Рішення № 9216949, 08.04.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2010 р. Справа № 66/71-10

вх. № 1842/1-66

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Гончаренко А.В., Сизова Л.В. 3-ї особи не з'вився відповідача - 1) Сорокін С.В.; 2) Аль-Халябі Л.Р. 3-ї особи Олійник С.О.

розглянувши справу за позовом ПАТ "Державний експортно - імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Харкові, м. Харків 3-я особа ТОВ "Озон-Інвест", м. Харків

до 1. ВДВС Лозівського міськрайонного управління юстиції в Х\о, м. Лозова; 2) Орджонікідзевський ВДВС ХМУЮ, м. Харків 3-я особа ТОВ "Артур-К", Київська обл., с. Чайки

про звільнення майна з-під арешту

ВСТАНОВИВ:

Публічне Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Харкові звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідачів – Відділу державної виконавчої служби Лозівського міськрайонного управління юстиції в Х\о, м. Лозова; 2) Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, м. Харків, в якій просить суд звільнити з-під арешту майно ТОВ "Озон-Інвест", яке є предметом:

- Генеральної угоди № 6806N1 від 09.08.2006 року;

- кредитного договору № 68109К5 від 06.03.2009 року;

- кредитного договору № 6808К36 від 08.05.2008 року;

- кредитного договору № 68608К15 від 05.08.2008 року;

- кредитного договору № 68608V3 від 04.11.2008 року;

- іпотечного договору № 6806Z234 від 17.08.2006 року;

- іпотечного договору № 6806Z220 від 17.08.2006 року;

а саме:

- нежитлові приміщення 1-го поверху №1-1:1-13, загальною площею 103,0 кв.м. в літ. "А-5", що розташовані за адресою: м. Харків, пр-т Косіора, буд. 140;

- нежитлову будівлю літ. "А-3" загальною площею 1363,8 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Отакара Яроша, буд. 7а.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13 березня 2010 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 08 квітня 2010 року о 12:00 год. Даною ухвалою суду також в порядку статті 27 ГПК України залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Озон-Інвест" на стороні першого відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Артур-К».

У призначеному 08 квітня 2010 року судовому засіданні позивач підтримував позов у повному обсязі та наполягав на його задоволені.

Перший відповідач в судовому засіданні 08.04.2010 року надав відзив на позов, в якому проти заявлених позовних вимог заперечує.

Представник другого відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, враховуючи строки розгляду справи, передбачені ст. 69 ГПК України, суд дійшов висновку про достатність в матеріалах справи доказів та можливість розгляду справи, за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем – Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Озон-Інвест» (третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги на стороні позивача) було укладено Генеральну угоду №6806N1 від 09.08.2006 року, кредитний договір № 68109К5 від 06.03.2009 року, кредитний договір № 6808К36 від 08.05.2008 року, кредитний договір № 68608К15 від 05.08.2008 року, кредитний договір № 68608V3 від 04.11.2008 року, іпотечний договір № 6806Z234 від 17.08.2006 року, іпотечний договір № 6806Z220 від 17.08.2006 року (далі - генеральна угода, кредитні договори та іпотечні договори).

За іпотечними договорами в забезпечення Генеральної угоди знаходиться нерухоме майно: нежитлові приміщення 1-го поверху №1-1:1-13, загальною площею 103,0 кв.м. в літ. "А-5", що розташовані за адресою: м. Харків, пр-т Косіора, буд. 140 та нежитлова будівля літ. "А-3" загальною площею 1363,8 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Отакара Яроша, буд. 7а.

Обмеження майна, яке було передано третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги на стороні позивача, в заставу/іпотеку позивачу на підставі договорів іпотеки, зареєстровано 17.08.2006 року в порядку, встановленому законодавством України.

Проте, 11.02.2010 року Постановою першого відповідача про відкриття виконавчого провадження було накладено арешт на все майно ТОВ "Озон-Інвест" (третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на стороні позивача) на виконання наказу господарського суду Харківської області від 18.11.2009 р. по справі №55/184-09 про стягнення 282619,36 грн. з ТОВ "Озон-Інвест" на користь ТОВ "Артур-К" (третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на стороні першого відповідача).

У зв'язку з відсутністю майна, Постановою першого відповідача 25.02.2010 року виконавче провадження по виконанню вищезазначеного наказу господарського суду було закінчено та виконавчий документ було направлено до другого відповідача за місцезнаходженням майна боржника ТОВ "Озон-Інвест" (третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на стороні позивача).

Як зазначає позивач у позовній заяві, право іпотеки у банка (позивача у справі) виникло до винесення відповідачем постанови про арешт при примусовому виконані рішення господарського суду Харківської області по справі № 55/184-09 від 14 жовтня 2009 року на майно, яке є предметом договорів іпотеки, а тому позивач має право одержати задоволення своїх вимог з вартості іпотечного майна переважно перед іншими кредиторами, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

          Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить із наступного.

Відповідно до частини 1 статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає у його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

За приписами частини 5 вказаної норми у разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору.

Відповідно до абз.6 ч.3 ст. 5, ч.6 ст. 24, ст. 55 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець вправі накласти арешт виключно на майно боржника (яке належить боржнику). Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Згідно зі ст. ст. 52, Закону України "Про виконавче провадження" та п. 5.3.5. Інструкції про проведення виконавчих дій особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.

У відповідності до ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" та п. 5.3.4. Інструкції про проведення виконавчих дій для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на - заставлене майно боржника може бути звернено тільки у двох випадках:

- виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів;

- коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

В силу ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб’єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання наявності або відсутності прав. При цьому порядок захисту прав суб’єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Підставами для визнання права на звільнення майна з-під арешту можуть бути: право власності на описане майно або право володіння ним. При цьому, для отримання судового захисту необхідно довести законність цих прав, тобто вони мають бути відповідним чином доведені в суді.

Отже, позивачами за таким позовом можуть бути особи, які вважають, що описане майно належить їм, а не боржникові, можуть звернутись до суду з позовом до стягувача і боржника про визнання права на описане майно і про звільнення цього майна з-під арешту (виключення майна з опису).

Суд зазначає, що позов про виключення майна з опису та звільнення його з-під арешту направлений на доведення обставини неправомірності дій державної виконавчої служби з підстав належності позивачу на праві власності спірного майна, тобто одночасно є спором про право, який розглядається в порядку господарського, а не адміністративного судочинства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII (з наступними змінами та доповненнями) застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Згідно зі ст. 16 Закону України "Про заставу" право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Якщо предмет застави відповідно до закону чи договору повинен знаходитись у заставодержателя, право застави виникає в момент передачі йому предмета застави. Якщо таку передачу було здійснено до укладення договору, - то з моменту його укладення.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про заставу", застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи.

Аналогічна позиція викладена в п. 9 Роз’яснення Вищого Арбітражного Суду України від 24.12.99 р. № 02-5/602 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України "Про заставу".

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодаця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ст. 3 Закону України "Про іпотеку", іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання, виконання якого забезпечено іпотекою або до закінчення строку дії іпотечного договору. "Основне зобов'язання" - це зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечено іпотекою (ст. 1 ЗУ "Про іпотеку").

Суд враховує, що Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції" № 475/97- ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до конвенції.

Згідно із ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24 червня 2003 року майном у значенні ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором.

Укладаючи кредитні договори та в забезпечення їх зобов’язань договори іпотеки, позивач мав право очікувати на повернення кредитних коштів та отримання відсотків за користування ними, а у разі невиконання боржником основного зобов’язання звернути стягнення на предмет іпотеки в значенні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Як вбачається з матеріалів справи, право іпотеки у позивача виникло: 17.08.2006 року за іпотечним договором № 6806Z234 та 17.08.2006 року за іпотечним договором № 6806Z220, тобто до винесення рішення господарського суду Харківської області від 14 жовтня 2009 року по справі № 55/184-09 про стягнення 282619,36 грн. з ТОВ "Озон-Інвест" на користь ТОВ "Артур-К" на підставі наказу господарського суду Харківської області від 18.11.2009 року по справі № 55/184-09.

Виходячи з вищевикладеного задоволення вимог інших стягувачів, крім позивача, які до того ж не є заставодавцями та іпотекодержателями на вищезазначене майно не може бути звернено.

Крім того, суд зазначає, що у відповідності до ст. 14 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" якщо інше не встановлено цим Законом, зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями. Пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом. Обтяжувачі, які зареєстрували обтяження одного і того ж рухомого та нерухомого майна одночасно, мають рівні права на задоволення своїх вимог.

Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.

17 серпня 2006 року, 17 серпня 2006 року, 10 липня 2009 року, позивачем до Державного реєстру обтяжень рухомого майно було подано заяву про реєстрацію обтяжень рухомого та нерухомого майна на рухоме та нерухоме майно, що вбачається з витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право, в тому числі, подавати докази.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

За таких підстав, враховуючи вищевикладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, на підставі ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції, ст. 14 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" , ст..24, 50, 52, 55, Закону України "Про виконавче провадження", ст. 27 Закону України "Про заставу", ст. ст.. 1, 3 Закону України "Про іпотеку", керуючись, ст.. 20 Господарського кодексу України, ст.. 16 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 27, 32, 33, 43, 49, 75, 82–85 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Звільнити з під арешту заставне майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Озон-Інвест" (м. Харків, вул., Отакара Яроша, б. 7 А, ідентифікаційний код 14107925) яке є предметом:

- іпотечного договору № 6806Z234 від 17.08.2006 року: нежитлові приміщення 1-го поверху №1-1:1-13, загальною площею 103,0 кв.м. в літ. "А-5", що розташовані за адресою: м. Харків, пр-т Косіора, буд. 140;;

- іпотечного договору № 6806Z220 від 17.08.2006 року: нежитлова будівля літ. "А-3" загальною площею 1363,8 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Отакара Яроша, буд. 7а.

Суддя