Рішення № 92246100, 16.10.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5416/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванова Е.А.,

за участі: секретаря Ягенської К.О., позивача ОСОБА_1 , представників позивача Кацюк В.П., Губського А.В., представника відповідача Єгорова О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу в частині, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення заробітної плати за період відпустки, грошової допомоги за період відпустки, компенсації втрати частини доходу та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати абз.2 ч.1 наказу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області №768-В від 24.09.2019 року;

- зобов`язати Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області нарахувати ОСОБА_1 заробітну плату за час відпустки тривалістю 33 календарних днів за період роботи з 01.04.2007 по 31.01.2008;

- стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період відпустки з 01.02.2008р. по 30.07.2018р. в сумі 136390,80 грн.;

- стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошову допомогу за період відпустки з 01.02.2008р. по 30.07.2018р. в сумі 91511,71 грн.;

- стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області ні користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу в зв`язку з несвоєчасною заробітною платою за період відпустки з 01.02.2008 р. по 30.07.2018 р. в сумі 130413,46 грн.;

- стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу в зв`язку з несвоєчасно виплаченою грошовою допомогою за період відпустки з 01.02.2008р. по 30.07.2018 в сумі 96344,72 грн.;

- стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 5000 гривень 00 копійок.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що його за рішенням суду було поновлено на роботі з 01 лютого 2008 року на посаді головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області. 31 травня 2018 р. позивач звернувся із заявою до начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про надання відпустки за весь час вимушеного прогулу з наступним звільненням після закінчення відпустки. Наказом від 31 травня 2018р. позивачу була надана відпустка тривалістю 59 календарних днів з 01 червня 2018р. по 30 липня 2018 р. Наказом від 02.07.2018 позивач був звільнений з посади 30 липня 2018 р. з виплатою компенсації за 397 календарних днів невикористаної відпустки. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду наказ від 02.07.2018 р. було скасовано та поновлено позивача на посаді з виплатою середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Наказом начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області від 18 липня 2019 р. позивач був поновлений на посаді з виплатою середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 30 липня 2018 р. по день поновлення на роботі. 19.07.2019 р. позивач звернувся із заявою до начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про надання відпустки за період вимушеного прогулу. Наказом начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області від 23.07.2019 року позивачу надана відпустка на 397 календарних днів з 29 липня 2019 р. по 09 вересня 2020 р. та на 57 календарних днів за період вимушеного прогулу з 30 липня 2018 р. по 29 липня 2019 р. з 10 вересня 2020 р. по 06 листопада 2020р. Позивач вказує на те, що відповідач припустився порушень вимог законодавства в частині ненадання позивачу відпустки на 33 календарних дні з виплатою відпускних за період до незаконного звільнення з 01.02.2008 р., визначення сум, які мали бути виплачені позивачу та допущення відповідної затримки у їх виплаті, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду Соколенко О.М. від 28.10.2019 року судом відкрито провадження в адміністративній справі №420/5416/19, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Також ухвалою судді ОСОБА_2 від 09.04.2020 року зупинено провадження у справі до завершення обмежувальних протиепідемічних заходів.

Разом з тим 15.06.2020 та 16.06.2020 року від позивача та представника позивача надійшли клопотання про поновлення провадження у справі.

23.06.2020 року розпорядженням Одеського окружного адміністративного суду №115 (враховуючи знаходження судді Соколенко О.М. на лікарняному) з метою дотримання передбаченого КАС України строку вирішення судом адміністративної справи призначено повторний розподіл справи №420/5416/19.

Разом з тим, 23.06.2020 року згідно протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями Одеського окружного адміністративного суду, адміністративну справу №420/5416/19 передано для розгляду судді Іванову Е.А.

Ухвалою суду від 01 липня 2020 року прийнято до провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 та розпочато розгляд справи спочатку.

Справа розглядається за правилами загального позовного провадження.

20.07.2020 року від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що при звільненні позивача у 2008 році з ним був проведений остаточний розрахунок, включаючи оплату невикористаних днів відпустки за період роботи з 01.04.2007 року по 31.01.2008 року, загальною кількістю 33 дні. Крім того, представник вказує на те, що відповідно до Наказу № 768-В від 24.09.2019 року відповідна відпустка позивача починається з 07.11.2020 року, а відтак відповідач має право провести відповідний розрахунок до 04.11.2020 року, а тому звернення позивача про стягнення відповідних сум є передчасним. Крім того, представник відповідача вказує на те, що позивач не заперечує, що ним отримана виплата відпускних у розмірі 64596,62 грн. при звільненні у 2018 році, проте позивачем оскаржується сума виплат яка нарахована йому при звільненні у якості компенсації за невикористану відпустку за період 01.02.2008 року по 30.07.2018 року. В свою чергу відповідно до довідки про розрахунок компенсації відпустки тривалістю 397 днів зазначений розрахунок проведений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 у повній відповідності до приписів чинного законодавства. Щодо стягнення на користь позивача грошової допомоги за період відпустки з 01.02.2008 року по 30.07.2018 року в сумі 91511,71 грн., відповідач вказує на те, що Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2019 року у задоволенні вищезазначеної вимоги (№8 стягнути з відповідача недонараховану суму грошової допомоги на оздоровлення у розмірі середньомісячної зарплати за кожен рік відпустки з врахуванням посадового окладу доплати за вислугу років та надбавки за ранг державного службовця в сумі 72661,20 грн.) було відмовлено, відтак зазначене питання вирішено судом по суті в іншій справі. Також, представником відповідача вказано на те, що виплати відпускних за період відпустки з 01.02.2008 по 30.07.2018 року проведені при звільненні ОСОБА_1 у 2018 році без порушення місячного терміну прострочення, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, а відтак відсутні правові підстави для стягнення компенсації втрати частину доходу у зв`язку із несвоєчасною сплатою заробітної плати та грошової допомоги.

Ухвалою суду від 22.07.2020 року, занесеною до протоколу підготовчого судового засідання, провадження у справі поновлено.

07.09.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказує на не спростування доводів позовної заяви.

Крім того, 07.09.2020 року вх.№35454 від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог. Згідно вищенаведеної заяви, позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати абз.2 ч.1 наказу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області №768-В від 24.09.2019 року;

- визнати протиправним та скасувати останній абзац пункту 1.1 наказу 514-В від 23.07.2019 року;

- зобов`язати Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області нарахувати ОСОБА_1 заробітну плату за час відпустки тривалістю 33 календарних днів за період роботи з 01.04.2007 по 31.01.2008;

- стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період відпустки з 01.02.2008р. по 30.07.2018р. в сумі 147297,57 грн.;

- стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошову допомогу за період відпустки з 01.02.2008р. по 30.07.2018р. в сумі 98874,25 грн.;

- стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області ні користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу в зв`язку з несвоєчасною заробітною платою за період відпустки з 01.02.2008 р. по 30.07.2018 р. в сумі 156239,05 грн.;

- стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу в зв`язку з несвоєчасно виплаченою грошовою допомогою за період відпустки з 01.02.2008р. по 30.07.2018 в сумі 107446,59 грн.;

- стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 5000 гривень 00 копійок.

Суд зазначає, що фактично збільшення позовних вимог позивачем полягало у зміні сум вимог, які вже були заявлені позивачем та доповненням позовних вимог, вимогою щодо визнання протиправним та скасування останнього абзацу пункту 1.1 наказу 514-В від 23.07.2019 року.

Ухвалою суду від 09 вересня 2020 року повернуто заяву позивача про збільшення позовних вимог від 07.09.2020 року в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування останнього абзацу пункту 1.1 наказу №514 –В від 23.07.2019 року, а заяву позивача про збільшення позовних вимог від 07.09.2020 року щодо решти вимог залишено без руху.

На виконання вимог ухвали суду від 09 вересня 2020 року, позивачем надано до суду дублікат квитанції про сплату судового збору у розмірі 443 грн., чим усунуто недоліки заяви про збільшення позовних вимог та відповідною ухвалою суду від 16.09.2020 року занесеною до протоколу підготовчого судового засідання судом прийнято заяву позивача про збільшення позовних вимог від 07.09.2020 року до розгляду.

Ухвалою суду від 16.09.2020 року занесеною до протоколу підготовчого судового засідання, закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

18.09.2020 року (вхід. № 37717/20) від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначено, що після поновлення працівника на роботі, у разі його незаконного звільнення, права на використання днів відпустки, у разі виплати йому відповідної грошової компенсації, такий працівник немає. Також, відповідач вказує на те, що надання працівнику декількох грошових допомог, в тому числі за попередні періоди не передбачено чинним законодавством та порушує бюджетну дисципліну підприємства, оскільки працівнику може бути надана відповідна грошова допомога один раз на рік при наданні щорічної основної відпустки за відповідний робочий рік.

Дослідивши адміністративний позов, заяви по суті, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом під час розгляду справи встановлено наступне.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2018 року по справі №2а-4555/08/1570 позивача поновлено на роботі на посаді головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи - державного інспектора ветеринарної медицини Головного управління ветеринарної медицини в Одеській області з 01.02.2008 року, а також стягнуто з Головного управління ветеринарної медицини в Одеській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.02.2008 року по день поновлення на роботі. В решті позовних вимог - відмовлено.

На виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2018 року по справі №2а-4555/08/1570, наказом Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області №222-к від 30.05.2018 року «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » поновлено позивача на роботі на посаді головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи - державного інспектора ветеринарної медицини Головного управління ветеринарної медицини в Одеській області з 01.02.2008 року; наказано здійснити нарахування середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу з 01.02.2018 року по 30.05.2018 року.

Крім того, додатковою постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2018р. у справі №2а-4555/08/1570 стягнуто з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.02.2008р. по день поновлення на роботі в розмірі 159824,86 грн.

20.06.2018р. Головним управлінням Держпродспоживслужби в Одеській області, на виконання додаткової постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2018р. у справі №2а-4555/08/1570, виплачено ОСОБА_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 159824,86грн., з відрахуванням податків: податку на доходи фізичних осіб у розмірі 28768,47грн. та військового збору у розмірі 2397,37грн.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач 31.05.2018 року звернувся до начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області із заявою про надання відпустки з 31.05.2018 року за весь час вимушеного прогулу з наступним звільненням після закінчення відпустки та просив виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення за весь час відпустки. Крім того, 01.06.2018 року позивач звернувся до начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області із заявою про надання відпустки з наступним звільненням після закінчення відпустки, в якій також відповідно до ст.110 КЗпП України, просив надати письмово розрахунок відпускних та матеріальної допомоги на оздоровлення, які просив вислати на домашню адресу.

Наказом №259-В від 31.05.2018 року позивачу надано відпустку тривалістю 59 календарних днів, з 01.06.2018 року по 30.07.2018 року з урахуванням одного святкового дня, з яких: 30 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за період з 01.02.2008 року по 31.01.2009 року, 9 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби за період роботи з 01.02.2008 року по 31.01.2009 року та 20 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за період з 01.02.2009 року по 31.01.2010 року, також цим наказом зобов`язано виплатити грошову допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Судом встановлено, що листами від 03.06.2018 року вих. №4747/12/18; від 26.06.2018 року вих. №5298/12/18; від 03.07.2018 року вих. №5433/12/18 Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області надало позивачу рахунок відпускних та матеріальної допомоги на оздоровлення та запитувані документи.

В подальшому, наказом Головного управління Дежпродспоживслужби №255-к від 02.07.2018 року звільнено ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи - державного інспектора ветеринарної медицини Головного управління ветеринарної медицини в Одеській області за угодою сторін з 30.07.2018 року, відповідно до ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу» п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України; доручено проведення остаточного розрахунку та виплатити компенсацію за 397 календарних днів невикористаної основної щорічної та додаткової оплачуваної відпустки за період з 01.02.2009 року по 30.07.2018 року.

Як встановлено судом та не заперечувалось сторонами під час розгляду справи , що позивачу були виплачені відпускні за липень 2018 року - 03.07.2018 року в сумі 13423,21 грн., зроблений остаточний розрахунок при звільненні - 30.07.2018 року в сумі 52000,28 грн., що підтверджено виписками з рахунків.

ОСОБА_1 вважаючи протиправним наказ №255-к від 02 липня 2018 року «Про звільнення ОСОБА_1 », оскаржив його до суду та за результатами розгляду справи №420/4122/18 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, Державної казначейської служби України, про стягнення не донарахованих сум середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу, відпускних за період вимушеного прогулу, грошової допомоги у період відпустки, стягнення компенсації втрати частини доходу, моральної шкоди рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року, позовні вимоги задоволено частково. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2019 року, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року - скасовано. Прийнято по справі №1540/4122/18 нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області №255-к від 02 липня 2018 року «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу організації протиепізотичної роботи Головного управління Держпродспоживслужби в Одеської області з 30 липня 2018 року; зобов`язано Головне управління Держпродспоживслужби в Одеської області нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 30 липня 2018 року по день поновлення на роботі; стягнуто на користь ОСОБА_1 з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеської області моральну шкоду в розмірі 5000,00 (п`ять тисяч) гривень. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Наказом начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області №299-к від 18 липня 2019 р. «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » позивач був поновлений на посаді головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи з виплатою середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 30 липня 2018 р. по день поновлення на роботі.

19 липня 2019 р. позивач звернувся з заявою до начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області «Про надання відпустки за період вимушеного прогулу». В заяві позивач вказав, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦКУ при незаконному звільнені з роботи не можна позбавити гарантованого права на відпочинок поновленого на роботі працівника, який виявив бажання скористатися цим правом. Крім цього грошова компенсація за не використану основну та додаткову відпустки, отримана працівником внаслідок незаконного звільнення з роботи поверненню не підлягає.

Наказом начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області від 23 липня 2019р. №514-В «Про надання відпустки ОСОБА_1 » позивачу надана відпустка на 397 календарних днів з 29 липня 2019 р. по 09 вересня 2020 р. та на 57 календарних днів з 10 вересня 2020 р. по 06 листопада 2020 р.

06 серпня 2019 р. позивач звернувся з заявою до начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області «Про надання відпустки за період до незаконного звільнення з роботи» тривалістю 33 календарні дні за період до незаконного звільнення з 01.04.2007 року по 31.01.2008рік.

Наказом Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області №768-В від 24.09.2019 року “Про надання відпустки ОСОБА_1 ” позивачу надана відпустка тривалістю 33 календарні дні з 07.11.2020 року по 09.12.2020 року.

Абзацом 2 ч.1 наказу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області №768-В від 24.09.2019 року зазначено про прийняття до уваги, що оплату 33 календарних днів зазначеної відпустки здійснено Управлінням ветеренарної медицини в Одеській області на виконання наказу від 29.01.2008 року № 05-к.

Позивач зазначаючи, що відповідач припустився порушень вимог законодавства в частині ненадання позивачу відпустки на 33 календарних дні з виплатою відпускних за період до незаконного звільнення з 01.02.2008 р., визначення сум, які мали бути виплачені позивачу та допущення відповідної затримки у їх виплаті, звернувся до суду з цим позовом

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування абз.2 ч.1 наказу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області №768-В від 24.09.2019 року та зобов`язання Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області нарахувати ОСОБА_1 заробітну плату за час відпустки тривалістю 33 календарних днів за період роботи з 01.04.2007 по 31.01.2008, суд зазначає наступне.

Як зазначалось судом вище, 06 серпня 2019 р. позивач звернувся з письмовою заявою до начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області «Про надання відпустки за період до незаконного звільнення з роботи» тривалістю 33 календарні дні за період до незаконного звільнення з 01.04.2007 року по 31.01.2008рік(т.1 а.с.106).

24.09.2019 року Головним управлінням Держпродспоживслужби в Одеській області виданий Наказ №768-В від “Про надання відпустки ОСОБА_1 ” згідно якого позивачу надана відпустка тривалістю 33 календарні дні з 07.11.2020 року по 09.12.2020 року.

Абзацом 2 ч.1 наказу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області №768-В від 24.09.2019 року зазначено про прийняття до уваги, що оплату 33 календарних днів зазначеної відпустки здійснено Управлінням ветеринарної медицини в Одеській області на виконання наказу від 29.01.2008 року № 05-к.

Суд вказує на те, що відповідно до ч.1 ст. 21 Закону України «Про відпустки» заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку.

В свою чергу, відповідно до абз.1 ч.1 оскаржуваного наказу № 768-В від 24.09.2019 року відпустка позивача починається з 07.11.2020 року, а відтак відповідач має право провести відповідний розрахунок до 04.11.2020 року. Разом з тим, позивач звернувся до суду з позовом 13.09.2020 року, отже позовні вимоги ОСОБА_1 в зазначеній вище частині є передчасними.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Таким чином адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що обов`язковою умовою визнання рішення протиправним є порушення у зв`язку з прийняттям відповідного рішення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі, а також невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який прийняв відповідне рішення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16.

Відтак, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача про визнання протиправним та скасування абз.2 ч.1 наказу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області №768-В від 24.09.2019 року та зобов`язання Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області нарахувати ОСОБА_1 заробітну плату за час відпустки тривалістю 33 календарних днів за період роботи з 01.04.2007 по 31.01.2008 та відсутність законодавчо визначених підстав для їх задоволення.

Також, не підлягають задоволенню й позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 заробітної плати за період відпустки з 01.02.2008р. по 30.07.2018р. в сумі 147297,57 грн.

Так, суд вказує на те, що позивач в обгрунтування означених позовних вимог зазначає про порушення відповідачем чинного законодавства, оскільки розрахунки середньої заробітної плати для виплати відпускних не відповідають вимогам ст.50 ЗУ «Про державну службу» та підпункту а) пункту 1 розд 1 та абз, 7.8 п.2 розділ II та п. 3 розділу ІІІ Порядку №100, зокрема на переконання позивача, відповідач повинен був зробити відповідний розрахунок виходячи із посадового окладу, надбавки за вислугу років у розмірі 50% посадового окладу, доплати за ранг державного службовця у розмірі 30% посадового окладу та середньо місячний розмір премії за рік.

Суд критично оцінює такі доводи позивача, враховуючи наступне.

Частинами 1,2 ст.235 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно із ч.7 ст.235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Суд вказує на те, що єдиним нормативним актом, який визначає порядок обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження, чинність якого поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності є Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Абзацом першим та третім пункту 2 вказаного Порядку визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку (абзац четвертий пункту 2 Порядку).

Суд зазначає, що останній абзац пункту 4 Порядку № 100, чітко визначає, що в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Вказані приписи Порядку спростовують твердження позивача про невірне обчислення середньої заробітної плати відповідачем та не включення до розрахунку надбавки за вислугу років у розмірі 50% посадового окладу, доплати за ранг державного службовця у розмірі 30% посадового окладу та середньо місячний розмір премії за рік.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період відпустки з 01.02.2008р. по 30.07.2018р. задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача грошової допомоги за період відпустки з 01.02.2008р. по 30.07.2018р. в сумі 98874,25 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України “Про оплату праці” заробітна плата - винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно із ст. 2 цього Закону заробітна плата складається з основної, додаткової заробітної плати та інших заохочуваних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У відповідності до ч. 2 ст. 4 Закону України “Про оплату праці” джерелом коштів на оплату праці працівників для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, є кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, грантів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Статтею 98 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Згідно зі статтею 57 Закону України “Про державну службу” № 889-19 державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати та згідно ст. 35 Закону України “Про державну службу” № 3723-12 з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу.

Таким чином, чинним як на момент звільнення позивача так і на теперішній час законодавством передбачається, що матеріальна допомога на оздоровлення може бути надана працівникові лише при реалізації права на щорічну відпустку.

Аналогічна позиція також викладена в листі Міністерства праці та соціальної політики від 19.07.2010 року N 671/13-84-10, згідно з яким: "Частиною першою статті 35 Закону України "Про державну службу" передбачено надання державним службовцям щорічної відпустки тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу.

При цьому згідно з підпунктом 3) пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" (зі змінами) керівникам органів надано право за наявності коштів надавати працівникам допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника.

Це одна й та сама допомога, виплата якої у розмірі посадового окладу є обов`язковою при наданні щорічної відпустки, а за наявності коштів - у розмірі середньомісячної заробітної плати.

При цьому під час формування фонду оплати праці на відповідний бюджетний рік для кожного працівника передбачається одна допомога для оздоровлення.

Таким чином, враховуючи вище викладені норми законодавства України, позивач мав право на отримання грошової допомоги на оздоровлення від відповідача один раз на рік при наданні відпустки.

Суд вказує на те, що грошова допомога (грошова допомога на оздоровлення) відноситься до інших заохочуваних та компенсаційних виплат заробітної плати. В свою чергу позивач у зазначений період не перебував у трудових відносинах з відповідачем і йому не надавались відповідні відпустки, а відтак відсутні підстави визначені Законом для надання допомоги на оздоровлення, оскільки подією, у зв`язку з якою призначається матеріальна допомога на оздоровлення, є щорічна основна відпустка. Судом враховано, що позивача поновлювали на посаді та судами було визнано його звільнення протиправним, разом з тим чинним законодавством України чітко визначено компенсацію за відповідне незаконне звільнення, а саме стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Крім того, судом враховано, що відповідно до листа Мінсоцполітики від 13.02.2017 р. № 294/0/101-17/282 суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги при надані щорічної відпустки, які виплачуються у розмірі середньої заробітної плати, розрахованої згідно з положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100, не враховуються до заробітної плати для забезпечення її мінімального рівня, оскільки виплачуються працівникові не за виконану ним роботу та не є елементами заробітної плати.

Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача грошової допомоги за період відпустки з 01.02.2008р. по 30.07.2018р. в сумі 98874,25 грн. не можуть бути задоволені судом.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на його користь компенсації втрати частини доходу в зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати за період відпустки з 01.02.2008 р. по 30.07.2018 р. в сумі 156239,05 грн. та грошової допомоги за період відпустки з 01.02.2008р. по 30.07.2018 р. в сумі 107446,59 грн., суд зазначає, про відсутність законодавчо передбачених підстав для їх задоволення з огляду на наступне.

Суд вказує на те, що питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159 (надалі – Порядок 159).

Статтями 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Таким чином, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Згідно з пунктом 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Враховуючи викладене, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011р. у справі №6-38цс-11; від 18.11.2014р. у справі №21-518а14; від 11.07.2017р. у справі №21-2003а16 та Верховного Суду від 20.02.2018р. у справі №522/5664/17.

Суд вказує на те, що позивачу в період з 01.02.2008р. по 30.05.2018р. не нараховувалась заробітна плата, оскільки він був звільнений, а нарахований у 2018 році, на виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2018р. у справі 2а-4555/08/1570, середній заробіток за час вимушеного прогулу.

20.06.2018р. Головним управлінням Держпродспоживслужби в Одеській області, на виконання додаткової постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2018р. у справі №2а-4555/08/1570, виплачено ОСОБА_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 159824,86грн.

В свою чергу, заявлені позивачем до стягнення суми компенсації розраховані ним із врахуванням на йогу думку неправильного розрахунку та виплати відповідачем заробітної плати за період відпустки з 01.02.2008 р. по 30.07.2018 р., а також невиплати грошової допомоги за період відпустки з 01.02.2008р. по 30.07.2018 р.

Відтак, заявлені позовні вимоги фактично є похідними від позовних вимог про стягнення заробітної плати за період відпустки з 01.02.2008р. по 30.07.2018р. в сумі 147297,57 грн. та грошової допомоги за період відпустки з 01.02.2008р. по 30.07.2018р. в сумі 98874,25 грн.

Разом з тим, судом під час розгляду цієї справи не було встановлено підстав для задоволення позовних вимог про стягнення вказаних виплат, отже відсутні підстави стягнення з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 відповідної компенсації втрати частини доходу, оскільки таких втрат останнім не понесено.

Крім того, грошова допомога при наданні щорічної відпустки та допомога для вирішення соціально-побутових питань не враховуються до заробітної плати для забезпечення її мінімального рівня, оскільки виплачуються працівникові не за виконану ним роботу та не є елементами заробітної плати (лист Міністерства соціальної політики України від 13.02.2017р. №294/0/101-17/282), та має разовий характер, а тому не підлягає компенсації.

Решта позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди в сумі 5000 гривень, також не підлягають задоволенню, оскільки суд під час розгляду справи дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , відтак відсутні й підстави для стягнення моральної шкоди з відповідача.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Беручи до уваги вищезазначене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Враховуючи те, що у задоволенні позову відмовлено повністю, то не підлягають розподілу судові витрати.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу в частині, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення заробітної плати за період відпустки, грошової допомоги за період відпустки, компенсації втрати частини доходу та моральної шкоди.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлено 16.10.2020 року.

Суддя Іванов Е.А.

.