Рішення № 92378934, 23.10.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2020 р. № 400/1360/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 до відповідача:Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034 про: визнання протиправним та скасування наказу від 10.03.2020 № 4832/0/14-20-СГ, зобов`язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області (далі - відповідач), в якій просить визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 10.03.2020 № 4832/0/14-20-СГ про відмову позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої в межах території Партизанської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, орієнтовний розмір земельної ділянки - 8,13 умовних кадастрових га пасовищ (вартістю 28 346 грн.) із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарств; зобов`язати відповідача прийняти рішення у формі наказу про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої в межах території Партизанської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 8,13 умовних кадастрових га пасовищ (вартістю 28 346 грн.) із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що тричі - в жовтні 2019 року, 26.12.2019 та 12.02.2020 - позивач зверталася до відповідача з клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства, на що отримувала відмови. Як підставу для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у наказі від 10.03.2020 № 4832/0/14-20-СГ відповідач зазначив, що «зміст заяви про вилучення земельних ділянок суперечить змісту долученого клопотання». Позивач вказує, що підстава відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою вочевидь є необгрунтованою та спрямованою на умисне позбавлення позивача права на реалізацію конституційного права на землю. Також позивач зазначає, що частина сьома статті 118 Земельного кодексу України не передбачає такої підстави відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, як «зміст заяви про вилучення земельних ділянок суперечить змісту долученого клопотання».

У відзиві на позовну заяву відповідач проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в позові, посилаючись на те, що в заяві від 13.12.2019 позивач надала згоду на припинення користування земельною ділянкою площею 91,6281, що унеможливлює в подальшому передачу її частини у приватну власність громадян - членів ФГ "Грандвіта", оскільки згідно з вимогами частини першої статті 32 Земельного кодексу України, громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованої на території відповідної ради. Посилання позивача на вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, встановлений частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, є необґрунтованим, оскільки зазначені підстави застосовуються за умови подання позивачем клопотання з доданими до нього матеріалами у відповідності до вимог чинного законодавства. Щодо вимоги позивача зобов`язати відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою відповідач звернув увагу на те, що повноваження щодо надання (передачі) земельної ділянки у власність у цьому випадку є виключною компетенцією відповідача.

У зв`язку з відсутністю заяв учасників справи про розгляд справи з викликом (повідомленням) сторін, суд розглянув справу у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Безпосередньо, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши докази, що містяться у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, суд установив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Фермерське господарство «Грандвіта» зареєстровано 11.09.2019. Основним видом діяльності фермерського господарства є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

Засновниками ФГ "Грандвіта" є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 є керівником (головою) цього фермерського господарства.

ОСОБА_1 на підставі договору оренди землі від 17.05.2018, укладеного між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області, є орендарем земельної ділянки площею 91,6281 га, кадастровий номер 4823383700:04:000:0376.

Виходячи із статуту, ФГ "Грандвіта" створено на зазначеній земельній ділянці кадастровий номер 4823383700:04:000:0376, розташованій в межах території Партизанської сільської ради Миколаївської області.

У жовтні 2019 року позивач звернулася до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства площею 8,13 умовних кадастрових гектарів середньою вартістю земельної частки (паю) з урахуванням коефіцієнта індексації 4,796 - 28346 грн. за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка згідно з договором оренди землі від 17.05.2018 надана в оренду для ведення фермерського господарства (кадастровий номер 4823383700:04:000:0376) із земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Партизанської сільської ради Вітовського району Миколаївської області.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 13.11.2019 № 9641/0/14-19-СГ позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою на такій підставі: «відсутні документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (ст. 118 Земельного кодексу України, постанова Кабінету Міністрів України від 12.08.2015 № 584 «Про затвердження переліку документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві»)».

26.12.2019 позивач повторно звернулася до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої в межах території Партизанської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 8,13 умовних кадастрових га пасовищ (вартістю 28 346 грн.) із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства.

До заяви позивач додала, серед іншого, копію диплома спеціаліста НОМЕР_2 про закінчення у 2001 році Миколаївської державної аграрної академії з копією додатка до нього.

Наказом відповідача від 27.01.2020 № 2018/0/14-20-СГ позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою на підставі того, що «на графічних матеріалах, доданих до заяви, зазначено масив, а не бажане місце розташування земельної ділянки (статті 118 Земельного кодексу України)».

12.02.2020 позивач через свого представника втретє звернулася до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення фермерського господарства площею 8,13 умовних кадастрових гектарів середньою вартістю земельної частки (паю) з урахуванням коефіцієнта індексації 4,796 - 28 346 грн., за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка згідно з договором оренди землі від 17.05.2018 надана в оренду для ведення фермерського господарства (кадастровий номер - 4823383700:04:000:0376) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, в межах території Партизанської сільської ради Вітовського району Миколаївської області.

До заяви позивач додала: копію диплома спеціаліста НОМЕР_2 про закінчення у 2001 році Миколаївської державної аграрної академії з копією додатка до нього; нотаріально засвідчену копію нотаріально посвідченої згоди батьків від 13.12.2019; оригінал нотаріально посвідченої згоди користувача земельної ділянки ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчену копію нотаріально посвідченої згоди користувача земельної ділянки - ОСОБА_3 ; копію паспорта та ідентифікаційного номера; витяг з публічної кадастрової карти України (бажане місце розташування земельної ділянки); копію договору оренди землі від 17.05.2018 з додатками; копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права; копію Статуту фермерського господарства "Грандвіта"; витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань фермерського господарства "Грандвіта"; довідку відділу у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області; витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку; копію наказу №9641/14-19-СГ; копію наказу №2018/0/14-20-СГ.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 10.03.2020 № 4832/0/14-20-СГ позивачу відмовлено у наданні дозволу на підставі того, що «зміст заяви про вилучення земельних ділянок суперечить змісту долученого клопотання».

Згідно з пунктом «а» частини першої статті 121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство.

За приписами статті 31 Земельного кодексу України, землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам-членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до статті 32 Земельного кодексу України, громадянам України, членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Частиною першою статті 13 Закону України «Про фермерське господарство» встановлено, що члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано у статті 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Земельного Кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з частинами шостою, сьомою статті 118 Земельного Кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Тобто відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України підставою для відмови у надання дозволу на розроблення проекту землеустрою може бути лише невідповідність місце розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У спірних правовідносинах підставами відмови були: спочатку - відсутність документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, потім - зазначення на графічних матеріалах масиву, а не бажаного розташування земельної ділянки та наостанок - «зміст заяви про вилучення земельних ділянок суперечить змісту долученого клопотання».

Суд звертає увагу, що жодна з цих підстав не зазначена у частині сьомій статті 118 Земельного кодексу України як підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту. Натомість зазначений перелік підстав для відмови у частині сьомій статті 118 Земельного кодексу України є вичерпним.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі №813/481/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №527/43/17, від 25 лютого 2019 року у справі №347/964/17 та від 22 квітня 2019 року у справі №263/16221/17.

Отже, надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які, відповідно до вимог чинного законодавства, є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.

При цьому отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для встановлення будь-яких обмежень у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на вказану норму Конституції України, суд зазначає, що неправомірною є відмова відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав інших, ніж передбачено законом, а саме: невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 18.10.2018 у справі № 822/584/18, від 24.09.2018 у справі № 814/1239/16.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду ( частина п`ята статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України).

Матеріали справи свідчать, що користувач земельної ділянки, ОСОБА_1 , надала згоду на вилучення земельної ділянки площею 91,6281 га з кадастровим номером 4823383700:04:000:0376 у зв`язку з наступною передачею її у приватну власність громадянам - ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - тобто, у тому числі, самій собі.

Під припиненням користування земельної ділянки у заяві позивача мається на меті згода на розпаювання земельної ділянки між членами ФГ "Грандвіта", а не взагалі відмова від користування земельною ділянкою.

Отже, жодної невідповідності між змістом заяви про вилучення земельних ділянок та змістом клопотання судом не встановлено.

Крім того, як установив суд вище, зазначена в оскаржуваному позивачем наказі відповідача підстава відмови не відповідає частині сьомій статті 118 Земельного кодексу України.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відмова відповідача у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою, оформлена наказом від 10.03.2020 №4832/0/14-20-СГ, є протиправною.

У цій частині позов належить задовольнити.

Щодо способу поновлення прав позивача, порушення яких визнано судом, необхідно зазначити таке.

Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, за відсутністю підстав, визначених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, є не правом, а обов`язком відповідача. На це, зокрема, вказує абзац третій частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, передбачивши наслідки «мовчазної згоди» у разі невирішення питання за зверненням громадянина протягом передбаченого законом строку.

У відповідача під час надання дозволу на розроблення проекту землеустрою відсутні дискреційні повноваження, оскільки дискреційні повноваження - це можливість обирати на свій розсуд між двома правомірними варіантами вирішення питання, тоді як відповідно до вимог частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, у відповідача є лише один правомірний варіант вирішення питання, який залежить від наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. За наявності таких підстав єдиним можливим правомірним рішенням відповідача може бути відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, а надання такого дозволу буде неправомірним. За відсутності таких підстав єдиним можливим правомірним рішенням відповідача буде надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, а відмова у наданні дозволу буде неправомірною.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У цьому випадку суд вважає, що всі умови позивачем були виконані для того, щоб суб`єкт владних повноважень міг прийняти рішення на його користь. При цьому суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.05.2019 у справі № 821/925/18, від 23.01.2019 у справі № 808/3082/17, від 31.01.2019 у справі № 815/2488/17, від 06.03.2019 у справі № 1640/2592/18.

На підставі вищенаведеного суд дійшов висновку про задоволення позову.

Судові витрати у справ становлять судовий збір у сумі 1 681,60 грн., сплачений позивачем за квитанцією від 27.03.2020 № 27452.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Щодо стягнення судового збору суд виходить з такого.

За звернення до адміністративного суду позивач сплатила судовий збір у сумі 1681,60 грн. як за дві позовні вимоги немайнового характеру.

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України 08.07.2011 № 3674-VI "Про судовий збір" (далі - Закон № 3674-VI), у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Разом з тим, системний аналіз частини першої статті 6 Закону № 3674-VI, частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 640/21330/18.

Згідно із частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ураховуючи вищенаведене, суд роз`яснює позивачу, що у зв`язку із сплатою судового збору в більшому розмірі, ніж установлено законом, судовий збір у сумі 840,80 грн. може бути повернуто позивачу з Державного бюджету України за її письмовим клопотанням ухвалою суду (пункт 1 частини першої статті 7 Закону № 3674-VI).

У зв`язку із зазначеним, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить стягнути 840,80 грн.

Вимог про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на правову допомогу адвоката позивач не заявляла.

За текстом позовної заяви позивач навела попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла та очікує понести у зв`язку із розглядом справи, зокрема, зазначила, що розмір понесених витрат становить 8 000 грн., а очікуваних - 3 000 грн.

Також у позовній заяві зазначено, що детальний опис робіт, виконаних адвокатом буде наданий додатково або буде подано відповідну заяву до закінчення судових дебатів.

Жодних доказів на підтвердження понесення витрат на правову допомогу у зазначеній в позовній заяві сумі, у тому числі детального опису виконаних адвокатом робіт, так само, як і заяв про відшкодування витрат на правову допомогу, від позивача до суду не надходило.

Керуючись статтями 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ) до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, ідентифікаційний код: 39825404) задовольнити..

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 10.03.2020 № 4832/0/14-20-СГ.

3. Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр-т Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 39825404) надати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої в межах території Партизанської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, орієнтований розмір 8,13 умовних кадастрових га, для ведення фермерського господарства.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 39825404) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ) судовий збір у сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Птичкіна