Рішення № 92293719, 07.10.2020, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/10304/20

Провадження № 2/752/5469/20

РІШЕННЯ

Іменем України

07.10.2020 року Голосіївський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді Чередніченко Н.П.

з участю секретаря Шевчук М.Ю.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «УкрФінасГруп», Акціонерного товариства «ОТП Банк», третя особа: ОСОБА_2 про визнання недійсним договору факторингу, -

в с т а н о в и в:

в травні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «УкрФінасГруп», Акціонерного товариства «ОТП Банк», третя особа: ОСОБА_2 , в якому просила суд визнати недійсним договір факторингу № 06082019п про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги за кредитним договором, укладеним 06.08.2019 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «ФК «УкрФінансГруп» в частині передачі боргу за кредитним договором № ML-301/241/2008 від 05.06.2008 року, укладеним між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк».

В обгрунтування позову, зазначено, що 05.06.2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ML-301/241/2008, за умовами якого позивачу були надані кошти в сумі 62000,00 доларів США. 27.01.2012 року між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до умов якого АТ «ОТП Банк» відступив права, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна», відповідно, прийняв права кредитора за кредитним договором № ML-301/241/2008 від 05.06.2008 року. В червні 2013 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулось до Самарського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська, позов було задоволено та стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором ML-301/241/2008 від 05.06.2008 року в сумі 65211,95 доларів США, що за курсом НБУ станом на 19.03.2012 року становить суму в розмірі 520652,21 грн. Позивачем із 2013 року неодноразово проводились переговори із ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про врегулювання заборгованості, та листом від 02.10.2018 року товариство повідомило позивача, що прийнято рішення про врегулювання заборгованості за вказаним кредитним договором за умови погашення заборгованості, відшкодування витрат на претензійно-правову допомогу, погоджено вивести забезпечення з реєстру обтяжень та зупинити претензійно-правову роботу по основному боргу. Станом на час подання позову, позивачем сплачено всі кошти згідно листа ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за № 700/14-4-3 від 02.10.2018 року, що також підтверджується квитанціями про сплату боргу. 30.10.2018 року на адресу приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренко В.Г. було направлено лист ТОВ «ОТП Факторинг Україна» № 700/14-4-3/, в зв`язку із погашенням заборгованості за кредитним договором про виключення запису із Державного реєстру іпотек та Державного реєстру заборон нерухомого майна. Однак, 06.08.2019 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «ФК «УкрФінансГруп» було укладено договір факторингу № 06082019п, відповідно до умов якого до перейшло право вимоги від ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ТОВ «ФК «УкрФінансГруп» за кредитним договором № ML-301/241/2008 від 05.06.2008 року, укладеним між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк». В подальшому 20.10.2019 року ТОВ «Фінансова компанія «УкрФінансГруп» звернулось до Самарського районного суду м. Дніпро із заявою про заміну стягувача за виконавчими листами № 206/5113/13-ц, виданими 28.08.2013 року Самарським районним судом м. Дніпропетровська, з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на ТОВ «ФК «УкрФінансГруп», яку судом було задоволено. Позивач вказує, що зазначений договір факторингу є сумнівним, оскільки, одним із суб`єктів даних правовідносин має бути банк або інша фінансова установа, що має право здійснювати фінансові операції та включена до державного реєстру фінансових установ, має ліцензію на здійснення операцій із залученням фінансових активів від фізичних осіб, і у разі відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеним з фізичною особою на споживчі цілі, остання, повинна бути зареєстрована як банківська установа та мати ліцензію на банківську діяльність. ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не є банківською установою та ліцензій на здійснення такої діяльності не отримувало. Крім того, відсутні дані про те, що фактор здійснив фінансування клієнта шляхом передачі грошових коштів в розпорядження клієнту за відступлення прав вимоги за плату, що не була проведена як фактором так і клієнтом. ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відступив право вимоги не в тій валюті, в якій було надано кредитні кошти, що є істотною умовою договору, позивачу не було надано всю істотну інформацію про укладення спірного договору, умови останнього є несправедливими, суперечать принципу добросовісності. З огляду на викладене, а також зважаючи на те, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не мало права здійснювати фінансові послуги, так як було анульовано свідоцтво, та, як наслідок, не могло укладати договори факторингу, відсутні підтверджуючі документи про оплату коштів за спірним договором факторингу, а тому в силу ст.ст. 203, 215 ЦК України, зазначений договір є недійсним, в зв`язку з чим позивач вимушена звернутись до суду із даним позовом.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 02.06.2020 року, у справі було відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

07.07.2020 року до суду надійшов від ТОВ «ФК «УкрФінансГруп» відзив на позов, відповідно до якого сторона відповідача просить суд відмовити в задоволенні позову, посилаючись на його безпідставність, а також те, що позивачем не було виконано рішення суду в повному обсязі, до ТОВ «ФК «УкрФінансГруп» правомірно перейшло право вимоги до позивача, та договір факторингу було укладено із дотриманням вимог закону. Крім того, стороною відповідача вказується на те, що позивач не є стороною оспорюваного договору та доказів порушення її прав не надано, а відтак відсутні підстави для задоволення позову.

16.07.2020 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач просить задовольнити вимоги позову, посилаючись на погашення позивачем перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» боргу за досягнутою домовленістю, що підтверджується квитанціями про сплату боргу. Вказане товариство не мало права на укладення оспорюваного договору, а відтак наявні підстави для визнання його недійсним.

17.07.2020 року до суду від третьої особи надійшли заперечення на відзив, які є аналогічними за змістом відповіді на відзив ОСОБА_1

27.07.2020 року до суду від відповідача ТОВ «ФК «УкрФінансГруп» надійшли заперечення на відзив позивача та третьої особи, відповідально до яких сторона відповідача вказує на безпідставність позовних вимог, оскільки, борг позивачем за судовим рішенням повністю не погашено та стороною відповідача надані суду вичерпні докази дійсності договору факторингу, зокрема, і докази перерахування коштів на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

06.08.2020 року до суду від позивача надійшли пояснення на зперечення ТОВ «ФК «УкрФінансГруп», відповідно до яких сторона позивача вказує, що відповідач постійно підмінює поняття, вводить суд в оману та маніпулює обставинами справи, що свідчить про безпідставність заперечень відповідача на позов.

07.08.2020 року до суду від третьої особи надійшли пояснення на зперечення ТОВ «ФК «УкрФінансГруп», які є аналогічними за змістом поясненням ОСОБА_1 .

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 17.08.2020 року, в задоволенні клопотань позивача та третьої особи про розгляд справи за правилами загального позовного провадження було відмовлено.

Позивач та третя особа з будь-якими іншими клопотаннями до суду не звертались. Відповідач ТОВ «ФК «УкрФінансГруп», надіславши до суду відзив на позов, з будь-якими клопотаннями до суду не звертався. Інші відповідачі відзив на позов до суду не подали, в зв`язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи і перевіривши їх наявними у справі письмовими доказами, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити за наступних підстав.

Судом встановлено, що 05.06.2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ML-301/241/2008, за умовами якого позивачу були надані кошти в сумі 62000,00 доларів США.

В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 05.06.2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № SR-301/241/2008, відповідно до умов якого поручитель зобов`язався відповідати за повне та своєчасне виконання боржником зобов`язань за вказаним кредитним договором.

27.01.2012 року між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до умов якого АТ «ОТП Банк» відступив права, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна», відповідно, прийняв права кредитора за кредитним договором № ML-301/241/2008 від 05.06.2008 року.

Зазначений договір було укладено між сторонами в період дії свідоцтва про реєстрацію ТОВ «ОТП Факторинг Україна» серії ФК № 241 та додатку до нього від 03.12.2009 року.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28.08.2013 року, позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості було задоволено, та стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором ML-301/241/2008 від 05.06.2008 року в сумі 65211,95 доларів США, що за курсом НБУ станом на 19.03.2012 року становить суму в розмірі 520652,21 грн.

На виконання зазначеного рішення суду 28.08.2013 року Самарським районним судом м. Дніпропетровська були видані виконавчі листи № 206/5113/13-ц.

Відповідно до листа ТОВ «ОТП Факторинг Україна» № 700/14-4-4-3/ від 02.10.2018 року, позивача було повідомлено про прийняте рішення про врегулювання заборгованості за кредитним договором № ML-301/241/2008, а саме: за умови погашення боргу в сумі 325,76 грн., боргу в сумі 270000,00 грн., відшкодування витрат на претензійно-правову роботу в сумі 5000,00 грн., погоджено вивести забезпечення з реєстру обтяжень та зупинити претензійно правову роботу по основному боржнику. Погоджено видати лист відносно відсутності претензій стосовно заставного майна.

Слід відмітити, що зазначений лист не містить вказівки на те, що в разі сплати позивачем узгоджених сум боргу, заборгованість останньої за судовим рішенням буде повністю погашена.

Відповідно до копій квитанцій, встановлено, що ОСОБА_1 було перераховано на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» кошти в сумах: 5000,00 грн., 270000,00 грн., 325, 76 грн.

30.10.2018 року на адресу приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренко В.Г. було направлено лист ТОВ «ОТП Факторинг Україна» № 700/14-4-3/ про те, що в зв`язку із погашенням заборгованості за кредитним договором в розмірі 270000,00 грн. в строк до 31.10.2018 року, товариство просить виключити записи з Державного реєстру іпотек та Державого реєстру заборон нерухомого майна щодо квартири АДРЕСА_1 .

Однак, і зазначений лист не містить даних про те, що позивачем було погашено заборгованість за судовим рішенням в повному обсязі, а містить лише вказівку на можливість виключення відповідних записів із реєстрів з огляду на те, що позивачем було внесено обумовлені сторонами суми боргу.

Крім того, відповідно до листа ТОВ «ОТП Факторинг Україна» від 31.10.2018 року позивача було повідомлено про те, що станом на 31.10.2018 року квартира не є заставним майном ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та позивача було повідомлено про відсутність будь-яких претензій, вимог щодо вищевказаного майна, однак, даних про відсутність претензій, в зв`язку із повним погашенням боргу зазначений лист також не містить, а відтак доводи позову в частині того, що позивачем погашено суму заборгованості за укладеним кредитним договором є хибними та такими, що повністю спростовуються наявними матеріалами справи.

Крім того, судом встановлено, що 06.08.2019 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «ФК «УкрФінансГруп» було укладено договір факторингу № 06082019п, відповідно до умов якого до перейшло право вимоги від ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ТОВ «ФК «УкрФінансГруп» за кредитним договором № ML-301/241/2008 від 05.06.2008 року, укладеним між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк».

Відповідно до копії платіжного доручення № 310 від 06.08.2019 року, ТОВ «ФК «УкрФінасГруп» на виконання умов вказаного вище договору факторингу перерахувало на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» кошти в сумі 207742,10 грн., а відтак доводи сторони позивача про відсутність виконання сторонами умов договору в частині сплати коштів є безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу.

09.08.2019 року ОСОБА_1 було направлено повідомлення про відступлення прав вимоги, та 29.10.2019 року - лист відповідь на заяву ОСОБА_1 , до якого було долучено копії документів.

Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21.01.2020 року, заяву ТОВ «Фінансова компанія «УкрФінансГруп» про заміну стягувача за виконавчими листами № 206/5113/13-ц, виданими 28.08.2013 року Самарським районним судом м. Дніпропетровська, з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на ТОВ «ФК «УкрФінансГруп», було задоволено.

Окремо варто відзначити про те, що доказів визнання вказаних виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, зокрема, в зв`язку із погашенням позивачем боргу, - матеріали справи не містять, та стороною позивача суду надано не було.

В обґрунтування позову позивачем, зокрема, зазначено про те, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не мало права здійснювати фінансові послуги, так як було анульовано свідоцтво, та, як наслідок, не могло укладати договори факторингу, відсутні підтверджуючі документи про оплату коштів за спірним договором факторингу, борг за кредитним договором погашено, а тому в силу ст.ст. 203, 215 ЦК України, зазначений договір є недійсним, в зв`язку з чим позивач вимушена звернутись до суду із даним позовом.

Стороною відповідача ТОВ «ФК «УкрФінансГруп» в обґрунтування заперечень на позов зазначалось про те, що позивачем не було виконано рішення суду в повному обсязі, до ТОВ «ФК «УкрФінансГруп» правомірно перейшло право вимоги до позивача, та договір факторингу було укладено із дотриманням вимог закону. Крім того, стороною відповідача вказувалось на те, що позивач не є стороною оспорюваного договору та доказів порушення її прав не надано, а відтак відсутні підстави для задоволення позову.

Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, а також заперечень на позов суд приймає до уваги те, що частина 3 статті 6 ЦК України визначає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, проте не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно зі статтею 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно частини першої статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом статті 1079 ЦК України, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема, договору відступлення права вимоги (цесії), визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, у тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Разом з тим розділ І книги п`ятої ЦК України регулює загальні положення про зобов`язання, зокрема, положення щодо сторін у зобов`язанні.

Так, відповідно до частини першої статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У частині першій статті 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором.

При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203ЦК України зумовлює його недійсність.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у Цивільному кодексі України, як вбачається зі змісту його статей 512, 1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

З аналізу статей 512-518Цивільного кодексуУкраїни можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Разом з тим, із частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України, статті 350 Господарського кодексуУкраїни та частини п`ятої статті 5Закону України«Про банки і банківську діяльність» вбачається, що суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина другастатті 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 Цивільного кодексу України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

У статті 350 Господарського кодексуУкраїни зазначено, що фактором може бути лише банк, разом з тим, у пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій. Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 Цивільного кодексу України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 Цивільного кодексу України).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону, фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону факторинг є фінансовою послугою.

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України). (пункти 50-62 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 909/968/16).

Таким чином, право вимоги за кредитним договором, укладеним із позивачем, перейшло до ТОВ «ФК «УкрФінансГруп» на підставі договору факторингу, зі змісту якого вбачається, що у ньому встановлено всі істотні умови для таких видів договорів, відповідно до вимог чинного на той час законодавства та інших нормативно-правових актів.

Підписуючи оспорювані договори, сторони дійшли згоди щодо укладання договорів на зазначених у них умовах, а відтак, з власної ініціативи визначили для себе правила подальшої поведінки.

Належних та допустимих доказів того, що ТОВ «ФК «УкрФінансГруп» та/або ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в момент підписання договору факторингу не було додержано вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, матеріали справи не містять, та стороною позивача не доведено.

Враховуючи те, що відповідачами під час укладання договору факторингу були дотримані вимоги цивільного законодавства щодо змісту та форми вчиненого правочину, їх воля була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договорами, суд вважає, що правових підстав для визнання в судовому порядку недійсними даного договору немає.

Доводи позовної заяви, що оспорюваний правочин був укладений ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за межами правоздатності вказаної юридичної особи, оскільки було анульоване свідоцтво про реєстрацію фінансової установи, суд вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.

Зокрема, у п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є наданим фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.

Згідно із п. 5 ч. 1 ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вбачається, що ТОВ «ОТП Факторинг України» (клієнт) є зареєстрованою у встановленому законом юридичною особою, яка в праві здійснювати діяльність зі стягування платежів і бюро кредитних історій (основна), без отримання відповідно ліцензії та/або дозволів відповідно до законодавства, що в даному випадку і є надання факторингу.

Крім того, відповідач ТОВ «ФК «УкрФінанс Груп» (фактор), згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є зареєстрованою у встановленому законом юридичною особою, яка в праві здійснювати діяльність, зокрема, пов`язаною із наданням інших фінансових послуг, крім страхування та пенсійного забезпечення.

З огляду на викладене, на думку суду, ТОВ «ОТП Факторинг України» та ТОВ «ФК «УкрФінансГруп» вправі здійснювати факторингові операції, та закон в цьому праві останніх не обмежує, а відтак доводи позову в цій частині судом також до уваги не приймаються.

Також доводи позовної заяви, що договір є відплатним та консенсуальним, а ТОВ «ФК «УкрФінансГруп» не здійснило оплату за договором спростовується наявними у справі доказами, а також слід вказати, що наведені твердження не є підставою для визнання договору факторингу недійсним.

Факт набуття ТОВ «ФК «УкрФінансГруп» за договором факторингу прав вимоги за кредитним договором, боржником за яким є, зокрема, позивач, встановлено в рішенні Самарського районнного суду м. Дніпропетровська від 28.08.2013 року, відповідно до якого було стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором ML-301/241/2008 від 05.06.2008 року в сумі 65211,95 доларів США, що за курсом НБУ станом на 19.03.2012 року становить суму в розмірі 520652,21 грн., а тому відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України вищезазначене судове рішення має преюдиційне значення при розгляді цієї справи.

В ході розгляду справи не знайшли свого підтвердження доводи позову про те, що позивачем заборгованість за договором погашена в повному обсязі, доказів визнання виконачих листів такими, що не підлягають виконанню, в зв`язку із повним погашенням позивачем боргу відсутні, а відтак позиція відповідача в цій частині є слушною та такою, що заслуговує на увагу.

Окремо варто відзначити про те, що дослідження обставин повноти розрахунку за договором факторингу, в силу ст. ст. 203, 215 ЦК України не є підставою для спростування презумції правомірності даного правочину та визнання його недійсним з цих підстав.

Суд також не погоджується з доводами позову про те, що оскаржуваний договір позбавляє позичальника додаткових гарантій дотримання прав споживача банківських послуг відповідно до положень ЗУ «Про захист прав споживачів» з огляду на таке.

Дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Тому позивач як споживач кредитних послуг мав право відповідно до цього Закону оскаржувати дійсність умов саме кредитного договору, а не відступлення права вимоги.

За змістом статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. Тобто сторонами в судовому процесі є суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Відповідно до положень частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Отже, суб`єкт, право якого порушено, може захистити його у конкретний спосіб, що передбачений законом або договором. Способи захисту порушеного права або охоронюваного законом інтересу, які передбачені законом (договором), спрямовані на відновлення прав та інтересів позивачів.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені у правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, що його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Отже, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що станом на момент укладення договору факторингу, позиавач взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, сума заборгованості за судовим рішенням в повному обсязі сплачена не була.

За загальним правилом до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Належних та допустимих доказів того, що під час переходу від ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ТОВ «ФК «Укрфінансгруп» прав кредитора у зобов`язанні, будь-яким чином збільшився та/або змінився обсяг зобов`язань за кредитним договором, матеріали справи не містять.

Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження тієї обставини, що від визнання у судовому порядку недійсними договору факторингу залежить подальша можливість законної реалізації позвиачем обов`язку щодо погашення заборгованості за кредитним договорам.

При відступленні прав вимоги зобов`язання не припиняється, не змінюється - залишається одним і тим самим; відбувається тільки заміна особи на стороні кредитодавця. Відповідна заміна відбувається і в іпотечному договорі - новий кредитодавець стає іпотекодержателем.

За наведених обставин, суд вважає, що під час укладення договору факторингу відповідачами не було порушено прав та обов`язків позивача у даній справі.

Інші доводи та обґрунтування позову не дають підстав для висновку про те, що оскаржуваний договір укладений без додержання норм матеріального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що стороною позивача не надано суду доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, та доказів, які б свідчили про недійсність оспорюваного правочину, а також, які б підтверджували наявність порушеного права позивача укладенням зазначеного договору, суд вважає позовні вимоги безпідставними та недоведеними, в зв`язку з чим в їх задоволенні слід відмовити.

В порядку ст. 141 ЦПК України, судовий збір слід залишити за позивачем по фактично понесеному.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «УкрФінасГруп», Акціонерного товариства «ОТП Банк», третя особа: ОСОБА_2 про визнання недійсним договору факторингу, - відмовити.

Судовий збір залишити за ОСОБА_1 по фактично понесеному.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий Н.П. Чередніченко