Вирок № 92208135, 15.10.2020, Соснівський районний суд м. Черкас

Справа № 712/14491/19

Провадження № 1кп/712/323/20

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2020 року м. Черкаси

Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого: судді Бащенка С.М.

при секретарі Ляховецькій Ю.Л.

з участю: прокурорів Котляренка К.Ю., Рудика Ю.Ю., Долотія В.С.

захисника Шевченка А.Г.

обвинуваченого ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси кримінальне провадження № 12019251010003999 відносно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Нехворощ Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, громадянина України, не працюючого, розлученого, з середньою освітою, інвалідом, ліквідатором на Чорнобильській АЕС та депутатом не являється, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого:

-11.03.2005 року Соснівським районним судом м. Черкаси за ч. 2 ст. 186 КК України до 4 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України від відбування покарання звільнений з іспитовим терміном 2 роки;

-20.06.2011 року Соснівським районним судом м. Черкаси за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 263, ч. 5 ст. 185, ч. 5 ст. 186, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 357, ст. 71 КК України до 14 років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна. 30.08.2011 року апеляційним судом Черкаської області вирок скасовано та направлено на новий судовий розгляд;

-20.01.2012 року Соснівським районним судом м. Черкаси за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 263, ч. 3, 5 ст. 185, ч. 5 ст. 186, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 357, ст. 71 КК України до 9 років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна. Звільнений 22.07.2016 року по відбуттю строку покарання,

по обвинуваченню у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України,-

В С Т А Н О В И В :

Органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке згідно з формулюванням, викладеним в обвинувальному акті, вчинене за наступних обставин.

Так, ОСОБА_1, 17.07.2019 року близько 12:00 год., будучи особою, яка раніше вчинила розбій, перебуваючи в під'їзді № 1 будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2, маючи прямий умисел на вчинення нападу з метою заволодіння чужим майном, із застосуванням насильства, небезпечного для здоров'я особи, завдав з-за спини одного удару невстановленим предметом в праву затильну частину голови ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2. Після чого, ОСОБА_1, продовжуючи свої злочинні дії, шляхом ривка, заволодів шкіряною сумкою білого кольору, яку ОСОБА_2 тримала в руках, в якій знаходилися: грошові кошти в сумі 1900 гривень, червоний шкіряний гаманець, в якому знаходилося пенсійне посвідчення на ім'я ОСОБА_2

Внаслідок вчинення ОСОБА_1 своїх протиправних дій, згідно висновку експерта №02-01/811 судово-медичної експертизи потерпілій ОСОБА_2 було завдано наступні тілесні ушкодження: травма голови зі струсом головного мозку та підшкірною гематомою нижньої щелепи. Дані тілесні ушкодження відносяться до категорії легких, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Вказані дії обвинуваченого ОСОБА_1 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 2 ст. 187 КК України, як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений особою, яка раніше вчинила розбій.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні інкримінованого йому правопорушення не визнав та пояснив, що 17.07.2019 року разом з дружиною Яланською О.М. знаходився вдома. В цей час з ними в квартирі також перебував його брат ОСОБА_3 Дружину викликали на роботу, і брат погодився її відвезти. Через деякий час після того, як вони поїхали, йому затефонував брат та повідомив, що дружина залишила в автомобілі свою сумку. Після чого, вони домовилися зустрітися щоб повернути сумку. Зустрілися біля ринку по вул. Сумгаїтській. Забравши сумку, він пішов до магазину, де поклав сумку до камери зберігання доки здійснював покупки. Через деякий час до нього на вулиці підійшли працівники поліції та із застосуванням фізичної сили затримали його. При цьому, погрожуючи, змушували його взяти вину за вчинення нападу на себе. При здійсненні усіх процесуальних дій він був без захисника. Звертався до медичного закладу за допомогою.

На думку державного обвинувачення вина обвинуваченого ОСОБА_1 в скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується:

-показами свідка ОСОБА_8, яка в судовому засіданні пояснила, що вона сиділа на лавочці біля будинку, а біля другого під'їзду сиділи жінка і молодий чоловік, який тримав в руках газету. До неї підійшла потерпіла ОСОБА_2, вони побалакали трохи і розійшлися. Молодий чоловік теж піднявся і пішов за потерпілою у під'їзд. Потім чоловік вибіг з під'їзду та побіг за будинок. Чи держав він щось в руках, вона не бачила. Після цього ОСОБА_2 вийшла з під'їзду і почала кричати. При цьому пояснила, що коли підійшла до ліфту, чоловік ударив її по голові і забрав сумку з грошима. У потерпілої була гематома на потилиці. Зазначила, що інша особа, в під'їзд в той час не заходила і не виходила. Як на впізнанні, так і в судовому засіданні вона впізнає в обвинуваченому чоловіка, який заходив за потерпілою в під'їзд, а потім вибіг з нього;

-показами свідка ОСОБА_7, яка в судовому засіданні пояснила, що проживає в будинку АДРЕСА_3 В обід 17 липня 2019 року поверталася з магазину, у дворі з дітьми також перебувала сусідка. Вони почули крики потерпілої ОСОБА_2 і бачили, як з будинку вибіг молодий чоловік з темним коротким волоссям. Його обличчя вона не роздивилась, оскільки бачила зі спини. Чи тримав чоловік щось в руках не бачила. Вони викликали швидку допомогу, оскільки у потерпілої була гематома і почалася блювота. Вона казала, що чоловік ударив її і забрав у неї сумку з грошима. Чоловік, що вибігав на зріст був нижчий від ОСОБА_1 та відрізнявся по статурі;

-показами свідка ОСОБА_4, яка в судовому засіданні пояснила, що проводила огляд потерпілої ОСОБА_2, яка була побита невідомою особою;

-показами свідка ОСОБА_5, яка в судовому засіданні пояснила, що 17.07.2019 року разом з чоловіком ОСОБА_1 та його братом ОСОБА_3 перебували вдома. ЇЇ терміново викликали на роботу, тому ОСОБА_3 погодився її відвезти. Через деякий час, перебуваючи на роботі, вона виявила відсутність сумки та згадала що залишила її в автомобілі ОСОБА_3, тому зателефонувала чоловіку та попросила її забрати. ОСОБА_1 зустрівся з ОСОБА_3 та забрав сумку додому. В той день він перебував вдома;

-даними протоколу прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від ОСОБА_2, що 17.07.2019 року близько 12:00 год. в під'їзді № 1 АДРЕСА_2 невідома особа шляхом ривка вихватила у неї жіночу сумку;

-даними рапорту старшого інспектора-чергового Черкаського ВП ГУНП в Черкаській області Костроміна А.В. від 17.07.2019 року, згідно якого до Черкаського ВП ГУНП в Черкаській області надійшло повідомлення з органів охорони здоров'я про доставлення ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 з травмами ЗЧМТ, СГМ, забій м'яких тканин голови, отримані в будинку біля ліфту при пограбуванні;

-даними протоколу проведення слідчого експерименту від 26.07.2019 року та фото таблицею до нього за участю потерпілої ОСОБА_2, яка показала, як 17.07.2019 року близько 12:00 год. в під'їзді № 1 будинку АДРЕСА_2 невідома особа нанесла їй один удар в потиличну частину голови, потім різким рухом вирвала у неї з лівої руки жіночу сумку, а потерпіла від завданого удару впала обличчям на підлогу;

-даними протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 27.07.2019 року, відповідно якого, свідок ОСОБА_6 впізнав на знімку № 4 (ОСОБА_1) чоловіка, якого вона бачила 17.07.2019 року близько 12:00 год. біля будинку АДРЕСА_2 та який напав на її сусідку ОСОБА_2;

-даними протоколу огляду предмету від 24.07.2019 року та фото таблицею до нього, в ході якого було оглянуто диск лазерної системи зчитування, на якому мається запис з камер відеоспостереження над дверима та всередині магазину «Делікат», що знаходиться по АДРЕСА_2 від 17.07.2019 року;

-даними висновку судово-медичної експертизи № 02-01/811 від 30.07.2019 року, відповідно якого у ОСОБА_2 мали місце ушкодження: травма голови зі струсом головного мозку та підшкірною гематомою нижньої щелепи. Вказані ушкодження виникли від дії тупого предмету, по давності виникнення можуть відповідати часу, вказаному в ухвалі суду про призначення експертизи та відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я;

Оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, в результаті повного, об'єктивного і всебічного їх дослідження в судовому засіданні, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_1 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, не знайшла свого підтвердження здобутими та дослідженими у ході розгляду справи доказами, а тому є недоведеною.

Так, відповідно до вимог ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку та обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до вимог ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Згідно зі ст. 368 КПК України, суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити, зокрема, питання чи містить діяння, у якому обвинувачується особа, склад кримінального правопорушення та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Згідно статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За змістом ст. 373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених п. п. 1.2 ч. 1ст. 284 цього Кодексу.

Згідно ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим кодексом. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Згідно ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, та сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду доказів.

Стаття 84 КПК України передбачає, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 року № 5 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» вказано на недопустимість обвинувального ухилу при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного.

При розгляді справи в межах оголошеного ОСОБА_1 обвинувачення, безпосередньо допитавши обвинуваченого та свідків, вивчивши матеріали кримінального провадження, заслухавши міркування і доводи прокурора, захисника, приходить до переконання, що дані досудового розслідування не підтверджують оголошеного обвинуваченому ОСОБА_1 обвинувачення, що в свою чергу вказує на не доведеність в діях обвинуваченого об'єктивної сторони складу вказаного кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується.

Сторона обвинувачення в якості доказу вини ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України посилається на покази потерпілої ОСОБА_2 покази свідків ОСОБА_8, ОСОБА_4 та ОСОБА_7

Під час судового розгляду свідок ОСОБА_8 пояснила, що була свідком того, як 17.07.2019 року потерпіла ОСОБА_2 зайшла до під'їзду будинку, слідом за нею зайшов невідомий чоловік, який через деякий час вибіг з під'їзду. Зі слів потерпілої ОСОБА_2 вона дізналася, що на неї невідомою особою було здійснено напад, під час якого нападник відібрав у неї сумку з грошовими коштами. На впізнанні та в судовому засіданні вона впізнала в обвинуваченому чоловіка, який заходив за потерпілою в під'їзд, а потім вибіг з нього.

Вказані покази свідка ОСОБА_8 суд вважає сумнівними, так як свідок не була безпосереднім очевидцем здійснення нападу. Про напад на ОСОБА_2 дізналася зі слів потерпілої.

Суд звертає увагу на той факт, що покази свідка ОСОБА_8 не узгоджені з показами інших свідків та матеріалами кримінального провадження.

Зокрема, свідок ОСОБА_7 під час судового розгляду пояснила, що безпосереднім свідком нападу на ОСОБА_2 17.07.2019 року вона не була. Бачила як в день нападу з під'їзду будинку вибігав невідомий чоловік. Впізнати чоловіка вона не змогла та зазначила, що даний чоловік на зріст був нижчий від ОСОБА_1 та відрізнявся по статурі.

При цьому суд звертає увагу на те, що стороною обвинувачення з метою перевірки та досягнення узгодженості між вказаними показаннями свідків з невідомих причин слідчого експерименту не проведено.

Свідок ОСОБА_4 під час судового розгляду підтвердила факт побиття потерпілої ОСОБА_2 невідомою особою.

Свідок ОСОБА_5 зазначила, що 17.07.2019 року забула в автомобілі ОСОБА_3 свою сумку та попросила чоловіка ОСОБА_1 забрати її. В той день чоловік перебував вдома.

Крім того, як доказ вини ОСОБА_1 органи досудового розслідування посилаються на матеріали кримінального провадження, а саме на протокол прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від ОСОБА_2

З даного протоколу вбачається, що потерпіла ОСОБА_2 повідомила про здійснення на неї нападу 17.07.2019 року невідомою особою.

При проведенні слідчого експерименту 26.07.2019 року потерпіла ОСОБА_2 вказала на обставини, при яких було здійснено на неї напад невідомою особою.

Вказаний протокол не може бути прийнятий до уваги судом, так як в усих своїх показах потерпіла вказує, що її вдарила невідома особа, вона її не бачила, а під час слідчого експерименту не вказує, що може впізнати нападника.

Судова практика Верховного Суду стосовно допустимості показань особи, які вона давала на допиті та ході слідчого експерименту під час досудового розслідування, приходить до наступного, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.

Це правило (частини 4 статті 95 КПК України) поширюється на показання, які надаються під час будь-якої слідчої дії, незалежно від класифікації цієї дії органом досудового розслідування.

Правило недопустимості позасудових свідчень передбачене для забезпечення низки фундаментальних прав особи в контексті права на справедливий судовий розгляд, передбачений, зокрема, статтею 6 Конвенції.

Під час пред'явлення свідку ОСОБА_6 особи для впізнання за фотознімками 27.07.2019 року, свідок впізнала чоловіка на фотознімку № 4, який напав на її сусідку ОСОБА_2 17.07.2020 року.

Всупереч вимогам ст.ст. 228, 231 КПК перед пред'явленням особи для впізнання слідчим не зазначено, за якими саме рисами обличчя свідок ОСОБА_6 може впізнати особу, яка буде пред'явлена для впізнання.

Крім того, суд звертає увагу на той факт, що свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що безпосереднім свідком нападу на ОСОБА_2 не була, про напад дізналася зі слів потерпілої.

Згідно зі ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 87 КПК України недопустимим є доказ, отриманий при здійсненні процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.

Окремо суд звертає увагу на той факт, що на стадії досудового розслідування було порушено право на захист ОСОБА_1

Право особи користуватися правовою допомогою та мати захисника, закріплено в Кримінальному процесуальному кодексі України, а також міститься в ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.59 Конституції України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 42 КПК підозрюваним, зокрема, є особа, затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. Відповідно до ст. 209 КПК особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою. З моменту затримання особа має права підозрюваного в кримінальному провадженні.

Згідно висновків ВС, викладених у постанові від 04 червня 2020 року у справі № 744/499/19, відповідно до ст. 209 КПК України особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.

Така ж позиція, викладена у постанові ККС ВС в справі № 489/6249/17 від 12 лютого 2020 року.

Проведення слідчих дій після фактичного затримання без участі адвоката є однозначним порушенням права на захист (ВС/ККС №686/19218/17 від 27.11.2019).

Отже Верховний Суд однозначно вказав, що забезпечення права на захист затриманому, який по факту користується всіма правами, що має підозрюваний, є необхідним для допустимості отриманих доказів в результаті слідчої (процесуальної) дії, а тому порушення права мати захисника такій особі - не допускається, докази, отримані з порушенням права на захист є недопустимими.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, зокрема з рапорту інспектора поліції від 24.07.2019 року ОСОБА_1 було фактично затримано з порушенням порядку встановленого ст. 208 КПК України 24.07.2017 року, як особу, що за зовнішніми ознаками схожа на особу, яка 17.07.2019 року здійснила напад та з застосуванням фізичної сили до ОСОБА_2 заволоділа грошовими коштами потерпілої.

Після цього ОСОБА_1 був доставлений до Черкаського ВП ГУНП в Черкаській області. Його фактично вже було затримано, він перебував у кайданках, не міг вільно пересуватися, був під наглядом працівників поліції.

В рапорті відсутні конкретні, унікальні ознаки (прикмети) за якими ОСОБА_1 був визнаний таким, що схожий на особу, що здійснила напад на ОСОБА_2 17.07.2019 року.

Всупереч порядку, встановленого ч.5 ст.208 КПК України, при фактичному затриманні ОСОБА_1 не був складений протокол про затримання, не були оголошені підстави затримання, не зафіксовані клопотання (в тому числі про надання захисника), заяви чи скарги затриманого, копія протоколу негайно під розпис не була вручена затриманому ОСОБА_1

Матеріали кримінального провадження не містять доказів щодо роз'яснення затриманому (підозрюваному) ОСОБА_1 права на захист до пред'явлення його фотографії для впізнання свідку ОСОБА_6, яке згідно протоколу пред'явлення особи для впізнання проводилося 24.07.2019 року. Тобто були порушено право на захист ОСОБА_1, як підозрюваного, брати участь у проведенні процесуальних дій, під час проведення яких ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення.

Верховний Суд однозначно вказав про недопустимість всіх доказів, здобутих з порушенням права на захист. Такі правові висновки викладені у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №759/358/18.

Згідно матеріалів кримінального провадження, стороною обвинувачення як доказ вини ОСОБА_1 суду надано протокол огляду предметів від 24.07.2019 року, згідно якого слідчий Черкаського ВП ГУНП в Черкаській області провів огляд диску DVD-R, отриманого на запит працівників поліції від начальника охорони магазину «Делікат», що знаходиться за адресою м. Черкаси, вул.Сумгаїтська, 39., однак в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які відомості про вказаний запит, якими саме працівниками поліції було направлено запит, чи входили вказані працівники поліції до слідчої групи, та на підставі якого процесуального документа був зроблений запит (п.7 ч.2 ст.160 КПК України).

Крім цього, дослідивши матеріали кримінального провадження, а саме протокол огляду предметів від 24.07.2019 року, суд приходить до висновку про неможливість використання як доказу, при обґрунтуванні винуватості ОСОБА_1 і вважає необхідним визнати недопустимим доказом вказаний протокол та відеозаписи з камер відеоспостереження, які були встановлені на/в магазині «Делікат» по АДРЕСА_2, що вказані в протоколі, з оптичного диску «DVD-R», оскільки вказаний диск не є оригіналом відеозапису, відеозапис знятий з екрану монітора комп'ютера.

Частиною 3 ст. 107 КПК України передбачено, що у матеріалах кримінального провадження зберігаються оригінальні примірники технічних носіїв інформації зафіксованої процесуальної дії, резервні копії яких зберігаються окремо.

При цьому в ході досудового слідства ні оригінал запису, ні записуючий пристрій та їх місцезнаходження встановлені не були, а на стадії судового розгляду такі можливості були вичерпані. Тому наданий відеозапис не може бути використаний як належний доказ, тобто як такий, що здатний своїм змістом встановлювати факти та обставини, що мають значення для кримінального провадження.

Згідно з ч. 2 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» - кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення вважається не винуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. Такий обов'язок суду щодо забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд, які передбачені ст. 62 Конституції України, поєднуються з такими ж положеннями ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка відповідно ратифікована 17 липня 1997 року Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».

Статтею 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права». Так, у справі «Barberа, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06 грудня 1998 р. (п. 146) Європейський Суд з прав людини встановив, що «принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину, обов'язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного. (Barberа, Messegu and Jabardo v. Spain, judgment of 6 December 1988, Series A no. 146, p. 33, § 77).

Відповідно до ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Згідно ст. 92 КПК України, обов'язок доказування події кримінального правопорушення, винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення покладається на прокурора.

Суд обмежений у праві збору доказів вини обвинуваченого за власною ініціативою та, залишаючись об'єктивним і неупередженим, має створити необхідні умови для виконання сторонами їхніх процесуальних обов'язків та здійснення наданих їм прав, розглянути кримінальне провадження і постановити відповідне рішення. Суди при розгляді кримінальних справ не вправі перебирати на себе функції обвинувачення чи захисту.

Оцінюючи в сукупності досліджені під час судового розгляду докази з точки зору достатності та взаємозв'язку і приймаючи до уваги, що інших доказів, які б беззаперечно, без сумніву доводили вину обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України стороною обвинувачення після опитування щодо бажання доповнити судовий розгляд надано не було, суд вважає, що пред'явлене ОСОБА_1 обвинувачення не доведено в судовому засіданні, а усі припущення й сумніви стосовно доведеності вини обвинуваченого слід тлумачити на його користь.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, про необхідність постановлення відносно ОСОБА_1 виправдувального вироку, оскільки не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим ОСОБА_1

Цивільний позов не заявлено.

Витрати на залучення експертів відсутні.

Долю речових доказів по справі необхідно вирішити у відповідності із вимогами ст. 100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 368, 369, 373, 374 КПК України, суд,-

ЗАСУДИВ:

Визнати ОСОБА_1 невинуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Виправдати ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою - скасувати, звільнивши ОСОБА_1 з-під варти з залу суду.

Речові докази: DVD-R диск приєднано до матеріалів кримінального провадження - залишити при матеріалах кримінального провадження.

На вирок протягом 30 діб може бути подана апеляція до Черкаського апеляційного суду.

Копію вироку негайно вручити учасникам судового провадження.

Головуючий: С.М. Бащенко