Рішення № 92356709, 21.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2020 року м. Київ № 826/13581/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення,

установив:

24.10.2017 ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у місті Києві, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 28.04.2017 №45850-1305 та рішення ДФС України від 22.09.2017 №124941С/99-99-11-02-01-14.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що податковим повідомлення-рішенням Головного управління ДФС у м. Києві від 28.04.2017 №45850-1305 та рішенням ДФС України від 22.09.2017 №124941С/99-99-11-02-01-14 визначено податкове зобов`язання за платежем земельний податок за земельну ділянку. Позивач зазначає, що вона є фізичною особою-підприємцем, платником єдиного податку та використовує таку земельну ділянку виключно для здійснення господарської діяльності, відтак, нарахування відповідачем земельного податку за земельну ділянку під таким приміщенням є незаконним.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.11.2017 відкрито провадження у адміністративній справі за вказаною позовною заявою.

27.04.2018 ОСОБА_1 подала до суду заяву про зміну предмета позову, у якій змінили позовні вимоги та просила суд розглядати позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 27.03.2018 №59725-1305-2659.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.06.2018 повернуто заяву ОСОБА_1 про зміну предмета позову.

Відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.06.2018 прийнято відмову позивача від позову в частині вимог до Головного управління ДФС у місті Києві, провадження у справі у цій частині закрито.

З урахуванням наведеного, суд розглянув дану справу у межах позовних вимог ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, а саме про визнання протиправними та скасування податкового та рішення ДФС України від 22.09.2017 №124941С/99-99-11-02-01-14.

Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, суд за клопотаннями представників сторін, на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 №2747-IV (КАС України), ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.

15.12.2017 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 КАС України, судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції КАС України.

Керуючись нормою частини п`ятої статті 262 КАС України, суд здійснював розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.

Податковим повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 28.04.2017 №45850-1305 визначено податкове зобов`язання ОСОБА_1 за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2017 рік у сумі 27 584,82 грн.

Позивач не погодилась із вказаним рішенням та оскаржила його в адміністративному порядку шляхом подання скарги до Державної фіскальної служби України.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 22.09.2017 №124941С/99-99-11-02-01-14 частково задоволено скаргу позивача, податкове повідомлення-рішення від 28.04.2017 №45850-1305 скасоване в частині сплати 15 073,31 грн земельного податку з фізичних осіб. Роз`яснено позивачу положення пунктів 56.10, 56.18 статті 56 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України) щодо остаточності такого рішення ДФС України та можливості оскарження до суду податкового повідомлення-рішення або іншого рішення про нарахування грошового зобов`язання.

Не погоджуючись із рішенням Державної фіскальної служби України від 22.09.2017 №124941С/99-99-11-02-01-14 та вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернулась до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до пунктів 56.1-56.3 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів.

Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно пункту 56.10 статті 56 ПК України рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України, у редакції станом на час подання позову, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ

Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, таке рішення прийнято владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюване рішення є юридично значимими, тобто таким, що має безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. Втім, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.

Згідно із підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

У відповідності до підпункту 60.1.3 пункту 60.1 статті 60 ПК України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов`язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі.

Згідно пункту 60.4 статті 60 ПК України у випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов`язання або податкового боргу.

Суд зазначає, що рішенням Державної фіскальної служби України від 22.09.2017 №124941С/99-99-11-02-01-14 податкове повідомлення-рішення від 28.04.2017 №45850-1305 скасоване в частині сплати 15 073,31 грн земельного податку з фізичних осіб за 2017 рік.

Податкове зобов`язання позивача із земельного податку з фізичних осіб за 2017 рік з урахуванням рішенням Державної фіскальної служби України від 22.09.2017 №124941С/99-99-11-02-01-14 визначено позивачу у сумі 12 511,51 грн згідно податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 27.03.2018 №59725-1305-2659.

Таким чином, станом на час розгляду даної справи податкове зобов`язання позивача із земельного податку з фізичних осіб за 2017 рік визначено податковим повідомленням-рішенням Головного управління ДФС у м. Києві від 27.03.2018 №59725-1305-2659.

Суд зауважує, що наслідком прийняття рішення Державної фіскальної служби України від 22.09.2017 №124941С/99-99-11-02-01-14 було виключно відкликання податкового повідомлення-рішення від 28.04.2017 №45850-1305 та визначення податкового зобов`язання позивача із земельного податку з фізичних осіб за 2017 рік податковим повідомленням-рішенням від 27.03.2018 №59725-1305-2659.

Разом з цим, рішенням Державної фіскальної служби України від 22.09.2017 №124941С/99-99-11-02-01-14 не проведеного нарахування позивачу будь-яких податкових зобов`язань.

Тому, суд вважає, що оскаржуване рішення Державної фіскальної служби України від 22.09.2017 №124941С/99-99-11-02-01-14 саме по собі не є юридично значимим для позивача, оскільки не має безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов`язку, не містить приписів вчинити обов`язкові дії позивачу та не створює для нього жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення прав позивача, не порушує права свободи та інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин, відтак безпосередньо не порушує права та інтереси позивача.

Вказані висновки у повній мірі узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду щодо доцільності судового оскарження рішення фіскального органу про результати розгляду скарги платника податків, висловленої, зокрема у постановах від 31.05.2019 у справі №826/1023/16, від 24.06.2019 у справі №826/11001/15, від 12.07.2019 у справі №813/5256/13-а.

За приписами частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, суд вважає, що позивачем не доведено порушення її прав спірним рішенням Державної фіскальної служби України від 22.09.2017 №124941С/99-99-11-02-01-14, що виключає судовий захист прав позивача шляхом визнання протиправним та скасування вказаного рішення, відтак, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що за обставин необґрунтованості заявлених позивачем вимог, підстави для стягнення сплаченого ним судового збору з відповідача відповідно до статті 139 КАС України відсутні, а відповідач не поніс витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертизи, у зв`язку із чим судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення Державної фіскальної служби України від 22.09.2017 №124941С/99-99-11-02-01-14.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).

Відповідач - Державна податкова служба України (місцезнаходження юридичної особи: 04053, місто Київ, вулиця Львівська площа, будинок 8, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 43005393).

Суддя О.М. Чудак