Рішення № 92294957, 16.10.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/4317/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Довгопол М.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий зміст позовних вимог

11 серпня 2020 року ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (далі-відповідач, Фінансове управління ГШ ЗСУ) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.02.2019 по 26.07.2020 включно.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що відповідач, на день його звільнення з військової служби, не нарахував та не виплатив йому грошову компенсацію невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки, що передбачена Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Позивач наголошував на тому, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2020 у справі №440/876/20 позов ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних Сил України, Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06 лютого 2019 року, зобов`язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06 лютого 2019 року, у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Отже, на думку позивача, вищенаведеним рішенням суду встановлено протиправність дій відповідача, які полягали у не виплаті ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за додаткові відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки, а тому відповідач повинен сплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

2. Стислий зміст заперечень відповідача

04.09.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву /а.с.28-31/, у якому відповідач заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на те, що компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій не входить до грошового забезпечення військовослужбовця, оскільки лише при невикористанні військовослужбовця додаткової відпустки здійснюється виплата грошова компенсація. З огляду на те, що компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій не входить до грошового забезпечення військовослужбовця, відповідач вважає, що на нього не може бути покладено відповідальність, передбачену статтею 117 Кодексу законів про працю України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Крім того, на переконання відповідача, нормативно-правовим актами, що регламентують порядок проходження військової служби гарантується своєчасний розрахунок при звільненні військовослужбовця не за рахунок відповідальності у вигляді виплати середнього заробітку, а за рахунок надання військовослужбовцю права продовжувати службу та отримувати всі види грошового забезпечення протягом часу, необхідного для здійснення повного розрахунку з військовослужбовцем. Також, відповідач акцентував увагу на тому, що при визначенні компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з Державного бюджету та інші обставини справи. На думку відповідача, сума, заявленого позивачем середнього заробітку набагато перевищує розмір невиплаченої вчасно суми та не є співмірною такій виплаті.

3. Процесуальні дії по справі

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.08.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року витребувано від Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України довідку про середній заробіток (грошове забезпечення) ОСОБА_1 за грудень 2018 року та січень 2019 року із зазначенням середньоденного заробітку, докази нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та відповідні правовідносини.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 , виданим 02.12.2016 Головним управлінням персоналу Генерального штабу Збройних Сил України /а.с.15/.

06.02.2019 полковника ОСОБА_1 , колишнього старшого офіцера відділу підготовки військ та військових навчальних закладів оперативно-планового управління Головного управління зв`язку та інформаційних систем, звільненого наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 26.12.2018 №692 у запас за підпунктом "б" (за станом здоров`я), відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", виключено зі списків особового складу, що підтверджується витягом із наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по стройовій частині) №25 від 06.02.2019 /а.с.13/.

10.01.2020 ОСОБА_1 звернувся до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України із заявою про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у 2016, 2017, 2018 та 2019 роках /а.с.18/.

Листом від 16.01.2020 №305/155 Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України повідомило ОСОБА_1 про відсутність правових підстав для нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у 2016, 2017, 2018 та 2019 роках /а.с.21/.

Позивач, вважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій під час звільнення з військової служби, звернувся з позовом до Полтавського окружного адміністративного суду.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2020 у справі №440/876/20, яке набрало законної сили 07.08.2020, позов ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних Сил України, Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06 лютого 2019 року, зобов`язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06 лютого 2019 року, у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено /а.с.44-46/.

Отже, спір щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік вирішено судом, а обставини, встановлені рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2020 по справі №440/876/20 не підлягають доказуванню з огляду на приписи частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОСОБА_1 , вважаючи свої права порушеними внаслідок затримки відповідачем виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік при звільненні, звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 43 Конституції України регламентовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі-КЗпП) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно із статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення .

Зважаючи на викладене, до спірних правовідносин слід застосовувати окремі положення КЗпП, зокрема і статті 116 та 117 КЗпП (у тій частині, що не врегульована спеціальними для цих правовідносин нормами).

Відповідний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №806/2164/16, від 16.04.2020 у справі №805/1085/16-а.

Загальний порядок обчислення середньої заробітної плати регламентується нормами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок № 100).

В силу положень абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати, крім наведених у першому та другому абзаці, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Виходячи із змісту абзаців 1,2 пункту 2 Порядку № 100, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає обчисленню виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню.

Пунктом 5 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд бере до уваги, що на час звільнення позивача із служби діяв Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, що затверджений наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 (далі-Порядок №260).

Пунктом 7 Порядку №260 передбачено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Таким чином, обчислення грошового забезпечення військовослужбовців за вимогами законодавства здійснюється виходячи із календарних днів.

Відповідно до абзацу третього пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Отже, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків і зборів.

ІV. ВИСНОВКИ СУДУ

Системний аналіз положень законодавства, що регулює спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, тобто виплата працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Як встановлено судом, позивача виключено з особового складу 06.02.2019.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2020 у справі №440/876/20, яке набрало законної сили 07.08.2020, вирішено спір щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, зокрема, визнано протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06 лютого 2019 року, зобов`язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06 лютого 2019 року.

Суд відхиляє доводи відповідача стосовно того, що компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій не входить до грошового забезпечення військовослужбовця. Підпунктом 2.2.12 пункту 2.2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України №5 від 13.04.2000, передбачено, що оплата, а також суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток входять до складу додаткової заробітної плати, а отже, така компенсація є складовою частиною заробітної плати (грошового забезпечення).

Відповідач не надав суду доказів здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06 лютого 2019 року, а отже, не здійснив повного розрахунку з позивачем усіх належних йому сум при звільненні.

Згідно із довідкою Фінансового управління ГШ ЗСУ про розмір грошового забезпечення за грудень 2018 року та січень 2019 року полковника ОСОБА_1 (за два повні місяці перед звільненням) №305/745 від 09.09.2020, наданою на вимогу суду, середньоденний розмір грошового забезпечення становить 580,18 грн (14992,40 + 20979,00 = 35971,40/62).

Зі змісту Порядку №260 слідує, що грошове забезпечення військовослужбовців обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів.

Таким чином, розмір середньоденного забезпечення позивача у довідці УМВС України в Полтавській області №4/3038 від 30.07.2020 у сумі 580,18 грн обчислено у відповідності до вимог законодавства (14992,40 + 20979,00 = 35971,40/62).

Позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.02.2019 по 26.07.2020 включно.

Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Таким чином, суд розглядає позовні вимоги ОСОБА_1 у межах періоду з 07.02.2019 по 26.07.2020 включно, який становить 535 календарних днів.

Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 310396,30 гривень (535 (днів) * 580,18 (середньоденне грошове забезпечення)).

Водночас суд враховує висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

Так, у вказаному судовому рішенні Велика Палата Верховного Суду зазначила, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. У вказаних відносинах працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Крім того у вищевказаній постанові Велика Палата Верховного Суду погодилася із висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.

За таких обставин, суд, зважаючи на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, враховує у даному випадку ту обставину, що позивач тривалий час не звертався до суду із вимогами про повний розрахунок. Так позивача виключено з особового складу 06.02.2019, а до суду він звернувся 18.02.2020 року, тобто більш ніж через 1 рік.

Також, суд враховує, що сума середнього заробітку повинна бути співрозмірною та адекватною відносно суми невиплаченої грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

З огляду на викладене, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 40000,00 грн.

Беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 310396,30 грн до 40000,00 грн.

З огляду на те, що обов`язок нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки покладено на Фінансове управління ГШ ЗСУ, а тому саме останнє несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 40000,00 грн.

Водночас, суд враховує, що відповідно до абзацу 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, зважаючи на те, що суд визначає суму середнього заробітку без утримання податків й інших обов`язкових платежів, а обов`язок щодо утримання обов`язкових платежів покладено на роботодавця, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та стягнути з Фінансового управління Генерального штабу ЗСУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 40000,00 грн, з утриманням податків, зборів та інших обов`язкових платежів при виплаті.

Отже, адміністративний позов належить задовольнити повністю.

V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, суд не вбачає підстав для розподілу судового збору.

Водночас, у прохальній частині позовної заяви позивачем міститься заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того, як визначено частиною дев`ятою статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системно проаналізувавши наведені вище норми КАС України, суд зазначає, що документально підтверджені судові витрати належить компенсувати стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.18 у справі №815/4300/17, від 11.04.18 у справі №814/698/16, від 18.10.18 у справі №813/4989/17.

На підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу представником позивача подано копії ордеру серія ВІ №1014356 на ім`я адвоката Процая В.М. /а.с.6/, договору про надання правової (правничої) допомоги №26 від 24.06.2020 /а.с.7-8/, квитанцію на суму 7000,00 грн, опис робіт виконаних адвокатом /а.с.10/.

Згідно з пунктами 3.1-3.2 договору про надання правової (правничої) допомоги №26 від 24.06.2020 в рахунок сплати гонорару клієнт вносить (оплачує) 7000,00 грн. Сторони домовилися, що вартість однієї години роботи адвоката для визначення розміру гонорару складає 1000,00 грн. Загальна сума гонорару визначається як добуток вартості однієї години роботи адвоката на кількість витраченого часу адвокатом на ведення справи.

Зі змісту опису виконаних робіт /а.с.10/, суд вбачає, що Адвокатським об`єднанням "Астрея" надано наступні послуги: 1) правові консультації - 2 год; 2) попереднє опрацювання матеріалів, копіювання документів - 1 год; 3) вивчення існуючої судової практики по даній категорії справ - 0,5 год.; 4) складання позовної заяви - 3 год; 5) підготовка матеріалів для подачі до суду - 0,5 год.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

При визначенні відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність), а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим.

У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Суд звертає увагу на те, зазначена справа належить до справ незначної складності, щодо якої станом на дату звернення позивача до суду сформовано сталу судову практику, а тому час, витрачений адвокатом на надання правових консультацій та складення позовної заяви клієнту, не відповідає заявленому в описі.

Крім того, суд враховує, що написання позовної заяви не вимагало значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребувало тривалого часу та надмірних зусиль адвоката.

При цьому, така послуга, як попереднє опрацювання матеріалів, копіювання документів (1 год.) охоплюється послугою підготовка матеріалів для подачі до суду (0,5 год). Суд зауважує, що обсяг наданих позивачем доказів не вимагав такого тривалого часу, який зазначений в описі (1 год.), для їх підготовки та копіювання для подання до суду.

Також не є виправданою вказана в описі тривалість таких послуг як надання правових консультацій (2 години).

З урахуванням наведеного, оцінивши надані позивачами докази у їх сукупності, суд, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності та пропорційності судових витрат, дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі до 3000,00 грн.

Отже, зважаючи на викладені обставини, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн на користь позивача.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (пр-т. Повітрофлотський,6, м. Київ, 03168, ідентифікаційний код 22990368) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити.

Стягнути з Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (пр-т. Повітрофлотський,6, м. Київ, 03168, ідентифікаційний код 22990368) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 40000,00 грн (сорок тисяч гривень), з утриманням податків, зборів та інших обов`язкових платежів при виплаті.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (пр-т. Повітрофлотський,6, м. Київ, 03168, ідентифікаційний код 22990368) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя М.В. Довгопол