Рішення № 92356298, 22.10.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2020 року Чернігів Справа № 620/2874/20

Чернігівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Падій В.В., розглянувши, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 2253) про: визнання протиправною бездіяльності 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 2253) щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку у день звільнення з військової служби; стягнення з 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 2253) на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 52518,03 грн., із одночасною компенсацією із цієї суми податку з доходів фізичних осіб.

Обґрунтовуючи вимоги, позивачем зазначено, що при звільнені з військової служби з ним не було проведено остаточного розрахунку, оскільки індексація грошового забезпечення (зарплата) за період з 01.07.2015 по 14.09.2017 та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, було виплачено на картковий рахунок позивача лише 22.06.2020, тобто через 149 робочих днів після його звільнення, у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.11.2019 по 22.06.2020 у сумі 52518,03 грн.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 31.07.2020 позовну заяву залишено без руху та позивачу встановлено десятиденний строк, з дня отримання зазначеної ухвали суду, для усунення недоліків поданої позовної заяви.

На виконання вимог ухвали суду від 31.07.2020 до суду 06.08.2020 надійшли подані позивачем документи, які отримані суддею, у зв`язку з перебуванням у відпустці, 07.09.2020.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 07.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та встановлено відповідачу для подання відзиву на позов або заяви про визнання позову - 15-денний строк, з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідачем, у встановлений судом строк, подано до суду відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, просив у їх задоволенні відмовити та зазначив, що індексація грошового забезпечення та грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, не є основою грошового забезпечення військовослужбовців, а усі інші належні до виплати при звільненні кошти відповідачем виплачені своєчасно. Також вказав, що на спірні правовідносини у даній справі положення Кодексу законів про працю України не розповсюджуються, а тому у позивача відсутні будь-які підстави стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. Крім того відповідач у відзиві зазначає про пропуск позивачем строку на подання даного позову до суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що згідно витягу з наказу начальника 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого від 15.11.2019 №585-ОС позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 15.11.2019 (а.с.11).

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 у справі №620/1399/20, яке набрало законної сили 07.08.2020 (згідно інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень) позов ОСОБА_1 до 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено повністю, а саме: визнано протиправною бездіяльність 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 14 вересня 2017 року; зобов`язано 105 прикордонний загін імені князя Володимира Великого Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 14 вересня 2017 року; визнано протиправною бездіяльність 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 15.11.2019; зобов`язано 105 прикордонний загін імені князя Володимира Великого Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 15.11.2019.

На виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду у справі №620/1399/20, відповідач платіжними дорученнями від 19.06.2020 №2118 та №2130 перерахував позивачу заборгованість по індексації грошового забезпечення (нарахована сума 22048,11 грн., з утриманням військового збору 1,5% - 330,73 грн., сума до видачі становить 21717,38 грн.) та компенсації відпустки, як учаснику бойових дій (нарахована сума 10268,25 грн., з утриманням військового збору 1,5% - 154,02 грн., сума до видачі становить 10114,23 грн.), які позивач отримав 22.06.2020, що підтверджується довідкою від 18.09.2020 № 354 та випискою по надходженню по картці/рахунку позивача з АТ КБ «Приватбанк», наявних в матеріалах справи (а.с.12, 55).

Вважаючи протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на наступне.

Дата, розмір та виплата вищевказаних сум, на виконання рішення суду, не оскаржується у даній справі, не заперечується позивачем.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на наступне.

Спірними питаннями у справі є обґрунтованість заявлених вимог позивача щодо протиправної бездіяльності відповідача у частині не проведення нарахування і виплати середнього заробітку та щодо зобов`язання провести нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Трудові відносини, які складаються під час проходження військової служби, мають специфічну правову природу, а тому потребують детального регулювання спеціальним законодавством, яке визначатиме, зокрема, норми оплати праці, соціальні гарантії, тощо.

Разом з тим Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» або іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, у тому числі і не встановлено відповідальність роботодавця за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

Водночас суд вважає за необхідне зазначити, що принцип рівності прав і можливостей та заборона дискримінації у сфері праці закріплені у частині 1 статті 21 та у статті 24 Конституції України, статті 21 та 22 Кодексу законів про працю України.

Дискримінацію можна визначити, перш за все, як порушення принципу рівності.

Статтею 23 Загальної Декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948, встановлено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати №95, виданої 01.07.1949 Міжнародною організацією праці та ратифікованої Президіумом Верховної Ради СРСР 31.01.1961, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 цієї Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 17.02.2015 (справа №21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Отже, у даному випадку, враховуючи те, що спеціальним законодавством не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України, зокрема, норм статей 116 та 117, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби військовослужбовців.

Аналогічна правова позиція висловлена і Верховним Судом у постановах: від 07.02.2018 у справі №806/535/16 (провадження №К/9901/1799/18), від 08.02.2018 у справі №805/977/16-а (провадження №К/9901/8708/18) та від 04.04.2018 у справі №805/5111/15-а (провадження №К/9901/6929/18), висновки якого, в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Так, згідно з частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналізуючи вищезгадані норми матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 (справа №21-1765а15) дійшов висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога, тощо).

У свою чергу, виходячи із загальних засад права, під «виною» слід розуміти психічне ставлення особи до своїх протиправних дій або до бездіяльності та їхніх наслідків у формі умислу чи необережності.

Вина є одним з елементів суб`єктивної сторони будь-якого правопорушення, а тому відповідальність, за загальним правилом, можлива лише при винному вчиненні будь-якого діяння або бездіяльності.

Матеріалами справи підтверджується, що індексація грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 14.09.2017 та грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період служби з 2018 року по 2019 рік, на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду у справі №620/1399/20, перерахована на картковий рахунок позивача 22.06.2020 (а.с.12), тобто фактична її виплата здійснена з затримкою 148 днів.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У той же час, згідно з частиною 2 статті 77 цього Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, у даній справі не доведено суду правомірність своєї бездіяльності щодо не проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні позивача.

Враховуючи, що 15.11.2019 був останнім днем військової служби позивача, та саме цією датою необхідно було здійснити розрахунок з позивачем, але останнім розрахунок проведено лише 22.06.2020, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 16.11.2019 по 22.06.2020 та відмову у частині вказаної позовної вимоги за 15.11.2019, оскільки позивач звільнений саме 15.11.2019.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням №6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

Як випливає з матеріалів справи позивач звільнений зі служби 15.11.2019.

На виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду у справі №620/1399/20, відповідач платіжними дорученнями від 19.06.2020 №2118 та №2130 перерахував позивачу заборгованість по індексації грошового забезпечення у сумі 21717,38 грн. та компенсації відпустки, як учаснику бойових дій у сумі 10114,23 грн., які позивач отримав 22.06.2020, що підтверджується випискою по надходженню по картці/рахунку позивача з АТ КБ «Приватбанк», наявної в матеріалах справи (а.с.55).

З довідки відповідача від 10.07.2020 №195 (а.с. 20), розмір одноденного грошового забезпечення позивача, за два останні місяці перед звільненням, становить 352,47 грн.; період затримки розрахунку становить 148 робочих днів (з 16.11.2019 по 22.06.2020); отже, сума середнього заробітку, за несвоєчасний розрахунок при звільнені, становить 52165,56 грн. (148х352,47 грн.= 52 165,56 грн.).

При цьому суд зауважує, що сума заборгованості виплаченої із затримкою в 148 днів становить лише 31 831,61 грн., що є значно меншою порівняно із сумою, розрахованою щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності та з огляду на наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 26.06.2019, у справі №761/9584/15-ц та від 26.02.2020, у справі № 821/1083/17, з урахуванням таких критеріїв, як наявність спору між позивачем та відповідачем з приводу розміру належних до виплати позивачу сум на день звільнення; розмір недоплаченої компенсації за невикористану відпустку та індексації грошового забезпечення порівняно із розрахованим середнім заробітком, за час затримки розрахунку при звільненні, дії відповідача щодо її виплати, зокрема, після вирішення спору судом першої інстанції до набрання законної сили судовим рішенням, враховуючи причини невиплати індексації та грошової компенсації за невикористані дні соціальної відпустки та той факт, що відповідач фінансується повністю з Державного бюджету України, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України та задоволення позовних вимог у вказаній частині в сумі стягнення у розмірі 5000,00 грн.

Стосовно позовних вимог позивача щодо застосування при стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі - Порядок №44), суд зазначає наступне.

Порядок №44 визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Згідно пунктів 2 - 5 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, Порядком №44 виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу передбачено виплату грошової компенсації лише при виплаті грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки та лише військовослужбовцям, натомість позивач звільнений зі служби.

Крім того середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні не входить до складу грошового забезпечення, а є фактично мірою відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, а тому позовні вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню.

Суд відхиляє доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, з наступних підстав.

Частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Як встановлено судом позивач отримав кошти від відповідача, у сумі 31 831,61 грн., згідно рішення Чернігівського окружного адміністративного суду, у справі №620/1399/20 22.06.2020, що підтверджується випискою по надходженню по картці/рахунку позивача з АТ КБ «Приватбанк», наявної в матеріалах справи, а до суду з адміністративним позовом звернувся 29.07.2020, тобто з пропуском установленого процесуальним законом місячного строку.

Проте пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (із змінами) відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року установлено з 12 березня 2020 р. до 22 травня 2020 р. на всій території України карантин.

Також, постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 22.05.2020 до 31.07.2020 на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України (у редакції, чинній з 02.04.2020 по 16.07.2020), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що період продовження процесуальних строків на час дії карантину припадає на день звернення позивача до суду для захисту своїх прав, а отже, за таких обставин, строк звернення до суду з позовом позивачем не пропущений.

Враховуючи вищевикладене, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд, керуючись положеннями статті 139 КАС України, враховуючи часткове задоволення позову, вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 420,40 грн.

Керуючись статтями 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 16.11.2019 по 22.06.2020.

Стягнути з 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 5000 (п`ять тисяч),00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 та підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги до Чернігівського окружного адміністративного суду або до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ).

Відповідач: 105 прикордонний загін імені князя Володимира Великого Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 2253) (вул. Квітнева, 3-В, м. Чернігів, 14026, код ЄДРПОУ - 14321765)

Повний текст рішення виготовлено 22 жовтня 2020 року.

Суддя В.В. Падій