Рішення № 92245370, 15.10.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2020 р. справа № 300/1366/20

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Шумей М.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А4604 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також – ОСОБА_1 ) звернулася в суд із позовною заявою до Військової частини А4604 (надалі, також – відповідач), у якій просить визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1349 щодо не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 11.09.2016 по 31.03.2018 включно, та зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити таку індексацію за коментований період.

Підставою звернення до суду слугували протиправна, на переконання позивача, відмова відповідача, оформлена листом від 15.06.2020 за №350/486/300/1/713, у нарахуванні і виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, посилаючись на відсутність фінансових ресурсів, а отже відсутні підстави для виплати такої індексації.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.07.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.18-19).

Від відповідача, 11.08.2020 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що вимоги позивача є безпідставними та необгрунтованими. В обґрунтування заперечень відповідач вказав, що військова частина, як розпорядних коштів, проводить видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, які встановлені кошторисом. Окрім цього відповідач наголошує, що спеціальний порядок не передбачає механізм виплати сум індексації у поточному році за минулі періоди. Таким чином, підстав у задоволенні позову немає.

Від позивача, 14.08.2020, надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій позивач зазначила, що відповідно до законодавства, на відповідача покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. Вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов`язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку. наголосила що сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і підлягають обов`язком нарахуванню і виплаті. Також представник з посиланням на постанови Верховного Суду зазначила, що обов`язок держави виконувати чинні нормативно-правові акти не може ставитися в залежність від бюджетного асигнування. Просила позов задовольнити повністю.

Вивчивши позовну заяву та додані до неї письмові докази суд встановив такі обставини.

Із матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачем, ОСОБА_1 , з 01.01.2016 по 15.03.2019 проходила службу в Збройних Силах України.

Наказом командира військової частини А4324 за №12-РС від 15.03.2019 що старшого солдата ОСОБА_2 наказом від 23.07.2019 №20-РС ОСОБА_1 звільнено у запас.

Наказом командира військової частини А4604 по стройовій частині від 19.03.2019 за №60 виключено зі списків особового складу військової частини.

На звернення позивача від 10.06.2020 щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, відповідач направив відповідь від 15.06.2020 за №350/486/300/1/713, якою фактично відмовив у нарахуванні та виплаті, з огляду на відсутність механізму здійснення таких нарахувань за попередні періоди.

Вважаючи такі дії протиправними ОСОБА_1 звернулася з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним публічно-правовим відносинам, суд виходить із таких підстав та мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 за №2232-ХІІ (надалі, також – Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з частинами 1, 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 за №2011-XII (надалі, також – Закон №2011-ХІІ), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

При цьому, абзацом 2 частини 3 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (надалі, також – Закон №1282-XII).

Статтею 2 Закону №1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

Відповідно до положень статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (надалі, також – Порядок №1078).

Так, пунктом 11 Порядку №1078 встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року – місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 за №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до пункту 2 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

За змістом абзаців 1, 2, 6 пункту 4 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Абзацами 1 та 2 пункту 5 Порядку №1078 встановлено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Відповідно до пункту 6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Стосовно індексації грошового забезпечення позивача за спірний період, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Суд зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що нормами Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.

Водночас пунктом 6 Порядку №1078 не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. У Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.

Як встановлено судом з відзиву на позов, починаючи з 01.01.2016 по 01.03.2018 (моменту звільнення з військової служби), індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.

Стверджуючи про правомірність своїх дій та рішень, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що для виплати індексації, фінансування не здійснювалось, а згідно із роз`ясненнями Міністерства соціальної політики, механізму нарахування та виплати індексації за попередні роки Порядком №1078 не передбачено.

Проте, суд вважає необґрунтованими вищевказані посилання відповідача та зазначає, що у відповідності до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 за №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 за №5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Суд також враховує і рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 за №9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.

Отже, посилання представника відповідача на відсутність бюджетного фінансування, як на причину невиконання покладеного на нього обов`язку по проведенню нарахування та виплати індексації, є необґрунтованим та не може бути підставою для позбавлення позивача права на оплату праці, однією з основних державних гарантій якого є індексація грошового забезпечення. Тому, не проведення та не виплата такої гарантії є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу.

При цьому, суд звертає увагу на те, що доводи представника відповідача щодо причин невиплати позивачу індексації грошового забезпечення не підтверджені жодними доказами, зокрема щодо вжиття відповідачем заходів для отримання фінансових коштів з метою виконання вимог закону щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення.

Враховуючи наведене, доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, не можуть бути підставою для відмови позивачу у нарахуванні та виплаті гарантованих Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» сум індексації за період з 01.01.2016 по 31.03.2018.

Окрім цього, суд наголошує, що виключення зі списків особового складу особи не може бути підставою непроведення індексації грошового забезпечення позивача за час перебування його на службі.

Правовий висновок щодо обов`язку здійснювати нарахування та виплату індексації грошового забезпечення зроблені в постановах Верховного Суду від 05 лютого 2020 року, справа №825/565/17, від 21 листопада 2019 року, справа №815/5547/17, від 19 липня 2019 року, справа №240/4911/18, які взяті судом до уваги при прийнятті рішення в даній адміністративній справі.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень не обґрунтував належним чином обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, та не надав на підтвердження власних доводів жодних доказів.

Натомість, вимоги позивача ґрунтуються на приписах чинних правових норм, є у повній мірі обґрунтованими, підтвердженими відповідними доказами.

Тому, беручи до уваги висновок суду про наявність правових підстав для здійснення нарахування і виплати індексації грошових доходів позивача і компенсації за невикористану додаткову відпустку, а також, про протиправність бездіяльності щодо здійснення таких виплат, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що згідно квитанції №151.19032.1/247195623 від 19.06.2020 позивач поніс судові витрати по сплаті судового збору в сумі 840,80 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 255, 263, 295, 297, підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А4604 (код 07869190) щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення з 14.09.2016 по 01.03.2018 включно.

Зобов`язати Військову частину А4604 (код 07869190) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 14.09.2016 по 31.03.2018 включно.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування учасників справи:

позивач – ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач – Військова частина А4604, адреса: вул. Чорновола, буд. 119А, м. Івано-Франківськ, 76005, код 07869190.

Суддя Шумей М.В.