Рішення № 92196564, 15.10.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4327/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Юхтенко Л.Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 22 травня 2020 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83) про визнання протиправними дій щодо припинення виплати пенсії та зобов`язання поновити нарахування та виплату пенсійного забезпечення відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», починаючи з 01.04.2020 року.

Ухвалою від 26 травня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач після звільнення з військової служби знаходиться на обліку у ГУПФУ в Одеській області як одержувач пенсійного забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» та з моменту виходу на пенсію до квітня 2020 року отримував пенсію.

Так, позивач зазначив, що 29.10.2019 року уклав контракт №1753/19 про проходження служби цивільного захисту в Головному управлінні ДСНС України в Одеській області на посаді головного фахівця відділу планування заходів цивільного захисту Управління організації заходів цивільного захисту ГУ ДСНС України в Одеській області строком дії до 21.04.2021 року, у зв`язку з чим відповідач припинив виплату пенсії позивачу.

На думку позивача, припинення виплати пенсії суперечить приписам закону, оскільки відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», виплата позивачу пенсії на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення не повинна припинятись.

Позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою щодо відновлення виплати пенсії, однак листом від 23.04.2020 року ГУПФУ в Одеській області повідомило позивача про те, що оскільки згідно з Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового та начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 11.07.2013 року №593, особи рядового та начальницького складу Державної служби України з надзвичайних ситуацій проходять службу цивільного захисту, а не військову службу, тому з 01.04.2020 року припинено виплату пенсії позивачу.

На думку позивача, відповідачем неправильно трактується ч. 3 ст. 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», відповідно до якої встановлено право осіб, які уклали контракт в особливий період з органами та підрозділами цивільного захисту на продовження отримання військової пенсії.

До суду 11 червня 2020 року (вхід. № ЕП/8685/20) від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечував проти задоволення позову та просив відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що відповідачем правомірно припинено виплату пенсії, оскільки згідно з Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового та начальницького складу, затвердженого постановою КМУ №593 від 11.07.2003 року, особи рядового та начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій проходять службу цивільного захисту, а не військову службу. Поширення норми, передбаченої ч. 3 ст. 2 Закону № 2662 на інші періоди служби, крім військової служби, законодавством не передбачено. На підтвердження своєї позиції, відповідач посилається на лист Міністерство соціальної політики України «Про надання роз`яснення» щодо застосування ч. 3 ст. 2 Закону № 2662 при укладенні контракту про проходження служби в Державній службі України з надзвичайних ситуацій.

На виконання ухвали суду відповідачем надано суду належним чином засвідчена копія пенсійної справи позивача.

Позивачем подана відповідь на відзив (вхід. № 27538/20 від 16.07.2020 року), відповідно до якої позивач наполягав на задоволенні своїх позовних вимог.

Відповідач не подав до суду заперечення.

Ухвалою суду від 16 липня 2020 року розгляд справи продовжено за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду, що занесена до протоколу підготовчого засідання від 07 вересня 2020 року, закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 01 жовтня 2020 року.

На відкрите судове засідання позивач та його представник не з`явився.

Від позивача до суду повернулась судова повістка з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до ч. 11 ст. 126 КАС України, розписку про одержання повістки (повістку у разі неможливості вручити її адресату чи відмови адресата її одержати) належить негайно повернути до адміністративного суду. У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Від представника позивача надійшла заява (вхід. ЕП/13703/20 від 04.09.2020 року) про розгляд справи у відсутність позивача та його представника.

Відповідач - ГУПФУ в Одеській області на відкрите судове засідання також не з`явився, належним чином повідомлений про дату, час та місце призначення судового засідання, про що свідчить розписка про отримання судової повістки у приміщенні суду, до суду 01 липня 2020 року (вхід. № ЕП/9838/20) та 16 липня 2020 року (вхід. ЕП/10797/20) від представника відповідача надійшли клопотання про розгляд справи без участі представника.

Згідно з ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З цих підстав, суд постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання від 01 жовтня 2020 року, про продовження розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів.

Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив таке.

Відповідно до Наказу Начальника Південного регіонального управління ДПС України від 14 квітня 2010 року №34-ос «По особовому складу», підполковника ОСОБА_1 , звільненого в запас Збройних Сил України наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України, виключено із списків особового складу управління та знято з усіх видів забезпечення по Південному регіональному управлінню (а.с.9).

Матеріалами пенсійної справи підтверджено, що ОСОБА_1 є ветераном військової служби, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 (а.с.8) та отримує пенсію за вислугу років за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» з 15.04.2010 року, що підтверджується протоколом про призначення пенсії за пенсійною справою – 1510006450 (а.с. 31).

Суд встановив, що 29 жовтня 2019 року між позивачем та ГУДСНС України в Одеській області укладено контракт №1753/19 про проходження служби цивільного захисту (а.с.10).

Згідно з п. 3 Контракту, цей Контракт укладено строком до досягнення граничного віку перебування на службі цивільного захисту по 28 квітня 2021 року.

Відповідно до Витягу з наказу (по особовому складу цивільного захисту) від 29 жовтня 2019 року № 457, підполковника запасу ОСОБА_1 прийнято на службу цивільного захисту особами рядового та начальницького складу (а.с.11).

Матеріалами пенсійної справи підтверджено, що не заперечується сторонами, що пенсійним органом з 01.04.2020 року ОСОБА_1 припинена виплата пенсії.

Суд встановив, що позивач подав до пенсійного органу заяву з проханням роз`яснення щодо не надання пенсії за квітень 2020 року (а.с. 13).

Листом від 23.04.2020 року вих. № 3026-2916/П-02/8-1500/20 ГУПФУ в Одеській області повідомило позивача про те, що згідно з інформації бази даних системи персоніфікованого обліку за позивача як за особу, яка отримує грошове забезпечення звітує ГУДСНС України в Одеській області та оскільки згідно з Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового та начальницького складу, затвердженого постановою КМУ №593 від 11.07.2003 року, особи рядового та начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій проходять службу цивільного захисту, а не військову службу, тому припинено виплату пенсії за вислугу років з 01.04.2020 року (а.с. 14).

Не погодившись з вказаними діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Проаналізувавши положення чинного законодавства, обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належать задоволенню повністю, з огляду на таке.

Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII (надалі - Закон № 2262-XII) визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України № 2262-XII, особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Суд встановив, що позивач проходив військову службу та відповідно до Наказу Начальника Південного регіонального управління ДПС України від 14 квітня 2010 року №34-ос «По особовому складу» підполковника ОСОБА_1 , звільненого в запас Збройних Сил України наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України, виключено із списків особового складу управління та знято з усіх видів забезпечення по Південному регіональному управлінню (а.с.9).

Частиною 1 статті 2 Закону України № 2262-XII встановлено, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

Суд встановив та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до протоколу за пенсійною справою № 15010006450 ОСОБА_1 призначено пенсію з 15.04.2020 року за вислугу років у розмірі 68% грошового забезпечення підполковника за посадою начальник служби радіаційного, хімічного, біологічного захисту та екологічної безпеки Південного РУ ЖПС України (а.с.31).

Тобто, позивачу призначено пенсію відповідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

Частиною 2 статті 2 Закону України № 2262-XII встановлено, що пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі повторного прийняття їх на військову службу до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту, службу до Національної поліції, Служби судової охорони, органів та підрозділів цивільного захисту, податкової міліції та Державної кримінально-виконавчої служби України виплата пенсій на час їх служби припиняється. При наступному звільненні із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням загальної вислуги років на день останнього звільнення.

Відповідно до ч. 3 зазначеної статті Закону України № 2262-XII, пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняття на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів та підрозділів цивільного захисту під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення виплата пенсій не припиняється. Після звільнення із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням додаткової вислуги років від часу призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або повторного прийняття їх на службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, до дня фактичного звільнення. Якщо новий розмір пенсії цих осіб буде нижчим за розмір, який вони отримували до призову або повторного прийняття їх на службу, виплата їм пенсій здійснюється у розмірі, який вони отримували до призову або прийняття на службу в особливий період.

Суд встановив та підтверджено представником відповідача у відзиві на позовну заяву що у зв`язку з укладенням 29 жовтня 2019 року між позивачем та ГУДСНС України в Одеській області контракту №1753/19 про проходження служби цивільного захисту позивачу припинено виплату пенсії відповідно до Закону України № 2262-XII з 01.04.2020 року.

Оцінюючи надані сторонами докази, опираючись на вище приведені норми матеріального права, суд доходить висновку, що відповідачем невірно припинено виплату пенсії позивачу.

Так, аналіз до ч. 3 ст. 2 Закону України № 2262-XII доводить, що виплата пенсії не припиняється за такими умовами:

- у разі призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період

- прийняття на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів та підрозділів цивільного захисту під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.

Тобто вказаною статтею Закону передбачено дві умови, за наявності яких виплата пенсії не припиняється: це призив на військову службу за призивом під час мобілізації, на особливий період та укладення контракту під час дії особливого періоду.

Твердження відповідача, що дія ч. 3 ст. 2 Закону України № 2262-XII розповсюджується тільки на військову службу, відхиляються судом, оскільки такі твердження не відповідають змісту ч. 3 ст. 2 Закону України № 2262-XII.

Зі змісту ч. 3 ст. 2 Закону України № 2262-XII вбачається, що контракт укладений, в тому числі, до органів та підрозділів цивільного захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 Кодексу цивільного захисту України служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

В той же час, відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Тобто аналіз вказаних статей доводить, що служба цивільного захисту та військова служба є єдиною державною службою особливого характеру.

Це також доводиться тим, що відповідно до п. 11 Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового та начальницького складу, затвердженого постановою КМУ №593 від 11.07.2003 року, служба цивільного захисту закінчується у разі звільнення особи рядового чи начальницького складу із служби цивільного захисту в запас Збройних Сил або у відставку, загибелі (смерті), визнання її судом безвісно відсутньою або оголошення померлою.

Також суд враховує, що Кодексом цивільного захисту України та Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового та начальницького складу, затвердженого постановою КМУ №593 від 11.07.2003 року не передбачено два види проходження служби: військової служби та цивільного захисту, а тільки служба цивільного захисту, за закінченням якої особи рядового чи начальницького складу звільняються в запас Збройних Сил.

Тому, суд доходить висновку, що вірним розумінням приписів ч. 3 ст. 2 Закону України № 2262-XII є, що контракт проходження військової служби може бути укладений, в тому числі, до органів та підрозділів цивільного захисту.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Кодексу цивільного захисту України, в особливий період єдина державна система цивільного захисту функціонує відповідно до цього Кодексу та з урахуванням особливостей, що визначаються згідно з вимогами законів України "Про правовий режим воєнного стану", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також інших нормативно-правових актів.

Тобто законом передбачено особливі умови служби під час дії особливого періоду, які притаманні й військовій службі.

Таким чином, суд доходить висновку, що при укладанні контракту на проходження служби в органах та підрозділах цивільного захисту, дія ч. 3 ст. 2 Закону України № 2262-XII розповсюджується на осіб, яким виплачується пенсія за Законом № 2262-XII та які уклали такий контракт, за умови дії особливого періоду.

Згідно з статті 1 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України», особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII був затверджений Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з дня його опублікування у газеті «Голос України» від 18 березня 2014 року № 49.

Закон № 113-VII, який набрав чинності 20 січня 2015 року, затверджено Указ Президента України від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію», яким оголошено проведення часткової мобілізації, доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності.

Пунктом 2 вказаного Указу Президента України, наказано мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Втім, відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу, прийнято не було.

Таким чином, можна дійти висновку, що з 18 березня 2014 року по теперішній час в Україні діє особливий період, що виключає можливість припинення виплати пенсії позивачу.

Таким чином, оскільки позивач був прийнятий на службу цивільного захисту за контрактом під час дії особливого періоду, суд вважає, що на позивача розповсюджується дія частини третьої статті 2 Закону № 2262-ХІІ щодо неприпинення виплати пенсії.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, оцінюючи встановлені факти, суд дійшов висновку, що відповідач, заперечуючи проти позову не довів, з посиланням на відповідні докази правомірності своїх дій, а тому позовні вимоги належать задоволенню повністю.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів – у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення належить негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому належать стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 840, 80 грн.

Також у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 12 000 грн.

Пунктом 1 ч.3 ст.132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На обґрунтування понесених витрат на правничу допомогу, позивачем надано суду копія договору про надання правничої допомоги № 11/05/20 від 11.05.2020 року, укладений між адвокатом Гареєв Є.Ш. та ОСОБА_1 , розрахунок суми гонорару за надану правничу допомогу та копія квитанції до прибуткового касового ордера № 12.07.20 від 12.07.2020 року в сумі 12 000 грн.

Відповідно до п. 2.1. договору про надання правничої допомоги № 11/05/20 від 11.05.2020 року, послуги надаються Клієнту шляхом:

- усного та письмового консультування з юридичних питань;

- складання проектів необхідних процесуальних документів, скарг, претензій та позовних заяв, відзивів, заперечень, тощо;

- надання консультаційних послуг щодо захисту інтересів Клієнта;

- особистої участі та представництва Клієнта в будь-яких судах України.

Відповідно до розрахунку суму гонорару за надану правничу допомогу, адвокатом Гареєвим Є.Ш. надано, а позивачем прийнято такі послуги:

- 11.05.2020 року – первинна консультація, 1 год., вартість 1000 грн.

- 12.05.2020 року – основна консультація, 1 год, вартість 1000 грн.

- 14-16.05.2020 року – підготовка та подання позову, 6 год., вартість 6000 грн.

- 10.07.2020 року – підготовка заперечень на відзив, 2 год, вартість 2000 грн.

- Участь у судових засіданнях 2 год., вартість 2000 грн., усього: 12 000 грн.

Суд зазначає, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд враховує складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову.

Також, суд звертає увагу, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (п. 49 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Наталія Михайленко проти України», від 30 травня 2013 року, заява 49069/11).

Оцінивши наведений у розрахунку суму гонорару за надану правничу допомогу перелік наданих послуг, суд зазначає, що наведені у цьому опису витрати на проведену роботу не є неминучими та фактичними.

Так, відповідно до п.п. 1-2 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», видами адвокатської діяльності є надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

У даному випадку, керуючись приписами ст. 134 КАС України, суд вважає, що надання консультацій (первинної та основної) є невід`ємним етапом у підготовці позову.

Тому, витрати на первинну консультацію в розмірі 1000 грн. та основну консультацію в розмірі 1000 грн. не є неминучими та фактичними та охоплюються виконаною роботою щодо підготовки позову.

Суд зазначає, що факт складання позову включає в себе необхідність опрацювання законодавчої бази та доказів, формування правової позиції та підготовку відповідних документів, а тому, на думку суду, наведені витрати не є неминучими та мають охоплюватися кінцевим результатом виконаної роботи - складанням позовної заяви.

Тому, понесені адвокатом витрати на проведення консультацій в загальній сумі 2000 грн. не є неминучими, у зв`язку з чим не належать стягненню з відповідача.

Щодо відшкодування витрат на складання позовної заяви, 6 год., вартість 6000 грн. суд вважає, що зазначені витрати є неминучими та фактичними, відносяться до видів адвокатської діяльності, є результатом проведеної роботи адвокатом, відповідають об`єму та часу витраченому на виконану роботу, з урахуванням складності даної справи, не типовості справи, а тому є обґрунтованими та належать відшкодуванню.

Щодо складання відповіді на відзив, суд зазначає, що потрачений час на їх підготовку 2 години є завищеним, оскільки з відповіді на відзив не вбачається, що адвокату потрібно було потратити більше часу на формування своєї правової позиції, пошук законодавства, що регулюють спірні правовідносин, а тому фактичними та неминучими витратами на підготовку відповіді на відзив є одна година та належить стягненню сума в розмірі 1000 грн.

Стосовно розміру витрат на участь у судових засіданнях, суд зазначає, що вказані витрати теж не були неминучими та фактичними, оскільки адвокат не приймав участь у судовому засіданні дві години.

З матеріалів справи вбачається, що адвокат ОСОБА_2 приймав участь на першому судовому засіданні 01 липня 2020 року, яке тривало з 10.20. по 10.26., тобто 6 хвилин, та на підготовчому засіданні 16 липня 2020 року, яке тривало з 09.42. по 09.51., тобто 9 хвилин.

На судове засідання по суті розгляду справи, представник позивача не з`явився, подавши заяву про розгляд справи за його відсутності.

Тому, суд доходить висновку, що витрати на участь у судових засіданнях не належать стягненню.

Враховуючи вищевикладені та встановлені судом обставини, суд доходить висновку, що заява позивача про стягнення судових витрат на правничу допомогу з відповідача належить задоволенню частково, в сумі 7000 грн. В іншій частині заява не належить задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 205,246, 255,295,297 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДОРПОУ 20987385, місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83) щодо припинення ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) виплати пенсії відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», починаючи з 01.04.2020 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДОРПОУ 20987385, місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83) поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) пенсійного забезпечення відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», починаючи з 01.04.2020 року.

Рішення суду в частині стягнення пенсії за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДОРПОУ 20987385, місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 840, 80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДОРПОУ 20987385, місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати на правничу допомогу в розмірі 7000 грн. (сім тисяч гривень 00 копійок).

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. ст. 295, 297 КАС України, з урахуванням п.п.15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України, п. 3 розділу УІ Прикінцеві положення КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя Л.Р. Юхтенко

.