Рішення № 92196061, 15.10.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2020 року м. Київ справа №320/1270/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу, рішень про застосування штрафних санкцій,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29 листопада 2018 р. № 0020791303, № 0020811303, № 0020801303;

- визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 29 листопада 2018 р. № Ф-0020761303;

- визнати протиправним та скасувати рішення № 0020771303 від 29 листопада 2018 р. про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску;

- визнати протиправним та скасувати рішення № 0020841303 від 29 листопада 2018 р. про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач безпідставно відніс понесені позивачем та відображені у бухгалтерській і податковій звітності витрати на придбання запчастин для причепів, напівпричепа і сідельного тягача та їх ремонту в сумі 1 000 261 грн. 31 коп. не як витрати на придбання запчастин, а як витрати на утримання основних засобів подвійного призначення, тому що на думку відповідача ці транспортні засоби (причепи і тягач) є вантажними автомобілями. Унаслідок цього з усіх, пов`язаних з цими господарськими операціями видах оподаткування, були здійснені коригування податковим органом. Зазначає, що оскаржувані рішення контролюючого органу є необґрунтованими, помилковими та такими, що не відповідають обставинам справи та вимогам податкового законодавства, тому позивач звернувся з цим позовом до суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2019 р. відкрито провадження в цій адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

3 травня 2019 р. від відповідача надійшов до суду відзив на позовну заяву, в якому він позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити. Стверджує, що доводи позивача є не обґрунтованими та не підтвердженими доказами, спростовуються фактичними обставинами справи та положеннями ПК України. Зазначає, що витрати на придбання запчастин для причепів, напівпричепа і сідельного тягача та їх ремонту є витратами на утримання основних засобів подвійного призначення, оскільки відповідно до законодавства ці засоби є вантажними автомобілями.

9 серпня 2019 р. до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначає, що відповідачем не надано жодного заперечення, доказу, не наведено жодної норми права на спростування викладених у позові обставин.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2019 р. закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 9 жовтня 2019 р.

9 жовтня 2019 р. до суду від представника позивача надійшло клопотання про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження. В цей же день до суду від представника відповідача надійшла заява про залишення на розсуд суду питання про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

У зв`язку з поданими клопотаннями сторін про розгляд справи в порядку письмового провадження протокольною ухвалою суду від 9 жовтня 2019 р. на підставі ч. 3 ст. 194 КАС України вирішено здійснювати судовий розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

У період з 8 по 22 жовтня 2018 р. ГУ ДФС у Київській області проведена документальна планова виїзна перевірка фінансово господарської діяльності з питань дотримання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 вимог податкового, валютного законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи за період з 1 січня 2016 р. по 31 грудня 2017 р..

За результатами перевірки контролюючим органом складено Акт перевірки від 29 жовтня 2018 р. № 908/10-36-13-03/ НОМЕР_1 , за висновками якого у позивача встановлені наступні порушення вимог:

1) п. 44.1 ст. 44 ПК України в частині не надання до перевірки книги обліку доходів і витрат;

2) п. 177.1, п. 177.2, пп.177.4.5 п. 177.4 ст. 177 ПК України, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності у сумі 180 047 грн. 04 коп., у тому числі у 2017 році у сумі 180 047 грн. 04 коп.;

3) п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України, що призвело до заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності у сумі 15 003 грн. 92 коп., у тому числі у 2017 році у сумі 15 003 грн. 92 коп.;

4) п. 2 ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 8, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 р. № 2464-VI, що призвело до заниження єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від здійснення підприємницької діяльності у загальній сумі 70 131 грн. 38 коп., у тому числі у 2017 р. у сумі 70 131 грн. 38 коп.;

5) п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 р. № 2464-VI, а саме: порушено правила сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від здійснення підприємницької діяльності у сумі 11 075 грн. 49 коп.

9 листопада 2018 р. позивачем подано заперечення до відповідача щодо висновків цього акту документальної планової виїзної перевірки від 29 жовтня 2018 р.

26 листопада 2018 р. відповідачем прийнято рішення № 6753/ФОП/10-36-13-03 «Про розгляд заперечення», згідно з яким висновки акту перевірки залишено без змін.

Надалі контролюючим органом прийнято наступні рішення:

- податкове повідомлення-рішення від 29 листопада 2018 р. № 0020791303, яким встановлено порушення п. 177.1, п. 177.2, пп.177.4.5 п. 177.4 ст. 177 ПК України та застосовано штрафні (фінансові) санкції (нараховано пеню) на підставі п. 123.1 ст. 123 ПК України і згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та пункту 58.1 ст. 58 ПК України збільшено суму грошового зобов`язання на суму 270 070 грн. 56 коп. (за податковими зобов`язаннями («+» - збільшення, «-» - зменшення) - + 180 047 грн. 04 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями – 90 023 грн. 52 коп.);

- податкове повідомлення-рішення від 29 листопада 2018 р. № 0020811303, яким встановлено порушення п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України і згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та пункту 58.1 ст. 58 ПК України збільшено суму грошового зобов`язання на суму 18 754 грн. 84 коп. (за податковими зобов`язаннями («+» - збільшення, «-» - зменшення) - + 15 003 грн. 92 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями – 3750 грн. 92 коп.);

- податкове повідомлення-рішення від 29 листопада 2018 р. № 0020801303, яким встановлено порушення п. 121.1 ст. 121, п. 44.1 ст. 44 ПК України і згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та пункту 58.1 ст. 58 ПК України застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 510 грн. 00 коп.;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 29 листопада 2018 р. № Ф-0020761303 на суму 70 131 грн. 38 коп.;

- рішення від 29 листопада 2018 р. № 0020771303 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 7013 грн. 14 коп.;

- рішення від 29 листопада 2018 р. № 0020841303 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким нараховано штраф у розмірі 11 075 грн. 49 коп. та за період з 22 березня 2014 р. до 16 червня 2017 р. і нараховано пеню у розмірі 12 167 грн. 73 коп.

19 грудня 2018 р. позивачем до Державної фіскальної служби України подано скаргу на податкові повідомлення-рішення від 29 листопада 2018 р. № 0020791303, № 0020811303 та № 0020801303.

19 грудня 2018 р. позивачем до Державної фіскальної служби України подано скаргу на вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 29 листопада 2018 р. № Ф-0020761303, рішення № 0020771303 від 29 листопада 2018 р. про застосування штрафних санкцій за донарахування єдиного внеску та рішення № 0020841303 від 29 листопада 2018 р. про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату єдиного податку.

24 січня 2019 р. Державною фіскальною службою України прийнято рішення № 3687/6/99-99-11-05-02-25 про результати розгляду скарги, яким оскаржені вимогу та рішення залишено без змін, а скаргу позивача – без задоволення.

18 лютого 2019 р. Державною фіскальною службою України прийнято рішення № 7900/6/99-99-11-05-01-25 про результати розгляду скарги, яким залишила без змін податкові повідомлення-рішення від 29 листопада 2019 р. № 0020791303, № 0020811303, № 0020801303, а скаргу позивача - без задоволення.

Не погоджуючись із спірними рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд бере до уваги наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПК України).

Згідно з вимогами пунктів 16.1.2., 16.1.3. статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів та подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборі.

Абзацом 1 п. 44.1 ст. 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абз. 2 п. 44.1 ст. 44 ПК України).

Відповідно до вимог пункту 176.1. статті 176 ПК України платники податку зобов`язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов`язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку.

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, регулюється статтею 177 ПК України.

Відповідно до вимог абзацу 4 пункту 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, здійснюється відповідно до положень статті 177 ПК України.

Доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу (п.177.1 ст.177 ПК України).

Згідно з вимогами п. 177.2 ст. 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Відповідно до вимог п. 177.4 ст. 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать:

- витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат (пп.177.4.1);

- витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством (пп.177.4.2);

- суми податків, зборів, пов`язаних з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з об`єктів житлової нерухомості); суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, пов`язаних з господарською діяльністю фізичної особи – підприємця (пп.177.4.3);

- інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (пп.177.4.4).

Згідно з вимогами пп. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця:

витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем;

витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації;

витрати на придбання та утримання основних засобів, визначених абзацами восьмим - десятим підпункту 177.4.6 цього пункту;

документально не підтверджені витрати.

Підпункт 177.4.6 пункт 177.4 ст. 177 ПК України передбачає, що зазначені у цій статті підприємці мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов`язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат. При цьому амортизації підлягають: витрати на придбання основних засобів та нематеріальних активів; витрати на самостійне виготовлення основних засобів, реконструкцію, модернізацію та інші види поліпшення основних засобів (крім поточного ремонту).

Не підлягають амортизації та повністю включаються до складу витрат звітного періоду витрати на: проведення поточного ремонту; ліквідацію основних засобів (у частині залишкової вартості).

Не підлягають амортизації такі основні засоби: земельні ділянки; об`єкти житлової нерухомості; легкові автомобілі.

Відповідно до п. 16-1 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних положень ПК України, тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Підпунктом 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних положень ПК України платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу (підпунктом 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних положень ПК України).

Згідно з вимогами підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних положень ПК України ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Відповідно до вимог підпункту 1.4 пункту 16-1 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних положень ПК України нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу (підпункт 1.5 пункту 16-1 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних положень ПК України).

Підпунктом 1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних положень ПК України передбачено, що платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.

Згідно з вимогами підпункту 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних положень ПК України звільняються від оподаткування збором доходи, що згідно з розділом IV цього Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою).

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (ч. 2 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

Згідно з вимогами п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» податковий орган застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску - штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено таке.

Щодо вимоги про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 29 листопада 2018 р. № 0020791303, № 0020811303, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 29 листопада 2018 р. № Ф-0020761303 та рішення від 29 листопада 2018 р. № 0020771303 про застосування штрафних санкцій, суд зазначає наступне.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень від 29 листопада 2018 року №0020791303, №0020811303, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 29 листопада 2018 року №Ф- 0020761303 та рішення №0020771303 від 29 листопада 2018 року про застосування штрафних санкцій, є висновок перевірки про заниження позивачем суми чистого оподатковуваного доходу в 2017 році у розмірі 1 000 261 грн. 31 коп. за рахунок завищення на таку ж суму документально підтверджених витрат, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності.

Згідно з актом перевірки контролюючим органом встановлено, що витрати у сумі 1 000 261 грн. 31 коп. є витратами на придбання запчастин для причепів, напівпричепа і сідельного тягача та їх ремонту. Відповідач вважає, що витрати у сумі 1 000 261 грн. 31 коп. на придбання запчастин для причепів, напівпричепа і сідельного тягача та їх ремонту, є витратами на утримання основних засобів подвійного призначення, тому що ці транспортні засоби є вантажними автомобілями. Відповідач стверджує, що включення до складу документально підтверджених витрат, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, витрат на утримання причепів, напівпричепа і сідельного тягача, є порушенням пп.177.4.5 п. 177.4 ст.177 ПК України.

Суд звертає увагу, що відповідно до п.п.21.1.1. п.21.1. ст.21 ПК України посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Згідно з вимогами статті 5 ПК України поняття, правила та положення, установлені цим Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 цього Кодексу. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Суд звертає увагу, що Податковий кодекс України не визначає такі терміни, як автомобіль, вантажний автомобіль, напівпричіп, причіп, тягач та сідельний тягач. Ці терміни визначено в інших нормативно-правових актах.

Статтею 1 Закону «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 р. №2344-ІІІ (далі – Закон № 2344-ІІІ), встановлено значення наступних термінів:

автомобіль - колісний транспортний засіб, який приводиться в рух джерелом енергії, має не менше чотирьох коліс, призначений для руху безрейковими дорогами і використовується для перевезення людей та (чи) вантажів, буксирування транспортних засобів, виконання спеціальних робіт;

автомобіль вантажний - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів;

причіп - транспортний засіб без власного джерела енергії, пристосований для буксирування автомобілем;

напівпричіп - причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.

Відповідно до ст.6 Закону № 2344-ІІІ нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, прийняті в межах його компетенції, обов`язкові до виконання на території України.

Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. № 363, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за № 128/2568, затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила). Главою І. «Терміни та поняття» цих Правил встановлено значення наступних термінів:

причіп - транспортний засіб без власного джерела енергії, пристосований для буксирування автомобілем;

сідельний тягач - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.

Законом України «Про Митний тариф України» від 19 вересня 2013 року №584-VII визначено, що транспортні засоби, що призначені для буксирування інших транспортних засобів, належать до товарів з кодом Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі - УКТЗЕД) 8701 «Трактори», а саме до товарної позиції «трактори колісні для напівпричепів» (код 8701 20). У цій групі термін «Трактори» означає транспортні засоби призначені для буксирування чи штовхання інших транспортних засобів. Причепи та напівпричепи належать до товарів з кодом УКТЗЕД 8716, а моторні транспортні засоби для перевезення вантажів (вантажні автомобілі) - з кодом УКТЗЕД 8704.

Відповідно до вимог ст. 2 Закону України «Про деякі питання ввезення на митну територію України та реєстрації транспортних засобів» від 6 липня 2005 р. № 2739-ІV (в редакції Закону, яка діяла станом на 1 січня 2017 р.) пропуск на митну територію України з метою вільного обігу та першу реєстрацію в Україні ввезених транспортних засобів нових і таких, що були в користуванні, або виготовлених в Україні здійснюють за умови їх відповідності екологічним нормам не нижче рівня "ЄВРО-2" згідно з технічними регламентами та національними стандартами (щонайменше за умови відповідності вимогам рівня "В" ДСТУ UN/ЕСЕ R 49-02А, В:2002 або "В”,"С","0" ДСТУ UN/ЕСЕ R 83-03:2002, які застосовують залежно від особливостей конструкції транспортних засобів):

- для тракторів колісних для перевезення напівпричепів (сідельних тягачів), автобусів та легкових автомобілів — коди товарних позицій 8701 20, 8702 та 8703 згідно з УКТ ЗЕД - з 1 січня 2006 року;

- для вантажних автомобілів та автомобілів спеціального призначення - коди товарних позицій 8704 та 8705 згідно з УКТ ЗЕД - з 1 січня 2007 року.?

Відповідно до Державного стандарту України ДСТУ 2984-95 «Засоби транспортні дорожні. Типи. Терміни та визначення.», затвердженого наказом Держстандарту України № 31 від 25 січня 1995р., цей стандарт установлює терміни та визначення основних понять дорожніх транспортних засобів (ДТЗ), які призначені для перевезення людей та (чи) вантажів, а також спеціального устаткування. Терміни, регламентовані в цьому стандарті, обов`язкові для використання в усіх видах документації, науково-технічній, навчальній і довідковій літературі та в комп`ютерних інформаційних системах.

Разом з тим, Державним стандартом України ДСТУ 2984-95 «Засоби транспортні дорожні. Типи. Терміни та визначення.» встановлено значення наступних термінів:

1) Автомобіль - дорожній транспортний засіб, який приводиться в рух джерелом енергії, має не менш ніж 4 колеса, призначений для руху по безрейкових дорогах і використовується для: перевезення людей та (чи) вантажів; буксирування транспортних засобів, призначених для перевезення людей та (чи) вантажів; виконання спеціальних робіт.

2) Вантажний автомобіль - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів;

3) Причіп – транспортний засіб без власного джерела енергії, який повністю опирається на дорогу колесами, призначений для перевезення пасажирів чи вантажів і пристосований для буксирування автомобілем;

4) Напівпричіп - причіп, який за своєю конструкцією призначений для використання з сідельним тягачем і частина повної маси якого передається на сідельний тягач через сідельно-зчіпний пристрій;

5) Автомобіль-тягач - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений виключно для буксирування транспортних засобів, за винятком напівпричепа;

6) Сідельний тягач - автомобіль, який за своєю конструкцією і обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.

Суд звертає увагу, що значення термінів «причіп», «напівпричіп» та «сідельний тягач» є відмінними від значення терміну «вантажний автомобіль», тому погоджується з доводами позивача про те, що такі транспортні засоби не є вантажними автомобілями, а причіп і напівпричіп не є автомобілями взагалі, бо вони за своєю конструкцією не мають власного джерела енергії, що призводить до руху, а тому пристосовані тільки для буксирування транспортним засобом, що виконує функції тягача.

Крім того, розподілення транспортних засобів за різними кодами Української класифікації товарів, відповідно до визначених ознак, додатково свідчить про відмінність їх між собою за своєю конструкцією, обладнанням, функціями та призначенням.Таким чином, суд погоджується з твердженням позивача, що у супереч нормам законодавства, на підставі лише власних міркувань, відповідач помилково визначив причепи, напівпричепи і сідельні тягачі, як вантажні автомобілі.

За таких обставин посилання відповідача на відповідні норми Закону України «Про автомобільний транспорт» суд до уваги не бере через помилкове тлумачення відповідачем цих норм.

У зв`язку з цим, суд зазначає, що причепи, напівпричепи та сідельні тягачі, які використовуються позивачем у господарській діяльності, у розумінні норм діючого законодавства України, не є вантажними автомобілями, тому вони не відносяться до переліку основних засобів подвійного призначення.

Суд зазначає, що причіп, напівпричіп та сідельний тягач є окремими один від одного автомобільними транспортними засобами, мають окрему реєстрацію в державному органі, виконують різні функції, є матеріальними активами, що використовуються у господарській діяльності, отже є окремими основними засобами.

Ураховуючи, що причіп, напівпричіп та сідельний тягач є окремими один від одного основними засобами, які не є основними засобами подвійного призначення, то відповідно до пп.177.4.6. п.177.4. ст.177 Податкового кодексу України, витрати на їх утримання (придбання запасних частин, технічне обслуговування та ремонт) повністю включаються до складу документально підтверджених витрат, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, звітного періоду.

Наведене вище спростовує висновок відповідача про те, що включення позивачем до складу документально підтверджених витрат 2017 року витрат на утримання причепів, напівпричепа і сідельного тягача у сумі 1 000 261 грн. 31 гривень, є порушенням пп. 177.4.5 п.177.4 ст.177 ПК України.

Тому, висновок відповідача про порушення позивачем п. 177.1, п. 177.2, пп. 177.4.5 п. 177.4 ст.177 ПК України, що призвело до зниження в 2017 році податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується в фізичними особами за результатами річного декларування, у сумі 180 047 грн. 04 коп. є безпідставним, а податкове повідомлення-рішення від 29 листопада 2018 року №0020791303 про збільшення суми грошового зобов`язання на загальну суму 270 070 грн. 56 коп., є протиправним.

Крім того, суд зазначає, що наведені вище доводи стосуються і встановленого порушення п.16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень ПК України від 2 грудня 2010 р. №2755-VІ. Відповідач визнав заниженою позивачем в 2017 році базу оподаткування військовим збором на суму 1 000 261 грн. 31 коп., що призвело до заниження суми військового збору у розмірі 15 003 грн. 92 коп. (1 000 261 грн. 31 коп. х 1,5%). Оскільки донарахування суми військового збору у розмірі 15 003 грн. 92 коп. є безпідставним, то відсутні підстави і для застосування штрафних санкцій у сумі 3 750 грн. 92 коп. згідно з податковим повідомленням-рішенням від 29 листопада 2018 року №0020811303. Тому податкове повідомлення-рішення від 29 листопада 2018 р. № 0020811303 є протиправним і також підлягає скасуванню.

Наведені вище доводи стосуються і встановленого відповідачем порушення п.2 ч.І ст.7,ч. ІІ ст.8, ч.2 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», згідно з яким у зв`язку з заниженням чистого оподатковуваного доходу від здійснення в 2017 році підприємницької діяльності позивачем було занижено суму єдиного внеску у розмірі 70 131 грн. 38 коп. Оскільки факт заниження чистого оподатковуваного доходу відсутній, є безпідставним донарахування суми єдиного внеску у 70 131 грн. 38 гривень, тому відсутні підстави для застосування штрафних санкцій у сумі 7 013 грн. 14 коп. згідно з рішенням №0020771303 від 29 листопада 2018 року про застосування штрафних санкцій. За таких обставин це рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги про визнання протиправним та скасування рішення № 0020841303 від 29 листопада 2018 р. про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальну суму 23 243 грн. 22 коп. за період з 22 березня 2014 р. по 16 червня 2017 р., в тому числі: штраф у розмірі 11 075 грн. 49 коп. та пеня у розмірі 12 167 грн. 73 коп., суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивач зареєстрований фізичною особою-підприємцем 3 грудня 2003 р. виконавчим комітетом Алчевської міської ради Луганської області за постійним місцем проживання: АДРЕСА_1 . У зв`язку з тим, що м. Алчевськ Луганської області знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції, то на період її проведення позивач тимчасово змінив місцезнаходження на адресу: АДРЕСА_2 .

11 листопада 2015 року державним реєстратором Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області до Єдиного державного реєстру було внесено зміни щодо місцезнаходження позивача. У Васильківській ОДПІ ГУ ДФС у Київській області позивача як платника податків взято на облік у листопаді 2015 року на підставі відомостей отриманих із Єдиного державного реєстру. Тобто, позивач до 11 листопада 2015 року як фізична особа-підприємець, знаходився на обліку в Алчевській ОДПІ ГУ Міндоходів у Луганській області.

Суд враховує, що ці відомості були відомі відповідачу на час прийняття спірного рішення.

Суд також звертає увагу, що на час виникнення спірних правовідносин позивач перебував на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території проведення антитерористичної операції, а тому норми Закону №2464 необхідно застосовувати з урахуванням норм Закону України № 1669-VII від 2 вересня 2014 р. “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” (далі – Закон № 1669).

Зокрема, підпунктом 8 пункту 4 ст. 11 Закону № 1669 розділ VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 2464 доповнено пунктом 9-3, в наступному 9-4, такого змісту: “Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Стаття 25 Закону № 2464-VІ регламентує заходи впливу та стягнення, і частиною першої цієї статті передбачено, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Саме за положеннями частини четвертої цієї статті орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Спірне рішення № 0020841303 від 29 листопада 2018 р. про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальну суму 23 243 грн. 22 коп. за період з 22 березня 2014 р. по 16 червня 2017 р., в тому числі: штраф у розмірі 11 075 грн. 49 коп. та пеня у розмірі 12 167 грн. 73 коп. прийняте податковим органом відповідно до статті 25 Закону № 2464-VІ, яка визначає заходи впливу та стягнення.

При цьому спірне рішення не враховувало факт реєстрації позивача у період з 2014 р. по листопад 2015 р. на території проведення антитерористичної операції.

Суд зазначає, що саме факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органі доходів і зборів, розташованому на території населеного пункту, де проводилася антитерористична операція є підставою для зупинення застосування до таких платників заходів впливу за порушення Закону № 2464-VІ, якими є оскаржувані рішення і вимога податкового органу.

Суд звертає увагу, що недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу».

Пунктом 28 розділу І Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01 січня 2016 року, виключено підпункт 8 пункту 4 статті 11 Закону № 1669, але положення підпункту 8 пункту 4 статті 11 Закону № 1669 були реалізовані шляхом внесення відповідних змін до Закону № 2464. Тобто, положення підпункту 8 пункту 4 статті 11 Закону № 1669 після набрання ними чинності стали невід`ємною складовою Закону № 2464, а сам підпункт 8 пункту 4 статті 11 Закону № 1669 вичерпав свою функцію. Аналогічний підхід застосовано Конституційним Судом України в ухвалі від 5 лютого 2008 року у справі № 2-1/2008.

Пункт 9-4 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 є діючим на теперішній час, зміни безпосередньо до Закону № 2464 щодо виключення (або викладення в новій редакції) цієї норми не вносились.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону № 1669 період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Згідно з вимогами абз. 3 п. 5 ст. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1669 перелік населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція визначається Кабінетом Міністрів України.

Розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р “Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція” (втратив чинність), від 2 грудня 2015р. № 1275-р “Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України” до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція включено м. Алчевськ (Алчевська міська рада).

Отже, у спірному періоді позивач був платником єдиного внеску, який перебуває на обліку в органі доходів і зборів, розташованому на території проведення антитерористичної операції (м.Алчевськ), а отже є суб`єктом правовідносин, до яких необхідно застосувати положення п. 9-4 розділу “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 2464. Суд наголошує, що ці відомості були наявні у відповідача, проте не враховані ним при прийнятті рішення.

Суд зазначає, що з аналізу зазначених норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства слідує, що для звільнення платників єдиного внеску від виконання обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464, в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції згідно з положеннями пункту 9-4 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 достатньо лише факту перебування відповідного платника єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону № 1669, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

При цьому, суд зауважує, що платники єдиного внеску звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції без встановлення додаткових умов, зокрема, отримання сертифікату (висновку) Торгово-промислової палати України. Отримання сертифікату (висновку) Торгово-промислової палати України є додатковою умовою звільнення від відповідальності для інших зобов`язань.

Таким чином, судом встановлено, що позивач звільнявся від виконання обов`язків платника єдиного внеску, встановлених ч. 2 ст. 6 Закону № 2464, починаючи з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції.

Суд також звертає увагу, що 30 березня 2018 р. Президент України підписав Указ “Про затвердження рішення РНБО “Про широкомасштабну антитерористичну операцію на території Донецької та Луганської областей” № 116/2018, яким вводиться в дію рішення РНБО про зміну формату широкомасштабної антитерористичної операції, яка була запроваджена у 2014 році.

Отже, позивач є суб`єктом правовідносин, на якого поширюється дія положень пункту 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI.

Крім того, слід зазначити, що оскаржуване рішення органом доходів і зборів прийнято з посиланням на статтю 25 Закону № 2464-VI, абзацом 2 частини першої якої визначено, що положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Оскільки, як вже вказано вище, позивач на період проведення антитерористичної операції звільнений від виконання обов`язків платника єдиного внеску, орган доходів і зборів позбавлений можливості застосовувати заходи впливу та стягнення до такого платника за період його звільнення від виконання обов`язків, встановлених частиною другою ст. 6 Закону № 2464-VI.

Наявність заборони у застосуванні до позивача заходів впливу та стягнення, визначених статтею 25 Закону № 2464-VI, за невиконання обов`язків платника єдиного внеску на період проведення антитерористичної операції, унеможливлює й формування та направлення позивачу вимоги про сплату боргу за цей період.

Суд також бере до уваги, що твердження податкового органу про наявність заборгованості у позивача станом на час взяття його на облік у відповідача не підтверджено належними і достатніми доказами.

При цьому суд бере до уваги, що згідно з приписами ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, саме відповідач повинен був усунути вказані суперечності і довести перед судом наявність заборгованості у позивача та її розмір, період і підстави утворення.

Отже, з урахуванням наведеного, суд зазначає, що рішення № 0020841303 від 29 листопада 2018 р. про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальну суму 23 243 грн. 22 коп. за період з 22 березня 2014 р. по 16 червня 2017 р., в тому числі: штраф у розмірі 11 075 грн. 49 коп. та пеня у розмірі 12 167 грн. 73 коп., прийняте податковим органом протиправно і підлягає скасуванню.

Суд зазначає, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем. Наведене свідчить, що винесені відповідачем податкові-повідомлення рішення, рішення та вимогу були протиправними. Право позивача порушено. Отже, позовні вимоги є обґрунтованими в цій частині, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо клопотання позивача про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до квитанції від 12 березня 2019 р. № 25952030-1позивачем сплачено судовий збір на суму 3822 грн. 22 коп. Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 3822 грн. 22 коп. підлягають стягненню на його за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 29 листопада 2018 р. № 0020791303, № 0020811303, № 0020801303.

Визнати протиправним та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області від 29 листопада 2018 р. № 0020761303 про сплату боргу (недоїмки).

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Київській області від 29 листопада 2018 р. № 0020771303 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нараховано єдиного внеску.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Київській області від 29 листопада 2018 р. № 0020841303 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (код ЄДРПОУ - 39393260) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 3822 (три тисячі вісімсот двадцять дві) грн. 22 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Відповідно до пункту 3 розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Повне найменування сторін:

Позивач – фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податку - НОМЕР_1 .

Відповідач – Головне управління ДФС у Київській області, адреса: вул. Народного Ополчення, 5-А, м. Київ, 03151, код ЄДРПОУ - 39393260.

Суддя Журавель В.О.

Дата складання рішення суду 15 жовтня 2020 р.