Рішення № 92320088, 07.10.2020, Київський районний суд м. Полтави

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ

Справа №552/2391/20

Провадження № 2/552/892/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.10.2020 року Київський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого - судді Шаповал Т.В.

при секретарі - Дубовик І.О.

за участі:

представника позивача ПП «Екобіз» - Здебської О.П.,

представника відповідача - Власенко Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за позовом Приватного підприємства «Екобіз» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, третя особа - Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Приватного підприємства «Екобіз» про захист права на знак для товарів і послуг.

03.06.2020 року ухвалою Київського районного суду м. Полтави у даній справі відкрито провадження та вирішено справу розглянути за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання на 26 червня 2020 року.

21.09.2020 року ухвалою Київського районного суду м. Полтави первісну позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Екобіз» про захист права на знак для товарів і послуг залишено без розгляду.

23.06.2020 року до суду надійшла зустрічна позовна заява від ПП «Екобіз» до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 набуто право власності на знак для товарів і послуг « ІНФОРМАЦІЯ_1 » незаконно під час існування заборон на відчуження такого знаку та після визнання свідоцтва на знак для товарів і послуг недійсним. Зазначили, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір, спрямований на заміну власника з одного подружжя на інше. ОСОБА_2 є попереднім власником спірного свідоцтва та колишньою дружиною ОСОБА_1 , шлюб між якими розірвано в грудні 2017 року, тобто на час розгляду справи у Солом`янському районному суді м. Києва та на час передачі права власності від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , ці особи були подружжям та були обізнані про існування судових рішень відносно оспорювання охороноздатності свідоцтва, а тому позивач вважає, що особи діяли недобросовісно з метою унеможливлення виконання судового рішення. Вважають, що договір на підставі якого ОСОБА_1 набув право власності на спірний знак для товарів і послуг є фіктивним та підлягає визнанню недійсним.

У позовній заяві просив суд визнати недійсним договір, на підставі якого відбувся перехід права власності на знак для товарів і послуг « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та передано свідоцтво України від 15.11.2002 №28163 від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг.

16.07.2020 року до суду від ПП «Екобіз» надійшла уточнена позовна заява про визнання договору недійним, відповідно до якої, остаточно просили визнати недійсним договір від 02.03.2015 року №01-03 про передачу права власності на знак для товарів і послуг « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 26.06.2020 року прийнято зустрічну позовну заяву Приватного підприємства «Екобіз» до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним.

15.07.2020 року до суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву про визнання договору недійсним, відповідно до якого зазначив, що публікація про передачу виключних майнових прав інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 відбулася в офіційному видані Державної служби інтелектуальної власності «Промислова власність» офіційний бюлетень №1 книга 2 2017 року. Відомості, вміщені в даному бюлетені, вважаються опублікованими 10.01.2017 року. Отже, право звернення до суду у ПП «Екобіз» виникло з 10.01.2017 року, а тому строк позовної давності сплив 10.01.2020 року. Також зазначив, що договір про передачу права власності на знак, не можна назвати недійсним, адже він укладений з чітким додержанням норм законодавства, яке діяло на момент укладення договору. Також, посилався на те, що факт укладення договору між дружиною та чоловіком не може тягнути за собою визнання його недійсним. У зв`язку з наведеним, просив суд відмовити ПП «Екобіз» у позові.

16.07.2020 року ухвалою Київського районного суду м. Полтави залучено до участі у розгляді справи в якості співвідповідача ОСОБА_2 за позовом ПП «Екобіз» до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним.

22.07.2020 року до суду від ПП «Екобіз» надійшла відповідь відзив на позовну заяву про визнання договору недійсним, зазначили, що відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , укладаючи договір про безоплатну передачу прав власності на знак для товарів і послуг під час судових спорів щодо охороноздатності свідоцтва, розуміючи негативні наслідки ухвалення рішення суду Солом`янським районним судом м. Києва, намагаючись фактично у незаконний спосіб зберегти право власності на належний їм як подружжю Знак, діяли без наміру дійсної зміни власника свідоцтва та отримання прибутку за відступлення права власності, оскільки фактично знак так і залишився у володінні та користуванні подружжя. Також, зазначили, що твердження ОСОБА_1 , про сплив строку позовної давності є безпідставним, оскільки датою, з якої розпочинається перебіг позовної давності є дата виявлення ПП «Екобіз» конфлікту на ринку щодо використання словосполучення «ІНФОРМАЦІЯ_1/ІНФОРМАЦІЯ_1», а не дата публікації, а тому на задоволенні позовних вимог наполягають.

23.07.2020 року від третьої особи Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України надійшли пояснення на позовну заяву, відповідно до яких зазначили, що станом на 07.07.2020 року ПП «Екобіз» не звертався до них з відповідними виконавчим листом або належним чином засвідченою копією рішення суду, а тому відомості щодо визнання свідоцтвом України № НОМЕР_1 на знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1» недійсним не внесено до Державного реєстру свідоцтв України на знак для товарів і послуг, також зазначили, що реєстрація передачі права власності на знак за свідоцтвом № НОМЕР_1 відбулася до набрання законної сили судовим рішенням про визнання такого свідоцтва недійсним, а тому вважають позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, також просили розгляд справи провести без участі їхнього представника.

03.08.2020 року від ОСОБА_1 надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву про визнання договору недійсним, відповідно до яких, зазначив, що на момент укладення договору №01-03 не було жодних перешкод для передачі прав на знак для товарів і послуг від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , адже на момент укладення договору провадження у справі №760/5134/15 не було відкрито, крім того в межах справи не було винесено жодної ухвали, щодо заборони розпоряджатися ОСОБА_2 правом на знак для товарів та послуг. Також зазначив, що чинне законодавство не містить в собі заборону, щодо укладення цивільно - правових договорів між подружжям. Зазначив, що перебіг строку позовної давності почався з 10.01.2017 року, а тому він сплив 10.01.2020 року, а тому просив суд відмовити ПП «Екобіз» в задоволенні позову в повному обсязі.

12.08.2020 року до суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву про визнання договору недійсним, відповідно до якого зазначила, що публікація про передачу виключних майнових прав інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 відбулася в офіційному видані Державної служби інтелектуальної власності «Промислова власність» офіційний бюлетень №1 книга 2 2017 року. Відомості, вміщені в даному бюлетені, вважаються опублікованими 10.01.2017 року. Отже, право звернення до суду у ПП «Екобіз» виникло з 10.01.2017 року, а тому строк позовної давності сплив 10.01.2020 року. Також зазначила, що договір про передачу права власності на знак, не можна назвати недійсним, адже він укладений з чітким додержанням норм законодавства, яке діяло на момент укладення договору. Також посилався на те, що факт укладення договору між дружиною та чоловіком не може тягнути за собою визнання його недійсним. У зв`язку з наведеним, просила суд відмовити ПП «Екобіз» у позові.

01.09.2020 року від ПП «Екобіз» надійшла відповідь на відзив ОСОБА_2 на позовну заяву, відповідно до якої, зазначили, що строк позовної давності для оскарження договору позивач не пропустив. Зазначили, що оспорюваний правочин є нікчемним в силу його невідповідності вимогам цивільного закону, оскільки ОСОБА_1 фіктивно, безоплатно набув право власності на знак для товарів і послуг у своєї дружини під час заборони суду на будь - яку передачу права на торговельну марку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а тому такі дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не можна вважати добросовісними та такими, що спрямовані на реальний перехід права власності на знак для товарів і послуг від одного добросовісного суб`єкта до іншого добросовісного суб`єкта, а тому просили суд позовну заяву задовольнити.

У судовому засіданні представник позивача повністю підтримала подану до суду позовну заяву, посилаючись на викладені в ній обставини.

У судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.

Відповідач ОСОБА_2 , належним чином повідомлена про день і час розгляду справи, в судове засідання не з`явилася, з невідомих суду причин.

Третя особа Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України в судове засідання свого представника не направив, попередньо надали заяву про розгляд справи без їхньої участі.

Суд, заслухавши представників позивача, представника відповідача, дослідивши зібрані по справі докази, приходить до таких висновків.

Відповідно до витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб, встановлено, що 04.11.1998 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , актовий запис №1820./т.2 а.с.41-43/.

Судом встановлено, що договором №01-03 від 02.03.2015 року про передачу права власності на знак для товарів і послуг, ОСОБА_2 повністю передала ОСОБА_1 право власності на знак стосовно усього переліку товарів і послуг зазначеного у свідоцтві№ НОМЕР_1 від 15.11.2002 року /т.1 а.с.172-173/.

Також, встановлено, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 11.05.2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 11.04.2017 року визнано недійсним повністю свідоцтво України № НОМЕР_1 від 15.11.2002 року на знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1» з доповненнями.

Зобов`язано Державну службу інтелектуальної власності України внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг про визнання недійним повністю свідоцтва України № НОМЕР_1 від 15.11.2002 року з доповненням та здійснити про це публікацію в офіційному бюлетені Державної служби інтелектуальної власності України - «Промислова власність» /т.1 а.с.109-123/

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 02.12.2014 року заборонено Державній службі інтелектуальної власності вносити будь-які зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг щодо передання права власності на торговельну марку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за свідоцтвом України № НОМЕР_1 стосовно переліку всіх класів товарів та послуг МКТП, для яких цей знак зареєстровано; вносити до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг будь-які зміни щодо свідоцтва України № НОМЕР_1 ; здійснювати публікацію будь-яких відомостей щодо свідоцтва України № НОМЕР_1 в офіційному бюлетені «Промислова власність».

Заборонено передавати права та відмовлятися від прав на торговельну марку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за свідоцтвом України № НОМЕР_1 повністю або частково./т.1. а.с.126/

Також встановлено, що до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг внесені відомості про визнання недійсним свідоцтва України № НОМЕР_1 на знак для товарів і послуг « ІНФОРМАЦІЯ_1 » повністю за рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 11.05.2016 року. Публікацію вказаних відомостей буде здійснено в офіційному бюлетені «Промислова власність» 25.08.2020 №16./ т.2 а.с.66/

Зі змісту п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України вбачається, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст..15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання . Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відносини, що виникають у зв`язку з набуттям і здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг (далі - знак) в Україні регулює Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».

Згідно ч. 3 ст. 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» свідоцтво або його частина, визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності від дати подання заявки.

Відповідно до ст.202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом ч.5 ст.203 ЦК, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п.6 ч.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно із чч.2 та 3 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до змісту ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: уведення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням чч.1 та 5 ст.203 ЦК, що, за правилами ст.215 цього кодексу, є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст.234 ЦК України.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення виконання судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі визнання недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За приписами ч.3 ст.215 ЦК, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність із підстав, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.1 ст.236 ЦК нікчемний правочин або правочин визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Тому Велика Палата Верховного Суду не погодилася з висновками, викладеними в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 577/5321/17, від 03 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16-ц , від 07 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16-ц та у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-308цс16, у частині застосування таких способів захисту прав та інтересів, як визнання нікчемного правочину недійсним і встановлення нікчемності правочину. У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правових висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та Верховного Суду України у цій частині.

Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Така позиція відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) та викладена у постанові ВП ВС від 04 червня 2019 року справа №916/3156/17.

Під час розгляду справи встановлено, що оспорюваний договір про передачу права власності на знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_2 до ОСОБА_1 був укладений під час розгляду справи Солом`янським районним судом м. Києва, де оспорювалось свідоцтво України № НОМЕР_1 від 15.11.2002 року на знак для товарів і послуг « ІНФОРМАЦІЯ_1 », на момент укладення договору відповідачі перебували у шлюбі, тобто сторони уклали договір фактично для уникнення виконання рішення суду.

Крім того, договір було укладено під час дії ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 02.12.2014 року, якою заборонено Державній службі інтелектуальної власності вносити будь-які зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг щодо передання права власності на торговельну марку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за свідоцтвом України № НОМЕР_1 стосовно переліку всіх класів товарів та послуг МКТП, для яких цей знак зареєстровано; вносити до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг будь-які зміни щодо свідоцтва України № НОМЕР_1 ; здійснювати публікацію будь-яких відомостей щодо свідоцтва України № НОМЕР_1 в офіційному бюлетені «Промислова власність» та заборонено передавати права та відмовлятися від прав на торговельну марку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за свідоцтвом України № НОМЕР_1 повністю або частково

Такі дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не можна вважати добросовісними та такими, що спрямовані на реальний перехід права власності на знак для товарів і послуг від одного добросовісного суб`єкта (відчужувача) до іншого добросовісного суб`єкта (набувача).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що свідчить про те, що договір є фіктивним, а тому позовну заяву ПП «Екобіз» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договір від 02 березня 2015 року №01-03 про передачу права власності на знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1» необхідно задовольнити.

Посилання відповідачів та третьої особи на ту обставину, що ПП «Екобіз» пропустило трирічний строки звернення до суду з відповідним позовом є помилковим з наступних підстав.

Відповідно до ст.. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до рішення Державної служби інтелектуальної власності від 16.12.2016 про публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність» та внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомостей про передачу права власності на знак і опублікування в офіційному бюлетені «Промислова власність» та внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомостей про передачу права власності на знак, засвідчено факт передачі право власності на знак для: товарів класів 1, 3, 5, на які зареєстровано знак, свідоцтво України № НОМЕР_1 , власником свідоцтва ОСОБА_2 - ОСОБА_1 ..

Також встановлено, що публікація про передачу виключних майнових прав інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 відбулася в офіційному виданні Державної служби інелектувальної власності «Промислова власність» офіційний бюлетень №1 Книга 2 2017 року. Відомості, вміщені у вказаному бюлетні вважаються опублікованими 10 січня 2017 року.

ОСОБА_1 набув право власності на Знак 10 січня 2017 року з дати публікації та реєстрації відомостей про зміну власника.

ПП «Екобіз» не є стороною договору, укладеного 02.03.2015 № 01-03 між подружжям ОСОБА_1 , про його існування ніяким іншим чином не повідомлявся.

Як вбачається із матеріалів справи, Полтавське обласне територіальне відділення АМК України 07.11.2019 звернулося до ПП «Екобіз» про надання інформації за скаргою ОСОБА_1 та ТОВ «Жардін Косметік».

В даній вимозі зазначається про те, що торгівельна марка ІНФОРМАЦІЯ_1 належить ОСОБА_1 .

Тобто, саме 07.11.2019 року ПП «Екобіз» дізналося, що власником вищевказаної торгівельної марки є відповідача ОСОБА_1 .

Дані обставини не спростовані відповідачами та третьою особою.

Крім того, відповідно до роз`яснень Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 28.05.2020 у справі № 910/13119/17, визначено, що для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. За змістом наведеної норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Як убачається зі змісту постанов Верховного Суду від 26.06.2018 та від 28.01.2020 зі справи № 910/20564/16, на які містить посилання касаційна скарга, вирішуючи спори щодо визнання недійсними свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, суд касаційної інстанції виходить з того, що початок перебігу позовної давності для звернення до суду з такими позовами не може автоматично збігатися з датою публікації відомостей про реєстрацію знака для товарів і послуг.

Це право пов`язане, зокрема, з початком виникнення відповідного конфлікту на ринку щодо оспорюваного позначення, наприклад, початком використання спірного позначення на ринку».

Враховуючи вищевикладені обставини, датою, з якої відповідно до положення частини першої статті 261 ЦК розпочинається перебіг позовної давності для звернення до суду з позовом у цій справі, є дата виявлення ПП «Екобіз» конфлікту на ринку щодо використання словосполучення «ІНФОРМАЦІЯ_1/ІНФОРМАЦІЯ_1», а не дата публікації.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України сплачений позивачем судовий збір в сумі 2102 грн. підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача, по 1051 грн. з кожного.

Керуючись ст. ст. 264, 265 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Позов Приватного підприємства «Екобіз» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору недійсним задовольнити.

Визнати недійсним договір від 02 березня 2015 року №01-03 про передачу права власності на знак для товарів і послуг « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Приватного підприємства «Екобіз» 2102 грн., понесених судових витрат, по 1051 грн. з кожного.

Учасники справи:

позивач - Приватне підприємство «Екобіз», місцезнаходження: м. Полтава, вул. Олеся Гончара,19А, офіс 206, код 38115979.

відповідач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_2 .

відповідач - ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код: НОМЕР_3 .

третя особа - Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, місцезнаходження: м. Київ, вул. Михайла Грушевського,12/2,, код 37508596.

Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду через Київський районний суд м. Полтави шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення виготовлено 19 жовтня 2020 року.

Суддя Т.В.Шаповал