Постанова № 9227794, 17.12.2009, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 грудня 2009 року           10 год. 07 хв.           № 2а-9463/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва в особі судді Пилипенко О.Є., при секретарі Ісаковій Є.К.

За результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Науково Комерційна Фірма «Контур»

ДоДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

Провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення –рішення № 495 від 17.07.2009 р. За участю представників сторін

від позивача: Бандур С.О. за дов. від 27.07.2009 р.

від відповідача: Тюшкевич С.І. за дов. № 5439/9/10-114 від 17.11.2008 р.

від прокуратури: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

          Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково Комерційна Фірма «Контур»звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовними вимогами до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення –рішення № 495 від 17.07.2009 р.

Представник позивача адміністративний позов підтримав, просив вимоги задовольнити, податкове повідомлення-рішення визнати протиправним та скасувати, адже винесене податковим органом безпідставно, з порушенням норм чинного законодавства, що в свою чергу призвело до порушень прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

          Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позову. Вважає, що податковою інспекцією правомірно було винесено оскаржуване рішення, адже позивачем були порушені норми податкового законодавства, за що передбачено відповідальність.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до наступних висновків.

Пред`явлені позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення –рішення № 495 від 17.07.2009 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно –правових відносин, має право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.

Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб’єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

          Податковою інспекцією на підприємстві позивача було проведено перевірку, за результатами якої складено Акт від 10.07.2009 р. № 1183/23-07/32735812 «Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «НКФ Контур»з питання достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахункових рахунок за квітень 2009 року, яка виникла за рахунок від`ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.03.2009 р. по 31.03.2009 р.».

          Перевіркою встановлено порушення п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.7.2, п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування у квітні 2009 року у розмірі 252633 грн.

          На підставі акту перевірки та виявлених порушень законодавства податковим органом було винесено податкове повідомлення-рішення форми «В1»від 17.07.2009 р. № 495, в якому зафіксовані порушення позивачем податкового законодавства та відповідно до п.п. 17.1.3. п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»зобов’язано сплатити штрафні (фінансові) санкції.

          З даним рішенням позивач не погодився та оскаржив його до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 1.8 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Суд не може визнати законним спірне рішення, оскільки висновки податкового органу щодо неправомірного заявлення позивачем до бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, які обґрунтовані порушенням позивачем вимог п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», не узгоджується з вимогами Закону.

Зазначена податковою інспекцією в акті перевірки правова підстава –п. 1.8 Закону України «Про податок на додану вартість»для зменшення позивачеві бюджетного відшкодування за квітень 2009 року не може бути підставою для такого зменшення.

Пункт 1.8 ст. 1 Закону визначає термін «бюджетного відшкодування», і не регламентує порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України.

Для надання правової оцінки щодо заявлення позивачем відшкодування від’ємного значення з податку на додану вартість, яке є різницею між сумою податкового кредиту, необхідно застосувати положення Закону України «Про податок на додану вартість», якими регламентується порядок визначення податкового кредиту та порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Згідно п.п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.7.2. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Позивачем було заявлено суму до бюджетного відшкодування –252633 грн., яка є частиною від’ємного значення та фактично сплаченою у попередніх періодах постачальнику товарів –ПП «Промбізнес-М».

16.03.2009 р. між ТОВ «НКФ «Контур»(покупець)та ПП «Промбізнес-М»(постачальник) було укладено договір поставки № 6, відповідно до умов якого постачальник зобов’язується поставити та передати у власність покупця товар –газетний папір, а покупець зобов’язується його прийняти та оплатити.

Згідно даного договору підприємству позивача було виставлено рахунок на суму 1515800 грн., з яких 252633,33 грн. є податок на додану вартість.

Сплата по рахунку була проведена у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 16.03.2009 р.

Як вбачається з матеріалів справи, поставка товару, згідно договору поставки була виконана у повному обсязі 01.04.2009 р., що підтверджується накладною № 168 від 01.04.2009 р.

Крім того, у акті перевірки податкова інспекція посилається на те, що однією із обов’язкових підстав включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту покупцем таких товарів (робіт, послуг) є сплата продавцем товарів (робіт, послуг) до Державного бюджету України податку на додану вартість, але не пояснює, яким чином покупець товарів може проконтролювати сплату податку продавцем.

Відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість постачальником товару не впливає на право позивача як покупця на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування від’ємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість»не ставить таке право платника податку на додану вартість в залежність від отримання документального підтвердження щодо неналежного виконання постачальником своїх податкових зобов’язань та сплати ними сум податків до державного бюджету.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов’язку з перевірки дотримання постачальниками товару вимог податкового законодавства зі сплати податкових зобов’язань до бюджету.

Згідно Закону України «Про державну податкову службу в Україні» на органи державної податкової служби України покладено функції здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильність обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов’язкових платежів), а також неоподаткованих доходів, установлених законодавством.

Пункт 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» вказує на те, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підприємством позивача списана з банківського рахунку в оплату товарів, отримано податкову накладну, що засвідчує факт придбання платником податку товару.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, які свідчать про обґрунтованість позовних вимог. Докази, подані позивачем підтверджують обставини, на які позивач посилається на їх обґрунтування.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ст. 69 КАС України).

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення належить визнати нечинними та скасувати.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Акт державного чи іншого органу –це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, тому у адміністративного суду немає правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В супереч наведеним вимогам, відповідач як суб’єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним рішення.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача належить задовольнити, а саме необхідно визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 17.07.2009 р. № 495.

Частиною 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачається, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати стягненню з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 17, 94, 158, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва –

ПостановиВ:

1.          Адміністративний позов задовольнити.

2.          Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 17.07.2009 р. № 495.

3.          Судові витрати в сумі 3 грн. 40 коп. судового збору присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково Комерційна Фірма «Контур» за рахунок Державного бюджету України.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

СуддяО.Є. Пилипенко Дата підписання повного тексту постанови: 25.12.2009 р.