Рішення № 92261112, 16.10.2020, Радомишльський районний суд Житомирської області

Справа № 289/773/20

Номер провадження 2/289/536/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.10.2020 м. Радомишль

Радомишльський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого - судді Сіренко Н.С.,

за участю: секретаря судового засідання - Науменко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в спрощеному провадженні з викликом сторін цивільну справу за позовом Макарівської квартирно-експлуатаційна частина району до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

20.05.2020 позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування жилим приміщенням - 2-кімнатною квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що останній на даний час проживає у спірній квартирі безпідставно, без договірних відносин, а зареєстрований він з 18.09.1998 в квартирі АДРЕСА_2 .

В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що Макарівська КЕЧ району - це структурна складова Міністерства оборони України, яка утримується за рахунок коштів Державного бюджету України. Майно Макарівської КЕЧ району є державною власністю. Згідно Відомості визначення залишкової вартості казарменно-житлового фонду військового містечка № 6 закріпленого за Будинкоуправлінням № 9 станом на 01.01.2019 основний фонд 27 житлових будинків. В зоні відповідальності Макарівської КЕЧ району в Городоцькому Гарнізоні на квартирному обліку перебуває 105 військовослужбовців разом із родинами, які потребують поліпшення житлових умов, серед яких не забезпечені житлом 55 військовослужбовців.

Відповідач ОСОБА_1 не набув права власності на спірну житлову площу у встановленому законом порядку, а лише тимчасово користується нею, отже, в даному випадку підлягає виселенню з займаної квартири без надання іншого житла, а так як добровільно звільнити займане житло відповідач не бажає, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Ухвалою від 01.06.2020 відкрито спрощене провадження у справі та призначено судове засідання на 23.09.2020 з викликом сторін, відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву (а.с.39).

Направлена відповідачу кореспонденція повертається до суду не врученою адресату із зазначенням причини «за закінченням встановленого строку зберігання» (а.с.44,52).

Виклик відповідача ОСОБА_1 у судові засідання, призначені на 23.09.2020 та 16.10.2020 здійснювався шляхом розміщення 22.07.2020 та 24.09.2020 оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України (а.с.45,51). З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Сторони в судове засідання не з`явилися, представником позивача суду надана заява про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити, не заперечує проти заочного розгляду справи та ухвалення судом заочного рішення (а.с.53).

Оскільки позивач не заперечував проти ухвалення заочного рішення по справі, судом було ухвалено розглядати справу заочно на підставі наявних у ній доказів. Урівноваженням прав відповідача є його право на перегляд заочного рішення, подачу всіх доказів, які він міг подати у судовому засіданні, а також на нову оцінку наявних у справі доказів з урахуванням його позиції.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Із матеріалів справи вбачається, що згідно Положення Макарівська КЕЧ району є державною установою, яка створена МОУ з метою здійснення квартирно-експлуатаційного забезпечення військових частин, дислокованих у межах її відповідальності. Відповідно до покладених на неї завдань серед іншого веде облік майна, казармено-житлового фонду, комунальних споруд та земельних ділянок, що надані для розквартирування структурних підрозділів ЗСУ та МОУ; організовує контроль за правильністю ведення в гарнізоні у межах відповідальності Макарівської КЕЧ району обліку військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, що потребують поліпшення житлових умов, а також дотримання законності під час розподілу жилих приміщень та компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення; аналізує стан забезпеченості житлом військовослужбовців, працівників ЗСУ, розробляє заходи і готує пропозиції щодо їх забезпечення житловою площею, здійснює контроль за його розподілом і використанням у межах відповідальності Макарівської КЕЧ району. Майно Макарівської КЕЧ району є державною власністю, має статус військового майна і закріплюється за ним на праві оперативного управління (а.с.10-20).

Згідно виданих Будинкоуправлінням № 9 Макарівської КЕЧ району довідок від 04.05.2020 ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , однак, проживає за адресою: АДРЕСА_1 без договірних зобов`язань з 01.05.2016, рахується як тимчасово проживаючий (а.с.21,23).

Із виданої 04.05.2020 довідки також вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 ніхто не зареєстрований. Квартира належить МО України (а.с.22).

Згідно договору № 125 найму житлового приміщення квартири від 17.07.2013 Будинкоуправління № 9 Макарівської КЕЧ району Наймодавець з однієї сторони, та ОСОБА_1 . Наймач з другої сторони, уклали договір, згідно якого наймодавець надає наймачу та членам його сім`ї у користування квартиру АДРЕСА_1 строком на 6 місяців з 12.07.2013 по 12.01.2014. 14.03.2014 між цими ж сторонами було укладено договір № 53 найму житлового приміщення квартири за адресою: АДРЕСА_1 з 14.03.2014 по 15.04.2014. Відповідно до пункту 2.2.9 зазначених вище договорів по закінченню строку найму житлової квартири наймач має звільнити її та здати наймодавцю в установленому законом порядку (а.с.29,30).

Будинкоуправління № 9 Макарівської КЕЧ району неодноразово зверталася до ОСОБА_1 із пропозицією звільнити займаного житла в зв`язку із закінченням 01.05.2019 договору піднайму, в повідомленні від 08.08.2019 пропонують ОСОБА_1 кімнату в гуртожитку (а.с.26,27,28).

Суд звертає увагу на ту обставину, що в направлених відповідачу ОСОБА_1 повідомленнях зазначаються різні дати закінчення договору найму (піднайму), так в повідомленні від 15.01.2019 йде посилання на договір найму № 53 від 14.03.2014 та договір піднайму № 192 від 19.11.2015, який закінчується 01.05.2019, а в повідомленні від 08.08.2019 зазначено, що договір найму закінчується 01.09.2019, в повідомленні від 18.02.2020 повідомлено, що договір найму від 14.03.2014 закінчився 01.05.2019, однак, позивачем додаються ксерокопії договорів найму житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 за № 125 від 17.07.2013 строком на 6 місяців з 12.07.2013 по 12.01.2014 (а.с.29), та № 53 від 14.03.2014, згідно останнього житлова квартира надається наймачеві та членам його сім`ї 4 (чотири) особи у користування з 14.03.14 р. по 15.04.14 р. (а.с.30). Будь-які інші договори найму чи піднайму на підтвердження продовження договору № 53 чи відмову у його продовженні після 15.04.2014 суду не надані.

Відповідно до статті 47 Конституції України і частини третьої статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Статтею 123 ЖК Української РСР передбачено, що порядок користування службовими жилими приміщеннями встановлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. До користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення, крім правил, передбачених статтями 73-76, 79-83, 85, 90, частиною шостою статті 101, статтями 103-106 цього Кодексу.

Згідно ст. 61 ЖК Української РСР,користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Згідно з ч. 2 ст. 824 ЦК України, у разі смерті наймача або вибуття його з житла наймачами можуть стати усі інші повнолітні особи, які постійно проживали з колишнім наймачем, або, за погодженням з наймодавцем, одна або кілька із цих осіб. У цьому разі договір найму житла залишається чинним на попередніх умовах.

Відповідно до статті 64 ЖК УРСР, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як і наймач і члени його сім`ї.

Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». «Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.10.2018 у справі № 490/12384/16-ц зроблено висновок по застосуванню статей 71, 72 ЖК Української РСР, який полягає в тому, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач не довів. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За таких обставин суд, встановивши, що матеріали справи не містять докази на підтвердження не проживання відповідача у спірному житловому приміщенні понад 6 місяців, приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 10, 12, 76-83, 89, 141, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Макарівської квартирно-експлуатаційної частини району (12265, Житомирська обл., Радомишльський р-н, смт. Городок, вул. Поштова, 23, код ЄДРПОУ 24964524) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , паспорт НОМЕР_1 , виданий відділенням ГУ МВС України в Київській області 07.08.1996) про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Н. С. Сіренко