Рішення № 92196668, 29.09.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/2466/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гіглави О.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Протас О.М.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Харенка В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Полтавської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, -

В С Т А Н О В И В:

14 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Прокуратури Полтавської області про визнання протиправним та скасування наказу прокурора Полтавської області від 15.04.2020 №245к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника керівника Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області, поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника керівника Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області з 15.04.2020, стягнення з прокуратури Полтавської області різниці в заробітку за весь час вимушеного прогулу до дня поновлення на посаді.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що оскаржуваний наказ від 15.04.2020 №245к прийнятий відповідачем без його дійсного добровільного волевиявлення на звільнення з посади та всупереч порядку, встановленого Законом України "Про прокуратуру", Кодексом законів про працю України та наказом Генерального прокурора України від 18.12.2017 №351 "Про затвердження Положення про організацію кадрової роботи в органах прокуратури", зі змістом якого позивача не ознайомлено. Позивач вказав, що знаходячись в стані сильного душевного хвилювання та маючи погане самопочуття, викликане розладом здоров`я, 14.04.2020 у кабінеті керівництва прокуратури області написав заяву про звільнення з адміністративної посади заступника керівника Кобеляцької місцевої прокуратури за власним бажанням без зазначення у заяві її дати. Ця заява позивачем до канцелярії прокуратури області не подавалася та у інформаційній системі "Система електронного документообігу органів прокуратури України", як того вимагають пункти .4.1.1, 5.1.1, 5.1.2 тимчасової Інструкції з діловодства в органах прокуратури України, не реєструвалася. При цьому, 17.04.2020, тобто через три дні, ОСОБА_1 подав до прокуратури області заяву про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням від 14.04.2020 у зв`язку з відсутністю добровільного волевиявлення на звільнення. Разом з тим, 15.04.2020 відповідним наказом прокурора області ОСОБА_1 було звільнено з адміністративної посади, про що останньому стало відомо 29.04.2020 від колег під час його перебування на лікарняному. З наказом про звільнення позивача ніхто не ознайомлював та не повідомляв про його наявність Окрім того, наказ про звільнення прийнято під час перебування ОСОБА_1 на лікарняному та без дотримання строків на звільнення за власним бажанням.

Ухвалою суду від 19.05.2020 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху; встановлено позивачу строк для усунення недоліку - десять днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.

03.06.2020 позивач усунув недоліки позовної заяви, визначені в ухвалі суду від 19.05.2020, шляхом подання до суду заяви про уточнення позовних вимог у вигляді виключення із заявлених позовних вимог вимоги про стягнення з прокуратури Полтавської області різниці в заробітку за весь час вимушеного прогулу до дня поновлення на посаді.

Ухвалою суду від 09.06.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №440/2466/20, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

27.07.2020 до суду від прокуратури Полтавської області надійшов відзив на позов, у якому остання заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Вказує, що норми Закону України "Про прокуратуру", які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади, у тому числі з адміністративної, є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, зокрема, до КЗпП України. За таких обставин, доводи позивача щодо застосування до спірних правовідносин загальних засад трудового законодавства є безпідставними, оскільки питання, пов`язані із проходженням прокурорами публічної служби та звільнення з підстав, що оспорюються в позові, врегульовані спеціальними законодавчими актами. Відповідач зазначає, що 14.04.2020 ОСОБА_1 подав заяву на ім`я прокурора Полтавської області про звільнення із займаної посади за власним бажанням, яка зареєстрована в книзі обліку вхідної кореспонденції відділу роботи з кадрами прокуратури Полтавської області від 14.04.2020 за №426вх. На підставі цієї заяви наказом прокурора Полтавської області від 15.04.2020 №245к ОСОБА_1 звільнено з займаної адміністративної посади. Твердження позивача про необхідність дотримання двотижневого строку перед звільненням з адміністративної посади відповідач вважає безпідставними та такими, що суперечать чинному законодавству, оскільки оскаржуваний наказ не розриває трудовий договір зі ОСОБА_1 , а прийнятий стосовно звільнення останнього саме з адміністративної посади, а не з посади прокурора (органів прокуратури). Передбачені підстави припинення трудового договору, визначені статтею 51 Закону України "Про прокуратуру" не були застосовані до позивача. Позивач наразі залишається прокурором місцевої прокуратури, тобто трудовий договір з ним після його звільнення з адміністративної посади не припинився, а тому приписи статей 38, 39 КЗпП України до спірних правовідносин не застосовуються. Зазначення позивачем у позові про направлення відповідачу через три дні, тобто 17.04.2020, заяви про відкликання попередньої заяви про звільнення не відповідає дійсності, так як згідно реєстру зданої кореспонденції заява позивача про відзив заяви на звільнення надійшла до прокуратури області лише 21.04.2020. Відповідач зауважує, що будь-яких доказів на підтвердження написання заяви на звільнення під тиском, тобто без добровільного наміру, позивач до позовної заяви не надав (а.с. 150-155).

У відповіді на відзив, що надійшла до суду 03.08.2020, позивач вказує про те, що відповідачем у відзиві не наведено спростування зазначених ним фактів написання заяви про звільнення без дійсного добровільного волевиявлення та не проаналізовано порядок його звільнення. Зазначає, що відповідачем в обґрунтування заперечень не наведено жодної правової норми Закону України "Про прокуратуру" щодо процедури та порядку звільнення з адміністративної посади, а також в який законний спосіб діяли посадові особи прокуратури Полтавської області під час винесення наказу про звільнення за наявності відклику на заяву та листа з вимогою скасувати наказ. Таким чином, посилання відповідача на те, що повинні застосовуватися виключно норми спеціального законодавства - Закону України "Про прокуратуру" є безпідставними та не аргументованими, оскільки вказаним Законом не передбачена процедура та порядок звільнення прокурора з адміністративної посади, а тому повинні застосовуватися загальні норми трудового законодавства. Наполягає на тому, що норми Положення про організацію кадрової роботи в органах прокуратури щодо подачі заяви про звільнення не пізніше ніж за три дні до дати звільнення розповсюджуються за умови зазначення у заяві дати, з якої необхідно провести звільнення. На переконання позивача, наказом №245к від 15.04.2020 його звільнено з посади заступника керівника Кобеляцької місцевої прокуратури фактично залишивши без посади на невизначений строк з істотною зміною умов оплати праці та розірвавши з ним трудові відносини на посаді - заступника керівника. З огляду на відсутність будь-якого наказу про призначення позивача на посаду прокурора, останній вважає безпідставними твердження прокуратури області щодо того, що останнього фактично звільнено лише з адміністративної посади та не звільнено з посади прокурора. ОСОБА_1 також в якості доказу написання ним заяви про звільнення під тиском прокурора області наводить факт позбавлення його премії прокурором області та, як наслідок, оскарження ним дій прокурора області щодо позбавлення премії до Генеральної інспекції (а.с. 167-174).

За змістом заперечень Прокуратури Полтавської області на відповідь на відзив від 12.08.2020, що надійшли до суду 13.08.2020 та у подальшому, 14.08.2020, прокуратура наполягає на тому, що оскаржуваний наказ не розриває трудовий договір зі ОСОБА_1 , а прийнятий виключно про його звільнення з адміністративної посади, а не з посади прокурора (органів прокуратури). Підтвердженням зазначеного є той факт, що з позивачем не проведено повний розрахунок при звільненні, трудову книжку останній також не одержував та продовжує працювати і отримувати заробітну плату (а.с. 180-182, 188-190).

Ухвалою суду від 13.08.2020 закрито підготовче провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Полтавської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді; призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 09:30 год 02.09.2020, яке переносилося на 11:30 год 17.09.2020 та у подальшому відкладалося на 10:45 год 29.09.2020.

Позивач в судовому засіданні 29.09.2020 позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, просив суд відмовити в їх задоволенні, з огляду на безпідставність. При цьому, звернув увагу суду на зміну назви відповідача з Прокуратури Полтавської області на Полтавську обласну прокуратуру.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Наказом прокурора Полтавської області від 17.11.2008 №257к ОСОБА_1 призначено на посаду помічника прокурора Полтавського прокурора з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах з 18.11.2008 з терміном стажування до одного року (а.с. 15).

Наказом прокурора Полтавської області від 14.12.2015 №811к молодшого радника юстиції ОСОБА_1 призначено заступником керівника Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області з 15.12.2015 (а.с. 162).

26.02.2020 прокурором Полтавської області видано наказ №49 про призначення службового розслідування за фактом можливого неналежного захисту працівниками органів прокуратури Полтавської області інформації, яка має обмежений доступ, тобто можливого допущення витоку мовної та видової інформації на об`єктах інформаційної діяльності органів прокуратури, розголошення конфіденційної, службової інформації або інформації, яка містить таємницю, що охороняється законом (крім державної таємниці) (а.с. 23).

Згідно висновку службового розслідування за фактом неналежного захисту працівниками Кобеляцької місцевої прокуратури інформації, яка має обмежений доступ, розголошення конфіденційної, службової інформації або інформації, яка містить таємницю, що охороняється законом (крім державної таємниці) від 26.03.2020 факти порушення вимог Типової інструкції про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 19.10.2016 за №736, та Інструкції про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генеральної прокуратури України від 13.12.2017 за №349, в діях прокурора Глобинського відділу Кобеляцької місцевої прокуратури ОСОБА_2 та спеціаліста Глобинського відділу Кобеляцької місцевої прокуратури ОСОБА_3 підтвердилися, у зв`язку з чим рекомендовано прокурору Полтавської області зменшити розмір премії на 30% спеціалісту Глобинського відділу Кобеляцької місцевої прокуратури ОСОБА_3 , на 50% прокурору Глобинського відділу Кобеляцької місцевої прокуратури ОСОБА_2 та на 70% заступнику керівника Кобеляцької місцевої прокуратури ОСОБА_1 (а.с. 24).

Рекомендація щодо зменшення розмірів премії спеціалісту Глобинського відділу Кобеляцької місцевої прокуратури ОСОБА_3 , прокурору Глобинського відділу Кобеляцької місцевої прокуратури ОСОБА_2 та заступнику керівника Кобеляцької місцевої прокуратури ОСОБА_1 на ім`я прокурора Полтавської області оформлена відповідним рапортом (а.с. 25).

Не погодившись зі зменшенням розміру премії, заступник керівника Кобеляцької місцевої прокуратури ОСОБА_1 направив Генеральному прокурору України скаргу з вимогою про визнання незаконним та скасування висновку службової перевірки від 26.03.2020 та скасування наказу від 26.02.2020 "Про проведення службового розслідування" (а.с. 26-31).

У подальшому, 14.04.2020 ОСОБА_1 на ім`я прокурора Полтавської області подана заява з проханням звільнити його з посади заступника керівника Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області у зв`язку з достроковим припиненням повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням на підставі пункту 1 частини 1 статті 41 Закону України "Про прокуратуру" (а.с. 158).

Вказана заява зареєстрована в книзі обліку вхідної кореспонденції відділу роботи з кадрами прокуратури Полтавської області 14.04.2020 за №426вх (а.с. 156-157).

15.04.2020, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 11, пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" та на підставі заяви ОСОБА_1 прокурор області виніс наказ №245к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області у зв`язку з поданням заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням (пункт 1 частини 1 статті 41 Закону України "Про прокуратуру") з 15.04.2020 (а.с. 161).

Позивач, не погодившись з наказом про звільнення його з адміністративної посади заступника Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області, звернувся до суду з цим позовом, в якому вказав про написання 14.04.2020 заяви про звільнення з адміністративної посади без добровільного волевиявлення на звільнення, про що свідчить подана ним 17.04.2020 до прокуратури Полтавської області заява про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням (а.с. 18-19).

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні гарантії права на працю та конституційні гарантії з цим правом пов`язані, викладені в національному законодавстві наступним чином.

Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з частинами 1, 2 статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтями 2, 5-1 Кодексу законів про працю України закріплено право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.

Пунктом 6 частини 1 статті 5-1 Кодексу законів про працю України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частиною 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Цей конституційний припис закріплений у статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини 1 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною 2 статті 21 та частиною 1 статті 23 Загальної декларації прав людини кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, прийнятого 16.12.1966 Генеральною Асамблеєю ООН та ратифікованого Україною 12.11.1973, держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право на працю, що включає право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, і зроблять належні кроки до забезпечення цього права. Заходи, яких повинні вжити держави-учасниці цього Пакту з метою повного здійснення цього права, включають програми професійно-технічного навчання і підготовки, шляхи і методи досягнення продуктивної зайнятості в умовах, що гарантують основні політичні і економічні свободи людини.

Також, статтею 24 Європейської соціальної хартії, ратифікованої Україною 14.09.2006, з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов`язуються визнати: a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов`язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби; б) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу. З цією метою Сторони зобов`язуються забезпечити, щоб кожний працівник, який вважає себе звільненим без поважної причини, мав право на оскарження в неупередженому органі.

Спеціальні норми права, пов`язані з проходженням публічної служби на посадах прокурорів, викладені у Законі України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VІІ (надалі також Закон №1697-VІІ; тут і далі норми цього Закону наводяться в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного наказу), який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 11 Закону №1697-VІІ керівник обласної прокуратури призначає на адміністративні посади та звільняє з адміністративних посад прокурорів у випадках та порядку, встановлених цим Законом.

Прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом (частина 3 статті 16 Закону №1697-VІІ).

За змістом статті 41 Закону №1697-VІІ звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої пунктами 2-10 частини першої статті 39 цього Закону, здійснюється Генеральним прокурором з таких підстав: подання заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням.

Звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої пунктами 11-15 частини першої статті 39 цього Закону, здійснюється керівником обласної прокуратури в окружних прокуратурах, які розташовані у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури, з підстав, передбачених абзацом першим частини першої цієї статті.

Повноваження прокурора на адміністративній посаді припиняються в разі: 1) закінчення строку перебування на адміністративній посаді; 2) звільнення з посади прокурора або припинення повноважень на посаді прокурора.

Звільнення прокурора з адміністративної посади чи припинення його повноважень на адміністративній посаді, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини другої цієї статті, не припиняє його повноважень прокурора.

Після звільнення прокурора з адміністративної посади або припинення його повноважень на цій посаді він не пізніше одного місяця призначається на одну з вакантних посад у цьому ж органі прокуратури або в разі відсутності вакантних посад переводиться на посаду до іншого органу прокуратури того ж або нижчого рівня за його письмовою згодою. У таких випадках рішення про призначення на посаду приймається керівником відповідного органу прокуратури.

У разі відмови прокурора від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури або від переведення на посаду до іншого органу прокуратури у зазначений строк прокурор звільняється з посади прокурора.

До моменту прийняття рішення про призначення прокурора на посаду, переведення на посаду до іншого органу прокуратури або звільнення з посади прокурора повноваження відповідного прокурора зупиняються із збереженням гарантій матеріального, соціального та побутового забезпечення, передбачених законодавством для прокурорів.

Пунктом 9 розділу V Положення про організацію кадрової роботи в органах прокуратури, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 18.12.2017 №351 (далі - Положення №351), передбачено, що в разі подання прокурором заяви про звільнення з посади за власним бажанням звільнення проводиться уповноваженим Законом керівником прокуратури з дати, зазначеної в заяві. Заява про звільнення подається не пізніше ніж за три дні до вказаної у ній дати. Прокурор продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Тобто, виходячи з приписів вказаної норми, у разі зазначення у заяві про звільнення бажаної дати звільнення за власним бажанням наказ про таке звільнення може бути виданий тільки через 3 дні після подачі заяви із конкретною датою звільнення.

Дослідивши зміст заяви ОСОБА_1 про звільнення з адміністративної посади заступника Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області судом встановлено, що у ній дійсно не зазначено заявником дати, з якої останній просить звільнити його з адміністративної посади.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Норми Закону №1697-VІІ, які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Разом з тим, з аналізу Закону №1697-VІІ встановлено, що у ньому відсутня діюча норма спеціального закону, що регулює порядок та строки звільнення за власним бажанням, а тому таке звільнення повинно проводитися з дотриманням встановлених чинним законодавством про працю гарантій.

Частиною 1 статті 38 КЗпП України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору (частина 2 статті 38 КЗпП України).

Пунктом 12 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.07.1992 визначено, що у справах про звільнення особи за власним бажанням суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.

Отже, наведеними положеннями КЗпП України визначено, що при розірванні трудового договору з ініціативи працівника, роботодавець може звільнити працівника у день подання останнім заяви за умови, якщо працівник сам визначає цей день датою звільнення, вказавши при цьому поважну причину, яка зумовила прийняття ним рішення про звільнення (переїзд на нове місце проживання, вступ до навчального закладу, переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість тощо).

У постанові від 26.10.2016 у справі №6-1269цс16 Верховний Суд України висловив правову позицію, що розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору суди повинні з`ясувати, зокрема, чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення.

Угода - це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і розуміє під собою вільне волевиявлення обох сторін. Волевиявлення - це засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов`язується із вчиненням фактичних дій. Дія - це зовнішнє вираження волі і свідомості людей.

Отже, визначення дати звільнення є необхідною умовою досягнення взаємної домовленості між працівником та суб`єктом призначення, з метою дотримання прав та гарантій, встановлених трудовим законодавством.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 11.07.2018 у справі №821/761/17.

Суд зауважує, що поряд із не зазначенням позивачем у заяві про звільнення дати, з якої він бажає, щоб його звільнили з адміністративної посади, у цій заяві також не зазначено останнім поважної причини, яка перешкоджає йому виконувати покладені обов`язки на такій посаді, що фактично є відображенням відсутності у заявника дійсного наміру звільнитися за власним бажанням з адміністративної посади.

Про відсутність такого наміру свідчить також подана до прокуратури області 17.04.2020, тобто лише через три дні після написання заяви про звільнення, заява ОСОБА_1 про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням від 14.04.2020 у зв`язку з відсутністю добровільного волевиявлення на звільнення (а.с. 18-19, 159-160).

Поряд з цим, суд також вважає за доцільне відмітити ту обставину, що у період з 15.04.2020 по 30.04.2020 включно позивач перебував на лікарняному, що підтверджується відповідним листком непрацездатності Серія АДЯ №419177 (а.с. 33).

Відповідно до частини 3 статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Разом з тим, в порушення приписів вказаної норми оскаржуваний наказ від 15.04.2020 №245к про звільнення ОСОБА_1 прийнятий саме в період тимчасової непрацездатності останнього.

Суд зауважує, що відзив відповідача взагалі не містить жодних правових обґрунтувань з приводу правомірності звільнення позивача з адміністративної посади в період його перебування на лікарняному.

Що ж стосується посилань прокурора в ході судового розгляду справи на приписи абзацу 6 пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 №113-IX, за якими перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту, то судом такі посилання оцінюються критично, оскільки пункт 19 передбачає звільнення прокурорів з підстав, зазначених у пункті 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру", а у спірному випадку позивача з адміністративної посади звільнено на підставі статті 41 Закону України "Про прокуратуру".

На переконання позивача, приймаючи рішення про звільнення позивача за власним бажанням, відповідач повинен був діяти обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, неупереджено, добросовісно та розсудливо з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Враховуючи те, що відповідач належними та допустимими доказами не довів факт подання позивачем заяви про звільнення за власним бажанням із зазначенням дати такого звільнення та не спростував твердження останнього про подання ним цієї заяви без дійсного наміру достроково припинити повноваження на адміністративній посаді, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ від 15.04.2020 №245к не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, винесений непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на працю, а тому, підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування наказу прокурора Полтавської області від 15.04.2020 №245к слід задовольнити.

Стосовно позовних вимог позивача в частині поновлення його на посаді заступника керівника Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області з 15.04.2020 суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

У пункті 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи.

Таким чином, оскільки днем звільнення позивача з адміністративної посади є 15.04.2020, останнього слід поновити на адміністративній посаді заступника начальника Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області з наступного дня, тобто з 16.04.2020.

Відтак, вимоги ОСОБА_1 в частині поновлення підлягають задоволенню частково.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Полтавської обласної прокуратури (вул. 1100-річчя Полтави, 7, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ідентифікаційний код 02910060) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Полтавської області від 15 квітня 2020 року №245к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника керівника Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області.

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника керівника Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області з 16 квітня 2020 року.

В решті позову відмовити.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника керівника Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області допустити до негайного виконання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 15 жовтня 2020 року.

Суддя О.В. Гіглава