Рішення № 92177173, 12.10.2020, Київський районний суд м. Одеси

справа № 947/3258/20

провадження № 2/947/2012/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2020 року м. Одеса

Київський районний суд м. Одеси у одноособовому складі:

головуючого судді Літвінової І.А.,

за участю секретаря судового засідання – Молодова В.С.

розглянув у відкритому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 947/3258/20 за позовом Акціонерного товариства «Альфа Банк» (код ЄДРПОУ 23494714, МФО 300346, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) до ОСОБА_1 , 1976 р.н. (ІН: НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 , 1993 р.н. (ІН: невідомий; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 , 1965 р.н., як законного представника, який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , 2009 р.н. (адреса: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 , 1965 р.н. (ІН: невідомий; адреса з позовної заяви: АДРЕСА_1 ), третя особа - Служба у справах дітей Одеської міської ради, про зняття з реєстраційного обліку, визнання такими, що втратили право користування майном та звільнення приміщення від особистих речей,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Укрсоцбанк" правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк" звернулося до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , як законного представника, який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , 2009 р.н., ОСОБА_3 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, зняття їх з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 та звільнити приміщення від особистих речей. Мотивує заявлені вимоги тим, що 22 березня 2006 року між АКБ СР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладено Іпотечний договір, відповідно до якого останні передали кредитору нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: : АДРЕСА_1 , житловою площею 74,9 кв. м., загальною площею 116,2 кв. м.. Згідно ст. ст. 37, 38 Закону України "Про іпотеку" позивачем було оформлено право власності на спірну квартиру. Позивач вважає, що відповідачі втратили право користування квартирою АДРЕСА_2 відповідно до ст. 317 ЦК України.

Справа розглядається в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою судді від 07.03.2020 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Протокольною ухвалою суду від 10.07.2020 року підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, заявлені вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися з невідомих для суду причин, відзиву на позов не подали, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені завчасно та належним чином.

Представник третьої особи служби у справах дітей Одеської міської ради подала пояснення, відповідно до яких розгляд справи просили проводити без їх участі, при вирішення спору врахувати найкращі інтереси малолітнього ОСОБА_4 , 2009 р.н. (вхід. № НОМЕР_2 ).

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 19 червня 2018 року ПАТ «УКРСОЦБАНК» набув у власність квартиру, загальною площею 116,2 кв.м., житловою площею 74,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до наявного в матеріалах справи Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності - право власності зареєстроване державним реєстратором Мельник Тетяною Іванівною, Комунальне підприємство «Реєстрація нерухомості та бізнесу», Одеська область, Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1583206551101.

Правовою підставою для реєстрації права власності АТ «Альфа Банк» на нерухоме майно, є відповідне застереження в п.п. 4.5.3 Договору іпотеки від 22.03.2006 року, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Відповідно до листа № 5376/01-02-10 Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 02.01.2020 року у квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_1 (з 2006 року); ОСОБА_2 (з 2006 року); ОСОБА_4 (з 2009 року); ОСОБА_3 (з 2008 року) (а.с.7).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 31.01.2020 року направив на адресу відповідачів вимогу від 31.01.2020 року № 1571 про добровільне виселення, в якій зазначив, що відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» банк задовольнив забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, а саме двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка знаходилась в іпотеці банку відповідно до умов Іпотечного договору від 22.03.2006 року. Керуючись ст. 391 ЦК України, банк вимагав добровільного звільнення всіма мешканцями вказаного житлового приміщення, зі зняттям всіх мешканців з реєстраційного обліку, а також звільнення приміщення від особистих речей. У випадку невиконання вимоги добровільно, банк попереджав про звернення до суду та органів державної виконавчої служби для здійснення примусового виселення (а.с. 9-12).

Відповідно до положень ст.ст. 77-80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 та ч. 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як встановлено у п. 2 ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні Іпотекодавця, згідно з яким Іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. (ч. 1 ст. 33 ЗУ "Про іпотеку").

За змістом положень ч. 1 та 3 ст. 36 ЗУ "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст. 37 цього Закону.

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання (ч. 1 ст. 37 ЗУ "Про іпотеку"). Отже, передбачений вищевказаною нормою договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, повинні відповідати загальним положенням про договір, установленим розділом II книги п`ятої Цивільного кодексу України.

При дотриманні цих умов іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки з дотриманням умов звернення стягнення та порядку реалізації, передбачених ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень".

У відповідності до ст. 40 ЗУ "Про іпотеку" звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений, або інший погоджений сторонами строк, добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Частиною 2 ст. 109 ЖК УРСР встановлено, що громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Вказаною нормою встановлено загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що особам, які виселяються із квартири (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року № 6-1449цс15, № 6-2947цс15, 25 листопада 2015 року № 6-1061цс15, 16 грудня 2015 року № 6-1469цс15, 10 лютого 2016 року № 6-2830цс15 та постанові Верховного Суду від 20 травня 2019 року № 61-44514св15.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ст. 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39, 40 ЗУ "Про іпотеку", 328, 335, 376, 392 ЦК України слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 ЗУ "Про іпотеку").

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 30.03.2016 року у справі №6-1851цс15 та від 14.09.2016 року у справі № 6-1219 цс16.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому, відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Виходячи з предмету позову, АТ "Альфа-Банк" пред`явило позов до ОСОБА_1 , як колишнього власника майна, що перебувало в іпотеці, з вимогами виселити та зняти з реєстраційного обліку з квартири АДРЕСА_2 , посилаючись на положення ст. ст. 316, 317, 319, 321, 391 ЦК України, якими регулюється захист прав власника.

Виходячи із загального обсягу доказів, які долучено до позову, представником позивача не надано суду належних та допустимих доказів того, що відповідачі, після набуття позивачем права власності на квартиру, отримали вимогу іпотекодержателя про добровільне звільнення квартири та звільнення її від речей, як і відсутні інші докази, які мали підтвердити факт проживання відповідачів в квартирі, що є предметом доказування при вирішення спору щодо виселення особи із житлового приміщення.

Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 року №1382-ІV врегульовані відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантується Конституцією.

Відповідно до ст. 3 ЗУ "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що реєстрація - внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

Чинною редакцією вказаної статті встановлено, що реєстрація - внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.

Підстави для зняття з реєстрації місця проживання визначені у ст. 7 ЗУ "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", якою передбачено, що зняття з реєстрації місця проживання, серед іншого, здійснюється на підставі остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою).

Разом з тим, представником позивача не наведено правових підстав для зняття відповідачів з реєстраційного обліку, перелік яких визначений у ст.7 ЗУ "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", в той же час припинення права власності на нерухоме майно не може слугувати безумовною підставою для зняття колишнього власника та членів його сім`ї з реєстраційного обліку, що є окремими предметом доказування в залежності від обраного способу захисту.

Відповідно до ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше, ніж з підстав і в порядку, визначених законом.

Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року). «Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Втручання у право на повагу до житла відповідача буде відповідати Конвенції не лише тоді, коли таке втручання здійснюється згідно із законом, але й якщо для такого втручання існують легітимні цілі, вичерпний перелік яких наведений у пункті другому статті 8 Конвенції. Обґрунтування пропорційності виселення Європейський суд з прав людини вважає обов`язковою умовою належного застосування статті 8 Конвенції (див. mutatis mutandis «Dakus v. Ukraine», № 19957/07, § 50-51, ЄСПЛ від 14 грудня 2017 року).

Отже, право на житло є конституційним правом людини, яке гарантується Основним Законом України, Конвенцією, а тому позбавлення цього права, в тому числі шляхом виселення, можливо лише на підставі закону, мати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності втручання.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 77-81, 89, 247, 263, 280 ЦПК України, ст.ст. 16, 319, 321, 391, 392 ЦК України, ст. 9 ЖК України, ст. 109 ЖК УРСР, ст.ст. 1, 33, 36-37, 40 ЗУ «Про іпотеку», ст.ст. 3, 7ЗУ "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Акціонерного товариства «Альфа Банк» (код ЄДРПОУ 23494714, МФО 300346, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) до ОСОБА_1 , 1976 р.н. (ІН: НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 , 1993 р.н. (ІН: невідомий; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 , 1965 р.н., як законного представника, який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , 2009 р.н. (адреса: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 , 1965 р.н. (ІН: невідомий; адреса з позовної заяви: АДРЕСА_1 ), третя особа - Служба у справах дітей Одеської міської ради про зняття з реєстраційного обліку, визнання такими, що втратили право користування майном та звільнення приміщення від особистих речей – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому копії заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя Літвінова І. А.