Ухвала суду № 92252242, 15.10.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

УХВАЛА

"15" жовтня 2020 р.Справа № 922/2321/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Кононової О.В.

розглянувши заяву ОСОБА_1 (вх. №23618 від 12.10.2020) про забезпечення позову до пред`явлення позовної заяви по справі

за заявою Фізичної особи ОСОБА_1 , м. Харків до Фізичної особи ОСОБА_1 , м. Харків про визнання банкрутом без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

В провадженні господарського суду Харківської області перебуває справа № 922/2321/20 про неплатоспроможність Фізичної особи ОСОБА_1 .

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.08.2020 було відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 ; введено процедуру реструктуризації боргів боржника; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; ухвалено оприлюднити у встановленому Кодексом України з процедур банкрутства порядку оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи; призначено керуючим реструктуризацією фізичної особи ОСОБА_1 арбітражного керуючого Ющенко Віталіну Михайлівну; заборонено фізичній особі ОСОБА_1 відчужувати майно; звернуто увагу на те, що у відповідності до ч. 5 ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою господарського суду у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника.

18.08.2020 на офіційному веб-порталі судової влади України було оприлюднено оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 (публікація № 65139 від 18.08.2020).

12.10.2020 до господарського суду Харківської області звернувся боржник ОСОБА_1 з заявою про забезпечення позову до пред`явлення позовної заяви в якій просить:

- накласти арешт на двокімнатну квартиру загальною площею 67,6 кв.м., житловою площею 38,4 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна: 2182826463101, та заборонити дії щодо укладення будь-яких правочинів з відчуження вказаного об`єкту нерухомості, зокрема купівлі-продажу, дарування, міни, передачі в заставу/іпотеку, чи передачі до статутного капіталу товариств, проведення виділення чи реконструкції, ремонту, вселення та виселення осіб.

- накласти арешт на двокімнатну квартиру загальної площею 45,6 кв.м., житловою площею 26,0 розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер нерухомого майна: 2186876763101, та заборонити дії щодо укладення будь-яких правочинів з відчуження вказаного об`єкту нерухомості, зокрема купівлі-продажу, дарування, міни, передачі в заставу/іпотеку, чи передачі до статутного капіталу товариств, проведення виділення чи реконструкції, ремонту, вселення та виселення осіб.

В заяві про забезпечення позову боржник вказує, що після відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів і заборони відчуження майна боржника 14.09.2020 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень (з відкриттям розділу), індексний номер 54359719 від 01.10.2020 право власності на 52/100 та на 48/100 частин квартири АДРЕСА_3 зареєстровано за ТОВ «ФК «МАНІТУ», код ЄДРПОУ 42585871. 01.10.2020 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень (з відкриттям розділу), індексний номер 54442681 від 06.10.2020 право власності на 1/2 та на 1/2 частин квартири АДРЕСА_4 зареєстровано за ТОВ «ЕЙ ТІ ФІНАНС».

Боржник зазначає, що має намір подати до господарського суду Харківської області заяву про скасування права власності зареєстрованого за ТОВ «ФК «МАНІТУ», визнання недійсними та скасування рішень державних реєстраторів про реєстрацію права власності за ТОВ «ФК «МАНІТУ» та виключення з реєстру записів державної реєстрації права власності.

Заявник вважає, що використання зазначеними товариствами житлових приміщень у власній господарській діяльності не передбачено їх видами господарської діяльності, що визначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, у зв`язку з чим на його думку існує загроза подальшого відчуження вказаних квартир, а подальша передача в заставу/іпотеку, чи передача до статутного капіталу товариств, проведення виділення чи реконструкції, ремонту, вселення та виселення осіб стосовно майна, що належало боржнику і за рахунок якого можливо погасити вимоги кредиторів може ускладнити повернення сторін у первісний стан і здійснити оплату вимог кредиторів.

Порядок забезпечення позову врегульовано положеннями глави 10 розділу І ГПК України.

Відповідно до частини 1 статті 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Положеннями ст. 136 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 137 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії.

Відповідно до ст.137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві, забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти певні дії, що стосуються предмету спору, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання. Отже, приймаючи ухвалу про заборону відповідачеві та іншим особам вчиняти певні дії, господарський суд повинен визначитись як з предметом спору у співвідношенні з певними заходами забезпечення позову, які вимагається до застосування, і певними діями, які вимагається заборонити вчиняти, так і з доцільністю та обґрунтованістю вжиття таких заходів.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується можливість виконання судового рішення.

При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

При цьому, під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позовних вимог не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті.

Суд, дослідивши заяву про забезпечення позову, дійшов висновку, що доводи наведені заявником в обґрунтування заяви про вжиття заходів забезпечення позову однозначно не свідчать, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду або призведуть до порушень прав заявника, оскільки, із змісту заяви вбачається, що боржник вважає, що його право вже порушене, спірне майно вже відчужене на його думку незаконно та цей факт підлягає з`ясуванню, оцінці та доведенню під час вирішення спору по суті в позовному провадженні.

За приписами чинного процесуального кодексу особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою та подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок щодо утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість вчинення дій направлених на відчуження предмету спору без наведення відповідного обґрунтування реального існування таких обставин не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Системний аналіз висновків про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 916/2786/17, та положень ч. 1 ст. 136 і ст. 137 ГПК України, дає підстави дійти висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду.

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами, передбаченими ГПК України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Застосовуючи судовий розсуд під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, господарський суд вважає, що найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи необхідним є відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки така заява є необґрунтованою щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності і адекватності вимог заявника; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу.

Також, слід зазначити, що вжиття передбачених статтею 137 Господарського процесуального кодексу України заходів до забезпечення позову є правом суду, а не його обов`язком.

Крім того, Європейський суд з прав людини у справах "Серявін та інші проти України" і "Трофимчук проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (довід). Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно із ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Зважаючи на вищенаведене, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 (вх. №23618 від 12.10.2020) про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 77, 136, 137, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 (вх.№ 23618 від 1210.2020 про забезпечення позову до пред`явлення позовної вимоги.

Увала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її підписання в порядку ст.ст. 254-259 ГПК України.

Ухвалу складено та підписано 15.10.2020.

Суддя Кононова О.В.