Рішення № 92338445, 05.10.2020, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/16449/16-ц

н/п 2/953/37/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2020 року Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого - судді Лях М.Ю.,

при секретарі - Хомінській Т.В.,

позивача по первинному позову, відповідача за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

представника позивача по первинному позову, відповідача за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

відповідача по первинному позову, позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів та зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визначення способу участі у вихованні дитини, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовною заявою, в якій після уточнення просить позбавити ОСОБА_3 батьківських прав стосовно неповнолітньої дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з ОСОБА_3 на користь позивачки не виплачені аліменти на утримання дитини за останні три роки з 23 жовтня 2013 року по 23 жовтня 2016 року у розмірі 1000,00 грн. за кожний місяць прострочки; стягнути з ОСОБА_3 на користь позивачки аліменти на утримання дитини у розмірі 1 302,00 грн., але не менше 50 відсотків мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 22.10.2016 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 ; стягнути з ОСОБА_3 на користь позивачки витрати на адвоката у розмірі, який буде підтверджуватись розрахунком наданим адвокатом га іншими документами.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що вона з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі з 04.06.2011 року. ІНФОРМАЦІЯ_3 у шлюбі народилася дитина, ОСОБА_4 . Відносини сторін погіршилися майже одразу після народження дитини, через небажання відповідача брати будь - яку участь у вихованні, лікуванні, матеріальному забезпеченні дитини. У жовтні 2013 року відповідач покинув свою родину. З цього відповідач жодного разу не надавав матеріального допомоги на утримання дитини. 19.03.2014 року Борівським районним судом Харківської області шлюбу між сторонами було розірвано. На даний час дитині виконалося три роки і вона бачила власного батька після 2013 року лише декілька разів, всі ці рази були з ініціативи позивачки, та жодного разу батько не цікавився про дитину та її розвиток. Дитина виховується у родині позивачки та її чоловіка ОСОБА_5 , який є військовослужбовцем та родина досить часто переїжджає. В свою чергу, відповідач має нову родину. При таких умовах, позивачка вважає, що позбавлення батьківських прав відповідача, який жодної участі у вихованні дитини не приймає, не бере участі у лікуванні та оздоровленні дитини, жодного матеріального утримання не надає, відповідає інтересам її родини, зокрема дитини. На сьогоднішній день своїм батьком дитина вважає нового чоловіка позивачки ОСОБА_5 .

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 04.11.2016 року (головуючий суддя Золотарьова Л.І.) відкрито провадження, призначено судове засідання.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 24.04.2017 року (головуючий суддя Золотарьова Л.І.) прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визначення способу участі у вихованні дитини.

В зустрічній позовній заяві ОСОБА_3 (відповідач за первісним позовом) зазначає, що його колишня дружина без його згоди змінює місце проживання їх спільної дочки ОСОБА_4 , виїжджає за межі м. Харкова з новим чоловіком, що також позбавляє його можливості бачитись з дочкою. Зазначає, що як тільки з`являється можливість, він спілкується та зустрічається з дочкою, купував для дочки одяг, іграшки, книги, особисто та черз свою матір передавав відповідачці (за зустрічним позовом) гроші на утримання дочки, спілкувався з педіатром про стан здоров`я дитини. З вересня 2014 р. по жовтень 2016 р. ОСОБА_6 не зверталася до нього з позовними вимогами про стягнення аліментів, оскільки отримувала належну матеріальну допомогу, що в свою чергу не може бути підставою для стягнення аліментів за останні три роки з урахуванням прострочки за кожен місяць. Звертає увагу суду, що любить свою дочку, ніколи від неї не відмовляється, дочка називає його папою, любить його та його батьків. Просить суд визначити спосіб його участі у вихованні дочки наступним чином: у вівторок, п`ятницю щонеділі з 18-00 год. до 20-00 год. та під час відпусток 1 тиждень у травні (травневі свята) та 1 тиждень у вересні. Щодо стягнення з нього аліментів, зазначає, що перебуває у шлюбі з ОСОБА_7 з ІНФОРМАЦІЯ_4 , у них народився син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Працює приватним підприємцем, його дохід за 2015 р. склав 52 095,00 грн. З урахуванням викладеного, ОСОБА_3 зазначає, що має можливість щомісячно сплачувати аліменти на дочку у розмірі 1 000,00 грн.

Рішенням Вищої Ради правосуддя №924/0/15-20 від 09.04.2020 року ОСОБА_9 звільнено з посади судді Київського районного суду м. Харкова у зв`язку з поданням заяви про відставку. Після проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями на підставі п.2.3.50 Положень про автоматизовану систему документообігу суду згідно протоколу від 14.04.2020 року справа №640/16449/16-ц (н/п 2/953/37/20) передано на розгляд судді Київського районного суду м. Харкова Лях М.Ю.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 30.04.2020 року цивільну справу №640/16449/16-ц (н/п 2/953/37/20) прийняти до розгляду судді Лях.М.Ю., розгляд справи постановлено продовжувати в порядку загального позовного провадження зі стадії судового розгляду.

Позивачка за первісним позовом, відповідачка за зустрічним позовом та її представник в судовому засідання підтримали заявлені позовні вимоги в повному обсязі, просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі на підставах, викладених в позовній заяві, з уахуванням наданих письмових доказів. У задоволенні зустрічної позовної заяви просили відмовити.

Відповідача за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом в судовому засідання заперечував проти заявлених позовних вимог, які не визнав в повному обсязі, просив відмовити у задоволенні позовних вимог та задовільнити його зустрічну позовну заяву.

Суд, заслухавши думки присутніх осбі, перевіривши доводи, викладені позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог, а також доводи та заперечення викладені відповідачем у зустрічній позовній заяві, дослідивши матеріали справи в їх системному взаємозв`язку приходить до наступного.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Судом встановлено та підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого 01.02.2013 року Дзержинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служьи Харківського міського управління юстиції, батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 є ОСОБА_3 та ОСОБА_10 . (арк. справи № 8 тому №1).

Рішенням Борівського районного суду Харківської області від 19.03.2014 року, шлюб між ОСОБА_3 , 1985 р.н., та ОСОБА_10 , 1987 р.н., розірвано. Після розірвання шлюбу прізвище ОСОБА_10 змінено на « ОСОБА_11 ». Малолітню доньку ОСОБА_4 , 2013 р.н., залишити на виховання матері ОСОБА_10 (арк. справи № 9 тому №1).

09.10.2017 року за заявою ОСОБА_12 Київським районним судом м. Харкова був виданий судовий наказ про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_13 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 аліментів у розмірі ј частки від усіх видів заробітку (доходів), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 15.09.2017 року та до досягнення дитиною повноліття.

26.01.2018 року на підставі судового наказу Київського районного суду м. Харкова від 09.10.2017 року державним виконавцем Київського ВДВС міста Харкова ГТУЮ у Харківській області було відкрито виконавче провадження. В рамках виконавого провадження державним виконавцем було здійснено розрахунок заборгованості по аліментах, з якого вбачається, що заборгованість ОСОБА_3 за виконавчим листом за період з 15.09.2017 року по 31.11.2018 року складала 26 734,50 грн., яку ОСОБА_3 сплатив в повному обсязі відповідно до квитанції №0.0.1215397422.1 від 18.12.2018 року. (арк. справи № 235-242 тому №1)

Крім того, ОСОБА_3 на підтвердження добровільної сплати аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 надано копії квитанцій від 26.01.2017 року та 06.02.2017 року на загальну суму 1604,00 грн. (арк. справи №69 тому №1), копії квитанцій за період з грудня 2017 року по липень 2018 рок на загальну суму 8 000,00 грн. (арк. справ №126 тому №1), що неспростовано позивачем за первісним позовом, відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ч.1 ст. 191 Сімейного кодексу України аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Відповідно до ч.2 ст. 191 Сімейного кодексу України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

У даному випадку, ухилення від сплати аліментів може виражатися у тому, що зобов`язана особа ухилялась від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи), не реагувала на направлені їй листи, та інші подібні дії.

За загальним правилом, визначеним Сімейним кодексом України, та судовою практикою, вважається недоцільним обтяжувати відповідача виплатами за минулий період, якщо позивач не вжив заходів щодо одержання аліментів (у тому числі не подав позов про стягнення аліментів, залишив його без розгляду) з особистих мотивів.

Обов`язковою умовою присудження аліментів за минулий час є доведеність саме позивачем вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача, та неможливість їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати.

Згідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 КПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Разом з тим, матеріали цивільної справи не містять доказів, що позивач вживала до подачі позову до суду належних заходів щодо одержання аліментів з відповідача, та не надала доказів ухилення відповідача від сплати аліментів в сенсі ч.2 ст. 191 Сімейним кодексом України.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволеня позову в частині стягнення аліментів за минулий час.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ст. 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття.

Відповідно до п. 15, п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

ОСОБА_3 на підтвердження доводів щодо спілкування з дитиною надав копії квитанцій про здійснення грошових переказів на ім`я ОСОБА_1 , чеки про придбання для дитини одягу, іграшок, книг, а також копії фотографій про спільні зустрічі з дочкою за період з 2015 по 2016 роки. Крім того, згідно листа КЗОЗ «Харківська міська дитяча поліклініка № 14» від 07.02.2017 (вих. №136) батько ОСОБА_3 10.01.2017 р. та 02.02.2017 р. відвідував лікаря - педіатра дільничного на прийомі з питань здоров`я своєї доньки ОСОБА_4 , яка знаходиться на обліку у КЗОЗ «Харківська міська дитяча поліклініка № 14» з народження. Таким чином, суд вважає, що надані докази свідчать про інтерес ОСОБА_3 до дочки ОСОБА_4 .

Позивач по первинному позову, відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 надала лист КЗ «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №416 Харківської міської ради» від 12.02.2018 №01-32/2, з якого вбачається, що заява про прийом дитини ОСОБА_4 до Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) №416 підписана ОСОБА_6 та ОСОБА_14 в 2015 р. Зі слів вихователя групм №4, яку відвідує дитина ОСОБА_4 , мати ОСОБА_15 цікавиться тим, як виховується та навчається дитина, відвідує дитячі ранки. Інформація про звернення ОСОБА_3 до навчального закладу щодо виховання та навчання ОСОБА_4 станом на 12.02.2018 року в адміністрації закладу відсутня. (арк. №175 тому №1).

В судовому засіданні, в якості свідка була допитана ОСОБА_16 , яка є тіткою позивача за первинним позовом, відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 , яка пояснила, що ОСОБА_3 (відповідач за первісним позовом) після розлучення з дружиною бачився з дитиною один раз на її день народження, коли дитині виповнилось три роки, жодної уваги ОСОБА_3 до дитини не проявляє, з дитиною спілкується лише його мати (бабуся дитини). Також зазначила, що ОСОБА_1 не чинить жодних перешкод відповідачу у спілкуванні з дитиною.

Допитаний у судовому засіданні, в якості свідка ОСОБА_17 , який є батьком ОСОБА_1 пояснив, що в листопаді 2013 року його дочка ОСОБА_1 разом з дитиною ОСОБА_18 переїхали до них з дружиною у зв`язку з погіршенням стосунків між нею та відповідачем ОСОБА_3 та проживали разом до 2015 року. За час їх спільного проживання, ОСОБА_3 жодного разу не приходив до дитини та не проявляв до неї інтересу. Спілкування відбувалось лише з матір`ю ОСОБА_3 , яка є бабусею для дитини. На сьогодні ОСОБА_1 проживає разомз новим чоловіком, якого дитина називає папою.

Також, в судовому засіданні, в якості свідка був допитаний ОСОБА_5 , який є чоловіком позивачки за первісним позовом ОСОБА_1 , який пояснив, що познайомився з ОСОБА_1 в 2015 році, офіційно одружились в 2016 року. Зазначає, що дитина називає його папою. В січні 2017 року він вперше побачив ОСОБА_3 на дні народженні дитини, після чого, протягом п`яти років вони не бачились.

Допитана в судовому засіданні, в якості свідка ОСОБА_1 , зазначила, що відповідач ОСОБА_3 уваги та любові до доньки не проявляє, ініціативу щодо спілкування з дитиною не проявляє. Інтерес до дитини проявляє лише бабуся, мати відповідача ОСОБА_3 . Зауважила, що жодних перешкод у спілкуванні відповідача з дитиною не чинить.

Частиною четвертою статті 19 Сімейного кодексу України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Відповідно до частини п`ятої статті 19 Сімейного кодексу України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Управлінням служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради надано Висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , з якого вбачається, що представник органу опіки та піклування вважає за доцільне позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_4 (арк. справи № 23-24 тому №1)

Відповідно до ч. 6 ст. 19 Сімейного кодексу України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Отже, висновок та рішення органу опіки та піклування, є дорадчими, не є нормативно-правовими актами або правовими актами індивідуальної дії та мають не обов`язковий характер.

З урахуванням викладеного, суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування, у зв`язку з тим, що він є недостатньо обґрунтованим, у вказаному висновку не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, не зазначено, яка робота проведена органом опіки та піклування з відповідачем щодо врегулювання конфлікту між сторонами, не встановлена наявність негативних характеристик відповідача ОСОБА_3 , відсутні докази його винної поведінки, умисного ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню доньки.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 Сімейного кодексу України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. При цьому основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищенаведені обставини, суд вважає, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, та з врахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Суд вважає, що відповідач не в повній мірі використовує можливість виконувати свої батьківські обов`язки, але це невиконання було пов`язано як об`єктивними так і суб`єктивними причинами. Відповідачем не надано суду належних доказів чинення з боку позивача перешкод у його спілкуванні з дитиною, але й позивач не довела суду, що спілкування відповідача з дитиною в подальшому може призвести до порушень прав та інтересів їх дитини. За таких обставин у суду відсутні правові підстави для застосування крайнього заходу впливу відносно відповідача та позбавлення його батьківських прав, який на теперішній час має бажання спілкуватися з донькою, сплачує кошти на її утримання за рішенням суду. Наданий суду висновок служби у справах дітей про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, суд вважає передчасним та не приймає до уваги під час ухвалення рішення, оскільки як було встановлено в судовому засіданні належних та достатніх роз`яснювальних заходів з відповідачем за час звернення позивача до служби у справах дітей про позбавлення відповідача батьківських прав не проведено.

За таких обставин суд вважає, що позивачем не було належним чином доведено, що на теперішній час є обґрунтовані підстави для застосування крайнього заходу відносно відповідача та позбавлення його батьківських прав, у зв`язку з чим, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в цій частині позовних вимог, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Щодо зустрічних вимог відповідача по первинному позову, позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 , суд зазначає наступне.

Згідно ч.2 ст. 159 Сімейного кодексу України суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Як вже було зазначено, відповідно до частин 4, 5 ст. 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Як вбачається з матеріалів справи, органом опіки та піклування не надано письмового висновку щодо встановлення порядку участі відповідача ОСОБА_3 у вихованні дитини ОСОБА_4 .

Крім того, позивачем за зустрічним позовом не надано достатніх та обґрунтованих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 вчиняє перешкоди у його спілкуванні з дочкою.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч.1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У відповідності до ч.1 статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Згідно статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин, з огляду на вищенаведені обставини, суд вважає, що позивачем не було належним чином доведено, що на теперішній час є обґрунтовані підстави для застосування крайнього заходу відносно відповідача та позбавлення його батьківських прав, а також враховуючи відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів в обґрунтування стягнення з відповідача невиплачених аліментів за останні три роки з 23.10.2013 року по 23.10.2016 року, відсутні підстави для задоволення заявлених позовних вимог, у зв`язку з чим у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів слід відмовити за недоведеністю.

Окрім цього, в матеріалах справи також відсутні належні та допустимі письмові докази в обгрунтвання заявлених зустрічних позовних вимог, у зв`язку з чим у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визначення способу участі у вихованні дитини слід відмовити за необґрунтованістю та недоведеністю.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 4, 11, 12, 81, 83 196 - 200, 259, 260 ЦПК України, ст.ст. 164, 165 Сімейного кодексу України, Пленуму Верховного суду України від 30 березня 2007 року за №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - відмовити.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визначення способу участі у вихованні дитини - відмовити.

В судовому засідання проголошено вступну та резолютивну частину судового рішення, повний текст виготовлено протягом десяти днів.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач за первинним позовом, відповідач за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач за первинним позовом, позивач за зустрічним позовом: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Третя особа: Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, адреса: м. Харків, вул. Чернишевського, 55.

Суддя -