Рішення № 92232351, 16.10.2020, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/15268/18

Провадження № 2/638/660/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2020 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Семіряд І.В.,

за участю секретарів Тягуновій Р.Ю., Тітової М.О.

за участю:

представників позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , третя особа: Харківська міська рада про визнання осіб такими, що втратили прав користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

19.10.2018 позивач ОСОБА_5 звернувся до суду з зазначеним позовом. В обґрунтування позову зазначено, що наймачем квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_9 . Його батько ОСОБА_9 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Мати ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Особовий рахунок оформлено на батька позивача. НА теперішній час в квартирі зареєстровані ОСОБА_5 , ОСОБА_7 ,, ОСОБА_6 , ОСОБА_8 тривалий в час в квартирі мешкає тільки він. У 2015 році помер ОСОБА_11 , який був знятий з реєстраційного обліку у зв`язку зі смертю. В свій час ОСОБА_11 перебував у шлюбі з ОСОБА_12 , від шлюбу вони мали дітей ОСОБА_13 , ОСОБА_6 у 1988році сім`я брата розпалась та невістка з дітьми почали проживати окремо. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 19.03.1999 було поновлено право користування на спірну квартиру ОСОБА_12 , яка була примусово виселена з квартири разом з дітьми. У подальшому рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 08.01.2004 визнано такими, що втратили право користування ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . В квартирі залишились зареєстрованими ОСОБА_6 , який в квартирі не мешкав, речей його в квартирі не було. У 2000 році у квартирі був зареєстрований син ОСОБА_13 – ОСОБА_8 ОСОБА_14 у спірній квартирі ніколи не оселявся, речі його відсутні. Відповідачі в квартирі ніколи не мешкали, не приймають участі в утриманні квартири, сплаті за комунальні послуги, не здійснюють ремонт, не мають ніякого зв`язку з квартирою. Позивач зазначає, що вимушений сплачувати за квартплату та комунальні послуги за чотирьох осіб, факт реєстрації відповідачів позбавляє його права оформити субсидію. Квартира належить до комунальної власності міста Харкова та не приватизована. У зв`язку з чим позивач просить визнати ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 такими, що втратили право користування квартирою.

12.12.2018 представником третьої особи – Харківської міської ради подано письмові пояснення, у яких зазначено, що ХМР вважає позов безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Позивачем не надано належних та допустим доказів в обґрунтування позовних вимог. Окрім того, позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували право користування спірною квартирою, яка належить на прав власності територіальної громади. Також зазначено, що визнання відповідачів такими, що втратили право користування порушить їх конституційне право на житло, закріплене у статті 47 Конституції України (а.с. 33-38).

11.04.2019 представником ОСОБА_6 – ОСОБА_15 подано відзив на позов, у якому зазначено, що позов вважають безпідставним, таким , що не підлягає задоволенню. Квартира належить територіальній громаді м. Харкова. Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження його права користування квартирою, також представником зазначено, що відповідач ОСОБА_6 та ОСОБА_8 знаходяться на заробітках в іншій країні. Окрім того, відповідачі звертались до органів поліції з заявою про неправомірній дії позивача, який перешкоджає у доступі до квартири. Коли відповідачі намагались потрапити до квартири, виявили, що двері були змінені. У зв`язку з чим представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову (а.с. 80-84).

03.10.2019 представником відповідача ОСОБА_6 – ОСОБА_4 подано відзив, у якому зазначено, що після смерті баби та діда ОСОБА_6 проживання у спірній квартирі стало неможливим, оскільки квартира була предметом спору між батьком ОСОБА_6 та ОСОБА_11 , також дружина батька була проти проживання відповідача. У березні 2019 року відповідач прийшов до квартири, але потрапити не зміг, так як вхідні двері змінені, від старого замка були ключі. Увесь час спроможності сплачувати за квартиру ОСОБА_6 сам та за допомогою своєї матері сплачував комунальні платежі, про що свідчать квитанції за 2011-2019рр. Вважає причини не проживання поважними та просить відмовити у задоволенні позову (а.с. 111-112).

Представник позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримала позовні вимоги, просила задовольнити, з підстав зазначених у позові. У подальшому у судовому засіданні був присутній представник позивача ОСОБА_2 , який також підтримав позов, наполягав на його задоволенні, з підстав, викладених у ньому.

Представник відповідача ОСОБА_3 , а у подальшому ОСОБА_4 заперечували проти позову, з підстав, викладених у відзиві, просили відмовити у його задоволенні.

Суд, вислухавши представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно ст. 12 ч. 3 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особо, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, обов`язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Судом встановлено:

Відповідно до довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_7 , ОСОБА_5 ,, ОСОБА_8 , ОСОБА_6 .

Наймачем зазначеної спірної квартири був батько позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На теперішній час квартира не приватизована та належить на праві власності територіальній громаді міста Харкова.

Нормами ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків.

У статті 77 ЦПК України вказано про належність доказів:1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

У статті 78 ЦПК України зазначено про допустимість доказів:1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України:1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Стаття 379 ЦК України вказує, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

За правилом ч. 1 ст. 71 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Нормою ст. 72 ЖК УРСР передбачено визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Судам у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз`яснено, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

Ч. 2 ст 71 ЖК України визначені обставини за яких жиде приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї.

Крім того, якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття з передбачених ст. 107 ЖК УРСР підстав, що перебуває поза межами підстав заявленого по справі позову.

Таким чином до предмету доказування по цій справі входить встановлення як відсутність особи у жилому приміщенні поза строк шість місяців, так причини такої відсутності.

Згідно із ч.ч.1-4ст.12,81ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як напідставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Тому, позивач відповідно до вказаних норм ст.ст. 12, 81 ЦПК України та у контексті передбачених у ст.ст. 71, 72 ЖК України підстав для визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням, зобов`язані у цій справі довести відсутність відповідачів без поважних причин у житловому приміщенні за адресою мешкання безперервно протягом шести місяців до дня звернення до суду з цим позовом, для чого суду необхідно встановити фактичне місце проживання відповідача, а у разі відсутності таких даних встановити причину відсутності таких відомостей у позивачів.

Суд зазначає, що позивачем не надано належних , допустимих та достовірних доказів відсутності відповідачів у спірній квартирі.

Проте, відповідачем ОСОБА_7 надано копії квитанцій, які підтверджують внесення плати за комунальні послуги за адресою АДРЕСА_2 (а.с. 113-128).

Окрім того , з листа начальника відділення СВ Шевченківського ГУ НП в Харківській області вбачається, що по факту звернення ОСОБА_6 та іншими особами щодо перешкоджання користування квартирою, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 наявні матеріалами, зареєстровані в журналі єдиного обліку СВ Шевченківського ВП ГУ НП в Харківській області, а саме матеріал ЖЄО №7811 від 19.03.2016 по факту звернення ОСОБА_6 та матеріал ЖЄО №22256 від 06.06.2019 по факту звернення ОСОБА_6 .

Надані докази свідчать про те, що відповідач з поважних причин був відсутній за адресою АДРЕСА_2 , так як останнім здійснювались перешкоди у доступі до житла.

Надана позивачем ОСОБА_5 довідка КП «Жилкомсервіс» (а.с. 12) не може свідчити про факт не проживання відповідачів за спірною адресою, так як в ній зазначено лише про відсутність звернень відповідачів з заявами про не проживання у квартирі.

Копія рішення Дзержинського районного суду м.Харкова про визнання ОСОБА_12 , ОСОБА_13 такими , що втратили право користування житловим приміщенням також не можуть буди доказом у зазначеній справі, оскільки стосуються інших осіб.

Долучені до позовної нотаріально посвідчені заяви ОСОБА_16 (а.с. 48) та ОСОБА_17 (а.с 59) не можуть на вважатись достовірним доказом у розумінні ст. 79 ЦПК України, оскільки особи, які надали заяви не вказали джерело своєї обізнаності про відсутність відповідачів та дату, з якої відповідачі не мешкають у квартирі

Отже, суд приходить до висновку, що всупереч положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України позивач не довів належними, достовірними у розумінні ст. 76 ЦПК України доказами відсутність передбачених ч. 2 ст. 71 ЖК УРСР випадків, за яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців.

Окрім того, Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не переслідує легітимну мету, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві.

З урахуванням встановлених у цій справі обставин, суди приходить до висновку що позивач не обґрунтував належним чином мету, яку він переслідував, звернувшись до суду із позовом про визнання відповідачів таким, що втратили право користування спірною квартирою.

Керуючись ст. ст. 7, 11,12, 13,19,47,48,51,51, 81, 133, 141, 158,175,263,264, 265 ЦПК, ст. ст. 29,379 ЦК України, ст. ст. 71,72 ЖК України, суд ,-

ВИРІШИВ:

У задоволені позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , третя особа: Харківська міська рада про визнання осіб такими, що втратили прав користування житловим приміщенням– відмовити.

У відповідності до п.п. 15.5) п. 15 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд міста Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 16.10.2020.

СУДДЯ – І.В. СЕМІРЯД