Рішення № 92257439, 19.10.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2020 року м. Житомир справа № 240/15905/20

категорія 112030500

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Семенюка М.М.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним рішення Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні і виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому з 01.07.2019 інвалідності 1-А групи внаслідок захворювання, що пов`язане із проходженням служби в органах внутрішніх справ, яке оформлене листом ліквідаційної комісії УМВС України в Житомирській області від 27.08.2020 за № 660 лк/29;

- зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням йому з 01.07.2019 інвалідності І - А групи внаслідок захворювання, що пов`язане із проходженням служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 250 - кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату її виплати.

В обґрунтування позову зазначає, що відмова відповідача у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому з 01.07.2019 інвалідності І - А групи є незаконною.

Ухвалою від 21.09.2020, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач не подав відзиву на позов без поважних причин, що, згідно ч. 4 ст. 159 КАС України, кваліфікується судом як визнання позову.

Проаналізувавши дослідженні докази суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до витягу з наказу начальника УМВС України в Житомирській області від 24.07.2000 № 100о/с ОСОБА_1 звільнений із органів внутрішніх справ у запас Збройних сил по статті 64 пункт "б" (через хворобу) з посади помічника начальника - оперативного чергового чергової частини штабу Богунського районного відділу (м. Житомир) УМВС України з 28.07.2000.

Відповідно до свідоцтва про хворобу військово-лікарської комісії УМВС України в Житомирській області від 28.07.2000 № 354/187, позивачу встановлено, що його захворювання - ТАК, пов`язані з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Згідно із довідкою МСЕК серія 2-18 ЖИЗ № 063534 від 18.10.2000 під час первинного огляду органами МСЕК ОСОБА_1 з 15.08.2000 встановлено III групу інвалідності, внаслідок захворювання, що пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серія ЖИА № 036122 від 27.12.2005 під час проходження повторного огляду органами МСЕК позивачу з 21.11.2005 було встановлено III групу інвалідності внаслідок захворювання, що пов`язане з проходженням служби в ОВС України.

16.05.2012 під час проходження повторного огляду органами МСЕК позивачу з 04.05.2012 було встановлено II групу інвалідності внаслідок захворювань, що пов`язані з проходженням служби в ОВС України (довідка до акту огляду МСЕК серія 10 ААБ № 239426 від 16.05.2012).

Згідно із довідкою до акту огляду МСЕК серія 12 ААА № 084413 від 28.10.2014 під час проходження повторного огляду органами МСЕК ОСОБА_1 з 28.10.2014 було встановлено І-Б групу інвалідності внаслідок захворювання, що пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Як підтверджено довідкою до акту огляду МСЕК серії 12 ААБ № 548746 від 04.07.2019 позивачу під час повторного огляду органами МСЕК з 01.07.2019 встановлено І-А групу інвалідності внаслідок захворювання, що пов`язане з проходженням служби в ОВС.

Згідно із довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серія 12 ААА № 040481 від 07.07.2019 ступінь втрати професійної працездатності ОСОБА_1 становить 100%.

У серпні 2019 року позивач звернувся до ліквідаційної комісії УМВС України в Житомирській області із заявою щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до п. 3 Порядку № 850.

Листом Голови ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 24.09.2019 №248ж/29 позивача повідомлено про те, що Департаментом фінансово-облікової політики МВС України повернуто матеріали щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з їх невідповідністю вимогам п.4 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду по справі №240/11038/19 від 22.01.2020, яке набрало законної сили визнано протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України, яка виразилась в неприйнятті рішення щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в зв`язку із встановленням інвалідності І-А групи з 01.07.2019 та зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути матеріали щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку із встановленням І-А групи інвалідності, та прийняти рішення, відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21 жовтня 2015 року, з урахуванням висновків суду.

Листом від 27.08.2020 № 660ж/29 Департамент фінансово-облікової політики МВС України повідомило позивача про те, що йому затверджено відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку з тим, що він був вперше визнаний інвалідом І групи 28.10.2014, тобто до набрання чинності Законом, а застосування Порядку № 850 та виплата одноразової грошової допомоги здійснюється особам, які набули право на її отримання з дня набрання чинності Закону, тобто з 12.03.2015.

Не погоджуючись з отриманою відмовою, позивач позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.6 ст. 23 Закону України "Про міліцію" (далі - Закон № 565-ХІІ), в редакції Закону від 13 лютого 2015 року № 208-VIII, у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

07.11.2015 втратив чинність Закон № 565-ХІІ та набрав чинності Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIІI.

Пунктом 15 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIІI передбачено, що право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

Отже, передбачені в Законі № 565-ХІІ гарантії соціального та правового захисту для працівників міліції продовжують поширювати свою дію на працівників міліції та реалізуються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Тому, за колишніми працівниками міліції, яким встановлено інвалідність внаслідок захворювання, що пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом № 565-ХІІ, і в тому числі після повторного огляду коли, згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії встановлено вищу групу інвалідності.

На виконання статті 23 Закону України "Про міліцію" Кабінет Міністрів України постановою № 707 від 12.05.2007 затвердив Порядок та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції (далі - Порядок № 707).

У зв`язку з прийняттям Закону України "Про внесення змін до статті 23 Закону України "Про міліцію" щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції" від 13.02.2015 № 208-VIII Кабінет Міністрів України постановою від 21.10.2015 № 850 затвердив Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівників міліції (далі- Порядок № 850), який набрав чинності 31 жовтня 2015 року.

Слід наголосити, що пунктом 2 зазначеного Порядку установлено, що особам, які до набрання чинності (12 березня 2015 року) Законом № 208-VIII мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога призначається і виплачується відповідно до Порядку № 707.

При цьому, згідно положень Порядку № 850 днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Як встановлено судом, позивачу саме з 04.07.2019 встановлено 1 "А" групу інвалідності та збільшено відсоток втрати працездатності до 100% внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Тобто, позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з 100% втратою працездатності та встановленням нової підгрупи 1 групи інвалідності (абз. 23 п. 2.2 п. 2 Інструкції про встановлення груп інвалідності, Наказом Міністерства охорони здоров`я України 05.09.2011 N 561 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14 листопада 2011 р. за N 1295/20033) після 12.03.2015 та у період чинності статті 23 Закону України "Про міліцію" (в редакції Закону від 13.02.2015 №208-VIII, який набув чинності 12.03.2015), то розмір допомоги має бути визначений саме у відповідності із вказаним законом та в порядку, передбаченому постановою Кабінету міністрів України № 850.

Крім того, варто зазначити, що в рішенні Житомирського окружного адміністративного суду по справі №240/11038/19 від 22.01.2020, суд зазначав: "Суд критично оцінює посилання відповідача на те, що розгляд питання призначення одноразової грошової допомоги позивачу повинен проводитись на підставі Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року № 707, оскільки позивач із заявою про виплату одноразової грошової допомоги та документами відповідно до вказаного Порядку не звертався. Позивачем надано вичерпний перелік документів, необхідних для призначення допомоги, передбачених пунктом 7 Порядку №850, останнє відповідачем не оспорюються."

Також, варто звернути увагу, що листом Голови ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 24.09.2019 №248ж/29 підтверджено, що документи позивача першочергово подані для отримання одноразової грошової допомоги розглядалися Департаментом фінансово-облікової політики МВС України у відповідності до вимог Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850.

Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин справи свідчить на користь висновку, що за позивачем зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про міліцію", зокрема частиною шостою статті 23 цього Закону в редакції, чинній з 12 березня 2015 року, і відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 р. N 850.

Пунктом 9 Порядку № 850 встановлено, що МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Згідно зі п. 14 Порядку № 850, призначення і виплата грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без установлення інвалідності працівника міліції за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком: учинення ним злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку; учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги.

Дані підстави є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають. Під час розгляду справи випадків, передбачених пунктом 14 Порядку № 850 для відмови позивачу в призначені грошової допомоги не встановлено.

Суд звертає увагу, що відповідно до п. 2 Порядку № 850, днем виникнення права на отримання грошової допомоги є у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Таким чином, днем виникнення у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому інвалідності І-А групи з 100% втратою працездатності, є вказана у Довідці до акта огляду медико-соціальною експертною комісією дата встановлення інвалідності та 100 % втрати працездатності, а саме - 01.07.2019 та, відповідно, від цієї дати протягом трьох років за позивачем зберігається право на отримання цієї допомоги.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі та в порядку, встановленому постановою КМУ №850 від 21.10.2015, які були чинним на момент встановлення позивачу І-А групи інвалідності з 100% втратою працездатності, а тому рішення МВС України про відмову у призначенні і виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому з 01.07.2019 інвалідності 1-А групи внаслідок захворювання, що пов`язане із проходженням служби в органах внутрішніх справ, яке оформлене листом ліквідаційної комісії УМВС України в Житомирській області від 27.08.2020 за № 660 лк/29, є протиправним.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача призначити та виплати позивачу одноразову грошову допомогу, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 70 рішення у справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

При розгляді справи "Кечко проти України", Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, як що чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Окрім того, суд враховує, що статтею 13 "Право на ефективний засіб юридичного захисту" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahalv. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

З огляду на зазначене, а також ураховуючи встановлений у судовому порядку факт протиправності дій Міністерства внутрішніх справ України та, з метою повного захисту прав позивача, суд зобов`язує Міністерство внутрішніх справ України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням з 01.07.2019 І-А групи інвалідності внаслідок захворювання пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних станом на 01.07.2019.

На думку суду, в даному випадку, втручання зумовлено досягненням правомірної цілі, оскільки зобов`язання МВС України повторно розглянути заяву та документи позивача про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням І-А групи інвалідності з 01.07.2019 внаслідок захворювання пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ не відновить порушених прав позивача та в подальшому, у разі невиконання відповідачем судового рішення, спричинить чергове звернення до суду.

Щодо вимоги виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату її виплати, то вона не підлягає задоволенню, так як чинним законодавством передбачено, що розмір виплати залежить від прожиткового мінімуму, який був встановлений на момент отримання інвалідності.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Поряд з цим суд враховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.

Приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов`язувати суб`єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, а тому відмовляє у встановленні судового контролю за виконанням рішення в даній справі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер НОМЕР_1 ) до Міністерство внутрішніх справ України (вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01024, код 00032684) задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Міністерства внутрішніх справ України про відмову у призначенні і виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому з 01.07.2019 інвалідності 1-А групи внаслідок захворювання, що пов`язане із проходженням служби в органах внутрішніх справ, яке оформлене листом ліквідаційної комісії УМВС України в Житомирській області від 27.08.2020 за № 660 лк/29.

Зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням з 01.07.2019 І-А групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних станом на 01.07.2019.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М. Семенюк