Рішення № 92158553, 12.10.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5445/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Марина П.П.

розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А2393, Військової частини А1785 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А2393, Військової частини А1785, в якому позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини А2393, яка виразилася у неврахуванні вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30 травня 2016 року по 28 лютого 2018 року;

базовим місяцем при нарахуванні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 30 травня 2016 року по 28 лютого 2018 року вважати січень 2008 року;

стягнути з військової частини А1785 на користь ОСОБА_1 суму завданої йому не нарахуванням індексації грошового забезпечення за період з 30 травня 2016 року по 28 лютого 2018 року шкоди в розмірі 71866,43 грн.;

визнати протиправною бездіяльність військової частини А2393 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік;

зобов`язати військову частину А1785 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 70 невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 з 30.05.2016 року проходив військову службу у військовій частині А2393 та 05.05.2019 року був виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення частини у зв`язку із звільненням з військової служби в запас. При цьому, за період з 30 травня 2016 року по 28 лютого 2019 року Військовою частиною А2393 не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення.

Крім того, під час проходження військової служби позивач отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_1 від 03.06.2015 року. Однак, за період з 06.06.2015 року по 05.05.2019 року позивач додаткову відпустку учасника бойових дій не використовував та станом на день видання наказу про виключення зі списків особового складу військової частини А2393 з ним не проведено розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористанні календарні дні зазначеної відпуски.

30 вересня 2019 року позивач звернувся до Військової частини А2393 із заявами, в яких просив нарахувати та виплатити йому за період з 30 травня 2016 року по 05 травня 2019 року (по день виключення із списків особового складу військової частини) індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05.05.2019 року. Однак, відповіді на дані звернення позивач не надав. Таку бездіяльність позивач вважає протиправною, та такою, що порушують встановлене статтею 43 Конституції України право позивача на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Оскільки сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення позивача повинно здійснюватися наростаючим підсумком починаючи з 1 січня 2018 року, тобто з моменту підвищення посадового окладу згідно з Постановою № 1294, та діяти до 28 лютого 2018 року, тобто до моменту підвищення посадового окладу згідно Постановою № 704. Загальний розмір індексації, що повинен бути сплачений позивачу, має бути обчислений шляхом підсумування утворених наростаючим підсумком щомісячних сум індексації, що утворилася наростаючим підсумком з 01.01.2008 року, тобто з моменту підвищення посадових окладів Постановою № 1294 до моменту початку дії Порядку № 1078 в редакції від 09.12.2015 року. Приймаючи до уваги викладене, відповідач мав здійснити нарахування індексації грошового забезпечення позивачу з визначенням базового місяця виключно січень 2008 року, та сплати йому індексацію грошового забезпечення за період з 30.05.2016 року по 28.02.2018 року у розмірі 71866,43 грн.

Рішенням Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 19.12.2019 року військову частину А2393 виключено з мережі розпорядників бюджетних коштів та зараховано на фінансове забезпечення до військової частини А1785. Оскільки Військова частина А2393 перебуває на фінансовому забезпеченні у Військової частини А1785, то і стягнення шкоди в розмірі 71866,43 грн. має відбуватись з Військової частини А1785.

Щодо не проведення позивачем розрахунків по виплаті грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивач зазначає, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористанні ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18, який в силу частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та частини 5 статті 242 КАС України, має враховувати при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Відповідачем – військовою частиною А1785 до суду подано відзив на позовну заяву від 15.07.2020 року № 27411/20, в якому вказано, що в роз`ясненні Департаменту фінансів № 248/1485 від 26.03.2018 вказано, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення необхідно здійснювати з квітня 2018 року, у межах наявного фінансового ресурсу, можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 року – лютий 2018 року у Міністерстві оборони України не було.

Індексацію грошового забезпечення не може вважатися тією складовою грошового забезпечення, в розумінні статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», так як вона не є постійною та сталою величиною, яка не змінюється, має несистематичний характер, оскільки індексації грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка, що виключає можливість включення її до складу грошового забезпечення, яким забезпечується військовослужбовець, звільнений з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини.

До грудня 2015 року при обчисленні індексу споживчих цін для індексації заробітної плати працівників відповідно до пунктів 5 Порядку використовувався такий термін як «базовий місяць». Базовий місяць визначався для кожного працівника окремо. Після 01.12.2015 року замість терміну «базовий місяць» у Порядку став використовуватись термін «місяць підвищення тарифних ставок (окладів)». Постановою № 1013 визначено місяць підвищення тарифних ставок (окладів) січень 2016 року, з якого у подальшому необхідно відштовхуватись для проведення індексації.

Позивача було прийнято на військову службу до військової частини А2393 з 13.08.2015, а відтак до 01 грудня 2015 року базовим місяцем обчислення індексу споживчих цін для позивача був травень 2014 року, а не січень 2018 року, коли позивач не числився на військовій службі. До того ж, нарахування індексації грошового забезпечення належить до дискреційних повноважень відповідача.

Наказ командира військової частини А2393 від 23.02.2019 № 46 про виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, позивачем не був оскаржений, отже ним погоджено проведення усіх необхідних розрахунків.

Позивачем до суду за вхід. № 28356/20 від 21.07.2020 року подано відповідь на відзив, відповідно до якої, з 1 грудня 2015 року відповідним керівникам було визначено підвищити грошові доходи працівників, щоб змінити базовий місяць нарахування індексації, та визначивши, що для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починаючи з січня 2016 року, відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078. Однак, такого підвищення посадових окладів військовослужбовців у грудні 2015 року не відбулося, в зв`язку з чим, не могло бути і зміни базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення.

Відповідачем – військовою частиною А2393 до суду подано відзив на позовну заяву від 05.08.2020 року № 30486/20, згідно якого вказано, що відповідно до статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», пункту 6 Порядку, індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Зазначене підтверджено роз`ясненнями Міністерства соціальної політики України від 16.04.2015 року № 10685/0/14-15/10, від 09.06.2016 року № 252/10/136-16, від 08.08.2017 року № 13700/з та від 08.08.2017 року № 78/0/66-17.

Водночас, відповідно до роз`яснень Міністерства соціальної політики України від 16.04.2015 року № 10685/0/14-15/10, від 09.06.2016 року № 252/10/136-16, від 08.08.2017 року № 13700/з та від 08.08.2017 року № 78/0/66-17 механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає.

У межах наявного фінансового ресурсу Міністерства оборони за січень 2016 року – лютий 2018 року, фінансування витрат на індексацію грошового забезпечення військовослужбовців не здійснювалось.

Враховуючи викладене, виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року не проводилась, підстав для її нарахування і виплати за вказаний період не було (не має).

Позивач не отримав виплату грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 по 2019 роки у зв`язку з тим, що на час звільнення позивача 23.02.2019 року не було підстави (роз`яснення) для виплати даної компенсації. Виплата компенсації при звільненні військовослужбовців розпочалась після надходження до військової частини роз`яснення Юридичного департаменту міністерства оборони України від 03.10.2019 року № 298/5/2867.

Ухвалою суду від 30.06.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Судом встановлено, що 03 червня 2015 року позивачу видано посвідчення учасника бойових дій, серія НОМЕР_1 . (а.с.9)

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини А2393 (по стройовій частині) від 23.02.2019 № 46 (а.с.8) наказано, зокрема:

Полковника ОСОБА_1 , начальника служби пального та мастильних матеріалів тилу, звільненого наказом начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 25 січня 2018 року № 29 з військової служби у запас за підпунктом «в» (за станом здоров`я), відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 23 лютого 2019 року вважати таким, що справи та посаду здав.

Надати невикористану частину щорічної основної відпустки за 2018 року терміном на 28 календарних днів, та щорічну основну відпустку за 2019 рік терміном на 45 календарних днів, з 24 лютого 2019 року по 05 травня 2019 року, з 05 травня 2019 року виключити зі списків особового складу частини та зняти з усіх видів забезпечення.

Грошову допомогу на оздоровлення за 2019 рік отримав.

Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оброни України від 07 червня 2018 року № 260, за 2019 рік не отримав.

Виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 35% посадового окладу, надбавку за особливості проходження військової служби в розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років з 01 лютого 2019 року по 05 травня 2019 року.

Виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні, у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (27 календарних років) у розмірі 360709 гривень 88 копійок.

Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», виплатити грошову компенсацію за 35 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2017 рік у розмірі 31172 гривні 46 копійок.

Позивач звертався до Командира військової частини А2393 із заявою від 30.09.2019 року (а.с.10), в якій просив, зокрема: нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 30 травня 2016 року по 5 травня 2019 року (по день виключення із списків особового складу військової частини) індексацію грошового забезпечення.

Також, позивач звертався до Командира військової частини А2393 із заявою від 30.09.2019 року (а.с.11), в якій просив, зокрема: нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Однак, доказів направлення вказаних заяв чи вхідний штемпель про отримання відповідачем відсутній.

Не погоджуючись, із бездіяльністю відповідача військової частини А2393, яка виразилася у неврахуванні вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30 травня 2016 року по 28 лютого 2018 року; бездіяльністю військової частини А2393 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, позивач звернувся до суду із вищенаведеними вимогами.

Дослідивши докази у справі, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково, з таких підстав.

Щодо позовних вимог в частині визнати протиправною бездіяльність військової частини А2393 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік; зобов`язати військову частину А1785 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 70 невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, - слід зазначити наступне.

Судом встановлено, що рішенням Верховного Суду від 16.05.2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19), залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року:

визнано протиправною бездіяльність Військової частини А1815 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року;

зобов`язано Військову частину А1815 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року.

Згідно зі змістом зазначеного рішення Верховного Суду, його прийнято з таких підстав:

«Норми права, якими керувався Верховний Суд

Закон України «Про відпустки» від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР (далі - Закон України «Про відпустки»):

«Стаття 4. Види відпусток

Установлюються такі види відпусток:

1) щорічні відпустки:

основна відпустка (стаття 6 цього Закону);

додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону);

додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону);

інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;».

«Стаття 16-2. Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності

Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік».

Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»):

«Стаття 5. Учасники бойових дій

Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час».

«Стаття 12. Пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них

Учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги:

використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік».

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»):

«Стаття 101. Право військовослужбовців на відпустки. Порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів».

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»):

«Стаття 1. Визначення основних термінів

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій».

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи

Принципом який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави ( ОСОБА_2, ОСОБА_4 . Загальне адміністративне право: Навчальний посібник / За заг. ред. Р.С. Мельника. - К.: Ваіте, 2014. - С. 67).

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави Суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.

Відповідно до частини 8 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, відповідно до частини 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Тому, Суд зазначає, що норми Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2015 року по 2018 рік.

Зважаючи на викладений аналіз, Судом критично оцінюються і не можуть бути сприйняті доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за не отримані додаткові відпустки.

Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

З огляду на те, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, - то позов позивача слід задовольнити повністю.

Відповідно до частини 10 статті 290 КАС України у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає: 1) ознаки типових справ; 2) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм; 3) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

Отже, Суд, ухвалюючи рішення за результатами розгляду зразкової адміністративної справи № 620/4218/18 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 1815 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - вказує на такі сутнісні характеристики:

1) Ознаки типової справи:

- позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби;

- відповідач, суб`єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені;

- підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, не нарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України «Про відпустки», статті 5, 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», стаття 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

- предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

- відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України «Про відпустки», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

- позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

2) Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм.

Висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до викладеного, належить сукупно застосовувати норми законодавства у такому порядку (послідовності):

- статті 4, 162 Закону України «Про відпустки»;

- пункт 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року;

- частину 8 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року;

- частину 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року;

3) Обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі

Зміна фактичних обставин справи і правового регулювання спірних правовідносин є обставинами, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

Враховуючи все вищезазначене, встановлені обставини та відповідне правове регулювання, Суд дійшов висновку про обґрунтованість позову та, як наслідок, наявність законних підстав для його задоволення повністю.»

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також, згідно з ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

На підставі вищенаведених встановлених судом обставин суд вважає, що справа № 420/5445/19 в частині позовних вимог щодо грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій – відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.

Похідні вимоги позивача зобов`язального характеру в даному випадку підлягають задоволенню у спосіб, визначений абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України та зазначений в рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.

Щодо позовних вимог позивача про: визнання протиправною бездіяльність військової частини А2393, яка виразилася у неврахуванні вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30 травня 2016 року по 28 лютого 2018 року; базовим місяцем при нарахуванні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 30 травня 2016 року по 28 лютого 2018 року вважати січень 2008 року; стягнути з військової частини А1785 на користь ОСОБА_1 суму завданої йому не нарахуванням індексації грошового забезпечення за період з 30 травня 2016 року по 28 лютого 2018 року шкоди в розмірі 71866,43 грн. – слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1-2 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1282-ХІІ).

Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до ст. 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення регулюються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Таким чином, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

В свою чергу суд зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Посилання відповідача, як на підставу не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, на те, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України з 30 травня 2016 року по 28 лютого 2018 року у Міністерства оборони України не було, тощо – є необґрунтованими.

Так, положеннями Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-XII та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідачем не надано належних доказів відсутності фінансового ресурсу для виплати індексації грошового забезпечення, а також не надано доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується відповідач, кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні.

Так, Європейський суд з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 зазначив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату відповідних надбавок, вносячи про це відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення).

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 та від 23.03.2002 № 5-рп/2002 суд зазначив, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності громадян, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань, тощо, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Таким чином, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Щодо посилань відповідача на роз`яснення Міністерства соціальної політики України від 16.04.2015 року № 10685/0/14-15/10, від 09.06.2016 року № 252/10/136-16, від 08.08.2017 року № 13700/з та від 08.08.2017 року № 78/0/66-17, то суд вважає ці доводи безпідставними, оскільки вказані документи не є нормативно-правовими актами та мають лише та виключно рекомендаційний характер. Відповідач повинен діяти відповідно до закону, який має вищу юридичну силу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Предметом заявленого позивачем позову (основною самостійною вимогою) є визнання протиправною бездіяльності відповідача – військової частини А2393.

Бездіяльність суб`єкта владних повноважень – це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, тобто не вчинення ним дій за наявності нормативно визначеного обов`язку їх вчинити, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної особи, прав та інтересів юридичної особи (зокрема, неприйняття рішення за клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки тощо).

Протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих і обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

На виконання ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд врахував висновки щодо застосування норм права, викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21 липня 2019 року у справі № 855/314/19.

Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування позовних вимог та заперечень проти них, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, сторонами суду не наведено та не надано.

При цьому слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Hirvisaari v. Finland” від 27 вересня 2001 р.).

Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Ruiz Torija v. Spain” від 9 грудня 1994 р.).

Дослідивши надані докази, суд дійшов висновку, що бездіяльність військової частини А2393, яка виразилася у неврахуванні вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30 травня 2016 року по 28 лютого 2018 року допущена відповідачем: не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, тобто є протиправною, тому позовні вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

При цьому, позивач у позовних вимогах просить базовим місяцем при нарахуванні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 30 травня року по 28 лютого 2018 року вважати січень 2008 року; стягнути з військової частини А1785 на користь ОСОБА_1 суму завданої йому не нарахуванням індексації грошового забезпечення за період з 30 травня 2016 року по 28 лютого 2018 року шкоди в розмірі 71866,43 грн. – слід зазначити наступне.

Як вже зазначалось, обов`язок здійснення індексації грошових коштів (грошового забезпечення) населення визначений Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Законом України «Про індексацію грошових доходів населення». В свою чергу, роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України мають лише рекомендаційний характер, а тому не можуть бути підставою для не нарахування та не виплати позивачу індексації.

З огляду на зазначене, індексація грошового забезпечення підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Так, на момент початку невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, пункт 5 Порядку № 1078 передбачав, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Враховуючи вищенаведене вбачається, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення, зокрема, посадових окладів особи. Зміна розміру доплат, надбавок та премій не випливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації.

На момент виникнення оскаржуваних правовідносин визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 року за № 1294, якою затверджено нові схеми посадових окладів військовослужбовців (далі - постанова № 1294).

Пунктом 13 постанови № 1294 визначено, що остання набирає чинність з 01 січня 2008 року, тобто датою, з якою позивач пов`язує встановлення базового місяця індексації.

Як встановлено судом, вищевказана постанова діяла до дати набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 р. за № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме 01 березня 2018 року (далі - постанова № 704).

Проаналізувавши постанову Кабміну України № 1294 в період її дії з 01 січня 2008 року по 01 березня 2018 року, тобто періоду який охоплює період оскаржуваних правовідносин, судом вбачається незмінність розмірів посадових окладів військовослужбовців.

Отже, незмінність посадового окладу позивача станом на дату виникнення оскаржуваних правовідносин, що з урахуванням стабільності відносин щодо встановлених державою розмірів посадових окладів військовослужбовців свідчить про можливість встановлення січня 2008 року базовим місяцем для перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 30 травня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

За таких обставин, суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність відповідача, що проявилася в не проведенні індексації грошового забезпечення позивачу у період з 30 травня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в цей період - «січень 2008 року», у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, діяльність органів державної влади регулюють закони та підзаконні акти, які дають суб`єктам владних повноважень можливість користування певною свободою розсуду при вирішенні питань і встановлюють лише межі такої свободи, тобто наділяють їх дискреційними повноваженнями.

Як вбачається зі змісту Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо виконання дискреційних повноважень адміністративними органами від 11 березня 1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, наділений дискреційними повноваженнями, тобто повноваженнями з певним ступенем свободи адміністративного органу при прийнятті рішення, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. А суди не мають право втручатися в дискреційні функції органів владних повноважень. Завдання правосуддя полягає в гарантуванні дотримання вимог права та контролю за легітимністю прийняття рішень.

Враховуючи те, що застосування базового місяця, належить до компетенції Військової частини А1785, якою відповідні нарахування не здійснювались в зв`язку із зміною підпорядкування, відсутністю такого обов`язку у період служби позивача та бездіяльності якої судом не встановлено, за результатами розгляду справи, керуючись положеннями ч. 2 ст. 9 КАС України, суд вважає за необхідне для ефективного захисту прав та інтересів позивача задовольнити позов позивача шляхом зобов`язання Військову частину А1785 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 30 травня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця січень 2008 року.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

В прохальній частині позову позивач також просить зобов`язати військову частину А2393 та військову частину А1785 подати до суду у місячний строк з дня набрання рішення законної сили звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З наведеної норми вбачається, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення суб`єктом владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, є правом, а не обов`язком суду.

Тобто, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об`єктивних обставин, що підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами.

Проте, позивачем не наведено доводів та не надано належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження необхідності саме в даному випадку для зобов`язання відповідача, як суб`єкта владних повноважень, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

На виконання ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд врахував висновки щодо застосування норм права, викладені, зокрема, у додатковій постанові Верховного Суду від 31.07.2018 року по справі № 235/7638/16-а (адміністративне провадження № К/9901/43354/18).

Враховуючи та на підставі вищенаведеного, в задоволенні вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення – слід відмовити.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI, позивач звільнений від сплати судового збору, відповідно, підстав для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, немає.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 21,22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А2393, Військової частини А1785 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2393, яка виразилася у неврахуванні вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30 травня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

Зобов`язати Військову частину А1785 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 30 травня 2016 року по 28 лютого 2018 року, із застосуванням базового місяця січень 2008 року.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2393 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік.

Зобов`язати військову частину А1785 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 70 невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік.

У встановленні судового контролю за виконанням судового рішення – відмовити.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.

Відповідно до ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.15.5 ч.І Перехідних положень КАС України апеляційна скарга подається до або через відповідні суди, а матеріали справи витребуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );

Відповідач: Військова частина А1785 (польова пошта В3593) (код ЄДРПОУ 08022573, 65076, м. Одеса, вул. Спартаківська, 2)).

Відповідач: Військова частина А2393 (код ЄДРПОУ 07966906, 65012, м. Одеса, пров. Штабний).

Суддя П.П. Марин

.