Рішення № 92179966, 13.10.2020, Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області

233 № 233/3931/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2020 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області в складі: головуючого - судді Наумик О. О., за участі секретаря судового засідання Вареніченко В. А., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (представник Кондратьєв М. В.) «про визнання недійсним кредитного договору»,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 у поданому нею 25.08.2020 до суду позові до ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» просить визнати договір №205478277 від 27.12.2018 між нею і відповідачем недійсним у цілому, пославшись на таке:

Про існування цього кредитного договору їй стало відомо з дзвінків від працівників відповідача, що почали надходити до неї у липні 2020 року.

Копію цього договору вона отримала від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» в серпні 2020 р.

Згідно з зазначеним Договором Товариство зобов`язується надати Позичальникові Кредит без конкретної споживчої мети, на суму 3000 грн 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити за користування Кредитом, нараховані згідно з п.1.4. цього Договору, яким визначено, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється в розмірі 0,01 процентів від суми Кредиту за кожний день користування Кредитом, починаючи з першого дня перерахування суми кредиту до закінчення строку кредиту, визначеного в п.1.3. цього Договору.

Вважає, що Кредитний договір не був підписаний з її сторони, сторони не домовилися про всі істотні умови, визначені законодавством, а сам договір містить умови, які є несправедливими в цілому, суперечать принципу сумлінності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на погіршення становища споживача, що, в свою чергу, є підставою для визнання такого договору недійсним з огляду на таке.

1. Щодо укладання договору.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 203 ЦК встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

За вимогами ст.1055 ЦК кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно з ч.2 ст.207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною.

У наданій суду копії договору відсутній її (позивачки) підпис як Позичальника.

Відповідно до ч.2 ст.1055 ЦК кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Верховний Суд України у справі № 6-16цс15 від 11.03.2015 висловив правову позицію з приводу того, що за ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

2. Щодо виконання договору.

Згідно зі ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Однак, у неї немає підтвердження, що гроші кредитодавцем їй передавалися, а отже, договір не може вважатись укладеним.

3. Щодо недосягнення згоди про істотні умови договору.

Істотні умови договору кредитування визначаються ЦК України та спеціальними Законами, що регулюють дану сферу правовідносин, а саме ЗУ «Про споживче кредитування» та ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та інших.

В оспорюваному договорі відсутні такі істотні умови, передбачені законодавством:

-не вказано мету отримання та конкретний спосіб надання кредиту (ст.12 ЗУ «Про споживче кредитування»);

-не вказано види забезпечення за кредитом, необхідність проведення оцінки предмета забезпечення за кредитом та про те, за чий рахунок така оцінка проводиться (ст.12 ЗУ «Про споживче кредитування»);

-не зазначено реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача на дату надання інформації виходячи з обраних споживачем умов кредитування (ст.12 ЗУ «Про споживче кредитування»);

-не вказано про необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, які є обов`язковими для отримання кредиту, перелік осіб, яких кредитодавець визначив для надання відповідних послуг (за наявності) (ст.12 ЗУ «Про споживче кредитування»);

-не вказано порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися) (ст.12 ЗУ «Про споживче кредитування»);

-відсутні підписи сторін (ст.6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та ст.207 ЦК України);

-не зазначено порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту (ст.12 ЗУ «Про споживче кредитування»);

-не зазначено тип процентної ставки (фіксована чи змінювана) (ст.12 ЗУ «Про споживче кредитування»);

-не зазначено строк внесення фінансового активу (строк, у який надається кредит) та умови взаєморозрахунків (ст.6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»);

-не зазначено порядок зміни та припинення договору (ст.6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Згідно зі ст.638 ЦК Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним, вони відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати обов`язки, які покладаються на сторони за договором. Істотними умовами договору є також такі умови, які прямо не названі у нормативних актах, але конче потрібні для договору даного виду.

З огляду на вищезазначене, відсутність численної кількості істотних умов договору, що впливають на можливість виконання сторонами договору, можна стверджувати, що сторони в належній формі не досягли згоди з усіх істотних умов договору. Отже, договір не може бути визнаним укладеним.

4. Щодо нечесної підприємницької практики.

Відповідно до ст. 9 ЗУ «Про споживче кредитування» до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.

Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.

Згідно зі ст.4 ЗУ «Про захист прав споживачів» споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції мають право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця).

Кредитодавець не виконав встановлені законом вимоги. Такі дії розглядаються як нечесна підприємницька практика в розумінні ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

За нормами ст.19 ЗУ «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

5. Щодо надання інформації позивачу.

п.9.1 ч.1 ст.6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено особливу істотну умову договору про надання фінансових послуг, а саме підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту. Законодавець навмисно виділив таку істотну умову договору, оскільки споживач фінансової послуги є менш захищеним по відношенню до фінансової установи, а тому потребує мінімально достатнього обсягу інформації необхідної для правильного обрання виду та постачальника послуги з надання фінансового кредиту. Інформація, що надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги без нав`язування її придбання.

Ігноруючи вказану вимогу Закону, Відповідач не надав Позивачу зазначену інформацію, про що свідчить відсутність у Договорі підтвердження про надання вказаної інформації. Такі дії розглядаються як нечесна підприємницька практика в розумінні ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

За нормами ст.19 ЗУ «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Згідно зі ст.638 ЦК Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відсутність вказаної істотної умови договору вказує ще раз на недосягнення згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст.203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При цьому законодавством визначено кілька наслідків невідповідності правочину нормам актів цивільного законодавства: недійсність правочину або його нікчемність у випадках, визначених законом (ст.215 ЦК).

Відповідно до положень ч.1 ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу.

За положеннями ч.2 ст.215 ЦК, правочин є нікчемним, якщо його недійсність прямо встановлена законом. Визнання у такому випадку правочину недійсним в окремому порядку не вимагається.

За нормами ст.216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Положення ст.638 ЦК поширюються як на договори як вид правочинів загалом, так і на окремі положення певних видів договорів, зокрема договорів кредиту.

Згідно із ч.ч.1, 3 ст.1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник повернути кредит та сплатити відсотки.

Відповідно до п.8 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

За положеннями п.8 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Ухвалою судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 31.08.2020 відкрито спрощене провадження у справі за дійсним позовом без повідомлення сторін (а.с.18).

Відповідач (представник ОСОБА_2 ) проти заявлених позовних вимог заперечував у повному обсязі за підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с.31-36), заперечивши доводи позивачки таким:

27.12.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (далі - Відповідач, Товариство, Фінансова установа, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога») та ОСОБА_1 (далі - Позивач, Позичальник) було укладено договір № 205478277 (далі - Договір) про надання грошових коштів на суму 3000 (три тисячі) грн 00 коп. строком на 21 (двадцять один) календарний день шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Позичальника (банківська картка № НОМЕР_1 ) на умовах строковості, зворотності та платності, що засвідчує факт укладення кредитного Договору між сторонами у формі електронного документу, а Позивач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним.

Строк платежу за Договором закінчився 17.01.2019, а Позивач не виконав свої зобов`язання та не повернув кредит і не сплатив проценти.

Договір укладений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства, і, з огляду на ч.2 ст.639 ЦК України, ст.3 ЗУ «Про електронну комерцію» та Правила, є електронним договором, укладеним за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи.

Загальним порядком дій споживача в інформаційно-телекомунікаційній системі Фінансової установи з метою акцепту оферти та укладення електронного договору передбачено таке поетапне оформлення кредитного договору:

Заявник здійснює заповнення заявки на отримання кредиту на сайті Товариства, обов`язково вказуючи всі дані, відмічені в заявці в якості обов`язкових для заповнення. У заявці заявник зобов`язаний вказати повні, точні та достовірні особисті дані, які необхідні для прийняття Товариством рішення про надання кредиту. Товариство інформує заявника про прийняте рішення щодо видачі кредиту через СМС-повідомлення на телефонний номер, та через електронний лист на адресу електронної пошти, зазначені у заявці. У випадку прийняття рішення про надання кредиту, на електронну пошту, зазначену в заявці, надсилається лист з гіперпосиланням, здійснивши перехід по якому, заявник отримує копію електронного Договору. Договір про надання кредиту укладається в Особистому кабінеті. Заявник здійснює вхід на Сайт Товариства за допомогою Логіна Особистого кабінету і Пароля Особистого кабінету. Заявник підтверджує свою повну обізнаність та згоду з усіма істотними умовами Договору з моменту кліку на кнопці «З умовами договору згодний» у Особистому кабінеті, доступ до якого здійснюється за допомогою унікальної пари Логіну та Пароля Особистого кабінету. Згідно з пунктом 10 Правил Логін і Пароль Особистого кабінету як електронний підпис підтверджує виключне особисте авторство заявника/позичальника. Укладення Товариством Договору з Позичальником за допомогою Логіну та Паролю Особистого кабінету заявника/позичальника, юридично є еквівалентом отримання Товариством ідентичного за змістом договору чи іншого документа, які підписані власноручним підписом заявника/позичальника, у зв`язку з чим створює для нього такі ж правові зобов`язання та наслідки. Створені в інформаційній системі Товариства заявки, договори та інші документи в електронній формі є оригіналами і мають однакову юридичну силу з документами у паперовій формі.

Вважає, що Договір укладено в належній формі та з дотриманням вимог чинного законодавства. При цьому позивач вчинив певну сукупність дій, спрямовану на отримання кредиту від Товариства, самостійно для себе визначив час та обсяг для ознайомлення з умовами Договору, після чого підписав його за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

На виконання умов укладеного сторонами Договору Товариство відповідним платіжним дорученням перерахувало грошові кошти на банківський рахунок Позивача як Позичальника.

Станом на 23.03.2019 Позивачем сплачено за Договором 445 (чотириста сорок п`ять) грн 00 коп., при цьому почав сплачувати Позивач грошові кошти за Договором ще у 2019 році.

Стверджує, що ОСОБА_1 було вчинено певну сукупність дій, спрямовану на отримання кредиту від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», тобто Позивач самостійно для себе визначив необхідний для себе обсяг часу для ознайомлення з умовами Договору, після чого проявив намір вступити з Фінансовою установою в договірні відносини на умовах визначених Правилами.

Сторони узгодили розмір кредитів, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі Позивача для укладення таких Договорів на таких умовах, шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Договір укладений в електронному варіанті та з електронним підписом, укладення кредитного договору відповідало внутрішній волі Позивача.

Окрім цього, після вчинення всіх необхідних дій, спрямованих на отримання кредиту, в тому числі ознайомившись та погодившись з усіма умовами Договору, Позивач акцептував оферту.

Після укладення договору, Позичальник вчинив певну сукупність дій спрямовану на виконання зобов`язань за Договором, а саме частково сплатив заборгованість.

Договір містить усі вимоги передбачені законодавством України, Фінансовою установою належним чином були виконані зобов`язання за Договором, та переведені грошові кошти на картковий рахунок Позивача.

Усі інші доводи Позивача щодо нібито порушення Товариством норм законодавства чи ненадання будь якої інформації, вважає, зводяться виключно до цитування статей та власних припущень без жодної аргументації та доказової бази.

Посилаючись на вищевикладені факти, враховуючи повну цивільну дієздатність Позивача, відповідність кредитного Договору законодавчим актам та відсутність жодних підтверджень доводам Позичальника, вважає позицію останнього неаргументованою та невмотивованою, а лише намаганням ввести суд в оману, та небажанням сплачувати заборгованість.

Просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

З`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до такого:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» зареєстрована як фінансова установа (код 16) відповідно до розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг №888 від 21.03.2013, про що видане відповідне свідоцтво серії НОМЕР_2 від 21.03.2013 (а.с.77), є юридичною особою.

Згідно з договором № 205478277 від 27.12.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Товариством) та ОСОБА_1 (Позичальником) було укладено договір, за яким Товариство зобов`язалося надати Позичальникові Кредит без конкретної споживчої мети на суму 3000,00 грн на умовах строковості, зворотності та платності, а Позивач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним, нараховані згідно з п.1.4. Договору (пп.1 п.1), строком дії Договору 21 день (пп.1.2. п.1) та відсотковою ставкою 0,01 процентів від суми Кредиту за кожний день користування Кредитом, починаючи з першого дня перерахування суми кредиту до закінчення строку Кредиту, визначеного у п.1.3. цього Договору пп.1.4. п.1). Підпункт 1.5 пункту 1 Договору передбачає, що Позичальник сплачує Товариству проценти за користування кредитом за фактичний час користування кредитом з розрахунку 3,65 відсотків річних, а підпункт 1.6. пункту 1 – що розрахунок сукупної вартості Кредиту та Термін платежу зазначені в Графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною цього Договору.

Підпунктом 4.1. пункту 4 Договору передбачено, що невід`ємною частиною Договору є «Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога». Уклавши цей Договір, Позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватися Правил, текст яких розміщений на Сайті Товариства: www.moneyveo.ua.

Підпунктом 4.3. пункту 4 Договору зафіксована досягнута сторонами згода щодо того, що у всіх відносинах між ними в якості електронного підпису Позичальника буде використовуватися одноразовий ідентифікатор, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію» (а.с.7-9, 37).

Стаття 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії - передбачає ч.2 ст.640 ЦК України.

Укладений Договір є правочином у відповідності до ст.202 ЦК України.

Відтак, ч.1 ст.205 ЦК України надає право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом та визначає форми, в яких може вчинятися правочин, до яких відносяться усна та письмова (електронна) форма правочину.

Відповідно до ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Таким чином, законодавець надає право сторонам обрати форму укладено договору, зокрема - електронну.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно зі ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму, а допустимість електронного документа, як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Згідно зч.12 ст.11 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеному у письмовій формі.

Таким чином, законодавець прирівнює електронну форму договору до письмової за правовими наслідками та надає можливість сторонам самостійно обирати форму правочину.

Відповідно до ст.12 ЗУ «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 ЗУ «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до п.4.3. Договору Сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між Позичальником та Товариством в якості підпису Позичальника буде використовуватись одноразовий ідентифікатор, відповідно до Правил та ЗУ «Про електронну комерцію».

Порядок укладання та підписання договору регламентовано розділом 3 Правил надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео Швидка фінансова допомога» (далі – Правила).

Поняття та використання одноразового ідентифікатора у Договорі задекларовано п.2.1.10. Правил, де зазначається, що одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, яку отримує Позичальник, приймаючи та погоджуючись з Правилами та умовами Електронного договору в Особистому кабінеті та, яка відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», використовується з метою підписання Електронного договору. В свою чергу, Товариство передає Одноразовий ідентифікатор Позичальнику засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його Інформаційно-телекомунікаційній системі, в тому числі, але не виключно, шляхом направлення йому СМС-повідомлення за номером телефону, вказаним Позичальником під час заповнення Заявки.

Окрім цього частиною 6 ст.11 ЗУ «Про електронну комерцію» передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Підписанню Договору № 205478277 від 27.12.2018 передувало заповнення позивачкою Заявки на офіційному сайті Товариства www.moneyveo.ua з метою вчинення електронного правочину, створення електронного підпису, ідентифікації в Інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства згідно з ч.4 ст.8 Закону України «Про електронну комерцію», що відповідно до ч.6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» є також відповіддю Позичальника, якому адресована пропозиція укласти Електронний договір, про прийняття такої пропозиції, (п.2.1.5. Правил) (копія заявки – на а.с.39).

Таким чином, сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про волевиявлення Позичальника на укладення Договору на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Доказом підписання Позивачем Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором є Довідка щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (а.с.42).

Ця Довідка містить дані, де зазначено який одноразовий ідентифікатор отримав Позичальник, коли його ввів та іншу інформацію, яка спростовує доводи позивачки щодо відсутності її підпису при укладенні Договору.

Таким чином, судом встановлений той факт, що 27.12.2018 сторонами був укладений електронний договір № 205478277 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи.

Зі змісту оспорюваного кредитного договору вбачається, що в ньому визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування. Позичальник погодився на укладення договору саме такого змісту, про що свідчить його заявка до ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

На виконання умов укладеного між сторонами Договору відповідач платіжним дорученням від 27.12.2018 перерахував на картковий рахунок позивачки обумовлену Договором суму кредиту – 3000,00 грн (а.с.38), що спростовує доводи позивачки про неотримання грошових коштів від відповідача за Договором.

Відповідно до ст.ст.76,81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем не надано жодного достатнього та допустимого доказу на підтвердження порушення Товариством ЗУ «Про Фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України «Про захист прав споживачів», його доводи ґрунтуються виключно на цитуванні Закону та припущеннях.

Крім того, однією з обов`язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв`язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, в суду немає правових підстав для задоволення позову, що узгоджується з правовою позицією за постановою Верховного суду України від 25.12.2013 у справі № 6-94ц13.

Щодо доводів за позовом про нечесну підприємницьку практику відповідача через невиконання ним вимог ст.9 Закону України «Про споживче кредитування», ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно з ч.2 ст.9 Закону України «Про споживче кредитування» (на яку посилається позивачка) до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.

Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію") із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.

За п.4 ч.1 ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів» (на яку посилається позивачка) споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію державною мовою про продукцію, її кількість, якість, асортимент, її виробника (виконавця, продавця) відповідно до Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної"

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Правила надання грошових коштів у кредит ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перебувають в загальному доступі, будучи опублікованими на сайті Товариства за посиланням: www.moneyveo.ua/uk/confidentiality/creditrules/.

Ці правила є публічною пропозицією (офертою), у розумінні ст.ст.641,644 ЦК України, на укладення договору кредиту, та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

Наведена обставина надавала змогу позивачці ознайомитися з умовами кредитування до підписання договору, що спростовує її доводи про протилежне. Іншого нею не доведено.

З огляду на наведене, суд дістає висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Тож у задоволенні позову належить відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з такого:

За приписами ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1). Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.6). Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.7).

При зверненні з позовом до суду позивачкою судовий збір сплачений не був з посиланням на звільнення від сплати судового збору відповідно до ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Проте, встановлені судом фактичні обставини у справі свідчать про наявність договірних правовідносин між сторонами, що повністю спростовує підстави заявлених позивачкою позовних вимог та свідчить про відсутність підстав про застосування положень Закону України «Про захист прав споживачів».

Тож, з позивачки на користь держави підлягає стягненню судовий збір на користь спеціального фонду Державного бюджету України в розмірі 840,80 грн, виходячи з такого:

Відповідно до пп.1 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду фізичною особою або фізичною особою-підприємцем позовної заяви немайнового характеру сплачується судовий збір в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З 01 січня 2020 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу встановлено Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в розрахунку на місяць у розмірі 2102,00 грн.

Отже, при поданні позову мав бути сплачений судовий збір 840,80 грн (2102,00 грн. х 0,4), тому з позивачки в доход держави належить стягнути судовий збір в сумі 840,80 грн.

Керуючись ст.ст. 259, 263-265, 141 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька,15-Б; ЄДРПОУ 38569246) «про визнання недійсним кредитного договору» відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп. на рахунок для зарахування до державного бюджету надходжень за кодом Отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; Код отримувача (код ЄДРПОУ): 37993783; Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); Рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; Код класифікації доходів бюджету: 22030106.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду через Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя