Рішення № 92219154, 09.10.2020, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/2570/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

"09" жовтня 2020 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Вуїва О.В.,

за участю: секретаря судового засідання Заблоцької М.М., представника позивача - органу опіки та піклування Грабар О.М., представника третьої особи - Центру соціально-психологічної реабілітації дітей Сенчак В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом органу опіки та піклування Вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області в інтересах малолітніх ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Центр соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Вознесенської міської ради Миколаївської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дітей,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2020 року орган опіки та піклування Вознесенської райдержадміністрації в інтересах малолітніх ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дітей в якому вказував, що відповідачка є матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відомості про батька ОСОБА_4 та ОСОБА_5 внесено до актових записів про народження дітей відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України, за вказівкою матері.

В той же час ОСОБА_3 , відносно якої раніше вже вирішувалося питання щодо відібрання дітей без позбавлення батьківських прав, протягом тривалого часу ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо дітей, а саме, тривалий час (з грудня 2018 року) мешкає окремо від дітей в іншому населеному пункті, не створила належних житлово-побутових умов для мешкання малолітніх, не піклується про стан їх здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, не відвідує останніх та не спілкується з ними в достатньому обсязі, не займається вихованням, не цікавиться їх навчанням, не утримує дітей матеріально відповідно до потреб останніх.

Соціальний супровід сім`ї ОСОБА_3 не здійснюється, оскільки місце знаходження відповідачки не відомо, остання відмовляється надати адресу її фактичного проживання.

З грудня 2018 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 мешкали разом з вітчимом та його родичами в будинку з незадовільними санітарно-гігієнічними умовами, а з червня 2020 року - перебувають у Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей. Протягом періоду знаходження в центрі мати жодним чином не цікавилася їх долею.

Враховуючи вказані обставини, орган опіки та піклування просив з метою найкращого врахування та забезпечення інтересів дітей, позбавити ОСОБА_3 батьківських прав щодо малолітніх, передавши останніх позивачу для подальшого влаштування, а також стягнути з відповідачки аліменти на утримання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у розмірі 1/3 частини її заробітку (доходу).

В судовому засіданні представник позивача - органу опіки та піклування Грабар О.М. позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, судом відповідно до ч.ч. 7, 8 ст. 128 ЦК України вважається належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи за місцем її реєстрації, причину неявки суду не повідомила.

Представник третьої особи - Центру соціально-психологічної реабілітації дітей Сенчак В.В. в судовому засіданні проти задоволення позову не заперечувала.

Суд вважав можливим провести розгляд справи в заочному порядку з ухваленням заочного рішення, оскільки представник позивача не заперечувала проти такого порядку вирішення спору.

Заслухавши пояснення представника позивача - органу опіки та піклування Грабар О.М., представника третьої особи - Центру соціально-психологічної реабілітації дітей Сенчак В.В., пояснення малолітніх ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема, судом встановлено, що відповідачка є матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відомості про батька ОСОБА_4 та ОСОБА_5 внесено до актових записів про народження дітей відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України, за вказівкою матері (а.с. 6-12).

В той же час, з пояснень учасників та матеріалів справи (а.с. 13-24) вбачається, що ОСОБА_3 , відносно якої раніше (у 2012 році) вже вирішувалося питання щодо відібрання дітей без позбавлення батьківських прав, протягом тривалого часу ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо дітей, а саме, тривалий час (з грудня 2018 року) мешкає окремо від дітей в іншому населеному пункті, не створила належних житлово-побутових умов для мешкання малолітніх, не піклується про стан їх здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, не відвідує останніх та не спілкується з ними в достатньому обсязі, не займається вихованням, не цікавиться їх навчанням, не утримує дітей матеріально відповідно до потреб останніх.

Соціальний супровід сім`ї ОСОБА_3 не здійснюється, оскільки місце знаходження відповідачки не відомо, остання відмовляється надати адресу її фактичного проживання.

З грудня 2018 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 мешкали разом з вітчимом та його родичами в будинку з незадовільними санітарно-гігієнічними умовами, а з червня 2020 року - перебувають у Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей. Протягом періоду знаходження в центрі мати жодним чином не цікавилася їх долею.

Суд, з врахуванням вимог ч. 2 ст. 171 СК України, при вирішенні спору не запитував думку малолітніх ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо доцільності позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки було з`ясовано, що діти за своїм віком та станом розвитку не можуть висловити таку думку та дати об`єктивну оцінку діям матері.

Разом з тим, в судовому засіданні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 пояснили, що не бачили матір з грудня 2018 року. Остання жодним чином не контактує з ними, за винятком нетривалих телефонних розмов за ініціативою малолітніх, не забезпечує їх одягом, шкільним приладдям тощо.

Крім цього, як пояснила представник Центру соціально-психологічної реабілітації дітей ОСОБА_6 , яка займає посаду психолога, до поміщення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до центру діти перебували в пригніченому стані. На цей час їх психологічний стан значно покращився, останні достатньо адаптувалися за місцем перебування. За період перебування дітей в центрі ОСОБА_3 жодним чином не контактувала з ними, за винятком нетривалих телефонних розмов за ініціативою малолітніх, не забезпечувала їх одягом, шкільним приладдям тощо, декілька разів переконувала дітей про те, що найближчим часом відвідає їх, проте своїх обіцянок не виконала.

В матеріалах справи відсутні докази, що б вказували на наявність причин невиконання відповідачкою батьківських обов`язків в минулому, що можуть бути визнані судом поважними (тривала або тяжка хвороба, обставини сімейного характеру тощо), та докази, що свідчать про її свідоме бажання виконувати ці обов`язки в майбутньому.

Відповідно до вимог ст.ст. 150, 155, 180 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про здоров`я дитини, фізичний, духовний та моральний розвиток останньої, забезпечити здобуття нею освіти, готувати її до самостійного життя, що є найважливішими обов`язками матері і батька, а також повинні матеріально утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» (аналогічно положеннями Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року) передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно ч. 6 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України передбачає, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Відповідно до п.п. 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Водночас, згідно ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (ч. 1 ст. 9 Конвенції).

В рішеннях Європейського Суду з прав людини у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року та у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року висловлено наступне: оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Тому, ретельно зваживши доводи, надані докази, встановлені в судовому засіданні обставини, приймаючи до уваги письмовий висновок органу опіки та піклування від 04 серпня 2020 року, суд вважає доцільним позбавити ОСОБА_3 батьківських прав щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , оскільки це буде відповідати інтересам останніх.

Відповідно до вимог ч.ч. 4-5 ст. 167 СК України в разі ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав, якщо дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини, мають за їхньою заявою баба, дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі дитини, мачуха, вітчим.

Якщо дитина не може бути передана бабі, дідові, повнолітнім братам та сестрам, іншим родичам, мачусі, вітчиму, вона передається на опікування органу опіки та піклування.

З врахуванням встановлених обставин, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 передаються на опікування органу опіки та піклування.

Разом з тим, згідно ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття.

Положення ч.ч. 2, 3 ст. 166 СК України передбачають, що особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.

Ч.ч. 1, 3 ст. 181, ч.ч. 1, 2 ст. 183 СК України передбачають, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

При визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я, матеріальне становище дитини та платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність у платника рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (ст. 182 СК України).

Враховуючи вимоги ст. 182 СК України, зокрема стан здоров`я та матеріальне становище дітей, та відсутність у матеріалах справи інформації про особу відповідачки, що б вказувала на те, що остання не має можливості матеріально утримувати дітей або про наявність підстав для стягнення аліментів у розмірі, меншому за звичайний, а тому суд прийшов до висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в розмірі 1/3 частини її заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину.

Стягнення аліментів починається з дати подачі позову та припиняється з досягненням дітьми повноліття.

При цьому, згідно п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, рішення суду підлягає негайному виконанню в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

З врахуванням положень ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь держави також підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 681,60 грн. (840,80 грн. - за вимогу про позбавлення батьківських прав + 840,80 грн. - за вимогу про стягнення аліментів).

Керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 268, 282, 284, 289, 430 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги органу опіки та піклування Вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області в інтересах малолітніх ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Центр соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Вознесенської міської ради Миколаївської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дітей - задовольнити повністю.

Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженку с. Дорошівка Вознесенського району Миколаївської області батьківських прав відносно її малолітніх дітей - сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Дорошівка Вознесенського району Миколаївської області, доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки с. Дорошівка Вознесенського району Миколаївської області.

Малолітніх ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Дорошівка Вознесенського району Миколаївської області та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженку с. Дорошівка Вознесенського району Миколаївської області передати органу опіки та піклування Вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області для подальшого влаштування.

Стягувати з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженки с. Дорошівка Вознесенського району Миколаївської області на користь органів опіки та піклування, державних установ та інших осіб, під опікою або піклуванням яких будуть знаходитись діти, на утримання малолітніх ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 щомісячно кошти (аліменти) в розмірі 1/3 частини всіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 05 серпня 2020 року і до повноліття дітей.

Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ; ідент. код. НОМЕР_1 ) 1 681 (одну тисячу шістсот вісімдесят одну) гривню 60 копійок судового збору на користь держави (отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106), код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106).

Рішення в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць.

Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідачки, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 14 жовтня 2020 року.

Суддя: О. В. Вуїв