Рішення № 92257358, 15.10.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2020 р. Справа№200/8341/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, відповідно до тексту позовної заяви, позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №235 від 02.07.2020 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи, зазначені у трудовій книжці НОМЕР_1 , дата заповнення 04.08.1982, виданої на ім`я ОСОБА_1 , у загальний трудовий (страховий) стаж;

зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 26.06.2020 зарахувавши до загального (страхового) стажу періоди роботи зазначені у трудовій книжці НОМЕР_1 , дата заповнення 04.08.1982, виданої на ім`я ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 26.04.2020 у позивачки виникло право на отримання пенсії, у зв`язку із чим 26.06.2020 вона звернулась до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області з заявою про призначення пенсії. За наслідками розгляду цієї заяви відповідачем прийнято рішення №235 від 02.07.2020 року.

Вважаючи вказане рішення протиправним позивач звернулась до суду за захистом порушеного права.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14.09.2020 відкрито провадження у справі розгляд справи визначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Відповідачем надано письмовий відзив, в обґрунтування незгоди з позовними вимогами у відзиві зазначено, що 26.06.2020 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Для призначення пенсії надала наступні документи: трудову книжку НОМЕР_1 від 04.08.1981 р.; диплом НОМЕР_2 від 29.06.1981; витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища №0002677636; витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00026831949; свідоцтво про розірвання шлюбу; паспорт, ідентифікаційний номер.

Розглянувши надані документи згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища №0002677636 з`ясовано, що 21.09.1983 змінено прізвище з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 відповідно актового запису про шлюб, але дата заповнення трудової книжки НОМЕР_1 від 04.08.1981р. На першому аркуші зазначено три зміни прізвища, але відсутній документ, який підтверджує зміну з дівочого прізвища на ОСОБА_3 . Своє свідоцтво про народження заявниця не надала.

За вказаних обставин, управління не має можливості прийняти до уваги дані трудової книжки від 04.08.1981р., при визначенні права на пенсію.

З 01.01.1999 період роботи зараховано за даними, що містяться в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На дату звернення заявниця досяла повних 59 років.

Загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 21 рік 4 місяці 27днів.

За вказаних обставин позивачці відмовлено в призначенні пенсії за віком.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

26.06.2020 позивачка звернулась до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою №5642 про призначення пенсії за віком.

Рішенням відповідача №235 від 02.07.2020 позивачці відмовлено у призначенні пенсії.

В обґрунтування відмови, відповідачем зазначено, що позивачка не має необхідної кількості страхового стажу передбаченого ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV. При цьому відповідачем при розрахунку стажу не враховано відомості трудової книжки позивачки, підставами для такого не врахування у спірному рішенні вказано наступне.

Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища №0002677636 з`ясовано, що позивачкою 21.09.1983 змінено прізвище з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 відповідно актового запису про шлюб, натомість дата заповнення трудової книжки НОМЕР_1 від 04.08.1981р.

На першому аркуші зазначено три зміни прізвища, але відсутній документ, який підтверджує зміну з дівочого прізвища на ОСОБА_3 . Своє свідоцтво про народження заявниця не надала.

За вказаних обставин, управління не має можливості прийняти до уваги дані трудової книжки від 04.08.1981, при визначенні права на пенсію.

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачкою та відповідачем, як фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту, з приводу правомірності відмови у призначенні пенсії.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Законом, який відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій є Закон України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 за № 1788-ХІІ (далі Закон № 1788-ХІІ).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 1788-ХІІ, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку із втратою годувальника та інших випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію (частина перша та друга статті 7 Закону № 1788-ХІІ).

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

При цьому, статтею 62 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Як зазначено у спірному рішенні, відповідачем не прийнято до розгляду відомості трудової книжки позивачки НОМЕР_1 , у зв`язку з тим, що 21.09.1983 позивачка змінила прізвище з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 , вказане підтверджено свідоцтвом про шлюб, але дата заповнення трудової книжки НОМЕР_1 від 04.08.1981.

На першому аркуші зазначено три зміни прізвища, проте відсутній документ, який підтверджує зміну з дівочого прізвища на ОСОБА_3 . Своє свідоцтво про народження заявниця не надала.

Щодо вказаних посилань відповідача, потрідно зазначити наступне.

Порядок ведення трудових книжок визначається наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, яким затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58).

Так, відповідно до пункту 2.1 Інструкції № 58 трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.

Пунктом 2.2 Інструкції № 58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.

До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.

Згідно з п.п. 2.3, 2.4 Інструкції № 58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Тобто враховуючи положення п.2.3, 2.4 Інструкції №58, записи про звільнення завіряються печаткою та повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до п.п. 2.6.-2.9 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. У разі необхідності власник або уповноважений ним орган видає працівникам на їх прохання завірені виписки з трудових книжок відомостей про роботу. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.

Відповідно до абз. 2 п. 6.1 Інструкції №58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.

Також, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 Про трудові книжки працівників відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Крім того, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права, в тому числі, порушувати право позивача на соціальний захист.

Також суд зазначає, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17 та від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а.

Разом із тим, станом на час первинного оформлення трудової книжки позивачки, зокрема, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.1974 № 162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі - Інструкція № 162), пункт 2.3 якої містить положення, подібні положенням пункту 2.4 Інструкції № 58.

Пунктом 1.4 Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС віл 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (далі - Порядок № 656) та цією Інструкцією.

Відповідно до пункту 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже з аналізу положень, що діяли на момент первинного оформлення трудової книжки позивачки та положення, що діють станом на час звернення позивачки за призначенцям пенсії повністю кореспондуються в частині організації робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок, відповідальності за своєчасне та правильне заповнення, їх облік, зберігання та видачу.

Разом із тим, суд зазначає, що встановлення юридичного факту врегульовано нормами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), та вирішення даного питання відновиться до підсудності місцевих загальних судів та зазначає.

Отже, у разі неможливості отримання документів, які підтверджують відповідність прізвища вказаного при оформленні трудової книжки, з урахуванням приписів ЦПК України, позивачка має право звернутися безпосередньо до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме щодо належності певних документів саме їй.

Пунктом 26 Порядку № 637 визначено, що якщо ім`я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, що підтверджує трудовий стаж, не збігаються з ім`ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом або свідоцтвом про народження, факт приналежності цього документа даній особі може бути встановлено у судовому порядку.

Суд вказує на те, що згідно із пунктом 6 частиною 1 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.

Таким чином, законодавством встановлено порядок подання до органів Пенсійного фонду документів про призначення та/або перерахунок пенсії та вимоги до таких документів, які не допускають зазначення даних у них, які не збігаються із даними паспорту особи, яка звернулася щодо її прізвища, ім`я та по батькові. Підтвердження факту приналежності документів, що містять суперечності певній особі здійснюється в рамках цивільного окремого провадження про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення, заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. За наявності зазначених умов суд може встановлювати й інші факти, що мають юридичне значення. Суд може встановлювати факти, які й за іноземним законодавством тягнуть за собою правові наслідки для заявника і рішення суду необхідне заявникові для застосування у відносинах з громадянами інших держав.

Разом із тим, згідно з частиною п`ятою статті 45 Закону № 1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Згідно з абзацом першим пункту 1.1 розділу I "Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії" Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Підпунктом 2 пункту 2.1 розділу II «Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший» Порядку № 22-1 встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.

Згідно з абзацами першим, третім пункту 4.1 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3). Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Пунктом 4.2 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1 встановлено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;

4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (абзац перший пункту 4.3 розділу ІV "Приймання, оформлення і розгляд документів" Порядку № 22-1).

Згідно з абзацом першим пункту 4.7 розділу ІV "Приймання, оформлення і розгляд документів" Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Частиною другою статті 82 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що повідомлення про відмову в призначенні пенсії із зазначенням причин відмови та порядку оскарження орган, що призначає пенсії, видає або надсилає підприємству, організації або заявникові не пізніше 5 днів після винесення відповідного рішення.

Тобто, відмовляючи особі в призначенні пенсії, орган, що призначає пенсію, має зазначити причини такої відмови, у тому числі обґрунтувати мотиви не зарахування до пільгового стажу окремих періодів роботи та/або навчання.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.

Суд зауважує, що в рішенні від 02.07.2020 № 235 зазначено, що відповідно наданих документів загальний стаж роботи позивачки складає 21 рік 04 місяці 27 днів, Виходячи з цього, позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку із відсутністю необхідного стажу.

При цьому, за результатами розгляду поданих документів суд дійшов висновку, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не дотримано вимог пункту 4.2 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1, яким встановлено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Відповідачем до суду не надано доказів повідомлення позиваці про необхідність подання додаткових документів, яких не достатньо для призначення пенсії.

Натомість у спірному рішенні вказано, що у разі надання позивачкою документу на підтвердження прізвища ОСОБА_3 на дату відкриття трудової книжки або надання рішення суду, яке набрало законної сили щодо належності трудової книжки до 26.09.2020, позивач матиме право на призначення пенсії з 27.04.2020.

Відповідно до абзац третього п. 4.1 розділу IV Порядку № 22-1 передбачено, що заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Отже, з наведених норм чинного законодавства випливає дуже великий обсяг прав та обов`язків у органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.

Враховуючи викладене, суд вважає, що пенсійний орган повинен використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об`єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.

Відповідачем не надано доказів того, що позивачку було ознайомлено з переліком відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви, як це передбачено п. 4.1 розділу IV Порядку №22-1, натомість рішення про відмову прийнято упродовж 7 днів з дня надходження заяви на призначення пенсії, тобто відповідач не скористався наданими повноваженнями щодо, надання позивачу відповідної розписки з переліком не достатніх документів у відповідача та не надав позивачці відповідного терміну для їх надання.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) визначено, що, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У даному спорі суд не обраховує загальний стаж роботи позивача, оскільки в межах розгляду даної адміністративної справи, позивачем не заявлялась вимога для зобов`язання відповідача призначити пенсію, судом не досліджувалось питання наявності у позивача загального трудового стажу для її призначення.

Що стосується обраного позивачкою способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язати утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивачки відбулося внаслідок прийняття відповідачем протиправного рішення від №235 від 02.07.2020 про відмову в призначенні пенсії, тому позивачкою обрано правильний та ефективний спосіб захисту порушеного права шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача.

Стосовно зобов`язання зарахувати до стажу певні періоди трудової діяльності позивача, суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено обставину, що відповідачем не в повному обсязі досліджені документи надані позивачкою із заявою про призначення пенсії, також суд дійшов висновку про недотримання відповідачем вимог пункту 4.2 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1, пенсійним органом не використано всі передбачені законом повноваження для повного та об`єктивного розгляду документів позивачки з тих обставин, що склалися.

Відповідно до Рекомендацій Ради Європи N R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.

Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Отже, з урахуванням встановлених судом обставин, зокрема тих, що відповідачем не дотримано вимог розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1, пенсійним органом не використано всі передбачені законом повноваження для повного та об`єктивного розгляду документів позивачки. Разом із тим, питання щодо розгляду документів та призначення пенсії, віднесено виключно до компетенції органів пенсійних фондів та не входить до компетенції суду, а тому позовні вимоги в цій частині позову є такими, що задоволенню не підлягають.

З огляду на вказане, позовні вимоги підлягають до часткового задоволення шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача та зобов`язати останнього повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду викладених у рішенні.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Позивачкою за подання до суду даного позову сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Частиною восьмою статті 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд вважає за необхідне присудити на користь позивачки судові витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 72-77, 139, 242-246, 255,258, 262, 293, 295 КАС України,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелинського, 27а, ЄДРПОУ 42171861) про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №235 від 02.07.2020 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, відповідно до закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 26.06.2020, з урахуванням висновків суду викладених у рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелинського, 27а, ЄДРПОУ 42171861) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.255 КАС України.

Рішення суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.ст.292, 295, 297 КАС України.

Повний текст судового рішення складено 15 жовтня 2020 року.

Суддя І.В. Буряк