Рішення № 92223040, 15.10.2020, Радомишльський районний суд Житомирської області

Справа № 370/1438/19

Номер провадження 2/289/546/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.10.2020 м. Радомишль

Радомишльський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Сіренко Н.С., розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у сумі 19069,94 грн., посилаючись на те, що остання з метою отримання банківських послуг звернувся до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та підписала Заяву № б/н від 10.11.2010, якою підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом із «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві, та згідно вказаної заяви отримала кредит у розмірі 2000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Позивач свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, однак, в зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань за вказаним договором станом на 02.04.2019 виникла заборгованість у розмірі 19069,94 грн., яка складається з: 4213,76 грн. – заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. – заборгованість за нарахованими відсотками; 11871,90 грн. – нарахована пеня за прострочене зобов`язання; 1600,00 – заборгованість за нарахованою пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00 грн., а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг : 500,00 грн. – штраф (фіксована складова); 884,28 грн. – штраф (процентна складова), яку позивач просить стягнути з відповідача разом із судовими витратами в сумі 1921,00 грн.

У прохальній частині позовної заяви позивач вказав, що у разі неявки в судове засідання відповідача, він не заперечує проти розгляду справи за відсутності представника банку та винесення заочного рішення судом. До позову додав клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та про розгляд справи за відсутності позивача (а.с.54,56).

Ухвалою від 22.05.2020 відкрито провадження у цій справі та з урахуванням ст. 274,279 ЦПК України вирішено її розглядати у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін (а.с.74). Надано відповідачу строк для подання відзиву, вказану ухвалу направлено сторонам, а відповідачу разом із копією позовної заяви з додатком на 28 арк., однак, направлена відповідачу кореспонденція поверталася до суду не врученою адресату із зазначенням «за закінченням терміну зберігання» (а.с.117,124).

Повідомити відповідача про судові засідання за наявними у справі телефонами не представилося можливим, так як один із телефонних номерів не обслуговується, а за іншим номером абонент не відповідав на телефонні дзвінки (а.с.121).

23.07.2020 на офіційному веб-сайті судової влади України розміщено повідомлення відповідачу ОСОБА_1 про наявність в провадженні суду вказаної цивільної справи та призначення її розгляду на 15.10.2020 (а.с.122).

Від сторін жодних клопотань чи заяв не надходило, відповідачем відзив на позов у визначений судом строк не подавався.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше і, з урахуванням ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Суд, дослідивши докази, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що позивач має банківську ліцензію за № 22 на право надання банківських послуг від 05.10.2011, визначених частиною третьою статті 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» та інші дозволи НБУ щодо здійснення банківської діяльності та Статут АТ КБ «ПриватБанк» (а.с.48-52).

Як вбачається з матеріалів справи, 10.11.2010 сторони уклали кредитний договір б/н шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, в якій ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, складає між сторонами Договір про надання банківських послуг, що підтверджується її підписом у заяві (а.с.11).

До кредитного договору банк додав розрахунок заборгованості (а.с.7-8,9-10), довідку про умови кредитування з використанням платіжної картки «кредитка Універсальна» 55 днів пільгового періоду (а.с.12), витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с.13-46), копію паспорта ОСОБА_1 (а.с.47), виписку за договором № б/н станом на 26.05.2020 (а.с.77-80), довідку про видачу ОСОБА_1 кредитних карток (а.с.81), довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 (а.с.82).

Суд відхиляє як доказ долучену до позовної заяви довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду» до договору SAMDN50000037896067 від 12.11.2010 по причині не відповідності вимогам належності доказів, так як позивач звернувся до суду із вимогою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № б/н від 10.11.2010, номера договорів та дати їх підписання різняться, в довідці вказана базова % ставка 2,5% в місяць, що складає 30% річних, однак, в розрахунку застосовані процентні ставки від 30% до 43,2%, а отже позивачем не доведено належність вказаної довідки до спірного кредитного договору б/н від 10.11.2010.

Таким чином факт існування кредитних відносин між сторонами підтверджується Кредитним договором у вигляді Анкети-заяви, випискою за договором № б/н станом на 26.05.2020, довідкою про видачу ОСОБА_1 кредитних карток, довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 .

В самій Анкеті-заяві, підписаній сторонами, не вказані ні відсотки за користування кредитними коштами, ні відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання.

Вказаний кредитний договір не оспорений сторонами.

За нормами ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

З наданих позивачем розрахунків заборгованості за договором б/н від 10.11.2010 вбачається, що за період з 12.11.2010 по 31.08.2015 загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) складає 1986,12 грн., залишок заборгованості за відсотками – 75,22 грн., разом – 2061,34 грн. (а.с.7-8).

Згідно розрахунку заборгованості за період з 01.09.2015 по 02.04.2019 клієнт кредитні кошти не витрачав, однак, вносив грошові кошти на погашення за наданим кредитом: погашено заборгованості за тілом кредиту – 1213,20 грн., погашено заборгованості за простроченим тілом кредиту – 1314,96 грн., погашено заборгованості по пені (штрафам), комісії – 1900,00 грн.; при цьому заборгованість за тілом кредиту – 0,00 грн., заборгованість за простроченим тілом кредиту – 4213,76 грн., заборгованість за відсотками – 0,00 грн., нарахована пеня за прострочене зобов`язання – 11571,90 грн., заборгованість за нарахованою пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00 грн. – 1600,00 грн., загальна заборгованість – 17685,66 грн., заборгованість по судовим штрафам – 1384,28 грн., разом – 19069,94 грн. (а.с.9-10).

Вимоги позивача щодо стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 4213,76 грн. суд вважає безпідставними, оскільки позивач, в порушення вимог ст. 81 ЦПК України, не зазначає в позовній заяві та не надає відповідних доказів на підтвердження того, коли і на підставі чого виникла така заборгованість, враховуючи, що заборгованість за тілом кредиту не може бути більшою за розмір фактично отриманої суми кредитних коштів, якими користувався відповідач. При цьому, жодного належного доказу на підтвердження отримання відповідачем коштів у збільшеному розмірі позивач до суду не надав.

При цьому, суд звертає свою увагу, що із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачем в період з 01.09.2015 по 02.04.2019 кредитні кошти не витрачалися, станом на 01.09.2015 заборгованість за наданим кредитом зазначена 2061,34 грн., при цьому клієнтом сплачено суми погашення за наданим кредитом 4428,20 грн., що вдвічі перевищує вказану заборгованість.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Крім того, АТ КБ «ПриватБанк» просить стягнути пеню та штрафи, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на заяву позичальника, Умови та Правила надання банківських послуг, Тарифи банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому у заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Разом з тим, з урахуванням правової позиції, викладеної в Постанові Великої Палати Верховного суду від 03.07.2019 № 342/180/17, та ч. 1 і 2 ст. 207, ст.ст. 1047, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, суд приходить до висновку, що вказані Умови та правила надання банківських послуг, які разом з Тарифами відповідачем не підписані, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви, що у цій справі між сторонами був укладений кредитний договір, не містить відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає. (Постанова Верховного суду від 18.09.2019 у справі №595/1849/16ц).

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.ст. 76-81, 83 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

У прохальній частині позовної заяви позивач вказав, що у разі неявки в судове засідання відповідача, він не заперечує проти розгляду справи за відсутності представника банку та винесення заочного рішення судом. До позову позивач додав клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та про розгляд справи за відсутності позивача.

Заявляючи клопотання про розгляд справи за її відсутності особа усвідомлює, погоджується та несе ризики неможливості вчасно відреагувати на обставини, які будуть з`ясовані в ході проведення судового засідання, надати відповідні пояснення та додаткові докази або ж заявити клопотання.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у договорі домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Отже, виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача нарахованої позивачем суми, пені, штрафів, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити в повному обсязі.

Керуючись ч. 13 ст.7, ст. ст. 12, 13, 81, 141, 263-265, 274-279, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (адреса: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н. С. Сіренко