Рішення № 92286090, 20.10.2020, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2020 справа № 914/2149/20

За позовом: Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ

до відповідача: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «На залізничній», м. Львів

про стягнення 30 913, 00 грн

Суддя Н.В. Мороз

При секретарі М.С. Банзула

Представники:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

Суть спору:

Позовну заяву подано Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «На залізничній» про стягнення 30 913, 00 грн.

Ухвалою суду від 26.08.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 17.09.2020.

Ухвалою суду від 15.09.2020 відмовлено у задоволенні клопотання Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» від 10.09.2020 вх. № 39/5-1733-20 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено.

Ухвалою суду від 17.09.2020 відкладено розгляд справи на 20.10.2020 про що повідомлено сторін в порядку ст.120 ГПК України.

13.10.2020 на адресу суду від позивача надійшла довідка від 13.10.2020 №39/5-2499-20 про стан заборгованості відповідача.

В судове засідання 20.10.2020 представник позивача не з`явився.

Представник відповідача в судове засідання 20.10.2020 не з`явився, причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не подав.

20.10.2020 на адресу суду надійшло клопотання про розстрочення виконання рішення терміном на 6 (шість) місяців шляхом сплати щомісячно по 5152,17 грн.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приписами ч. 2 ст. 178 ГПК України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами існують договірні відносини на підставі договору від 08.10.2018 № 6503/18-ТЕ-21 постачання природного газу, відповідно до умов якого, постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

Як зазначає позивач, ним своєчасно та в повному обсязі надавались обумовлені договором послуги, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу на загальну суму 2180225,35 грн.

Відповідач свої зобов`язання щодо оплаті за природний газ виконав із порушенням встановленого п. 6.1 договору строку, у зв`язку із чим позивач згідно п. 8.2 договору нарахував відповідачу пеню в розмірі 25845,76 грн та 5067,76 грн 3 % річних на підставі ст.625 ЦК України.

Позиція відповідача.

Відповідач відзиву на позовну заяву та інших доказів в спростування викладених у позовній заяві не подав. Заявив клопотання про розстрочення виконання рішення терміном на 6 (шість) місяців шляхом сплати щомісячно по 5152,17 грн.

Обставини справи.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, оцінивши докази у їх сукупності, створивши у відповідності до ст. 13 ГПК України сторонам, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив:

Між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальником) та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «На Залізничній» (споживачем) укладено договір №6503/18-ТЕ-21 постачання природного газу від 08.10.2018 та ряд додаткових угод до нього №1-15, за умовами якого постачальник (позивач) зобов`язався поставити споживачу (відповідачу) у 2018 роках природний газ, а споживач оплатити його на умовах договору (п. 1.1).

Відповідно до предмету договору, продавець взяв на себе зобов`язання поставити покупцю природний газ, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити його на умовах цього договору.

Згідно з п. 1.2. договору, природний газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населення.

Обсяг природного газу, що передається покупцю передбачено пунктом 2.1. договору.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що право власності на природній газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов`язану з правом власності на газ.

Відповідно до п. 3.3. договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Згідно з п. 5.4. договору, загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Пунктом 6.1. договору (з 01.12.2018- п.5.1 договору в редакції додаткової угоди від 18.12.2018 №4) передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з актами приймання-передачі природного газу за жовтень 2018 від 31.10.2018, за листопад 2018 від 30.11.2018, за грудень 2018 від 31.12.2018, за січень 2019 від 31.01.2019, за лютий 2019 від 28.02.2019, за березень 2019 від 31.03.2019, за квітень 2019 від 30.04.2019, за травень 2019 від 31.05.2019, за червень 2019 від 30.06.2019, за липень 2019 від 31.07.2019, за серпень 2019 від 31.08.2019, за вересень 2019 від 30.09.2019, постачальником поставлено ОСББ «НА Залізничній» природний газ на загальну суму 2180225,35 грн. Акти підписані та скріплені печатками представниками обох сторін.

Пунктом 8.2 договору (з 01.12.2018 – пунктом 7.2 Договору в редакції Додаткової угоди від 18.12.2018 №4) сторони погодили, що у разі невиконання споживачем умов п. 6.1 цього договору, він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Однак, у строки, встановлені договором, оплату за переданий природний газ відповідач не здійснив, у зв`язку з чим позивач, на підставі пункту 8.2. договору та на підставі частини 2 ст. 625 ЦК України нарахував відповідачу 25845,76 грн. – пені та 5067,76 грн. – 3% річних.

Оцінка суду.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, в тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Положенням ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач, на виконання своїх зобов`язань за договором, передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 2180225,35 грн. відповідно до актів приймання-передачі природного газу, які підписані сторонами договору без зауважень та скріплені печатками сторін.

Проте, відповідач свої зобов`язання щодо оплати за природний газ виконав із порушенням встановленого договором строку, що підтверджується випискою з системи «Операції за договором №6503/18-ТЕ-21 від 08.10.2018 щодо рахунку підприємства «На Залізничній ОСББ» з 01.10.2018 по 31.05.2020.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки, а до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (ст. 258 цього Кодексу).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (ч. 1 ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Пунктом 10.3 договору сторони визначили строк, у межах якого можуть звернутися до суду з вимогою про захист свої прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, тривалістю у 5 п`ять років.

Таким чином, сторони договору досягли згоди про збільшення позовної давності за всіма вимогами і така домовленість за змістом і формою відповідає вимогам ст. 6 і ч. 1 ст. 259 ЦК України.

Суд зазначає, що в результаті неналежного виконання відповідачем умов договору щодо оплати, було порушене право позивача на своєчасне отримання коштів. Відтак, позивач вправі в порядку захисту свого порушеного права вимагати стягнення з відповідач нарахованих сум пені та 3 % річних передбачених договором та законом.

Згідно поданого позивачем розрахунку, загальна сума 3% річних (з врахуванням оплат, сум і строку прострочення сплати) становить 5067,76 грн. і підлягає стягненню.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 8.2 договору (з 01.12.2018 – пунктом 7.2 договору в редакції додаткової угоди від 18.12.2018 №4) сторони погодили, що у разі невиконання споживачем умов п. 6.1 цього договору, він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Суд, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, врахувавши передбачений п. 10.3 договору строк позовної давності тривалістю у п`ять років (у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свої прав, в тому числі про стягнення пені), дійшов висновку що сума пені в розмірі 25845,76 грн. розрахована відповідно до умов договору, не спростована відповідачем та підлягає до задоволення.

Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 30913 грн, що підтверджується довідкою АТ «НАК «Нафтогаз України» від 13.10.2020 №39/5-2499-20.

Щодо клопотання відповідача про розстрочення рішення суду.

Згідно ч. 1 ст. 239 ГПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає у рішенні.

Як передбачено ч. ч. 3,4 ст.331 ГПК України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. (ч. 5 ст. 331 ГПК України).

Розстрочка-це виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Таким чином, запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення.

Отже, питання щодо надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Системний аналіз чинного законодавства свідчить, що підставою для розстрочення, можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк.

Вирішуючи питання про розстрочку господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини за правилами, встановленими цим Кодексом.

Тобто, можливість розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку у будь-якому випадку пов`язується з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. При цьому, рішення про розстрочку виконання рішення суду має ґрунтуватись на додержанні балансу інтересів стягувача та боржника.

Обґрунтовуючи необхідність надання розстрочки виконання рішення, заявник посилається на те, що ОСББ «На Залізничній» є непідприємницьким товариством, не отримує доходів від своєї діяльності, а отримує кошти в основному як внески і платежі співвласників квартир і приміщень будинків, які створили ОСББ «На Залізничній». Фінансове становище ОСББ є скрутним, у відповідача немає можливості повністю добровільно виконати рішення суду в разі задоволення позову в даній справі. Відповідач зі своєї сторони має намір добросовісно виконувати інші свої обов`язки перед позивачем за договором на постачання природного газу та обов`язок щодо добровільного виконання судового рішення в даній справі. Крім того ствердив, що з поданих позивачем доказів вбачається, що відповідач допускав незначні порушення щодо строків сплати частини платежів за поставлений газ і систематичними частковими платежами оплачував позивачу за поставлений газ, що вказує на те, що ступінь вини відповідача є незначною і відповідач не мав умислу порушувати свої зобов`язання, а вартість поставленого природного газу була оплачена відповідачем повністю. Також зазначив, що рішенням господарського суду Львівської області від 24.12.2019 у справі № 914/2208/19, копію якого долучив до клопотання, з відповідача на користь позивача вже стягувались 23 945,40 грн. штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних, яке відповідно до наданої судом розстрочки було добросовісно виконане ОСББ «На Залізничній».

Згідно із ст. 129 Конституції України, однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст. 13 ГПК України, встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

Як вбачається з матеріалів справи, боржником (відповідачем) не подано жодних доказів, які свідчать про наявність виняткових обставин, що ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим, а долучене боржником рішення суду у іншій справі не може розцінюватись як належний та допустимий доказ на підтвердження факту неможливості виконання рішення.

З огляду на викладене, зважаючи на відсутність доказів на підтвердження виняткових обставин для надання розстрочки, правові підстави для задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду відсутні.

Проте, суд зазначає, що заявник не позбавлений права повторно звернутись до суду з заявою про розстрочення виконання рішення в порядку та за наявності підстав, передбачених ст.331 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідача Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. З аналізу матеріалів справи та наявних доказів у сукупності вбачається, що право позивача, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачем.

Враховуючи досліджені та встановлені вище обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 25845,76 грн пені та 5067,76 грн 3% річних є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, не спростовані відповідачем та підлягають до задоволення.

Судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи зазначене, відшкодування витрат позивача на оплату судового збору покладається на відповідача повністю.

Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "На Залізничній" (79039, м. Львів, вул. Залізнична, буд.7-в, код ЄДРПОУ 40454017) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ20077720) 25845,76 грн пені, 5067,76 грн -3% річних та 2102,00 грн. судового збору.

Рішення складено 20.10.2020

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Н.В. Мороз