Рішення № 92258381, 13.10.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2020 року м. Кропивницький справа № 340/2731/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу

за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт № НОМЕР_1 )до Міністерства оборони України в особі комісії з питань розгляду матеріалів, пов`язаних із визначенням учасників бойових дій, учасників війни та спірних питань щодо зарахування до вислуги років окремих періодів військової служби (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ - 00034022)провизнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

І. Зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просить:

- скасувати як протиправне рішення Міністерства оборони України (код згідно з ЄДРПОУ №00034022) в особі Комісії з питань розгляду матеріалів, пов`язаних із визначенням учасників бойових дій, учасників війни та спірних питань щодо зарахування до вислуги років окремих періодів військової служби від 12 червня 2020 року №9 з відмовою надати статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 (паспорт № НОМЕР_1 );

- зобов`язати Міністерство оборони України (код згідно з ЄДРПОУ №00034022) в особі Комісії з питань розгляду матеріалів, пов`язаних із визначенням учасників бойових дій, учасників війни та спірних питань щодо зарахування до вислуги років окремих періодів військової служби від 12 червня 2020 року № 9 надати ОСОБА_1 (паспорт № НОМЕР_1 ) статус учасника бойових дій.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування вимог позивачем зазначено, що відповідач протиправно відмовив у наданні статусу учасника бойових дій не врахувавши всіх обставин.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Відповідач зазначив, що позивачем не подано всіх документів передбачених Положенням про комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасників війни (а.с.54-56).

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22.07.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та вирішено здійснювати її розгляд за наявними у справі матеріалами.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважав можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних силах СРСР на території колишньої УРСР у військовій частині 37439 (місто Миколаїв) в 106 окремому гвардійському учбовому інженерно саперному батальйоні строкову службу: з 15 листопада 1975 року (наказ №0270) та звільнений в запас 01 листопада 1977 року (наказ №0256). Крім того, позивач проходив надстрокову службу з 13.12.1977 року по 13.12.1979 року. Дані обставини підтверджені архівною довідкою галузевого державного архіву Міністерства оборони України №179/1/5907 від 06.06.2017 року (а.с.31).

Відповідно до довідки галузевого державного архіву Міністерства оборони України №179/1/8072 від 02.08.2017 року судом встановлено, що в наказах командира в/ч37439 по стройовій частині відображена інформація про вибуття та прибуття ОСОБА_1 в район «проведения имитации» з 05.04.1978 року (наказ№079) по 12.04.1978 року (наказ №085), а також відображена інформація про вибуття та прибуття особового складу «для сплошной очистки полигона от взрывоопасных предметов» з 26.04.1978 року (наказ №097) по 29.04.1978 року (наказ №0100) (а.с.32).

13.04.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Комісії з питань розгляду матеріалів, пов`язаних із визначенням учасників бойових дій, учасників війни та спірних питань щодо зарахування до вислуги років окремих періодів військової служби із заявою про надання йому статусу учасника бойових дій та додавши відповідні документи (а.с.34-43).

Відповідач 12.06.2020 року протокольним рішенням №9 відмовив позивачу у задоволенні заяви щодо надання статусу учасника бойових дій, з підстав не надання всіх необхідних документів (а.с.10,11).

Позивач, вважаючи, що рішення відповідача є протиправним та незаконним звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до п.11, ч.1 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій визнаються, особи, які у складі груп піротехнічних робіт (груп розмінування) залучалися до безпосереднього виконання завдань щодо розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів на території України, та особи, які на мінних тральщиках брали участь у траленні бойових мін у територіальних і нейтральних водах у воєнний і повоєнний час.

Приписами статті 2 Закону встановлено, що законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України.

На виконання вимог Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» наказом Міністерства оборони Україні від 16.04.2020 року №122 затверджено Положення про комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни (далі-Положення №122).

Підпунктом 3 пункту 13 Положення №122 визначено перелік документів на підставі яких Комісії приймають рішення про надання статусу учасника бойових дій, а саме:

-для військовослужбовців, які брали участь у розмінуванні чи траленні бойових мін:

-заява військовослужбовця або клопотання командира (начальника);

-копія посвідчення спеціаліста з розмінування;

-витяг із наказу командира військової частини про призначення до групи розмінування (тралення бойових мін);

-витяг із наказу командира військової частини про виїзд у складі групи на розмінування (тралення бойових мін);

-акт про виконання робіт із розчищення місцевості (територіальних і нейтральних вод) від вибухонебезпечних речовин (бойових мін).

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що пунктом 15 Положення №122 передбачено, що крім документів, зазначених у пункті 13 цього Положення, підставами для надання статусу учасника бойових дій, учасника війни можуть бути такі документи: оригінали довідок відповідного періоду, підписані й завірені печаткою; партизанський квиток; посвідчення учасника підпілля; посвідчення до знака "За розмінування"; грамоти, фотографії (оригінали); газетні матеріали періоду, який потребує підтвердження; історичні довідки, документи та інші архівні матеріали; документи потрібного періоду, де зазначено прізвище, ім`я, по батькові заявника; документи, які підтверджують службу чи роботу заявника у відповідний період; інші документи, на підставі яких можна зробити достовірний висновок про участь у бойових діях.

Аналізуючи вищезазначені норми суд вважає, що в пункті 15 Положення №122 викладені альтернативні підстави на підставі яких Комісії можуть дійти висновку, щодо надання статусу учасника бойових дій.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем разом із заявою про надання йому статусу учасника бойових дій Комісії з питань розгляду матеріалів, пов`язаних із визначенням учасників бойових дій, учасників війни та спірних питань щодо зарахування до вислуги років окремих періодів військової служби були надані наступні документи:

1. Копія витягу із послужного списку;

2. Копія архівної довідки Галузевого державного архіву Міністерства оборони України №179/1/5907 віл 06.06.2017 року;

3. Копія архівної довідки Галузевого державного архів) Міністерства оборони України № 179/1/8072 віл 02.08.2017 року;

4. Копія нотаріально завірених свідчень громадянина ОСОБА_2 від 28.09.2017 року;

5. Копія посвідчення учасника бонових дій ОСОБА_2 АА № 445-490 від 06.10.2010 року;

6. Копія послужного списку ОСОБА_2 ;

7. Копія витягу з протоко від 14.01.2010р. №8;

8. Копія нотаріально завірених свідчень громадянина ОСОБА_3 від 28.09.2017 року;

9. Копія посвідчення учасника бойових дій ОСОБА_3 НОМЕР_2 від 07.08.1997 року;

10. Копія послужного списку ОСОБА_3 ;

11. Копія нотаріально завірених свідчень і громадянина ОСОБА_4 від 21.01.2019 року;

12. Копія посвідчення учасника бойових дій ОСОБА_4 від 28.10.2008 року ЮН№ 33248;

13. Копія довідки ОСОБА_4 ;

14. Копія виконавчого листа виданого Кіровоградським окружним адміністративним судом по адміністративній справі №II/811/907/18;

15. Копія протоколу Комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних Силах України Кіровоградського обласного військового комісаріату від 26 липня 2019 року №9;

16. Копія виписки з медичної карти амбулаторного хворою.

З огляду на викладене, суд не бере до уваги твердження представника відповідача про те, що ОСОБА_1 про те, що факт приймання участі у розмінуванні не підтверджений документально, оскільки не надані обов`язкові документи визначені п.13 Положення, оскільки Положенням №122 встановлено додаткові підстави підтвердження участі в бойових діях.

Водночас пп.14 п.13 Положення встановлено, що за відсутності в особи з незалежних від неї причин необхідних документів, які підтверджують її право на отримання статусу учасника бойових дій, дозволяється брати до уваги завірені в установленому законодавством порядку показання свідків (не менше двох), які в період, що потребує підтвердження, разом із такою особою брали участь у збройній боротьбі у складі організацій, структур та формувань, зазначених в абзаці першому цього підпункту, та отримали статус учасника бойових дій за такий період.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач з незалежних від нього причин не має змогу надати документи з зазначенням його прізвища щодо безпосереднього виконання ним завдань, тому ним відповідно до вимог Положення №122 додані завірені в установленому законодавством порядку показання свідків.

Більш того, судом встановлено, що рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.09.2018 року задоволено позов ОСОБА_1 до Комісаріату з позовом щодо визнання протиправним та скасування рішення комісії Комісаріату з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних Силах України. Визнано протиправним та скасовано рішення Кіровоградського обласного військового комісаріату від 02.11.2017 року та зобов`язано Кіровоградський обласний військовий комісаріат повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання статусу учасника бойових дій від 27 жовтня 2017 року з урахуванням правової оцінки спірних правовідносин, яка надана судом.

Судом було встановлено, що разом з заявою ОСОБА_1 додав нотаріально посвідчені показання свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . У заявах свідки стверджують, що проходили військову службу разом з позивачем, під час якої останній, перебуваючи у групі розмінування, неодноразово виїжджав для виконання завдань по розмінуванню на військовий полігон «Широкий лан» та інші населені пункти на території Миколаївської і Херсонеської областей.

У судовому засіданні свідки підтвердили такі показання в деталях щодо проходження військової служби.

Показали, що ОСОБА_1 проходив службу під їх керівництвом, а вони набули статусу учасника бойових дій за обставин, наявність яких прагне довести він (а.с.16).

Під час розгляду зазначеної справи суд дійшов висновку, що позивач надав до Комісії докази, які вказували, що зазначені документи відсутні через незалежні від нього причини. У такому разі у відповідача виник обов`язок при прийнятті рішення врахувати показання двох свідків, на допиті котрих наполягав позивач.

Рішення суду по справі №П/811/907/18 не скасовано та набрало законної сили.

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Тобто, учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи.

Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами визначеними процесуальним законодавством.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.12.2018 року у справі №К/9901/6161/18.

При цьому, сторонами не надано суду будь-яких доказів, які заперечують встановлені обставини у справі і №П/811/907/18.

Тобто, з викладеного суд робить висновок, що обставини у даній справі, встановлені у ході судового розгляду адміністративної справи №П/811/907/18 можуть не доказуватися у межах даної справи, оскільки вищезазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій є чинними, не скасовані та набрали законної сили.

Суд зауважує, що в адміністративному судочинстві юридичні факти можуть встановлюватися шляхом доказування. У такому випадку вони належать до предмета доказування. Особливості доказування юридичних фактів у адміністративному судочинстві визначаються принципом офіційного з`ясування всіх обставин справи та презумпцією вини суб`єкта владних повноважень.

Зі встановленого вище слідує, що зі своєї сторони позивач вжив всіх заходів та вчинив всі необхідні та залежні від нього дії та надав належні докази, які передбачені Положенням №122 з метою отримання статусу учасника бойових дій.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі №826/17220/17 та від 20.02.2020 року у справі №0940/2394/18.

Суд наголошує, що відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).

Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі «Джорджевич проти Хорватії» (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що «ефективний засіб правового захисту» повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №826/14016/16, від 11 лютого 2019 року у справі №2а-204/12).

Виходячи з наведених норм права та встановлених по справі дійсних обставин, беручи у сукупності подані докази та встановленні юридичні факти суд дійшов висновку, що позивачем доведено його участь залучалися до безпосереднього виконання завдань щодо розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів на території України.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з вимогами ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

VI. Судові витрати.

Відповідно до частин 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В матеріалах справи містяться докази щодо понесення позивачем витрат по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн. (а.с.5).

Відтак, з огляду здійснені позивачем документально підтверджені витрати на оплату судового збору такі підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області.

Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 287, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України в особі Комісії з питань розгляду матеріалів, пов`язаних із визначенням учасників бойових дій, учасників війни та спірних питань щодо зарахування до вислуги років окремих періодів військової служби від 12 червня 2020 року №9 щодо відмови надати статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 .

Зобов`язати Міністерство оборони України в особі Комісії з питань розгляду матеріалів, пов`язаних із визначенням учасників бойових дій, учасників війни та спірних питань щодо зарахування до вислуги років окремих періодів військової служби надати ОСОБА_1 статус учасника бойових дій.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт № НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати (судовий збір) у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України в особі комісії з питань розгляду матеріалів, пов`язаних із визначенням учасників бойових дій, учасників війни та спірних питань щодо зарахування до вислуги років окремих періодів військової служби (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ - 00034022).

Копію рішення суду надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 13.10.2020 року.

Суддя

Кіровоградського окружного

адміністративного суду Р.В. Жук