Рішення № 92331584, 20.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2020 року м. Київ № 640/7395/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

установив:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - ГУ ПФУ) про:

- визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ від 21.03.2019 №57641/03 щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії за віком відповідно до Закону України від 17.11.1992 № 2790-XII «Про статус народного депутата України» (далі - Закон №2790-XII);

- зобов`язання перерахувати пенсію за віком на виконання постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 12.12.2005 у справі №2-10902/2005, виходячи з наступних розмірів:

з 01.10.2017 по 31.12.2017 - 32000*90% = 28800 грн за кожен місяць;

з 01.01.2018 по 31.12.2018 - 35240 *90% = 31716 грн за кожен місяць;

з 01.01.2019 - 38420*90% = 34578 грн.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що оскільки постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 12.12.2005 у справі №2-10902/2005 зобов`язано орган пенсійного фонду виплатити йому пенсію за віком в розмірі 90% від заробітної плати працюючого народного депутата України, то ГУ ПФУ протиправно відмовило у перерахунку пенсії у зв`язку з підвищенням заробітної плати працюючого народного депутата України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.05.2019 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У відзиві на позовну заяву представник ГУ ПФУ заперечував проти задоволення позовних вимог, вказавши, що законні підстави для перерахунку позивачу пенсії відсутні, адже Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» частину дванадцяту статті 20 Закону №2790-XII викладено у новій редакції, згідно з якою пенсійне забезпечення народних депутатів здійснюється відповідно до Закону України від 09.03.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV). У свою чергу, положеннями Закону №1058-IV не передбачено такої підстави для перерахунку пенсії як збільшення заробітної плати народного депутата України.

Дослідивши матеріали справи, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 з 1999 року перебуває на обліку в ГУ ПФУ та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону №2790-XII у розмірі 90% від заробітку.

Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 12.12.2005 у справі №2-10902/2005 позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі міста Києва (далі - Управління ПФУ) про зобов`язання перерахувати пенсію задоволено, а саме:

- зобов`язано Управління ПФУ з 01.08.2004 провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 згідно із даними, які містяться у довідці, виданій йому Управлінням справами Апарату Верховної Ради України від 16.09.2005 №9-1-12/1975 з урахуванням підвищення з 01.07.2004 місячної заробітної плати працюючого народного депутата України з урахуванням всіх доплат та надбавок до посадового окладу;

- зобов`язано Управління ПФУ з 01.12.2004 провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 згідно із даними, які містяться у довідці, виданій йому Управлінням справами Апарату Верховної Ради України від 16.09.2005 №9-1-12/1972 з урахуванням підвищення з 01.11.2004 місячної заробітної плати працюючого народного депутата України з урахуванням всіх доплат та надбавок до посадового окладу;

- зобов`язано Управління ПФУ з 01.02.2005 провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 згідно із даними, які містяться у довідці, виданій йому Управлінням справами Апарату Верховної Ради України від 16.09.2005 №9-1-12/1973 з урахуванням підвищення з 01.01.2005 місячної заробітної плати працюючого народного депутата України з урахуванням всіх доплат та надбавок до посадового окладу.

На виконання вказаного судового рішення пенсійним органом проведено вказаний перерахунок.

18.03.2019 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ із заявою, в якій, посилаючись на статтю 98 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» просив перерахувати належну йому пенсію на виконання постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 12.12.2005 у справі №2-10902/2005, виходячи з наступних розмірів:

з 01.10.2017 по 31.12.2017 - 32000*90% = 28800 грн за кожен місяць;

з 01.01.2018 по 31.12.2018 - 35240 *90% = 31716 грн за кожен місяць;

з 01.01.2019 - 38420*90% = 34578 грн.

За результатами розгляду вказаної заяви ГУ ПФУ листом від 21.03.2019 №57641/03 останньому відмовлено у проведенні такого перерахунку, з огляду на те, що відповідно до частини дванадцятої статті 20 Закону №2790-XII, пенсійне забезпечення народних депутатів здійснюється відповідно до Закону №1058-ІV. Зазначеним законом не передбачено проведення перерахунку пенсії по заробітній платі працюючого народного депатута.

Не погоджуючись з такою відмовою, вважаючи порушеними власні права та охоронювані законом інтереси, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Нормативно-правовим актом, який визначає статус (права, обов`язки і відповідальність) народного депутата України у Верховній Раді України та за її межами, встановлює правові і соціальні гарантії здійснення народним депутатом України своїх депутатських повноважень, є Закон №2790-XII.

На час призначення позивачу пенсії гарантії трудових прав народного депутата, в тому числі щодо пенсійного забезпечення врегульовувалися, зокрема Законом №2790-XII, частиною дванадцятою статті 20 якого було передбачено, що у разі зміни розміру заробітної плати працюючим народним депутатам України відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій. Перерахунок пенсій здійснюється із суми, що складається з посадового окладу з урахування всіх доплат та надбавок працюючого народного депутата на момент виникнення права на перерахунок пенсій і провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали зазначені обставини.

Положення частин другої, третьої, п`ятої, шостої, одинадцятої, дванадцятої, тринадцятої, чотирнадцятої, п`ятнадцятої, шістнадцятої цієї статті поширюються також на народних депутатів України починаючи з першого скликання (частина сімнадцята статті 20 Закону №2790-XII).

При цьому, 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», згідно з яким абзац 11 частини дванадцятої статті 20 Закону №2790-XII викладено у такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій народним депутатам України визначаються Кабінетом Міністрів України».

Разом з тим, відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону України від 02.03.2015 №213-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», у разі неприйняття до 01.06.2015 закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Водночас, з прийняттям Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» внесені зміни до частини дванадцятої статті 20 Закону №2790-XII.

Так, відповідно до положень частини дванадцятої статті 20 Закону №2790-XII (у редакції, чинній після внесення змін та чинній на момент звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії), пенсійне забезпечення народних депутатів здійснюється відповідно до Закону №1058-IV.

У зв`язку із набуттям чинності вищезазначених Законів, норми частини дванадцятої статті 20 Закону №2790-XII, що передбачали перерахунок пенсій особам, які мають право на пенсійне забезпечення народного депутата, втратили чинність.

Водночас, Закон України від 28.12.2014 №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» не містить аналогічної норми, яка б визначала умови та порядок перерахунку пенсій у зв`язку з підвищенням заробітної плати народним депутатам України.

Крім того, Закон №1058-IV не містить такої підстави для перерахунку пенсій, як підвищення заробітної плати працюючих народних депутатів.

Вирішуючи питання застосування вказаних вище норм права у часі, суд зазначає, що правовідносини щодо перерахунку пенсій регулюються нормами права, чинними на момент виникнення права на такий перерахунок (звернення із заявою про перерахунок).

Враховуючи те, що на момент коли, як вважає позивач, виникло право на перерахунок пенсії, у законодавстві відсутні норми, які б регламентували умови та порядок проведення такого перерахунку, у відповідача не було правових підстав для здійснення перерахунку пенсії позивачу.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 03.06.2014 (у справі за заявою «Великода проти України») звернуто увагу на те, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

На залежність розмірів соціальних виплат від економічних чинників вказав і Конституційний Суд України, зокрема у рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік».

У цьому рішенні вказано, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень (абзац 7 підпункту 2.1 пункту 2 рішення). При цьому, Конституційним Судом України взято до уваги статтю 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.

Також Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються і на питання допустимості зменшення соціальних витрат, про що зазначено в рішенні цього суду від 12.10.2004 і у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії». Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного розподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Виходячи з вищевикладеного, суд зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на те, що у законодавстві, що регулює питання перерахунку пенсії вказаної категорії осіб, відбулися зміни, тобто по новому врегульовано відносини у даній сфері. На час розгляду даної справи положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» неконституційними не визнані.

У свою чергу, слід зазначити, що відповідно до статті 22 Конституції України, відмова пенсійного органу у здійсненні перерахунку пенсії позивача не приводить до звуження (обмеження) змісту та обсягу його конституційних прав на пенсійне забезпечення, оскільки відмова відповідача у такому перерахунку пенсії не призвела до зменшення розміру пенсії позивача, яку він отримував до цього, тобто, не відбулося звуження обсягу вже набутих позивачем прав та/або позбавлення його права на соціальний захист.

Враховуючи наведені обставини та здійснений аналіз норм чинного законодавства, суд дійшов висновку, що орган Пенсійного фонду України відмовляючи у перерахунку пенсії позивачу діяв на підставі, у межах і спосіб, передбачених Конституцією України та законами України.

У силу частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що за обставин необґрунтованості заявлених позивачем вимог та відсутності доказів на підтвердження понесення сторонами судових витрат, судові витрати розподілу не підлягають.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмову у задоволенні останніх.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 77, 139, 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити у повному обсязі.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя О.М. Чудак