Рішення № 92205740, 09.10.2020, Лубенський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 539/1834/20

Провадження № 2/539/835/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2020 року Лубенський міськрайонний суд

Полтавської області

в складі : головуючого судді Іващенка Ю.А.,

при секретарі Карпенко Т.П.,

з участю : позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лубни Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «АЛЬФА-БАНК» про визнання кредитного договору недійсним,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Акціонерного товариства «АЛЬФА-БАНК» про визнання кредитного договору недійсним, мотивуючи свої вимоги тим, що 10.04.2018 року між нею та ПАБ «Альфа-банк» був укладений договір про надання споживчого кредиту № 501017376, шляхом підписання Акцепту пропозиції на укладання угоди про надання кредиту № 501017376, відповідно до якого відповідач надав позивачу грошові кошти в розмирі 11930 (одинадцять тисяч дев`ятсот тридцять) грн. Текст кредитного договору знаходився та знаходиться за електронною адресою www/aifabank.com.ua

Вона щомісячно з 10.04.2018 року по 10.05.2020 року сплачувала на користь відповідача 636, 71 грн., що за період в 25 місяців становить 15917 (п`ятнадцять тисяч дев`ятсот сімнадцять) грн. 75 коп.

Прохала суд визнати вище згадуваний правочин, а саме Кредитний договір - недійсним, та застосувати наслідки недійсності договору, а саме зобов`язати позивача повернути у натурі 3987 (три тисячі дев`ятсот вісімдесят сім) грн. 75 коп., які відповідач одержав на виконання цього правочину. Ту суму що отримала вона, вже повернуто.

В судовому засіданні позивач та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали в повному обсязі, пояснили, що оскільки позивач не мала можливості ознайомитись з договором та його додатками через його надрукування шрифтом, який неможливо прочитати без додаткових засобів (окулярів, лупи тощо.)

Крім того, підготовка редакції кредитного договору здійснювалась виключно відповідачем, без залучення до цього процесу позивача, без можливості внесення позивачем своїх зауважень. Редакція акцепту-заяви була надана позивачу в день укладення угоди, що унеможливлювало здійснення позивачем ґрунтовного вивчення умов договору. Відповідач скористався тим, що позивачу об`єктивно бракувало знань необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і він був ведений в оману при отриманні кредитних послуг, а відповідач, в порушення вимог ЗУ «Про захист прав споживачів» не надав позивачу відомості, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору та не зазначив їх в його змісті.

Відповідачем ніяким чином не зафіксовано умов договору під час підписання акцепту-пропозиції, не була надана інформація про ризики.

Під час укладання договору банк приховав від позичальника повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим ввів позичальника в оману, щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості.

В момент підписання кредитного договору між сторонами, позивач був введений в оману відповідачем щодо істотних умов договору, ціни та відсоткової ставки, загальної сукупності вартості та абсолютного значення подорожчання кредиту.

Вважає, що при укладанні Кредитного договору, були порушені вимоги чинного законодавства України та права позивача, як споживача на ринку фінансових послуг, дане порушення здійснене з боку відповідача.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, у відзиві на позовну заяву та у запереченні проти задоволення позову заперечував, оскільки сторонами дотримано письмової форми укладення договору. Позивач ОСОБА_1 , підписавши Анкету - заяву, Оферту, Акцепт, Додаток №1, Паспорт споживчого кредиту, які складаються у сукупності кредитний договір, погодилася з умовами кредитування, що свідчить про дотримання форми договору, визначеної законом.

Суд, заслухавши позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази в їх сукупності, встановив наступне.

10.04.2018 року ОСОБА_1 та представником АТ «Альфа-Банк» було підписано Анкету-заяву про акцепт Публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», яка містила анкетні дані ОСОБА_1 , прохання відкрити поточні рахунки на її ім`я у гривні, а також повідомлення про підтвердження акцепту Публічної пропозиції та укладення Договору з АТ «Альфа- Банк», на умовах, викладених в Публічній пропозиції та Додатках до Договору, що розміщені на веб-сторінці Банку www.alfabank.ua.

Також, з матеріалів справи судом встановлено, що 10.04.2018 року ОСОБА_1 було підписано Оферту на укладання угоди про надання кредиту № 501017376 від 10.04.2018 р. (далі - Оферта), згідно якої (Позичальник) запропонувала АТ «Альфа-Банк» (Банк) укласти Угоду про надання кредиту, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб (надалі - Угода), на наступних умовах: тип кредиту - «Кредит готівкою», сума кредиту - 11930,00 грн., процентна ставка - фіксована, 17,99% річних; строк кредиту - 48 місяців (дата повернення - 10.04.2022 р. Надалі, за текстом вказаної Оферти зазначено, що ОСОБА_1 , як Позичальником, запропоновано Банку надавати їй послуги з розрахунково-касового обслуговування у порядку та умовах, що передбачені цим пунктом та Договором, за надання яких запропоновано встановити комісійну винагороду у розмірі 2,40% від суми кредиту (зазначеної в Оферті без ПДВ) за обслуговування кредиту.

Оферту, підписану ОСОБА_1 , отримано представником АТ «Альфа-Банк».

10.04.2018 року представником АТ «Альфа-Банк» підписано Акцепт на укладання угоди про надання кредиту № 501017376, якою прийнято пропозицію ОСОБА_1 на умовах Оферти.

Також, вбачається, що 10.04.2018 року між сторонами було підписано Додаток № 1 до Угоди про надання кредиту № 501017376 від 10.04.2018 р., що містить «Графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг» (надалі - Графік). Нижче зазначено, що підпис позичальника свідчить про отримання ним всієї інформації про умови кредитування.

Із вказаного Графіку вбачається розрахунок суму щомісячного платежу за кредитом, що включає суму кредиту, відсотків та комісію за розрахунково-касове обслуговування щомісячно. Із Графіку чітко вбачається щомісячний платіж за розрахунково-касове обслуговування становить 636,71 грн.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір (оферта), відповіді про прийняття цієї пропозиції (акцент). Якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 1, 2 ст. 640 ЦК України).

Сторонами обумовлено істотні умови кредитного договору.

Кредитний договір, укладений з додержанням письмової форми.

Факт отримання кредитних коштів за договором стороною позивача, як позичальником, не заперечується.

У відповідності до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (ч. 3 ст. 1054ЦК України).

З урахуванням встановлених судом обставин, вбачається, що між сторонами виникли кредитні правовідносини.

Факт укладення між сторонами кредитного договору 10.04.2018 року не оскаржується та не оспорюється у справі.

Предметом спору у справі є визнання недійсним договору через обов`язок позичальника щомісячно сплачувати комісію за розрахунково-касове обслуговування у сумі 286,32 грн. а також у зв`язку з тим, що позивач нібито не була належним чином ознайомлена з усіма умовами договору, відсутність у неї екземпляру договору, що пропозиції, заяви та розрахунок були написані шрифтом, який неможливо прочитати без додаткових засобів, а також у зв`язку з тим, що договір було підписано не в установі банку.

Як на підставу вимог про визнання вказаної умови договору недійсною позивач посилалась на недодержання в момент вчинення правочину вимог ч.1 ст. 203 ЦК України, яка передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. А саме, позивач вказувала, що не надавши інформацію позивачу про існуючі ризики при отриманні кредиту та подальшому його обслуговуванні відповідач тим самим вів позивача в оману не надавши йому інформацію необхідну для здійснення свідомого вибору. Надання інформації позивачу, який не є фахівцем в галузі фінансів, про ризики, було прямим обов`язком відповідача, як професійного продавця послуг на фінансових ринку України, крім того надання такої інформації в істотній мірі могло посприяти здійсненню позивачем зовсім іншого свідомого вибору, навіть відмови від здійснення правочину з відповідачем.

Згідно вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент чинення правочину стороною вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5-6 ст. 203 ЦК України.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

В силу вимог ст. 217 ЦК України сторони договору можуть оскаржити договір як в цілому так і конкретну його частину (умову).

З Оферти, підписаної позичальником ОСОБА_1 вбачається, що останньою запропонована пропозиція надання Банком послуги з розрахунково-касового обслуговування кредиту вартістю 2,40% від суми кредиту (комісійна винагорода). Посилання позивача на невідповідність розміру комісійної винагороди принципу розумності та справедливості, з урахуванням того, що цей розмір вдвічі і більше перевищує розмір відсотків за кредитним договором, не заслуговують у цьому сенсі на увагу, оскільки саме такий розмір запропоновано позичальником в Оферті та у справі не спростовано, що волевиявлення позичальника з цього приводу не було вільним чи вона не розуміла значення своїх дій та/або не керувала ними під час узгодження такої умови.

Графік платежів, підписаний позичальником ОСОБА_1 , що є невід`ємною частиною укладеного між сторонами кредитного договору, також містив відомості про суму щомісячної сплати комісійної винагороди у розмірі 286,32 грн.

Статтею 627 ЦК України встановлено принцип свободи договору, згідно якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначеності умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто, ОСОБА_1 , як позичальник, була обізнана про умови кредитування, у тому числі про умову щомісячної сплати позичальником комісійної винагороди у розмірі 286,32 грн., розмір якої у відсотках запропонований нею ж в Оферті, однак не відмовилась від укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів у користування.

За оскаржуваними у даній справі умовами Оферти та Акценту, а також Графіку визначені умови щодо сплати позичальником комісії за розрахунково-касове обслуговування (за обслуговування кредиту) на умовах Договору, а не за розрахунково-касове обслуговування кредитної заборгованості.

Згідно абзацу третього частини четвертої старої редакції статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю заборонялося встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії. які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Також відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (втратила чинність), банки не мали права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача, тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Із матеріалів справи вбачається, що позичальник ознайомилася з умовами споживчого кредиту, в тому числі щодо нарахування комісії, що підтверджується її підписом.

Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи, що між сторонами було досягнуто згоди за істотними умовами спірного кредитного договору, такий правочин, згідно з вимогами статті 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим цей договір, згідно зі статтею 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним, відповідно до приписів статті 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у Постанові від 26 грудня 2019 року справа № 467/555/19, провадження № 61-17707св19: «Проаналізувавши підстави звернення до суду, норми законодавства України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, положення оспорюваного позивачем договору, Верховний Суд дійшов висновку, що стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції яка діяла до набрання чинності Законом України «Про споживче кредитування» (набрав чинності 10 червня 2017 року)на яку посилався позивач як на підставу задоволення позову, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки на момент укладення спірного договору діяла інша правова норма, яка підлягає застосуванню».

Предметом судового розгляду у цивільній справі № 716/179/15-ц (на яку посилається позивач у позовній заяві) був кредитний договір, укладений у 2007 року (за старої редакції зазначених вище нормативних актів), а тому правові висновки, викладені у Постанові Верховного суду від 13 грудня 2018 року по справі № 716/179/15-ц не можуть бути враховані при розгляді даної цивільної справі.

Таким чином, позивачем не доведено недобросовісності в діях відповідача АТ «Альфа-Банк» і невідповідність нормам законодавства умов договору про надання кредиту. Не може вважатись недобросовісним та несправедливим те, можливість застосування чого законодавець прямо передбачив у Законі України «Про споживче кредитування».

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша стаття 229 ЦК України).

Згідно із частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції від 10.06.2017 року, яка діяла на момент укладення Угоди про надання кредиту №501017376 від 10.04.2018 р., цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

За змістом статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором; загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов`язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов`язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем. Платежі за додаткові та супутні послуги третіх осіб, пов`язані з договором про споживчий кредит, не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом. Якщо укладення договору про надання додаткових чи супутніх послуг третіми особами є обов`язковим для отримання кредиту або для отримання кредиту на умовах, що пропонуються кредитодавцем, споживач має бути прямо проінформований про це у письмовій формі (частина друга статті 8 Закону України «Про споживче кредитування»).

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору.

Статтями 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», передбачена така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту, яка визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Враховуючи вищевикладене, Законом України «Про споживче кредитування» передбачена можливість банків визначати у Кредитному договорі нарахування та сплату комісії, яку Позичальник зобов`язаний сплатити банку за умови, що він обізнаний про необхідність сплати таких платежів та надав свою згоду при укладенні договору.

Постановою Національного банку України від 08 червня 2017 року №49 затвердженні Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила), які розроблено відповідно до Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про національний банк України», «Про споживче кредитування», встановлюють порядок та методику розрахунку загальної вартості кредиту для споживача.

Згідно з пунктом 8 Правил банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки. Банк зазначає реальну річну процентну ставку та загальну вартість кредиту за рядком «Усього» у колонках 9 і 10 (відповідно) форми, наведеної в додатку 2 до цих Правил.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які с несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору.

Обравши спосіб захисту своїх прав шляхом визнання кредитного договору недійсним з підстав передбачених статями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач зобов`язаний довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.

Враховуючи обставини, встановлені судом під час розгляду справи, а саме те, що позивачем під час укладення договору було підписано анкету- заяву, оферту, акцепт, додаток №1, паспорт споживчого кредиту, які і складають у сукупності кредитний договір, те, що умова про сплату комісії за обслуговування кредиту та її розміру запропонована позивачем, як позичальником в Оферті, яка підписана останнім, а також те, що законом не передбачено обов`язкову безоплатність надання таких послуг банком, за які така комісія підлягає сплаті позичальником, суд дійшов висновку про безпідставність вимог позивача про визнання недійсним кредитного договору №501017376 від 10.04.2018 р.

Враховуючи відсутність підстав для визнання кредитного договору недійним, також відсутні підстави і для задоволення похідних позовних вимог щодо застосування наслідків недійсного договору у виді зобов`язання відповідача повернути кошти в розмірі 3987,75 грн., отримані на виконання цього договору.

Питання щодо підставності нарахування боргу, заборгованості по конкретним складовим кредитного договору не є предметом розгляду даної справи, а може бути розглянуто у разі подання банком відповідного позову до позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором, якщо такий позов буде подано.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України,

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Акціонерного товариства «АЛЬФА-БАНК» (місце знаходження м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, код ЄДРПОУ 23494714) про визнання кредитного договору недійсним відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до пп.15.5 п.15 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Лубенський міськрайонний суд Полтавської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 13 жовтня 2020 року.

Суддя Ю. А. Іващенко