає, що рішення, дія чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб порушують або ущемляють її права і свободи чи перешкоджають їх здійсненню, а тому, потребують правового захисту в суді.

Таким чином, право на оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, про яке йдеться у частині 2 статті 55 Конституції України, має спеціальну мету і призначення - правовий захист порушених прав та свобод людини, усунення перешкод у їх реалізації.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

У статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України взаємозв`язок між правом особи на звернення до суду і порушенням їх суб`єктивних прав знайшов остаточне закріплення. Зазначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Отже, завдання адміністративного судочинства не можуть бути реалізовані у разі звернення особи до суду за захистом прав та свобод, які вона не обґрунтовує.

Зі змісту адміністративного позову в частині позовних вимог не вбачається, якими самими діями чи бездіяльністю було порушено права позивача, які на його думку питання були розглянуті неналежним чином. При цьому, слід вказати, що позивач не наводить у позовній заяві обставини, які б свідчили про необ`єктивність або ж неповноту розгляду його заяви.

З наведеного вбачається, що відповідач розглянув звернення позивача в строки передбачені законодавством, надав належну та обґрунтовану відповідь, тому, суд, не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Що стосується позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Частиною 2 статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, виходячи із загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та наявних матеріалів справи, моральну шкоду позивач вимагає, у першу чергу, посилаючись на бездіяльність та протиправність дій відповідача через не належний, на його думку, розгляд його звернення. Проте, доводи позивача про завдання йому моральних страждань у зв`язку із зазначеними фактами належними і достатніми доказами підтверджені не були.

Суд також звертає увагу й на те, що позивач не надав жодних доказів в обґрунтування розміру заявленої до відшкодування моральної шкоди у сумі 300 000,00 грн, а тому вимоги позивача у відповідній частині також задоволенню не підлягають.

Згідно пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не надано суду достатні документальні докази, якими б підтверджувалися заявлені ним позовні вимоги, в той час, як відповідачем доведена правомірність своїх дій з урахуванням вимог частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко