Рішення № 92258383, 19.10.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/3074/20

Суддя Кіровоградського окружний адміністративний суду Притула К.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна судова адміністрація України, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Кропивницький апеляційний суд про стягнення матеріальної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом в якому просить стягнути з Держави Україна за рахунок бюджетних коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з відповідного казначейського рахунку, відкритого в Державній казначейській службі України на користь ОСОБА_1 271150 грн. (двісті сімдесят одну тисячу сто п`ятдесят гривень) у відшкодування майнової шкоди, завданої органом державної влади прийняттям неконституційного правового акту.

В обґрунтування вимог позивач вказала, що з червня 1987 року по вересень 2016 року працювала суддею. Постановою Верховної Ради України №1515-VIII від 08 вересня 2016 позивача було звільнено з посади судді у відставку відповідно до п.9 ч.5 ст.126 Конституції України. Зазначає, що на час подання заяви на відставку, у вересні 2016 року до Вищої ради юстиції, відповідно до ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010р. №2453-VI набула право на отримання вихідної допомоги при виході у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Незважаючи на це, у день звільнення вихідна допомога виплачена не була, оскільки підпунктом 1 пункту 28 розділу II Закону України від 27 березня 2014 року №1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р (II) положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону №1166-VII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Ухвалою суду від 12 серпня 2020 року відкрито спрощене провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов (а.с.1-2).

23.09.2020 (вх. № 19205/20) представником відповідача до суду надано відзив на позовну заяву, відповідно до якої позовні вимоги не визнано.

04.09.2020 (вх. № 17504/20) на адресу суду представником третьої особи - Державна судова адміністрація України подано пояснення на позовну заяву (а.с. 29-35).

Дослідивши подані сторонами справи докази, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, адміністративний суд дійшов висновку про задоволення позову з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 19.06.1987 по 31.12.1998 працювала суддею в Новоархангельському районному суді Кіровоградської області, з 01.01.1999 по 15.09.2019 суддя апеляційного суду Кіровоградської області.

Постановою Верховної Ради України №1515-VIII від 08.09.2016 позивача звільнено з посади судді, у зв`язку із поданням заяви про відставку.

Наказом Апеляційного суду Кіровоградської області від 15.09.2016 №17-к позивача відраховано зі штату суду.

Згідно довідки Апеляційного суду Кіровоградської області № 07-21/144/2020 від 27.08.2020 на момент звільнення позивачки її суддівська винагорода складала 271115,00 грн. ( а.с.23).

При звільненні позивач не отримала вихідної допомоги при виході у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, в зв`язку зі зміною законодавства України, які було визнано неконституційними, що і стало підставою для звернення до суду з даними позовом.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні регулюють Конституція України, Закон України від 07 липня 2010 року №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (втратив чинність частково; далі - Закон №2453-VI) та Закон України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (чинний, далі - Закон №1402-VIII).

Частиною першою статті 136 Закону №2453-VI (в редакції до 01 квітня 2014 року) передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Підпунктом 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" (Закон №1166-VII, набрав чинності 01 квітня 2014 року) виключено статтю 136 Закону №2453-VI.

Надалі Верховна Рада України прийняла Закон України від 02 червня 2016 року №1402-VII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402-VII, набрав чинності 30 вересня 2016 року). Згідно з пунктом 2 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами), крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу. Частиною першою статті 143 Закон №1402-VII установлено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

З наведеного слідує, що у період з 01 квітня 2014 року по 30 вересня 2016 року суддям, звільненим з посади у відставку, не було передбачено виплату вихідної допомоги.

Рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 у справі №3-311/2018(4182/18, 4632/19, 5755/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону №1166-VII.

Статтею 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Конституційним Судом України в Рішенні від 15 квітня 2020 року № 2-р(11) 2020 вказано про втрату чинності положеннями Закону саме з дня ухвалення цього Рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відповідно до ч. 3 ст. 152 Конституції України, матеріальна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові №6-237цс16 від 18 травня 2016 року, поняття "збитки" передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Внаслідок застосування Апеляційним судом Кіровоградської області положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ позивач недоотримав доходи у вигляді вихідної допомоги при виході у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою у розмірі 255 200 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі ст. 1 протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Діями держави у вигляді прийняття неконституційного закону та його подальшої реалізації третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, було порушено право власності позивача, гарантоване ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 321 ЦК України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідачем у даній справі є держава Україна, та завдана фізичній особі шкода, в розумінні вимог чинного законодавства України, відшкодовується за рахунок державного бюджету.

Частиною 1 статті 25 Бюджетного кодексу України визначено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Згідно з ч.1 ст.43 Бюджетного кодексу України при виконанні Державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Казначейське обслуговування бюджетних коштів передбачає:

1) розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів відповідно до законодавства;

2) контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень бюджету, реєстрації взятих бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів та здійсненні платежів за цими зобов`язаннями;

3) ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання бюджетів з дотриманням національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в державному секторі та інших нормативно-правових актів Міністерства фінансів України;

4) здійснення інших операцій з бюджетними коштами.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Національне антикорупційне бюро України, Конституційний Суд України, Верховний Суд, вищі спеціалізовані суди, Вища рада правосуддя та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Державна судова адміністрація України, Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників.

Частиною 1 статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 р. №4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. №845, затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників (далі за текстом - Порядок №845), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами).

Відповідно до пп.3 п.35 Порядку №845 Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності.

Пунктом 38 Порядку №845 встановлено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

З огляду на п.25 Порядку №845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 р. №294-IX затверджено бюджетну програму "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів" за кодом 0501150.

Отже, Державна казначейська служба України не є розпорядником бюджетних коштів, а здійснює списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за відповідним рішенням та є належним відповідачем у справі щодо стягнення матеріальної шкоди.

Посилання представника третьої особи на те, що рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року № 2-р(11) 2020 не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, будь - яким чином не впливає на вирішення спору, оскільки даним рішенням не встановлюватися будь - які права чи обов`язки осіб та на підставі цього рішення не виникли нові правовідносини. Навпаки цим рішенням констатовано, невідповідність Конституції України, положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ. При цьому він суперечить Конституції України не з часу прийняття рішення Конституційним Судом України, а з часу прийняття закону, який визнано неконституційним.

Суд погоджується з твердженням представник третьої особи, що положення ст. 1175 ЦК України не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню з підстав визнання закону неконституційним, а не з підстав визнання незаконним нормативно-правового акта, прийнятого органом державної влади та його скасування.

Виходячи з наведеного, враховуючи, що шкода була завдана позивачу в результаті прийняття закону, який був визнаний неконституційним і втратив чинність, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Судових витрат, які б підлягали стягненню на користь сторін, судом не встановлено.

Керуючись ст.,ст. 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 371 КАС України, суд, -

В и р і ш и в

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна судова адміністрація України, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Кропивницький апеляційний суд про стягнення матеріальної шкоди - задовольнити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану законом, що визнаний неконституційним, у сумі 271150 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду К.М. Притула