Ухвала суду № 92333538, 20.10.2020, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/16697/20

Провадження 2/522/6321/20

У Х В А Л А

20 жовтня 2020 року м. Одеса

Суддя Приморського районного суду міста Одеси Науменко А.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра та гарантія», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс», Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу – Кравець Олени Олександрівни, Приватного виконавця Одеської області Велькова Олега Віталійовича про визнання виконавчого напису нотаріуса, таким, що не підлягає виконанню та недійсним, визнання договорів недійсними та зобов`язання утриматися від певних дій, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра та гарантія», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс», Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу – Кравець Олени Олександрівни, Приватного виконавця Одеської області Велькова Олега Віталійовича, в якому просить:

Визнати виконавчий напис нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравець О.О. від 30.03.2020 року та зареєстрованого в реєстрі під №2852, за яким з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 як боржника належить проводити грошове стягнення - таким, що не підлягає виконанню та недійсним.?

Визнати Договір Факторингу від 13.06.2016 року №13/06/16, укладений між Публічним акціонерним товариством (ПАТ) «ОТП Банк» (код юридичної особи 21685166, Юридична адреса: індекс 65026, м. Одеса, вул. Буніна, буд. 10, місцезнаходження: 01033. м. Київ, вул. Жилянська, 33) та Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Довіра та Гарантія» (код юридичної особи 38750239, юридична адреса: індекс 04112, м. Київ. вул. Авіаконстр. Сікорського, 8) - недійсним.

Визнати Договір Факторингу від 29.01.2019 року №29/01/19-2, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Довіра та Гарантія» (код юридичної особи 38750239, юридична адреса: індекс 04112, м. Київ, вул. Авіаконстр. Сікорського, 8) та Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Фінансова компанія «Прайм Альянс» (код юридичної особи: 41677971, юридична адреса: індекс 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 77) - недійсним.

Зобов`язати приватного виконавця Одеської області Велькова Олега Віталійовича припинити будь-яке нарахування та стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Прайм Альянс» за виконавчим написом приватного нотаріуса від 30.03.2020 року по виконавчому провадженню №62237951.

Ухвалою суду від 30 вересня 2020 року позовну заяву залишено без руху, оскільки позивачем не обґрунтована підсудність справи Приморському районному суду м. Одеси, та розгляд вимог в порядку позовного провадження, і не надані відповідні обгрунтування.

15 жовтня 2020 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Дослідивши матеріали позовної заяви та заяву про усунення недоліків та вирішуючи питання щодо прийняття до провадження і відкриття провадження по справі, у відповідності до положень ст. 187 ЦПК України, суд приходить до наступних висновків.

Обґрунтовуючи підсудність, позивач посилається на те, що предмет спору стосується споживчого кредитування, мав виконуватися на території м. Одеси, зокрема в Приморському районі м. Одеси, та підпадає під законодавство, яке регулює питання захисту прав споживачів, тому пред`явлений за місцем проживання позивача. Зазначає, що вимога про визнання виконавчого нотаріусу таким, що не підлягає виконанню та недійсним, зазначає, пов`язана із поновленням порушеного права, яке у свою чергу пов`язано із захистом його права як споживача при отриманні споживчого кредиту.

Однак, зі змісту позовної заяви вбачається, що обґрунтовуючи вимогу про визнання виконавчого напису нотаріуса, таким, що не підлягає виконанню та недійсним, позивач посилається тільки на порушення норм ЗУ «Про нотаріат» та інші норми, що регулюють цивільно-правові відносини.

Суд вказує, що вимоги про визнання договорів факторингу недійсними, також не регулюються ЗУ «Про захист прав споживачів, та передбачають звернення за захистом права, як споживача.

Згідно із ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

Отже, позивач, вважаючи себе споживачем, при зверненні до суду для дотримання вимог ст.175 ЦПК України, зобов`язаний викласти зміст позовних вимог та обставини, якими він обґрунтовує вказані позовні вимогу у відповідності до норм Закону України «Про захист прав споживачів», зазначивши про те, яке право споживача порушено (ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів»), тим самим навівши підтвердження того, що між сторонами існують правовідносини, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».

Пунктом 23 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Проте в позовній заяві відсутнє таке обґрунтування позовних вимог.

Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

У зв`язку з цим, застосування ЗУ «Про захист прав споживачів» до даних правовідносин, можливе лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови, процедури виконання договору, та інше, тобто ті які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають інші правовідносини, які регулюються відповідними Законами (Цивільний кодекс України).

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини, які виникають між споживачами і виробниками, виконавцями, продавцями під час продажу товарів (виконанні робіт, наданні послуг), встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості та безпечних для життя і здоров`я, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

При цьому, ст.1-1 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і послуг.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про захист прав споживача»: 1. Споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: захист своїх прав державою; належну якість продукції та обслуговування; безпеку продукції; необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця); відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону; звернення до суду та інших уповноважених органів державної влади за захистом порушених прав; об`єднання в громадські організації споживачів (об`єднання споживачів). 2. Споживачі також мають інші права, встановлені законодавством про захист прав споживачів. 3. Споживачі зобов`язані: 1) перед початком експлуатації товару уважно ознайомитися з правилами експлуатації, викладеними в наданій виробником (продавцем, виконавцем) документації на товар; 2) в разі необхідності роз`яснення умов та правил використання товару - до початку використання товару звернутися за роз`ясненнями до продавця (виробника, виконавця) або до іншої вказаної в експлуатаційній документації особи, що виконує їх функції; 3) користуватися товаром згідно з його цільовим призначенням та дотримуватися умов (вимог, норм, правил), встановлених виробником товару (виконавцем) в експлуатаційній документації; 4) з метою запобігання негативним для споживача наслідкам використання товару - застосовувати передбачені виробником в товарі засоби безпеки з дотриманням передбачених експлуатаційною документацією спеціальних правил, а в разі відсутності таких правил в документації - дотримуватися звичайних розумних заходів безпеки, встановлених для товарів такого роду.

Жодна з перелічених у ст. 4 Закону України «Про захист прав споживача» підстав, які дають право особі захистити порушене право споживача, не пов`язані з предметом пред`явленого позову до суду.

Таким чином, звернення до суду за місцем проживання позивача, не знаходить правового обґрунтування, з підстав викладених у позовній заяві по позовним вимогам про визнання виконавчого напису нотаріуса, таким, що не підлягає виконанню та недійсним, визнання договорів недійсними.

Щодо вимоги про зобов`язання приватного виконавця припинити будь-яке нарахування за виконавчим написом нотаріуса, та знаходження цього відповідача у Приморському районі м. Одеси, суд приходить до висновку, що вказана вимога, не є вимогою цивільно-правового характеру. Оскільки оскарження дій виконавця та зобов`язання його вчинити певні дії, відноситься саме до процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб) та регулюється Розділом VI ЦПК України. Крім того частиною 2 ст. 446 ЦПК України визначено, що процесуальні питання, пов`язані з виконанням рішень інших органів (посадових осіб), вирішуються судом за місцем виконання відповідного рішення.

Зі змісту вимоги позову до виконавця, вбачається, що дане питання не відноситься до жодної статті, що регулює виконання рішень інших органів згідно Розділу VI ЦПК України.

Суд зазначає, що порядок оскарження, дій або бездіяльності приватних виконавців визначений статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження».

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

За змістом статті 19 ЦПК України як цивільну юрисдикцію розуміють компетенцію загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. (частина перша статті 19 ЦПК України).

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п.п. 1,2 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;

За правилами пункту 1 частини другої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За змістом пункту 5 частини четвертої статті 46 КАС України Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень, в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб`єкту владних повноважень законом.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення — публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа-учасник приватноправових відносин.

Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України (частина перша, пункт 5 частини другої статті 19 КАС України.

Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Стосовно терміну «публічно-владні управлінські функції», то у розумінні пункту 2 частини першої статті 4 КАС України, термін «публічно-» означає, що такі функції суб`єкта спрямовані на задоволення публічного інтересу; зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин. Управлінські функції - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.

Статею 287 КАС України регулюються особливості оскарження дій приватного виконавця.

З огляду на вказане, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні), відповідно, зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічний висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17).

Велика палата ВС в даному рішенні дійшла висновків, що: "позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати дії відповідача неправомірними та зобов`язати відповідача скасувати Наказ від 28.11.2019 року №3680/5.

Судом встановлено, що у рамках цієї справи скасування Наказу та поновлення запису про право власності від 05.02.2019 року № 30215844, який було внесено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.02.2019 року № 45443670 не є безпосередньою підставою для звернення до суду. Позовні вимоги АТ «Альфа-Банк» ґрунтуються на протиправності дій комісії при розгляді скарги та при прийнятті рішення Міністерством Юстиціїї України. Скасування Наказу є похідною вимогою, та підлягає обов`язковому виконанню у разі визнання протиправними дій при проведенні перевірки. Тобто, у цих вимогах спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії Міністерства Юстиції України, як контролюючого органу, яке у межах спірних правовідносин діяло як суб`єкт владних повноважень. Аналогічну позицію висловлено в Постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України від 25.04.2017 року.

Встановивши, що у справі, за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до Міністерства Юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Комунальне підприємство «Агенція реєстраційних послуг» реєстратор Манюта Сергій Васильович про визнання дій неправомірними та скасування Наказу від 28.11.2019 року №3680/5, поновлення запису про право власності від 05.02.2019 року № 30215844, який було внесено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.02.2019 року № 45443670, відповідач здійснив реалізацію передбачених законами України повноважень суб`єкта владних повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, суд дійшов до висновку, що спір у цій справі є публічно-правовим".

З огляду на наведене суд дійшов висновку, по вимозі про зобов`язання приватного виконавця утриматися від певних дій, спір, який є предметом цього розгляду, є публічно-правовим, оскільки виник за участю виконавця, як суб`єкта владних повноважень, який реалізовує у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні функції стосовно здійснення виконавчих дій. Справа за позовом до такого суб`єкта владних повноважень, про зобов`язання приватного виконавця утриматися від певних дій, належить до юрисдикції адміністративних судів.

Згідно положень п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, суд приходить до висновку, що до відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду, з`ясувалось, що позов пред`явлено з порушенням правил підсудності, оскільки, згідно позовної заяви та інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вбачається, адреси місцезнаходження відповідачів: Акціонерного товариства «ОТП Банк» - 01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 43, що територіально відноситься до Голосіївського району м. Києва; Товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра та Гарантія» - 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, що територіально відноситься до Шевченківського району м. Києва; Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс» - 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 77, що територіально відноситься до Шевченківського району м. Києва

Згідно ч.2 ст. 27 ЦПК України (в редакції що діє з 15.12.2017р.), цивільно-правові позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням, згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Статтею 376 ЦПК України передбачені підстави для скасування судового рішення повністю або частково, п. 1 ч.3 даної статті передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто неповноважним складом суду.

Згідно п.1 ч.1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що справа не належить до територіальної юрисдикції (підсудності) Приморського районного суду м. Одеси, а позовна заява підлягає передачі для розгляду за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва, враховуючи порядок зазначення відповідачів, та оскільки місцезнаходження двох юридичних осіб - відповідачів відноситься до Шевченківського району м. Києва.

Відповідно до ст. 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Згідно ч. 3 ст. 31 ЦПК України, передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим кодексом підсудністю, здійснюється на підставі підстави ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження.

Керуючись ст.ст.4,5,258-260,293,315 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті провадження за позовною вимогою ОСОБА_1 про зобов`язання приватного виконавця Одеської області Велькова Олега Віталійовича припинити будь-яке нарахування та стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Прайм Альянс» за виконавчим написом приватного нотаріуса від 30.03.2020 року по виконавчому провадженню №62237951, оскільки, позовна вимога не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Роз`яснити позивачу, що розгляд даної вимоги віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Позовну заяву за вимогами ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра та гарантія», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс», Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу – Кравець Олени Олександрівни про про визнання виконавчого напису нотаріуса, таким, що не підлягає виконанню та недійсним, визнання договорів недійсними передати за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Одеси (03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, 31-А).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала суду в частині відмови у відкритті провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня отримання копії цієї ухвали.

Суддя А.В. Науменко