Рішення № 92235143, 12.10.2020, Приазовський районний суд Запорізької області

2/325/263/2020

325/372/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2020 року смт. Приазовське

Приазовський районний суд Запорізької області у складі головуючого судді Васильцової Г.А., при секретарі Міняйло А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в приміщенні Приазовського районного суду Запорізької області цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором;

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитом в сумі 126725,70 грн., а також стягнути з відповідача судові витрати, а саме суму судового збору 1921,00 грн.

Заочним рішенням Приазовського районного суду від 08 квітня 2019 року позов акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570, к/р НОМЕР_1 , МФО: 305299) суму заборгованості за кредитним договором № б/н від 26.04.2011 року у розмірі 126725 сто двадцять шість тисяч сімсот двадцять п`ять) гривень 70 копійок, яка складається із: 12320,00 грн. - заборгованості за кредитом; 114405,70 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом з 26.04.2011 року по 29.01.2018 рік а також стягнуто витрати по сплаті судового збору в розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) гривня 00 копійок.

30.06.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про скасування заочного рішення Приазовського районного суду від 08 квітня 2019 року.

Ухвалою Приазовського районного суду від 27 липня 2020 року заочне рішення Приазовського районного суду від 08 квітня 2019 року було скасоване та справу було призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження з викликом сторін.

21.09.2020 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову у повному обсязі та стягнути з позивача на його користь сплачений за подання заяви про перегляд заочного рішення судовий збір в розмірі 420,40 грн. У відзиві зазначив, що дійсно, 26.04.2011 року ним було підписано анкету-заяву акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг «ПриватБанк». В даній заяві були відсутні істотні умови надання кредитних коштів, зокрема тарифи, процентна ставка, штрафні санкції (пені, штрафи) щодо неповернення кредиту тощо. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме він розумів цей Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та безпосередньо ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах порядках нарахування. Зазначає, що роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не містять його підпису та не визнаються ним, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Виходячи з вищевикладеного вважає, що вимоги позивача про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 114405,70 грн. - з 26.04.2011 року по 29.01.2018 рік не підлягають до задоволення. Посилаючись на доданий до матеріалів справи АТ «ПриватБанк» розрахунок заборгованості за кредитним договором № б/н від 26.04.2011 року, стверджує, що ним сплачено 85078,59 грн. без врахування даних сплачених сум з часу підписання заяви-анкети з 26.04.2011 року по даним розрахунку - березень місяць 2012 року. Таким чином вважає, що відсутні підстави для задоволення вимог позивача щодо стягнення суми за тілом кредиту в розмірі 12320 грн., оскільки дана сума ним вже була давно виплачена та переплачена в багато разів.

Ухвалою суду від 21 вересня 2020 року відкладено розгляд справи за клопотанням представника відповідача для надання часу позивачу надати відповідь на відзив.

05.10.2020 року до суду надійшла письмова відповідь на відзив, в якій зазначене наступне: 26.04.2011 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № б/н, за яким відповідач отримав кредит у розмірі 12000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення що відповідає строку дії картки. Заява про приєднання до Умов та Правил з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами, що розташовані на офіційному сайті Банку (www.privatbank.ua) складають Договір про надання банківських послуг. Також до матеріалів позовної заяви долучено “ Витяг з Тарифів обслуговуваннякредитних карт“Універсальна, 55 днів пільгового періоду” з якого чітко вбачається, що Відповідачу встановлено поточну процентну ставку у розмірі 2,5% (30,00 % на рік), вказано розміри комісій та штрафів, розмір щомісячного платежу тощо. Тобто, сторонами при укладенні договору були обговорені усі істотні умови. Банком надано до суду виписку з карткового рахунку, де чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт та вбачається, що відповідач користувався грошима, а отже отримав кредитну картку “Універсальна”, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. Також зазначає, що виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості, є належними та допустимими доказами по справі. Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контррозрахунок не наданий, судово-економічні експертизи по справі не призначались. Враховуючи викладене, просить суд задовольнити позовні вимоги Банку в повному обсязі.

В судове засідання представник позивача не з`явився, в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи за відсутності представника АТ КБ «ПриватБанк», на задоволенні позовних вимог наполягає.

На електронну адресу суду 23 вересня 2020 року надійшла заява представника позивача про відкладення судового засідання, призначеного на 12 жовтня 2020 року для надання доказів та пояснень по справі. Оглянувши подану заяву, суд вважає, що відсутні підстави для відкладення розгляду справи, оскільки позивачем 05 жовтня 2020 року суду надіслана відповідь на відзив з зазначенням доказів та обґрунтуванням, які тотожні поданій позовній заяві з доданими до неї доказами.

Відповідач та його представник у судове засідання не з`явилися, відповідно до ст. 128 ЦПК України належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи; не повідомили суд про причини своєї неявки.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Судом встановлено, що 26.04.2011 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № б/н, за яким відповідач отримав кредит у розмірі 12000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення що відповідає строку дії картки, згідно копії заяви позичальника, Умов та правил надання банківських послуг, обумовивши пунктами 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов і правил надання банківських послуг, право банку на зміну (збільшення або зменшення) кредитного ліміту в будь-який момент.

Відповідно до п. 2.1.1.2.1 Умов і правил надання банківських послуг, банк видає клієнту картку, її вид та строк дії визначений в заяві і в пам`ятці клієнта, підписанням якого клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг; датою укладання договору є дата отримання картки, що зазначена в заяві.

Згідно п. 2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг позичальник зобов`язався погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.

Згідно із наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем становить 295634,93 грн., яка складається із: 12320,00 грн. заборгованість за кредитом; 279812,11 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 3502,82 грн. заборгованість за пенею та комісією. Із зазначеної суми заборгованості позивач просить стягнути із відповідача борг в суму 126725,70 грн., яка складається із: 12320,00 грн. - заборгованість за кредитом; 114405,70 - заборгованість по процентам за користування кредитом з 26.04.2011 року по 29.01.2018 року.

Розмір заборгованості за тілом кредиту становить 12320,00 грн., що підтверджується розрахунком, наданим позивачем.

Як зазначає відповідач, вказана сума боргу за тілом кредиту була ним виплачена та переплачена в багато разів.

При цьому відповідачем не враховано, що він тривалий час користувався кредитними коштами, не своєчасно сплачував кредит, а потім взагалі тривалий час не погашав заборгованість за кредитом, яка виникала.

Таким чином, позовні вимоги в ційчастині підлягають повному задоволенню з огляду на вимоги статей 526 та 1054 ЦК України.

Що стосується вимог позивача про стягнення 114405,70 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом з 26.04.2011 року по 29.01.2018 року, суд виходить з наступного.

У Анкеті-заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді.

До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна,55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contrakt», «Унівесальна GOLD» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 26.04.2011 року процентна ставка не зазначена.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути заборгованість за нарахованими відсотками. Так, позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 26.04.2011 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо процентної ставки за користування кредитом, та, зокрема, самеу зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом (березень 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Відповідно до ст. 81 ч. 6 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Суд вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 26.04.2011 року шляхом підписання заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважає узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Також суд зауважує, що укладений між сторонами кредитний договір від 26.04.2011 року у вигляді заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відмову у стягненні з відповідача 114405,70 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом з 26.04.2011 року по 29.01.2018 року.

Ця ж позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які не містять підпису позичальника, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Заява-анкета позичальника не містить положень щодо розміру процентів, неустойки. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Отже, позов підлягає частковому задоволенню.

На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню сума судових витрат, сплачених при подачі позовної заяви, пропорційно до суми задоволених позовних вимог в розмірі 186,33 грн. та з позивача на користь відповідача за подання заяви про скасування заочного рішення 420,40 грн.

Суд акцентує увагу, що згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

На підставі викладеного,керуючись ст.ст. 4,7,12,13,263-265,268 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570, к/р НОМЕР_3 , МФО: 305299) суму заборгованості за кредитним договором № б/н від 26.04.2011 року у розмірі 12320,00 грн. (дванадцять тисяч триста двадцять) гривень 00 копійок, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту – 12320,00 грн.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570, к/р НОМЕР_3 , МФО: 305299) витрати по сплаті судового збору в розмірі 186 (сто вісімдесят шість) гривень 33 копійки.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570, к/р НОМЕР_3 , МФО: 305299) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , витрати по сплаті судового збору в розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, апеляційної скарги.

Відповідно до п.п. 15.5) п.п. 15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України (в новій редакції), до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Судовий розгляд по справі завершився 12 жовтня 2020 року.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 16 жовтня 2020 року.

Суддя: Г.А.Васильцова