Рішення № 9216567, 19.04.2010, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" квітня 2010 р.Справа № 8/20-353 Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гирили І. М. розглянув справу:

за позовом: Закритого акціонерного товариства "Львівський лікеро-горілчаний завод", вул. Кордуби, 2, м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Літа Центр", майдан І. Франка, 14, м. Збараж Тернопільської області, в особі Чернівецької філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Літа Центр", вул. Коломийська, 1-А, м. Чернівці

про: cтягнення заборгованості на загальну суму 28 680 грн. 88 коп.

За участю представників сторін від:

Позивача: Шипки О. Р. – представника, довіреність № 2 від 22.03.2010 р.

Відповідача: не прибув.

В судовому засіданні представнику позивача роз’яснено його процесуальні права та обов’язки, передбачені ст. ст. 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутністю відповідного клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснюється.

Суть справи:

Закрите акціонерне товариство "Львівський лікеро-горілчаний завод", надалі позивач, звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Літа Центр" в особі Чернівецької філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Літа Центр", надалі відповідач, про стягнення заборгованості на загальну суму 28 680 грн. 88 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач належним чином не виконав зобов`язання за договором поставки № 32 від 14.12.2009 р., внаслідок чого його заборгованість перед позивачем становить 27 546, 60 грн., на яку відповідно до чинного законодавства та умов даного договору нараховано 556, 95 грн. пені, 495, 83 грн. інфляційних витрат та 81, 50 грн. 3% річних. Таким чином, просить стягнути заборгованість на загальну суму 28 680, 88 грн.

В підтвердження викладеного додано: договір поставки № 32 від 14.12.2009 р., товарно –транспортні накладні на переміщення алкогольних напоїв № 517751 від 14.12.2009 р. та № 517752 від 14.12.2009 р., претензію № 21 від 11.02.2010 р., розрахунки заборгованості, а також інші документи, належним чином засвідчені копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Розгляд справи, призначений вперше на 15:15 год. 25.03.2010 р., в порядку ст. 77 ГПК України, відкладався на 15:20 год. 19.04.2010 р., у зв'язку із неявкою в судове засідання представника відповідача та неподанням сторонами витребуваних доказів.

Відповідач явки уповноваженого представника в судові засідання не забезпечив, проте надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву від 19.04.2010 р., із якого вбачається, що позовні вимоги визнаються ним в повному обсязі у зв’язку з чим просить суд задоволити їх в повному обсязі.

Разом з тим, беручи до уваги, що явка представників сторін не визнавалась судом обов’язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ст. 22 ГПК України, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, справа розглядається без участі повноважного представника відповідача, за наявними у ній матеріалами.

В судове засідання 19.04.2010 р. представник позивача прибув, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в судовому засіданні доводи повноважного представника позивача, оцінивши наявні у справі докази, судом встановлено наступне:

14.12.2009 р. між Закритим акціонерним товариством "Львівський лікеро-горілчаний завод" (Продавець), з однієї сторони та Чернівецькою філією Товариства з обмеженою відповідальністю "Літа Центр" (Покупець), з іншої сторони, укладено договір поставки № 32, за умовами якого Продавець зобов’язався передати у власність Покупця товар (алкогольні та безалкогольні напої, продукти харчування та промислові товари), згідно замовлення та за ціною, кількістю та за іншими умовами, узгодженими сторонами, а Покупець взяв на себе зобов’язання його прийняти та оплатити (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п. 1.4. Договору, перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару Покупцю, що підтверджується підписом матеріально –відповідальної особи Покупця про отримання товару на видатковій накладній, а при передачі алкогольних напоїв –на товарно-транспортній накладній на переміщення алкогольних напоїв.

П. 7.1. Договору сторони встановили, що даний договір набирає чинності з 03.12.2009 р. і діє до 31.12.2010 р.

Договором поставки № 32 від 14.12.2009 р. сторони узгодили умови продажу товару, його ціну та порядок розрахунків за товар. Так, відповідно до п. 2.2. Договору –асортимент, кількість та ціна товару погоджуються сторонами і вказуються в накладних або ТТН, які є невід`ємною частиною договору. Датою поставки товару вважається дата на видатковій накладній, товарно –транспортній накладній (п. 2.4. Договору). Передача –приймання товару по кількості та якості здійснюється відповідно до вимог інструкцій П-6 від 15.06.1965 р. та П-7 від 25.04.1966 р. (п. 2.5. Договору).

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України, а саме цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що непередбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем і відповідачем у справі виникли зобов’язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або у інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов’язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько –господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки № 32 від 14.12.2009 р. ЗАТ "Львівський лікеро-горілчаний завод" поставило, а Чернівецька філія ТзОВ "Літа Центр" одержало згідно товарно-транспортних накладних на переміщення алкогольних напоїв № 517751 від 14.12.2009 р. та № 517752 від 14.12.2009 р. (належним чином засвідчені копії знаходяться в матеріалах справи) товар на загальну суму 27 546 грн. 60 коп.

Факт отримання товару на загальну суму 27 546,60 грн. представником відповідача визнано у представленому суду відзиві на позов від 19.04.2010р.

Згідно п. 3.1. Договору покупець здійснює оплату за товар протягом 35 (тридцяти п’яти) календарних днів з дати поставки товару, шляхом перерахування грошових коштів на вказаний у Договорі розрахунковий рахунок Продавця.

Відповідно до положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Однак, відповідач в порушення умов Договору та вимог чинного законодавства свої зобов’язання по оплаті вартості одержаного товару не виконав, заборгованість перед позивачем в сумі 27 546, 60 грн. не погасив, а надіслану позивачем на його адресу претензію № 21 від 11.02.2010 р. залишив без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач згідно відзиву на позовну заяву від 19.04.2010 р., надісланого ним на адресу суду, позовні вимоги визнає та просить суд задоволити їх в повному обсязі.

Статтею 22 ГПК України передбачено право відповідача визнати позов повністю або частково.

Згідно ч.5 ст. 78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Відповідно до п.1 Роз'яснення ВАС України "Про участь у судовому процесі відособлених підрозділів юридичних осіб" № 02-5/492 від 28.07.1994 року, з наступними змінами та доповненнями, "Коло повноважень відособленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відособлений підрозділ, і стягнення здійснюється господарським судом з юридичної особи або на її користь".

Враховуючи, що визнання відповідачем позову на суму 27547,60 грн. не суперечить законодавству і не порушує чиї –небудь права і охоронювані законом інтереси, непредставлення відповідачем Положення про відособлений підрозділ (філію), позовні вимоги ЗАТ "Львівський лікеро –горілчаний завод" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Літа Центр" заборгованості в сумі 27 547,60 грн. підлягають задоволенню як правомірно заявлені та визнані відповідачем.

В силу ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 209 ЦК України встановлено, що особа, яка не виконала зобов’язання або виконала його неналежним чином несе майнову відповідальність на умовах, передбачених законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського Кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з ч. 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

В силу статей 546-551 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пеня, як неустойка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання і її розмір (ч. 2 ст. 551 ЦК України) встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Штрафні санкції за порушення зобов’язання застосовуються у розмірі, передбаченому сторонами у договорі (ч. 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

В силу ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, відповідно до п. 4.3. Договору сторони встановили, що за порушення терміну розрахунку, передбаченого п. 3.1. даного Договору Продавець має право стягнути з Покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми протермінованого платежу, за кожен день протермінування.

Позивачем до матеріалів справи долучений розрахунок, згідно з якого останній просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 556, 95 грн., нараховану за період з 20.01.2010 р. по 24.02.2010 р.

Оцінивши даний розрахунок пені, суд вважає, що він проведений у відповідності з вимогами ст. 232 ГК України та ст. ст. 549, 550 ЦК України, відповідає вимогам ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а відтак заявлена позивачем сума пені підлягає до задоволення.

Окрім того, ч. 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

На підставі даної статті, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 495, 83 грн. –інфляційних нарахувань та 81, 50 грн. –3% річних.

Розглянувши наданий позивачем розрахунок, враховуючи приписи чинного законодавства, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 495 грн. 83 коп. –інфляційних нарахувань та 81 грн. 50 коп. –3% річних обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають до задоволення.

Згідно вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

У відповідності до вимог ст. ст. 44 –49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита в сумі 286 грн. та витрати на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн. відшкодовуються позивачу за рахунок відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 12, 22, 32-34, 43, 44, 49, 69, 77, 78, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Літа Центр", майдан І. Франка, 14, м. Збараж Тернопільської області (ідентифікаційний код № 36016324) на користь Закритого акціонерного товариства "Львівський лікеро-горілчаний завод", вул. Кордуби, 2, м. Львів (ідентифікаційний код № 30822837):

-          27 546 грн. 60 коп. основного боргу;

-          495 грн. 83 коп. інфляційних втрат;

-          81 грн. 50 коп. 3% річних;

-          556 грн. 95 коп. пені;

-          286 грн. в повернення сплаченого позивачем державного мита;

-          236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили в десятиденний строк з дня його прийняття (підписання рішення).

4. Наказ видати стягувачеві після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Сторони вправі подати апеляційну скаргу, а прокурор внести апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили протягом десяти днів з дня його прийняття (підписання –23.04.2010р.), через місцевий господарський суд.

Суддя