Рішення № 92356266, 21.10.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2020 року Чернігів Справа № 620/3493/20

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заяць О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просить:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років починаючи з 10.03.2020, зарахувавши до його спеціального стажу роботи періоди з 12.05.1982 по 27.09.1982, з 06.09.1985 по 03.05.1995 і з 29.11.2000 по 13.10.2006 з урахуванням довідок, що підтверджують спеціальний стаж від 01.07.2019 № 04/878 та від 10.07.2019 № 128.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з заявою про призначення пенсії за вислугою років, однак отримав відмову у призначенні пенсії від 31.03.2020 у зв`язку з тим що довідки, якими підтверджується спеціальний стаж позивача були видані установами, які залишилися на тимчасово окупованій території України.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 31.08.2020 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач у встановлений судом строк надав відзив на позов, в якому із позовними вимогами не погодився, зазначивши, що для призначення позивачеві пенсії за вислугу років відсутні правові підстави, оскільки законодавчо визначені для того передумови позивачем не дотримані і документально не підтверджені, зокрема, відсутній необхідний спеціальний стаж 12 років 6 місяців.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

10 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з заявою про призначення пенсії за вислугою років.

Листом від 31.03.2020 позивач отримав відмову у призначенні пенсії від 31.03.2020, оскільки відсутній спеціальний стаж 12 років 6 місяців, підтверджений документами.

Надаючи правову оцінку обставинам справи суд зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Частиною першою статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Пунктом 2-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV визначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з п. «а» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) право на пенсію за вислугу років мають: а) робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при стажі роботи, зокрема, для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.

Відповідно до Списку професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. №583, машиністи і помічники машиністів тепловозів і машиністи і помічники машиністів електровозів користуються правом на пенсію за вислугу років.

Відтак, робота на вказаних посадах зараховується до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Як встановлено судом 10.03.2020 позивачем подано заяву та наступні документи для призначення пенсії за вислугу років: паспорт та ідентифікаційний код; трудову книжку серії НОМЕР_1 від 31.08.1982; довідку від 31.05.2016 № 7426001217 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, видану управлінням праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради; довідку № 04/878 від 01.07.2019, яка видана державним підприємством «Донецька залізна дорога» Міністерства транспорту Донецької народної республіки, згідно якої вбачається, що позивач працював на залізній дорозі із 12.05.1982 по 27.09.1982; довідку про підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 01.07.2019 № 04/878, яка видана державним підприємством «Донецька залізна дорога» Міністерства транспорту Донецької народної республіки, згідно якої вбачається, що позивач працював на залізній дорозі із 12.05.1982 по 27.09.1982; довідку від 01.07.2019 № 04/879, яка видана державним підприємством «Донецька залізна дорога» Міністерства транспорту Донецької народної республіки, про перейменування підприємства; наказ від 06.03.2019 № 144, який виданий державним підприємством «Донецька залізна дорога» Міністерства транспорту Донецької народної республіки, про зберігання архівних документів; довідку від 01.07.2019 № 128/к, яка видана державним підприємством «Донецька залізна дорога» Міністерства транспорту Донецької народної республіки, та згідно якої вбачається, що позивач працював із 06.09.1985 - бригадиром дороги 4 розряду, з 28.08.1989 - дорожнім майстром, з 23.08.1991 - бригадиром дороги 5 розряду, з 03.05.1995 - звільнений за власним бажанням, з 29.11.2000 - монтером дороги 4 розряду, 13.10.2006 - звільнений по переводу на станцію Дебальцеве.

Як, вбачається із вищенаведених довідок, які підтверджують спеціальний стаж, вони видані Міністерством транспорту ДНР.

Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII визначено особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій на тимчасово окупованій території.

Відповідно до зазначеного Закону будь-які органи, їх посадові особи та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ) виданий органами та/або особами передбаченими частиною третьою статті 9 зазначеного Закону, є недійсним і не створює правових наслідків.

Надані Позивачем довідки, видані міністерством транспорту Донецької Народної Республіки м. Дебальцеве та м. Іловайськ.

Зазначені населені пункти віднесені до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» від 23.02.2016 року ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами».

Враховуючи зазначену практику Європейського суду з прав людини, що зазначені довідки, як виняток, можути братись до уваги та оцінюватись разом з іншими документами в їх сукупності та взаємозв`язку при призначенні пенсії на пільгових умовах.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги є огрунтованими та підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років починаючи з 10.03.2020, зарахувавши до його спеціального стажу роботи періоди з 12.05.1982 по 27.09.1982, з 06.09.1985 по 03.05.1995 і з 29.11.2000 по 13.10.2006 з урахуванням довідок, що підтверджують спеціальний стаж від 01.07.2019 № 04/878 та від 10.07.2019 № 128.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 ст. 73 КАС України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами ст. 76 КАС України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно вимог ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років починаючи з 10.03.2020, зарахувавши до його спеціального стажу роботи періоди з 12.05.1982 по 27.09.1982, з 06.09.1985 по 03.05.1995 і з 29.11.2000 по 13.10.2006 з урахуванням довідок, що підтверджують спеціальний стаж від 01.07.2019 № 04/878 та від 10.07.2019 № 128.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П`ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення виготовлено 21 жовтня 2020 року.

Суддя О.В. Заяць