Постанова № 922257, 16.08.2007, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 318

ПОСТАНОВА

Іменем України

16.08.2007

Справа №2-23/1406-2007А

Господарський суд Автономної Республіки Крим у складі:

судді ІщенкоГ.М.,

секретаря судового засідання Ємєнджієвої А.М., розглянувши за участю представників сторін:

від позивача – Новікова І.М.- представник, дов. від 15.01.2007р.,

від відповідача – Дишко О.К.- страший державний податковий інспектор юридичного відділу, дов. від 01.02.2007р. №502/Д/10, Некрасов О.Ю.- старший державний податковий ревізор-інспектор відділу аудиту юридичних осіб, дов. від 04.06.2007р. №3337/71,

у відкритому судовому засіданні справу

за адміністративним позовом закритого акціонерного товариства «Крим-Лада» (95022, АР Крим, м.Сімферополь, пр.Перемоги,211-А),

до відповідача Державної податкової інспекції у м.Алушті АР Крим (98500, АР Крим, м.Алушта, вул.Леніна,22а),

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

закрите акціонерне товариство «Крим-Лада» звернулось до господарського суду АР Крим з позовом до Державної податкової інспекції у м.Алушті АР Крим про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0001882301/0 від 12.12.2006р. про визначення податкового зобов’язання по земельному податку з юридичних осіб в сумі 9983,48грн., у тому числі: основний платіж – 6430,32грн., штрафні санкції – 3555,16грн. (аркуш справи 4). Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем був порушений порядок проведення перевірок, відповідач безпідставно провів позапланову виїзну перевірку філії, не отримав рішення суду.

В судовому засіданні 26.04.2007р. позивач, уточнив позовні вимоги, і просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Алушті АР Крим №0001882301/0 від 12.12.2006р.(аркуш справи 44).

В судовому засіданні 09.08.2007р. від позивача надійшли уточнення до позовних вимог, згідно яким він просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Алушті АР Крим №0001882301/0 від 12.12.2006р. (аркуш справи 114).

Відповідач з позовними вимогами не згоден за мотивами, викладеними у запереченнях на позов (аркуш справи 40).

Згідно пункту 6 Закону України «Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України» №2953-1У від 06.10.2005р., що набрав чинність 01.11.2005р., до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Провадження по адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, що діє на час здійснення окремої процесуальної дії, розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухав пояснення представників сторін, дослідивши надані сторонами докази, суд вважає що, позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Відповідачем проведено виїзну позапланову перевірку Алуштинської філії Закритого акціонерного товариства «Крим-Лада» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005р. по 30.06.2006р.,за результатами якої складено акт від 29.11.2006р. №1847/23/13773712 (аркуш справи 5).

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.12.2006р. №0001882301/0 про визначення податкового зобов’язання по земельному податку з юридичних осіб в сумі 9983,48грн., у тому числі: основний платіж – 6430,32грн., штрафні санкції – 3555,16грн. (аркуш справи 4).

Однак, Державною податковою інспекцією у м.Алушті АР Крим неприйняте до уваги, що відповідно статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Для органів державної податкової служби таким доказом є акт документальної перевірки, у якому згідно з пунктом 1.7 розділу 1 та пунктом 2 розділу 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб’єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 16.09.2002р. №429, зазначено, що факти виявлених порушень податкового і валютного законодавства в акті документальної перевірки повинні викладатися чітко, об’єктивно та в повній мірі, з посиланням на первинні документи, що підтверджують наявність зазначених фактів та на підставі яких вчинені записи у податковому та бухгалтерському обліку, з наведенням кореспонденції рахунків та інших доказів, що достовірно підтверджують наявність факту порушення, із зазначенням змісту порушень. Лише за умови дотримання контролюючим органом зазначених вимог щодо фіксування факту виявлених порушень є підстави для визначення платнику податкових зобов’язань.

Відповідно до частини 8 статті 111 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» позапланова виїзна перевірка може здійснюватися тільки на підставі рішення суду.

Згідно зі статтею 112 вказаного Закону працівники податкової служби мають право приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, і за умови надання платнику податків під розписку направлення на перевірку та наказу на проведення позапланової перевірки.

Як свідчать матеріали справи, у наказі Державної податкової інспекції у м.Алушті АР Крим від 17.11.2006р. №583 вказано, що перевірка проводиться на підставі статті 11 1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» у зв’язку з перевіркою Державною податковою інспекцією у м.Сімферополі АР Крим головного підприємства Закритого акціонерного товариства «Крим-Лада», але у направленні на перевірку №770/23 від 17.11.2006р. вказано, що підставою для перевірки є пункт 1 статті 111 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»( аркуші справи 28,29).

Вищевказане свідчить про порушення відповідачем порядку проведення даної перевірки і взагалі відсутність підстав для її проведення.

Із акту перевірки вбачається, що згідно довідки Ізобільненської сільської Ради від 22.11.2006р. №805/02-17 земельна ділянка, яка знаходиться у користуванні Алуштинської філії Закритого акціонерного товариства «Крим-Лада» площею 0,78га, розташована на території с.Ізобільне. Ставка земельного податку – 1800,00грн. за 1 га, коефіцієнт на 2005р. -3,03, на 2006р. -3,1.

Перевіркою встановлено, що підприємство не нараховувало та не сплачувало плату за землю, не подавало податкові розрахунки плати за землю протягом 2005-2006р., разом з цим, у 2004р. розрахунки надавались, орендна плата сплачувалась.

Відповідач вважає, що суб’єкт господарювання, використовував земельні ділянки для здійснення фінансово-господарської діяльності, але не нараховував земельний податок за використання земельної ділянки загальною площею 0,78га, яка знаходиться по вул.Леніна,123. Перевіркою нарахована плата за землю у сумі 6430,32грн.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про плату за землю» користування землею в Україні є платним. Плата за землю стягується у вигляді земельного податку або орендної плати, яка визначається у залежності від грошової оцінки земель.

Матеріали справи свідчать, що Закрите акціонерне товариство «Крим-Лада» не мало право власності на землю та Державного акту на постійне користування земельною ділянкою, а тому не сплачувала земельний податок на не надавало розрахунку податку на землю, який передбачає обов’язкові реквізити документів на право власності або користування землею.

Державною податковою інспекцією у м.Алушті АР Крим поза увагою залишився той факт, що земельна ділянка, на якої розміщена філія Закритого акціонерного товариства «Крим-Лада» була відокремлена 11.05.1984р. Алуштинською міською Радою. Після розмежування земель між Алуштинською міською Радою та Ізобільненською сільською Радою земельна ділянка на підставі договору оренди від 29.03.1999р. була передана у тимчасове користування філії Закритого акціонерного товариства «Крим-Лада» строком до 29.02.2004р. Отже, за період з 29.03.1999р. по 29.03.2004р. за зазначену земельну ділянку сплачувалась орендна плата, що і не оспорюється сторонами.

Тобто, з 29.03.2004р. позивач не мав договору на тимчасове користування землею, і з цієї причини не надавав у 2006р. розрахунку сплати орендної плати за землю, оскільки згідно статті 15 Закону України «Про плату за землю» землекористувачі сплачують орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, яка необхідна орендарю для здійснення підприємницької та інших видів діяльності.

Таким чином, законодавець передбачив, що кваліфікація правовідносин по користуванню земельною ділянкою у якості оренди землі можливе лише за умови укладення договору оренди між орендодавцем та орендарем.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння та користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Оскільки з матеріалів справи випливає, що між позивачем та Ізобільненською сільською Радою існували договірні відносини стосовно земельною ділянки, якою користувався позивач, то у податкового органу не було підстав для визначення позивачу плати за користування земельною ділянкою у якості податкового зобов’язання по земельному податку з юридичних осіб. Тому у позивача не було підстав для нарахування та сплати земельного податку. Орендна плата позивачем нараховувалась в бухгалтерському обліку та податковому обліку, але ж не сплачувалась у зв’язку з відсутністю договору оренди, що повністю узгоджується з вимогами частини 2 статті 15 Закону України «Про плату за землю», якою передбачено, що орендна плата за земельні ділянки держаної та комунальної власності сплачується за фактичний період перебування землі у користуванні у поточному році.

Крім того, як на основу незаконності прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення №0001882301/0 від 12.12.2006р. в частині визначення штрафних санкцій по земельному податку з юридичних осіб в сумі 3555,16грн.суд зазначає наступне.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платника податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобов’язання платника податку, нараховане контролюючим органом відповідно до пункту 4.2 і пункту 4.3 статті 4 Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податку податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2, то фактично підпункт 17.1.3 встановлює необхідність погодження податкового зобов’язання, з якого сплачуються штрафні санкції. На момент винесення рішення про застосування штрафних санкцій у зазначеній сумі податкове зобов’язання не було узгодженим. Таким чином, застосування відповідачем штрафних санкцій в сумі 3555,16грн. у спірному податковому повідомленні - рішенні є неправомірним.

Суд приходить до висновку, що визначення позивачу земельного податку з юридичних осіб в сумі 6430,32грн. та застосування штрафних санкцій згідно спірному податковому повідомленню-рішенню №0001882301/0 від 12.12.2006р. в сумі 3555,16грн. є неправомірними і висновки акту перевірки згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України мали бути підтверджені відповідачем.

У зв’язку з цим суд дійшов висновку, що акт перевірки від 29.11.2006р. №1847/23/13773712, як доказ у справі, одержано з порушенням закону.

Відповідно до частини 3 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

На підставі наявних у справі доказів відповідно до вимог статей 69,70,86 Кодексу адміністративного судочинства України судом не приймається акт перевірки 29.11.2006р. №1847/23/13773712 як доказ встановлення факту порушення позивачем Закону України «Про плату за землю» і ще із тих підстав, що висновки, викладені у акті перевірки, не підтверджені відповідними доказами. Такими доказами мають бути Державний акт на землю, оскільки згідно статті 15 Закону України «Про плату за землю» власники землі сплачують земельний податок за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому суд виходить з того, що акт перевірки є основним джерелом фіксації та закріплення доказів правопорушення, тому повинен містити вичерпні елементи його складу і підтверджуватись первинними документами. Інші докази, окрім акту перевірки, що підтверджували б факт вчинення позивачем зазначеного порушення, відповідачем суду не надані через їх відсутність.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Статтею 13 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” передбачено, що посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Згідно частині 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, доказів правомірності і законності дій відповідача при проведенні перевірки, а також обґрунтованості спірного податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобов’язання по земельному податку з юридичних осіб відповідачем суду не надано. Висновки перевіряючих, що викладені у акті перевірки, не підкріплені ніякими доказами і носять характер суб’єктивних припущень.

За таких умов факт вказаних порушень слід вважати неналежно встановленим, отже, визначення позивачу податкових зобов’язань по земельному податку з юридичних осіб згідно спірному податковому повідомленню-рішенню №0001882301/0 від 12.12.2006р. неправомірно.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002р. визначено що частина 2 статті 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії її реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб’єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб’єктів правовідносин, в тому числі у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Викладене є підставою для задоволення позовних вимог закритого акціонерного товариства «Крим-Лада» в повному обсязі.

Судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь у розмірі 3,40грн. з Державного бюджету України на підставі частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено в судовому засіданні 16 серпня 2007року.

У повному обсязі постанову складено 20 серпня 2007 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7,8,9,11,12,70,79, 86, 94, 98, 122, 158–163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у м.Алушті АР Крим №0001882301/0 від 12.12.2006р. про визначення податкового зобов’язання по земельному податку з юридичних осіб в сумі 9985,48грн., у тому числі: основний платіж – 6430,32грн., штрафні санкції – 3555,16грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Закритого акціонерного товариства «Крим-Лада» (95022, АР Крим, м.Сімферополь, пр.Перемоги,211-А, ЗКПО 05745851)3,40грн. державного мита.

Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного господарського суду через господарський суд АР Крим шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови в десятиденний строк з дня складення постанови у повному обсязі, з подальшим поданням апеляційної скарги на постанову протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження та в порядку, передбаченому частиною 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, у разі неподання відповідної заяви (стаття 254 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Іщенко Г.М.