Рішення № 92264312, 13.10.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

13 жовтня 2020 року м. Рівне №460/4833/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді К.М. Недашківської, за участю: секретаря судового засідання Т.А. Самкової; представника позивача – адвоката А.В. Філатової; представника відповідача – С.М. Голоса; розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Рівненській області про визнання протиправною та скасування постанови.

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі іменується – позивач) до Управління Держпраці у Рівненській області (далі іменується – відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 07.04.2020 №РВ5910/1122/000013/ТД-ФС, відповідно до якої на позивача накладено штраф у розмірі 96460,00 грн.

Заяви по суті справи.

Позовна заява обґрунтована тим, що за результатами інспекційного відвідування щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 винесена постанова про накладення штрафу 96460,00 грн. від 07.04.2020 №РВ5910/1122/000013/ТД-ФС, за порушення статей 21 та 24 Кодексу законів про працю України: не укладені трудові договори з громадянами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за якими дані працівники зобов`язуються виконувати роботу, зазначену угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а роботодавець зобов`язується виплачувати їм заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання ними роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін; та допущення до роботи двох осіб без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Позивач вказує, що між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та вказаними вище двома фізичними особами були укладені договори цивільно-правового характеру на виконання певних робіт, проте відповідач безпідставно дійшов висновку про наявність у таких договорах ознак трудових договорів. Також, позивач вказує на численні порушення з боку відповідача процедури проведення інспекційного відвідування та оформлення його результатів, що свідчить про протиправність постанови про накладення штрафу. Просив задовольнити позов повністю.

Відзив на позовну заяву обґрунтований тим, що в ході проведення інспекційного відвідування у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за місцями здійснення господарської діяльності (у магазинах) встановлено, що магазинах обслуговування клієнтів здійснювали громадянки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які пояснили, що проходять стажування в магазинах. Перевіркою встановлено, що між позивачем та даними фізичними особами укладені договори цивільно-правового характеру, які містять ознаки трудових договорів. Дане свідчить про порушення суб`єктом господарювання норм статей 21 та 24 Кодексу законів про працю України, що є безумовною підставою для притягнення до відповідальності у вигляді штрафу відповідно до статті 265 Кодексу законів про працю України. Відповідач вказує, що жодних процедурних порушень при здійсненні інспекційного відвідування не допускав; інспекторів праці було допущено до проведення інспекційного відвідування; позивачем під час інспекційного відвідування були надані відповідні документи, що стосувалися предмета перевірки. Тому оскаржувана постанова про накладення штрафу є правомірною. Просив відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.

Ухвалою суду від 08.07.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 06.08.2020.

Ухвалою суду від 06.08.2020, постановленою без виходу до нарадчої кімнати (протокол судового засідання (а.с. 98)), підготовче засідання відкладене на 25.08.2020 за клопотанням представника позивача.

Ухвалою суду від 25.08.2020 постановленою без виходу до нарадчої кімнати (протокол судового засідання (а.с. 104)), закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 17.09.2020.

Ухвалою суду від 17.09.2020 судове засідання відкладене на 13.10.2020 за клопотанням сторони позивача.

У судове засідання 13.10.2020 прибув представник позивача, підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

До суду також прибув представник відповідача, заперечив проти позовних вимог, та просив суд відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.

На підставі статей 243, 250 КАС України, вступна та резолютивна частини рішення проголошені у судовому засіданні 13.10.2020.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

В С Т А Н О В И В:

Наказом начальника Управління Держпраці у Рівненській області від 18.02.2020 №279 «Про проведення позапланового заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у формі інспекційного відвідування у фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 » постановлено інспекторам праці Біловолу О.М., ОСОБА_4 , Савчука Ю.В. та Дуляницького Т.В., провести у період з 19.02.2020 по 03.03.2020 позаплановий захід державного контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у формі інспекційного відвідування у фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 ; місце провадження господарської діяльності – Рівненська область; тривалість інспекційного відвідування не може перевищувати 10 робочих днів (далі іменується – Наказ №279) (а.с. 49).

На підставі Наказу №279 начальником Управління Держпраці у Рівненській області оформлене Направлення на інспекційне відвідування від 18.02.2020 №241-Н/09-27 щодо проведення інспекційного відвідування інспекторами праці ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , Савчуком Ю.В. та ОСОБА_6 ; термін дії направлення – з 19.02.2020 по 03.03.2020 (далі іменується – Направлення) (а.с. 50).

За результатами проведеного інспекційного відвідування складений Акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 03.03.2020 №РВ5910/1122/АВ (далі іменується – Акт інспекційного відвідування) (а.с. 58).

Позивачу внесений Припис про усунення виявлених порушень від 03.03.2020 №РВ5910/1122/АВ/П (далі іменується – Припис), яким зобов`язано суб`єкта господарювання усунути виявлені під час інспекційного відвідування порушення у строк до 13.03.2020 та повідомити контролюючий орган про виконання Припису (а.с. 62).

Інспектором праці також складений Акт про відмову від підпису від 19.03.2020 №РВ5910/1122/АВ-ВП, відповідного до якого встановлено, що два примірники Акта інспекційного відвідування та Припису направлені об`єкту відвідування рекомендованим листом з повідомленням про вручення; станом на 19.03.2020 підписаний Акт інспекційного відвідування та Припис не повернуто (а.с. 65).

На підставі Акта інспекційного відвідування контролюючим органом винесена постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 07.04.2020 №РВ5910/1122/000013/ТД-ФС (далі іменується – Постанова №РВ5910/1122/000013/ТД-ФС) про накладення на суб`єкт господарювання штрафу у розмірі 96460,00 грн. (а.с. 17).

Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу оскаржуваного рішення – Постанови №РВ5910/1122/000013/ТД-ФС, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає наступне.

Актом інспекційного відвідування встановлено наступне: фізична особа – підприємець ОСОБА_1 зареєстрована на адресою: АДРЕСА_1 ; здійснює господарську діяльність за адресами: АДРЕСА_2 , магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

На момент проведення інспекційного відвідування фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 19 лютого 2020 року в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_2 » обслуговування клієнтів здійснювала громадянка ОСОБА_2 , яка пояснила, що проходить стажування в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_2 » з 16.02.2020; також ОСОБА_2 повідомила, що працює без оформлення трудових відносин, жодних трудових договорів з нею не укладалося (письмові пояснення громадянки ОСОБА_2 (а.с. 52)).

19 лютого 2020 року в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » обслуговування клієнтів магазину здійснювала громадянка ОСОБА_3 , яка пояснила, що проходить стажування в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з 03.02.2020; ОСОБА_3 повідомила, що працює без оформлення трудових відносин, жодних трудових договорів з нею не укладалося (письмові пояснення громадянки ОСОБА_3 (а.с. 51)).

Відповідно до наданих під час проведення інспекційного відвідування документів встановлено, що у підприємця ОСОБА_1 працевлаштовано 5 працівників, з якими укладено трудові договори: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ; повідомлення до органу ДФС про прийняття даних осіб на роботу подані своєчасно, що підтверджується квитанціями про отримання пакету документів та відмітка ДФС про отримання.

У Розділі III «Опис виявлених порушень» Акта інспекційного відвідування зазначено про порушення суб`єктом господарювання частини першої статті 21 КЗпП України – не укладені трудові договори з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за якими дані працівники зобов`язуються виконувати роботу, зазначену угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а роботодавець зобов`язується виплачувати їм заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання ними роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін; та про порушення частини третьої статті 24 КЗпП України – допущення до роботи двох осіб без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивачем подані до контролюючого органу письмові пояснення (а.с. 56), в яких останній вказав, що ним прийняті на стажування два працівники ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ), з якими укладено договори цивільно-правового характеру.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, зокрема, на те, що Договори цивільно-правового характеру, укладені з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , не містять ознак трудового договору, а тому притягнення до відповідальності у вигляді штрафу є протиправним.

Так, в матеріалах справи міститься Договір цивільно-правового характеру від 03.02.2020 (а.с. 54), укладений між ПП ОСОБА_1 (Замовник) та громадянкою ОСОБА_3 (Виконавець), відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання виконати такі роботи (надати послуги): виконувати роботу продавця-стажера, консультанта, оформлювача товарної викладки, проводити замовлення продовольчих товарів в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », у строк з 03.02.2020 по 25.02.2020 (пункт 1.1. Договору ЦПХ).

У Договорі ЦПХ також вказано: Виконавець виконує роботу на власний ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підлягає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, не має права на одержання допомоги із соціального страхування. Не сплачує страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності; Замовник забезпечує Виконавця усім необхідним для виконання роботи, передбаченої цим договором (пункт 1.2. Договору ЦПХ); Замовник зобов`язаний своєчасно прийняти та оплатити виконану Виконавцем роботу (пункт 1.3. Договору ЦПХ); за виконану роботу Замовник сплачує Виконавцеві винагороду у розмірі 2000,00 грн. (пункт 2.1 Договору ЦПХ); оплата виконується не пізніше 3 днів з дня прийняття Замовником роботи за актом (пункт 2.2. Договору ЦПХ); термін дії договору – з 03.02.2020 по 25.02.2020 (пункт 6.1 Договору ЦПХ).

Також, між ПП ОСОБА_1 (Замовник) та громадянкою ОСОБА_2 (Виконавець) укладений Договір цивільно-правового характеру від 16.02.2020 (а.с. 55), відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання виконати такі роботи (надати послуги): виконувати роботу продавця-стажера, консультанта, оформлювача товарної викладки, проводити замовлення продовольчих товарів в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_2 », у строк з 16.02.2020 по 29.02.2020 (пункт 1.1. Договору ЦПХ).

У Договорі ЦПХ також вказано: Виконавець виконує роботу на власний ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підлягає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, не має права на одержання допомоги із соціального страхування. Не сплачує страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності; Замовник забезпечує Виконавця усім необхідним для виконання роботи, передбаченої цим договором (пункт 1.2. Договору ЦПХ); Замовник зобов`язаний своєчасно прийняти та оплатити виконану Виконавцем роботу (пункт 1.3. Договору ЦПХ); за виконану роботу Замовник сплачує Виконавцеві винагороду у розмірі 2000,00 грн. (пункт 2.1 Договору ЦПХ); оплата виконується не пізніше 3 днів з дня прийняття Замовником роботи за актом (пункт 2.2. Договору ЦПХ); термін дії договору – з 16.02.2020 по 29.02.2020 (пункт 6.1 Договору ЦПХ).

Надаючи оцінку тому, чи містять вказані вище Договори ЦПХ ознаки трудових договорів, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

За приписами статті 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров`я.

З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір – це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

Верховний Суд у постанові від 04.07.2018 у справі №820/1432/17 зробив такі правові висновки:

«Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір – це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт».

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №823/1167/16, від 05.02.2020 у справі №620/3913/18, від 06.02.2020 у справі №0840/3690/18, від 03.03.2020 у справі №1540/3913/18, від 23.04.2020 у справі №280/5473/18.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи Договори ЦПХ, суд зазначає, що такі Договори містять безумовні ознаки трудових договорів:

(1) дані Договори укладені на здійснення і забезпечення саме трудової функції;

(2) за даними Договорами працівники були зобов`язані виконувати не окрему індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації: продавець-стажер, консультант, оформлювач товарної викладки, проведення замовлення продовольчих товарів у магазинах;

(3) предметом даних Договорів ЦПХ є саме праця працівника, а не виконання певного обсягу робіт;

(4) вказані вище Договори ЦПХ взагалі не містять визначення конкретного обсягу робіт, які слід виконати, а визначають саме трудову функцію;

(5) згідно Договорів ЦПХ фізичні особи виконували фактично трудові функції за посадою, зокрема, «Продавець продовольчих товарів», яка передбачена Класифікатором професій ДК6113:17530, код професії КП 5220.

Суд зазначає, що укладені з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Договори ЦПХ не були спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а були пов`язані із самим процесом праці, що є характерним для трудових функцій, оскільки дані Договори не містять конкретного опису обсягів робіт, які підлягали виконанню – відсутній кінцевий результат.

Зазначене спростовує доводи позивача про безпідставне визначення цивільних відносин між позивачем та вказаними вище особами як трудових.

Суд також наголошує на тому, що дії позивача щодо надання трудовим договорам форми цивільно-правового договору перешкоджають реалізації правам фізичних осіб на працю, гарантованого Конституцією України та Кодексом законів про працю України, шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічно оплачувану відпустку, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки тощо.

Вказані правові висновки також узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25 листопада 2019 року у справі №620/392/19 (провадження №К/9901/20556/19), у постанові від 13 червня 2019 року у справі №824/896/18-а (провадження №К/9901/10149/19).

Суд також звертає увагу на те, що Договори ЦПХ буди укладені щодо, зокрема, виконання фізичними особами робіт за професією «Продавець» із зазначенням «стажер».

Тобто, фактично у даному випадку фізичні особи проходили стажування, що підтверджується пунктом 1.1. Договорів ЦПХ, письмовими поясненнями фізичних осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , та письмовими поясненнями позивача, у яких останній зазначив, що у зв`язку з закінченням терміну договору з ОСОБА_3 , таку особу прийнято на роботу по трудовому договору згідно наказу №40 від 25.02.2020 – прийнята на роботу з 26.02.2020 (трудовий договір від 26.02.2020 (а.с. 29)), а ОСОБА_2 буде повідомлено про її прийняття чи не прийняття на роботу.

Суд зазначає, що відповідно до норм КЗпП України, не передбачено укладення між суб`єктом господарювання та найманим працівником договору на стажування та прийняття працівника на стажування.

Відповідно до частин першої та другої статті 26 КЗпП України, при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. В період випробування на працівників поширюється законодавство про працю.

Тобто, договори з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо виконання робіт за професією «Продавець» та з умовою стажування повинні були бути оформлені виключно у формі трудових договорів.

Відповідно до частини першої статті 265 КЗпП України, посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.

Частиною четвертою статті 265 КЗпП України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами другою – сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення», визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509 (далі іменується – Порядок №509).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 509, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи накладаються на підставі: рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв`язку з невиконанням вимог припису; акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників; акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування; акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

За правилами пункту 3 Порядку №509, справа про накладення штрафу (далі - справа) розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку.

Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб`єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п`ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

На виконання даних приписів, контролюючим органом сформоване Повідомлення від 06.03.2020 №17-11/12-72 про розгляд матеріалів інспекційного відвідування – 07 квітня 2020 року (а.с. 15).

Тобто, позивач був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду матеріалів інспекційного відвідування.

Відповідно до пункту 4 Порядку №509, під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу.

За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінекономіки, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів з дня складення суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або вручається його представникові, про що на примірнику робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого суб`єкта господарювання або роботодавця чи їх представника. У разі надсилання примірника постанови засобами поштового зв`язку в матеріалах справи робиться відповідна позначка.

У разі відсутності підстав для складення постанови про накладення штрафу уповноважена посадова особа письмово повідомляє про це суб`єкту господарювання чи роботодавцю у строки, визначені абзацом першим пункту 3 цього Порядку.

Відповідно до листа від 08.04.2020 №17-11/1821 контролюючий орган повідомив позивача про прийняття оскаржуваної Постанови №РВ5910/1122/000013/ТД-ФС, яку надіслав на його адресу (а.с. 16).

Таким чином, оскаржувана Постанова №РВ5910/1122/000013/ТД-ФС прийнята відповідачем правомірно, оскільки суб`єкт господарювання допустив порушення статей 21 та 24 КЗпП України при укладенні договорів ЦПХ з фізичними особами.

У позовній заяві позивач вказує, що до моменту прийняття оскаржуваної Постанови №РВ5910/1122/000013/ТД-ФС він повідомив контролюючий орган про часткове усунення виявлених порушень згідно Припису у строк до 13.03.2020, а саме: уклав трудовий договір з ОСОБА_12 , а тому підстав для притягнення до відповідальності у вигляді штрафу не було.

Суд відхиляє такі доводи позивача та вказує, що заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування (пункт 25 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю» №823 від 21.08.2019 (зі змінами згідно постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1132) (далі іменується – Порядок №823).

Тобто, накладення штрафу за використання праці неоформлених працівників здійснюється незалежно від внесення Припису, чи його виконання повністю або частково суб`єктом господарювання.

У позовній заяві позивач вказує, що на час винесення оскаржуваної Постанови №РВ5910/1122/000013/ТД-ФС в Україні дія мораторій на здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, а тому накладення на позивача штрафу є протиправним.

Суд відхиляє такі доводи позивача та зазначає, що відповідно до пункту 3 Розділу II. «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» №533-IX від 17.03.2020, тимчасово, по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), але не раніше 30 червня 2020 року, забороняється проведення органами державного нагляду (контролю) планових заходів із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, крім державного нагляду (контролю): за діяльністю суб`єктів господарювання, які відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України критеріїв оцінки ступеня ризику від провадження господарської діяльності віднесені до суб`єктів господарювання з високим ступенем ризику; у сфері дотримання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін; у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Закон України №533-IX від 17.03.2020 набрав чинності 18.03.2020.

Суд зазначає, що Законом України №533-IX від 17.03.2020 заборонено проведення органами державного нагляду (контролю) саме «планових» заходів із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, натомість, у даному випадку відповідачем здійснений позаплановий захід державного контролю у формі інспекційного відвідування.

Також, суд зазначає, що позаплановий захід державного контролю у формі інспекційного відвідування був здійснений відповідачем у період з 19.02.2020 по 03.03.2020, тобто до набрання чинності Законом України №533-IX від 17.03.2020.

Прийняття відповідачем оскаржуваної Постанови №РВ5910/1122/000013/ТД-ФС від 07.04.2020 у період після набрання чинності Законом України №533-IX від 17.03.2020, жодним чином не свідчить та не може свідчити про порушення контролюючим органом норм такого Закону, оскільки прийняття рішення про притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності у вигляді штрафу є результатом проведеного інспекційного відвідування, яке проведене до набрання чинності Законом України №533-IX від 17.03.2020.

У позовній заяві позивач вказує, що у зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» він не міг з`явитися до контролюючого органу 07 квітня 2020 року для участі у розгляді матеріалів інспекційного відвідування з питання притягнення до відповідальності.

З даного приводу суд зазначає, що прибуття суб`єкта господарювання до контролюючого органу для участі у розгляді питання щодо наявності підстав для притягнення до відповідальності не є обов`язком такого суб`єкта господарювання, а правом. Разом з тим, суб`єкт господарювання має право подати контролюючому органу документи та пояснення щодо предмета розгляду. Також, суб`єкт господарювання наділений правом подати контролюючому органу клопотання про відкладення розгляду питання про притягнення до відповідальності з обґрунтуванням відповідних причин неможливості прибуття.

Судом встановлено, що клопотання про відкладення (перенесення) розгляду питання щодо притягнення позивача до відповідальності, останній не подавав.

У позовній заяві позивач вказує на порушення контролюючим органом процедури проведення інспекційного відвідування – Акт інспекційного відвідування був складений 03 березня 2020 року, тоді як саме інспекційне відвідування магазинів відбувалося 19 лютого 2020 року, отже Акт інспекційного відвідування складений через 14 днів з моменту проведення самого інспекційного відвідування, що є порушенням Порядку №823.

Суд відхиляє такі доводи та зазначає, що відповідно до пункту 16 Порядку №823, за результатами інспекційного відвідування складаються акт інспекційного відвідування (далі - акт) і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю.

За правилами абзацу першого пункту 17 Порядку №823, акт складається в останній день інспекційного відвідування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та об`єктом відвідування або уповноваженою ним особою.

Так, зі змісту Наказу №279, Направлення на інспекційне відвідування та Акта інспекційного відвідування вбачається, що період проведення інспекційного відвідування був визначений з 19 лютого 2020 року по 03 березня 2020 року, а тому оформлення Акта інспекційного відвідування саме 03 березня 2020 – останній день інспекційного відвідування, є правомірним в силу норми абзацу першого пункту 17 Порядку №823.

У позовній заяві позивач вказує, що відповідач при здійсненні інспекційного відвідування вийшов за межі своїх повноважень, оскільки здійснив перевірку суб`єкта господарювання з питань виявлення порушень щодо фактичного допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору, натомість зі змісту Наказу №279 вбачається, що предметом інспекційного відвідування була перевірка з питань дотримання законодавства про працю.

З даного приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» №877-V від 05.04.2007 (далі іменується – Закон №877-V), державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Заходи державного нагляду (контролю) – планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Частиною першою статті 259 КЗпП України встановлено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який, серед іншого, реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Відповідно до пункту 7 Положення №96, Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Управління Держпраці у Рівненській області є територіальним органом Держпраці, яке утворене постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №100 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України».

Відповідно до пункту 2 Порядку №823, заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Таким чином, інспекційне відвідування є формою здійснення позапланової перевірки, як заходу державного контролю, за додержанням законодавства про працю.

Відповідно до пункту 3 Порядку №823, інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад (далі - органи контролю), посадовими обов`язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - контрольні повноваження).

Отже, здійснюючи інспекційне відвідування з питань дотримання суб`єктом господарювання вимог законодавства з питань праці, відповідач мав усі правові підстави здійснити перевірку такого суб`єкта з питань допущення працівників до роботи без оформлення трудових договорів, оскільки таке питання по суті входить до предмета перевірки.

У позовній заяві позивач також вказує, що проведення інспекційного відвідування відбулося з порушенням законодавства, оскільки перед його проведенням не було вручено Направлення на проведення перевірки, а інспекційне відвідування відбулося без участі позивача.

З даного приводу суд зазначає, що відповідно до пункту 8 Порядку №823, під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред`явити об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення, перед підписанням акта інспекційного відвідування надати копію відповідного направлення на проведення інспекційного відвідування та внести запис про його проведення до відповідного журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю) об`єкта відвідування (за його наявності).

Тобто, чинна норма Порядку №823 визначає обов`язок надання Направлення на перевірку перед підписанням акта інспекційного відвідування, а не перед початком проведення інспекційного відвідування.

Даний обов`язок відповідачем виконаний, оскільки Направлення на перевірку було надане позивачу 20.02.2020 (а.с. 50, зворотній бік), тобто перед підписанням Акта інспекційного відвідування.

В Акті інспекційного відвідування вказано, що під час опитування працівників магазину 19.02.2020 встановлено, що ФОП ОСОБА_1 відсутня у місті Вараш; поспілкувавшись в телефонному режимі з ФОП ОСОБА_1 , їй було повідомлено про проведення інспекційного відвідування та запрошено для вручення Направлення, на що остання повідомила про можливість з`явитися на наступний день – 20.02.2020; Направлення на інспекційне відвідування вручено позивачу 20.02.2020; відповідно до наданих документів встановлено факт працевлаштування у позивача 5 працівників за трудовими договорами.

Тобто, факту недопуску до проведення інспекційного відвідування не було; позивачем під час інспекційного відвідування надавалися інспекторам відповідні документи щодо предмета перевірки; позивачем не оскаржувався у судовому порядку Наказ №279 про проведення інспекційного відвідування; а тому відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, визначені нормами чинного законодавства.

За приписами статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем доведено правомірність оскаржуваного рішення – Постанови №РВ5910/1122/000013/ТД-ФС у порядку статті 77 КАС України, а тому заявлені позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Згідно пункту 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень - обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини1 очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. У випадку розгляду справи присяжними у своєму зверненні до присяжних суддя повинен чітко пояснити факти та питання, які присяжні повинні вирішити.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Встановлених під час судового розгляду справи обставин достатньо у повній мірі для висновку про порушення позивачем норм законодавства з питань праці, а тому притягнення позивача до відповідальності у вигляді штрафу є правомірним.

Питання щодо розподілу судових витрат у порядку статті 139 КАС України не підлягає вирішенню.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління Держпраці у Рівненській області (33028, місто Рівне, вулиця Лермонтова, 7; код ЄДРПОУ 39780243) про визнання протиправною та скасування постанови – залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 19 жовтня 2020 року.

Суддя К.М. Недашківська