Рішення № 92257315, 19.10.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2020 р. Справа№200/8533/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

до Селидовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 41247274, 85400, Донецька область, м. Селидове, вул. Героїв праці, 6)

про визнання неправомірними дії, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Селидовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірними дії відповідача, щодо не зарахування до спеціального пільгового стажу період роботи на Шахтоуправлінні "Гірник" Селидівського в/о по видобутку вугілля з 13 грудня 1991 року по 21 липня 1992 року, до страхового та пільгового стажу на підприємстві ВП "Шахта "Курахівська" ДП "Селидівське" з 1 квітня 2018 року по 1 липня 2020 року, зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву від 3 липня 2020 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах зарахувавши згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 .

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року позовну заяву прийнято до провадження та відкрито провадження по справі № 200/8533/20-а. Одночасно суд задовольнивши клопотання позивача призначив розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), зобов`язав відповідача надати суду належним чином засвідчений витяг з пенсійної справи позивача відповідно спірних правовідносин.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Позивач зазначає, що відповідачем призначено йому, починаючи з 1 липня 2020 року, пенсію за віком на пільгових умовах. Проте при призначенні пенсії до його загального та спеціального стажу не було враховано період його роботи з 1 квітня 2020 року по 1 липня 2020 року з підстав не сплати підприємством страхових внесків, а також не враховано до пільгового стажу період роботи з 13 грудня 1991 року по 21 липня 1992 року з підстав відсутності у трудовій книжці інформації щодо зайнятості повного робочого дня в шахті. Позивач вважає, що періоди його роботи підтверджуються записами в його трудовій книжці, а несвоєчасна сплата роботодавцем загальнообов`язкових страхових внесків не повинна порушувати її право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок по сплаті страхових внесків покладений саме на підприємство.

Відповідач до суду надав відзив, в якому заперечив проти задоволення його позовних вимог та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі, зазначивши, що період роботи позивача з 13 грудня 1991 року по 21 липня 1992 року на підприємстві шахтоуправління «Гірник» Селидовського в/о по видобутку вугілля не було зараховано до пільгового стажу позивача, оскільки останнім не підтверджено спеціальний (пільговий) стаж відповідними довідками, що передбачені Порядком застосування Списків 1, 2 № 637, а період роботи з 1 квітня 2020 року по 1 липня 2020 року на підприємстві ВП «Шахта «Курахівська» ДП «Селидіввугілля» з підстав несплати підприємством страхових внесків.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого 21 квітня 2002 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_4 .

Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 на управління покладені повноваження, зокрема, щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії, щомісячного довічного грошове утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункти 7,8 пункту 4 Положення).

Судом зі змісту відзиву та наданих відповідачем документів пенсійної справи позивача встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою від 3 липня 2020 року № 2677 про призначення пенсії за віком, відповідно до ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Як вбачається із протоколу призначення пенсії, розглянувши документи позивача, що надійшли на розгляд відповідача з 1 липня 2020 року останньому призначено пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та п. а ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Так, як вбачається зі змісту зазначеного протоколу позивачу не зараховано до його пільгового стажу періоди його роботи з 13 грудня 1991 року по 21 липня 1992 року на підприємстві шахтоуправління «Гірник» Селидівського в/о по видобутку вугілля з підстав не надання позивачем довідок, що підтверджують його пільговий характер роботи та довідок, що підтверджують спуски під землю. Також відповідачем не було зараховано до загального та пільгового стажу позивача період його роботи з 1 квітня 2018 року по 1 липня 2020 року на підприємстві ДП «Селидіввугілля» ВП «Шахта «Курахівська» з підстав несплати підприємством єдиного соціального внеску.

Як вбачається із трудової книжки позивача останнього 13 грудня 1991 року було прийнято на посаду електрослюсаря підземного четвертого розряду з повним робочим днем в шахті на Шахтобудівне управління № 4 тресту «Красноармійськшахтобудівництво»;

21 липня 1992 року позивача звільнено з займаної посади за власним бажанням;

13 червня 2005 року позивача прийнято на посаду електрослюсаря підземного з повним робочим днем в шахті на дільницю шахтного транспорту № 1 на ДП «Селидіввугілля» ВП «Шахта «Курахівська»;

22 березня 2010 року позивача переведено учнем гірничого робітника очисного забою на дільницю № 1 та направлено на курсове навчання за професією з 22 березня 2010 року в УКК ДП «Селидівугілля»;

з 11 травня 2010 року по 14 червня 2010 року проходив практику на робочому місці учнем гірничого робітника очисного забою з повним робочим днем в шахті;

16 червня 2010 року отримав кваліфікацію гірничого робітника очисного забою 5 -го розряду.

Також згідно записів у трудовій книжці позивача судом встановлено, що позивач по дату звернення до суду із даним позовом продовжує працювати на ДП «Селидіввугілля».

Як вбачається із архівної довідки від 18 травня 2020 року № 234 виданої ТОВ «Регіональний міжгалузевий архів» позивача прийнято 13 грудня 1991 року електрослюсарем підземним 4 розряду з повним робочим днем в шахті на гірничу дільницю (наказ № 98-к від 13 грудня 1991 року). 21 липня 19952 року позивача звільнено з займаної посади за власним бажанням (наказ № 63-к від 21 липня 1992 року).

Довідкою від 20 травня 2020 року № 181, що видана ДП «Селідіввугілля» ВП «Шахта «Курахівська» підтверджено період роботи позивача з 13 грудня 1991 року по 21 липня 1992 року на посаді електрослюсаря підземного на дільниці КШСУ № 4 (робота в гірничих підземних виробках на шахті «Гірник».

Із наданого відповідачем витягу від 3 липня 2020 року із «Індивідуальних відомостей про застраховану особу» відносно позивача вбачається, що страхові внески підприємством ДП «Селидіввугілля» ВП «Шахта «Кураївська», зокрема у період з 1 квітня 2018 року по 1 липня 2020 року не сплачувались.

Суд звертає увагу на той факт, що відповідач у відзиві стверджує про звернення позивача із заявою про перехід на інший вид пенсії, проте під час розгляду справи судом встановлено, що позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком, а отже спірним питанням у цій справі є неврахування певних періодів роботи позивача при першочерговому призначенні йому пенсії за віком на пільгових умовах.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до положень частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Закон України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих. Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Згідно норм статті 1 цього Закону громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (надалі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Згідно з нормами статті 114 зазначеного Закону право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Згідно з пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

З аналізу зазначеного суд доходить висновку, що використання норм постанови № 637 шляхом надання уточнюючих довідок про підтвердження спеціального стажу має місце лише у разі відсутності в трудовій книжці/або відповідних записах до неї відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, або за вислугу років, встановлених для окремих категорій працівників. Отже, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах, відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку № 1 або 2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією. При цьому, суд враховує, що для призначення пенсії позивачем були надані довідки на підтвердження пільгового стажу та накази про атестацію робочих місць, що видані за формою згідно вимог чинного законодавства.

Суд погоджується, що відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (надалі - Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно норм пункту 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29 липня 1993 року № 58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Пунктом 2.4 Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Суд зазначає, що трудова книжка позивача містить належним чином здійснений запис роботи позивача на підприємстві шахтоуправління «Гірник» Селидівського в/о по видобутку вугілля у період з 13 грудня 1991 року по 21 липня 1992 року. Наведений записи трудової книжки про роботу позивача за вказаний період свідчить про зайнятість останнього за відповідною посадою, а також містить твердження про повний робочий день позивача на підземних роботах. Запис про спірний період роботи засвідчений відповідними печатками підприємства і дефектів їх вчинення не мають.

З урахуванням вищевикладеного, суд доходить до висновку, що відповідач безпідставно не врахував позивачу період його роботи до пільгового стажу за Списком № 1 з 13 грудня 1991 року по 21 липня 1992 року на підприємстві шахтоуправління «Гірник» Селидівського в/о по видобутку вугілля.

Щодо не зарахування до страхового та пільгового стажу періоду роботи позивача з 1 квітня 2018 року по 1 липня 2020 року на підприємстві ВП «Шахта «Кураїівська» ДП «Селидіввугілля» через несплату підприємством-страхувальником страхових внесків, суд зазначає наступне.

Відповідно до норм частини першої статті 24 Закону № 1058-XV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з положеннями частини третьої зазначеної статті страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у статті 20 Закону № 1058-XV.

Так, абзацом 1 частини першої статті 20 Закону № 1058-XV передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі

Відповідно до положень частини другої зазначеної статті обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Згідно з нормами частини десятої вищенаведеної статті Закону, якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Нормами статті 106 Закону № 1058-XV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Як зазначив Європейський Суд з прав людини у справі Latvia (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам.

У справі Будченко проти України (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.

За таких обставин, суд доходить висновку про неправомірність не зарахування до страхового та пільгового стажу періоду роботи позивача з 1 квітня 2018 року по 1 липня 2020 року.

За приписами статті 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

У рішенні від 08 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров`я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 жовтня 2015 року у справі № 816/4505/14, та в силу статті 6 КАС України враховується судом при розгляді даної справи.

Наведені вище обставини свідчать про недбале ставлення пенсійного органу до вирішення такого важливого питання як пенсійне забезпечення особи, яке гарантується статтею 46 Конституції України і визначено законодавцем як джерело існування громадянина держави.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до положень статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами 2 другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Нормами частини 2 статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду,може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

Нормами статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

З аналізу вищезазначених правових норм суд дійшов висновку, що відповідач своїми діями не забезпечив справедливої рівноваги, запобігаючи несприятливим наслідкам, які можуть виникнути після прийняття таких рішень для захисту основоположних прав конкретної особи, використовуючи свої функції, покладені статтею 19 Конституції України.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Згідно з положеннями частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем був сплачений судовий збір у сумі 840 грн. 80 коп. відповідно до квитанції від 11 вересня 2020 року № 0.0.1831190726.1, який підлягає стягненню з відповідача відповідно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Селидовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 41247274, 85400, Донецька область, м. Селидове, вул. Героїв праці, 6) про визнання неправомірними дії, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Селидовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 41247274, 85400, Донецька область, м. Селидове, вул. Героїв праці, 6) щодо не зарахування до пільгового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) періоду його роботи з 13 грудня 1991 року по 21 липня 1992 року на підприємстві шахтоуправління «Гірник» Селидовського в/о по видобутку вугілля.

Визнати протиправними дії Селидовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 41247274, 85400, Донецька область, м. Селидове, вул. Героїв праці, 6) щодо не зарахування до страхового та пільгового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) періоду його роботи з 1 квітня 2018 року по 1 липня 2020 року на підприємстві ВП «Шахта «Курахівська» ДП «Селидіввугілля».

Зобов`язати Селидовське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 41247274, 85400, Донецька область, м. Селидове, вул. Героїв праці, 6) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) від 3 липня 2020 року № 2677 про призначення пенсії за віком згідно з частиною 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до пільгового стажу за Списком № 1 період роботи позивача з 13 грудня 1991 року по 21 липня 1992 року на підприємстві шахтоуправління «Гірник» Селидовського в/о по видобутку вугілля та зарахувавши до його страхового та пільгового стажу період його роботи з 1 квітня 2018 року по 1 липня 2020 року на підприємстві ВП «Шахта «Курахівська» ДП «Селидіввугілля».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Селидовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 41247274, 85400, Донецька область, м. Селидове, вул. Героїв праці, 6) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення ухвалене у нарадчій кімнаті 19 жовтня 2020 року. Повне судове рішення складено 19 жовтня 2020 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар